Версiя для друку Обговорити в форумi

(Закінчення. Поч. у № 33-34)

Міністр сільського господарства могутньої держави США сам за кермом свого комбайна на своєму полі збирає кукурудзу. Ніякісінької охорони! А навіщо? Він же своєму народові зла не чинить. Один з наших міністрів від сміливої української дівчини отримує по пиці букетом квітів. Тому у нього і в усіх інших керманичів — численна охорона, яка кукурудзу не садить, не збирає, а сито паразитує. Звичайно, якщо ти твердиш, що українська нація тупа, бо вона не дала людству таких геніїв, як у росіян, Толстого, Достоєвського, Пушкіна, то від неї треба охоронятися...
350 років імперія збирала з України податки і за українські гроші плекала російську мову, культуру, сито годувала творчий прошарок російської нації. В умовах неволі, гніту, кріпацтва, заборони циркулярами, указами царів усього українського Україна дала світові Сковороду, Шевченка, Франка, Лесю Українку. Українська нація проклала людству дорогу в космос завдяки розуму українців Кибальчича, Кондратюка, Корольова, Глушка. Віддаємо честь США, які визнали, що висадилися вони на Місяці за схемою, розробленою українцем Кондратюком. Чому цих фактів не хоче бачити наш чиновник? Він — ворог всього українського: закриває україномовні школи, пхає свого носа у спотворену різними окупантами історію України, знахабнів до того, що оголосив конкурс «Лукоморье» на найкраще знання російської мови не в Росії, а в Україні... Без сумніву, розумний, хитрий, підступний, нещадний, тверезий, стриманий — своїми діями він успішно відволікає на себе увагу українців, яких вже 22 роки дурять. Як громовідвід, він приймає на себе лють обкрадених українців, аби вони не спрямували прискіпливий погляд у бік скороспілих олігархів-мільярдерів і мільйонерів, котрі привласнили, прихватизували, вкрали багатства України, накопичені працею кількох поколінь українців...
Село Марківка (Вінниччина) відоме українцям тим, що неподалік нього глухої ночі 23 січня 1921 року чекіст-комуніст пострілом у груди розстріляв композитора Миколу Леонтовича, коли він гостював у свого батька Дмитра. Полями, навпростець, через ліс ходив композитор у село Стражгород до священика Танашевича, сестра якого Ольга писала лібрето до опери Леонтовича «На русалчин Великдень». По дорозі до Стражгорода піднімався на високу стрімку могилу. Можливо, там він черпав натхнення для обробки українських народних пісень.

Ой, у полі висока могила,
Там дівчина вечерю варила,
До вечері стиха говорила…

Могила, на яку піднімався Микола Леонтович, — з боку Марківки, за півсотні метрів від старовинного Івангородського шляху. Ближче до райцентру Теплик височіють ще дві могили, але нижчі. Більш ніж чотириста років тому на полі між Марківкою і Тепликом точилась кривава битва між українцями, з боку Марківки, і турками, з боку Теплика. Рубались у пень, але подолати одне одного не подужали. Загін козаків у чотириста шабель обійшов ліс в кінці Стражгорода, Білою греблею переправився на правий берег струмка, через урочище Лісок зайшов у тил турків і атакою врубався у тили. Турки не витримали подвійного удару і відступили до села Залужжя, на Мучулки, на Соболівку. Від села Марківка над Івангородським шляхом склали тіла вбитих українців, насипали високу могилу. Тіла вбитих турків склали на дві купи і насипали дві могили. Поранених турків українці не добивали, а лікували і потім женили їх на своїх дочках. З тих давніх часів у Марківці, в Теплику, по селах Уманського полку з’явились прізвища Турчак, Турченко, Турчанський. Ліс біля турецьких могил має назву Турчин.
У свої одинадцять літ я пас корів біля турецьких могил. Восени 1938 року була перша спроба розорати степові могили, де поховані турки. Трактор «ХТЗ», колісний, зі шпорами, добрався до середини могили і перевернувся. Весною 1953 року турецькі могили розорали гусеничним трактором «СХТЗ-НАТИ». Операцією топтання трактором по кістках турків керував голова селищної ради Теплика Єфим Рохштейн. На козацьку могилу з боку від села Марківка гусеничний трактор піднятись не міг. Зігнали колгоспників із заступами, могилу розкопали і потім розорали. Навіщо це зробили? Показуючи ці три могили, українці мали право сказати: «Ця земля полита кров’ю українців, належить українцям, українці є господарями української землі. Інші національності в Україні мають шанувати державу, у якій живуть, зобов’язані вчити українську мову, дотримуватись українських звичаїв, платити податки або іти геть». Але чому зайди і далі творять на нашій землі свою чорну справу: відбирають в українців історичну пам’ять, формують з українців іванів без роду, без племені, роблять їх бидлом, яким легко маніпулювати, яких легко обкрадати та утримувати на найнижчих в Європі пенсіях і зарплатах, розганяти по світу і знищувати?
