Версiя для друку Обговорити в форумi

Шестирічний Сашко нарешті дочекався, коли підрозділ, яким керує батько, знову виходитиме на полігон. Ще раніше хлопчина встиг постріляти з кулеметів, автоматів, пістолетів, озброєння БТР і т. д. А цього разу йому вдалося вмовити маму відпустити його з батьком на декілька днів, щоб разом із дорослими вояками ночувати в наметах, з самого ранку підніматися по команді, їсти солдатську кашу, пити чай з польових та гірських трав. «Та їдь вже, що з тобою зробиш. Але ось тобі, синочку, книжечка, обов’язково її прочитай, поки будеш на полігоні».
Невдовзі колона військової техніки вирушила з Керчі до Старого Криму на полігон, де підрозділу належало провести декілька навчальних днів. Прибули на місце і відразу почали розташовуватися: поставили намети, організували охорону, розпочали практичні заняття зі стрільби.
Сашко вже бував