Ще кілька років тепличани будуть плугами виорювати із могил українські і турецькі кістки. Жахливіший вандалізм важко придумати. Три одиниці техніки: трактор з плугом, бульдозер, екскаватор з ковшем та тисяч сто гривень — і пам’ятки історії, три могили під лісом Турчин можна реставрувати. Чому за 22 роки незалежності України могили нашої слави не реставровані, чому зрусифікована частина України не вчила українську мову, яка свого часу була основою для мови російської і тому дуже близька? А тому, що Україна з-під московської окупації потрапила під гнітючу окупацію зрадників української нації.
«Націоналістичний» означає — український, «національний» означає — державний. Перший державний телеканал, як і більшість телеканалів України з їхніми шоу, серіалами, голими жінками, виконують головну справу: аби українці у щось занурились, не озирались і не ставили неприємних для олігархів запитань, хоча б таких: яким чином в Україні за дуже короткий історичний період сформувалось вісімнадцять мільярдерів, котрі за сумою капіталу перевершили мільярдерів США? Там десяток поколінь трудились сотнями років, накопичуючи капітал, аби стати мільярдерами. А у нас?
25 років я працював рядовим інженером в Уманській «Райсільгосптехніці». Склад «Райсільгосптехніки» пропускав через себе для колгоспів усе, що випускала промисловість СРСР. Завідувач складу Микола Старченко розпоряджався складом десятки років.
Приходить у склад районний прокурор і бере безоплатно все, що йому потрібно і скільки потрібно: мило, різні фарби, зубила, напильники, електролампочки, кожушок… Приходить районний суддя — «пасеться», як у власній коморі.
Водій першого секретаря РК КП пакує різним товаром автомобіль. Голова Черкаської «Облсільгосптехніки» М. Л. Іванченко особисто пакує автомобіль дефіцитом: холодильник, електродрелі, радіола, ковдри, кожушки (що, між іншим, мали надійти дояркам, чого вони і не бачили). Щорічна ревізія на складі документально свідчила, що нестачі товару немає. У 1981 році випливає-таки нестача в 250 000 карбованців. Райком КПУ викликає голів колгоспів і суму в 150 000 розподіляє по колгоспах, де «гасять» нестачу. За тодішніми цінами автомобіль «Москвич» коштував 5 500 карбованців. 100 000 карбованців «вішають» на М. М. Старченка. Той самий районний прокурор, що «пасся» на складі, просить у суду для Старченка 12 років ув’язнення. Той самий суддя засуджує Старченка до 10 років позбавлення волі у таборах суворого режиму. Через рік РК КПУ, райвиконком, прокуратура і суд звертаються до Президії ВР СРСР, аби М. Старченка достроково звільнили як інваліда війни. Звільнили і навіть відновили членство у КПРС.
База райміськпостачання збудована вздовж залізничної колії станції Умань. Завідує нею член КПРС Самуїл Йосипович Грановський. Там різний товар. Одного разу після півночі база запалала яскравим полум’ям. Її директором після пожежі став директор міжрайбази Уманського, Христинівського, Монастирищенського, Маньківського, Тальнівського районів. Крадеш — щедро ділись зі своїм начальством...
Прем’єр-міністр України М. Азаров запевнив, що всі інваліди війни отримають квартири. Вдумайтесь! Через майже 70 років після війни учасники бойових дій проти гітлеризму, навіть інваліди, все ще у черзі на квартиру. У той час, як була Постанова ЦК КПРС за Микити Хрущова: зі ста новозбудованих квартир — 10 виділяти учасникам війни проти нацистів. Виділяли... і продавали «наліво» за добрі гроші. Перший секретар МК КПУ міста Умань Валентина Артюх спіймалася на продажу квартир, призначених інвалідам війни, грошовитим уманцям. Запахло смаленим. Перший секретар Черкаського обкому КПРС Андреєв сказав: «Такими кадрами не розкидаються!» — і призначив Артюх головою обласної організації соціального захисту громадян. Кинули щуку у воду. Тож в Умані і районі було продано «наліво» ще й 75 «Запорожців», призначених інвалідам війни. Розперезався у крадіжках державної власності голова Черкаської «Облсільгосптехніки» М. Іванченко. Прокуратура постукала у його двері. Голова «Союзсільгосптехніки» Єжевський сказав: «Такими кадрами не розкидаються!» — і призначив Магнія Лукича Іванченка головою «Сільгосптехніки» Казахстану. Підвищив із області на республіку. Крадеш — ділись щедро зі своїм начальством. Отака мораль.
20 липня 1989 року я відправив листа на 18 сторінках з детальним описом розкрадання народного добра деградованими керівниками-комуністами на адресу Івана Драча, Бориса Олійника і Леоніда Кравчука із засторогою: якщо не взяти ситуацію під жорсткий контроль, то керівні комуністи обдеруть Україну до нитки. Чому написав двом поетам? Злодій, крадій з поетом несумісні. Відомо було багатьом, що перший секретар райкому, міськкому, обкому КПРС — це перший злодій, хабарник. Другі секретарі відповідали за ідеологію — за пропаганду і агітацію, і начебто не були дуже корумпованими. Брежнєв крав і за накрадене колекціонував не поштові марки, а легкові автомобілі з усього світу. Його дочка купалась у діамантах. Ідеолог комунізму Суслов не крав. На мою думку, зразка 1989 року завідувач відділу ідеології ЦК КПУ Леонід Кравчук теж не крав. Крім того, важко знайти людину зовні симпатичнішу, привабливішу, ніж Л. М. Кравчук. Тому йому як порядній людині адресував свого листа. У закутки душі не зазирнеш!
Як засновник гілки НРУ в місті Умань я був делегатом Установчого з’їзду НРУ, що відбувався 8-10 вересня 1989 року. Цікаво, що Павла Поповича, українця, другого у світі космонавта, на з’їзд не пустили. Мабуть, тому, що був у формі генерала. Але без проблем пустили на засідання з’їзду другого секретаря ЦК КПУ Єльченка та ідеолога КПУ Кравчука.
Установчий з’їзд НРУ обідав на зібрані у делегатів кошти: скибочка хліба, кружальце пересохлої ковбаси, чай без цукру. Л. М. Кравчук приходив на з’їзд НРУ раніше всіх, покидав з’їзд останнім і був для делегатів дуже доступний. Чому? Оцінював, вивчав можливість використання суспільного націоналістичного підйому. Я стояв із делегатом В. І. Кулиничем посеред довгої черги по обід, побачив, що Л. М. Кравчук став у хвіст черги, і гукнув: «Леоніде Макаровичу! Ідіть до нас. Ми для вас зайняли чергу». Познайомились. Я поцікавився долею свого листа про можливе розкрадання начальством багатств українського народу. «Ви знаєте, я отримую щоденно мішок листів. Де це я візьму час їх читати? Я їх палю і ваш лист спалив». Це було сказано так щиро, таким голосом, з таким виразом очей, що я його трохи не обняв. Лукавив Л. Кравчук. Все прочитав!
Президент України Віктор Ющенко відвідав Естонію і сказав: «Нам, українцям, слід розбудовувати нашу державу за естонським прикладом». Що вкрай необхідного для відродження не нацменівської, як Україна, а держави естонської, національної, зробив народний рух естонців?
На рік виходу Естонії з імперії СРСР чисельність її населення складала близько півтора мільйона: 48 відсотків естонців і 52 відсотки російськомовних громадян. Рух естонців, схожий на український НРУ, постановив видавати нові паспорти лише тим громадянам, які вільно володіють естонською мовою. Паспорт громадянина Естонії давав право обирати всі три гілки влади і бути обраними. Наслідок: демократія лише для естонців. Президент, Кабмін, Верховна Рада — вся влада Естонії — естонська. Естонці одне одного не обкрадають. Естонська мова має не шість відмінків, а дванадцять. Мовний бар’єр між українською мовою і російською — прозоре скло, мовний бар’єр між естонською мовою і російською — китайська стіна.
Естонська влада організувала для російськомовних вечірні курси вивчення естонської мови. Моїй родичці Олі (інженер, Київський політех) поставили ультиматум: або вчиш естонську мову, або звільняйся з роботи. Три категорії знань естонської мови, екзамени приймають вчителі. Четверту категорію (вільно розмовляти, писати, вести інженерну документацію) приймає державна комісія. Після успішного складання екзаменів грамоту повноправного громадянина Естонії підписує, особисто вручає, тисне руку, поздоровляє сам президент Естонії. Ну і що? А те, що Оля на своїх двох школяриків стала отримувати від держави допомогу по 70 доларів щомісячно на дитину. На довготерміновий кредит купила дачу: 12 соток обробленої землі, будиночок з каналізацією, газом, освітленням і теплицею. Має зелень до столу цілий рік. В кредит придбали для сім’ї автомобіль. Естонія виконала всі вимоги ЄС. Потік іноземних товарів вільний. На прилавку — шпроти російські, латвійські, фінські, але купують лише естонські, аби дати заробіток естонським рибалкам. Купують лише естонське, аби не були безробітними естонські робітники і мали гроші естонські селяни. Діє естонська солідарність. На квартиру брати сторонніх заборонено. Якщо приїжджають родичі, слід повідомити поліцію і сусідів — на скільки днів. Готель напівзаселений, — а для світових авантюристів місця немає. Поткнувся до Естонії авантюрист Сандей Аделаджа, переспав біля каналізаційного люка і подався в Україну дурити толерантних киян. Поліція Естонії нечисленна. Кожен естонець слідкує за дотриманням прийнятих правил співіснування, тобто є союзником поліції. Естонська поліція захищає естонців від бандитів, крадіїв, аферистів, а міліція України захищає мільярдерів-крадіїв, аферистів, мажорів, шахраїв, українофобів від гніву обкрадених українців. Маленька Естонія не боїться могутнього монстра, «собирателя земель» (чужих), яким була і є царсько-вождівсько-путінська Росія. Держава естонців прикрилась «парасолькою» НАТО. А це — США і Європа.
Де ми, українці, прогавили момент становлення держави Україна для українців, як Естонія — для естонців, Польща — для поляків чи Японія — для японців? Чому держава українців Україна з-під російської окупації потрапила під окупацію нацменшин, яких в Україні не більше 10 відсотків? Чому совдепівська колоніальна адміністрація України, ота чиновнича братія від голови сільради, райвиконкому, міськвиконкому, облвиконкому до міністрів, не була позбавлена влади, тієї влади над українцями, яку їм дала колишня імперія? Навпаки, колоніальна чиновницька вертикаль влади зміцнилась за рахунок чільних компартійних секретарів КПУ, яку свого часу було заборонено.
Повернемося до вересня 1989 року на засідання Установчого з’їзду НРУ. Розбещений цеківськими делікатесами Леонід Кравчук героїчно жував кружальце пересохлої ковбаси і збирав інформацію. Перед обідом розлючені делегати зігнали з трибуни другого секретаря ЦК КПУ Єльченка, який закликав зміцнювати СРСР. Я спитав Леоніда Макаровича, чи має він намір виступити на цьому з’їзді. Голосочком покірної невістки, яка для свекрухи склала дулю під коліном, Кравчук відповів: «Якщо мені дозволять, то виступлю». Два рази з трибуни з’їзду НРУ виступив Леонід Кравчук під бурхливі оплески делегатів з’їзду. Леонід Кравчук «заплів на своїй голові косу по-українськи», у виступі використав бандерівські гасла — на 12 років раніше, ніж це зробила Юлія Тимошенко.
18 гривневих мільярдерів в Україні — скільки серед них українців? Хто замовив і відлив із чистого золота семисвічник вагою у 80 кілограмів і подарував його «землі обітованій»? На яких копальнях царя Соломона він здирав на своїх колінах шкіру, натер криваві мозолі на руках від кайла, добуваючи золото? Вкрай необхідно патріотичним українським ЗМІ витягувати із тіні на сонце мільярдерів, аби знати, хто вони, де заготовлені для втечі закордонні «хатинки», де вкрали, скільки вкрали, куди сховали, скільки їх стало недоторканними депутатами Верховної Ради України? Всім українцям слід думати, яким чином відлучити цих олігархів від української цицьки. А на противагу лівій КПУ необхідно створити праву Українську національну партію, яка єдина спроможна захистити українську націю від смертельних ворогів.
Українці нікого не чіпають, а спасають себе від погибелі на своїй, обжитій сотнею поколінь землі, і у боротьбі за своє існування мають право на рішучі дії. Бо питання стоїть руба — бути нам, українцям, у цьому світі, чи не бути...

Василь БІЛОУС
м. Умань

ПРО АВТОРА.
За протести проти русифікації України наш читач Василь Кузьмович Білоус у вересні 1972 року був арештований Черкаською обласною прокуратурою і засуджений обласним судом за ст. 187-1 КК УРСР («поширювання завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад»).
Василь Кузьмович надіслав до редакції спогади про своє многотрудне життя — як проекцію на життя сучасне. Із тисяч, мільйонів таких ниточок-життів зіткана доля нашої Вітчизни. Як же жити, «рости і діяти нам треба», щоб радісною, світлою, гордою, високою була наша Українська Доля? До роздумів над цим і закликають спогади В. К. Білоуса.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 30.08.2013 > Тема ""Білі плями" історії"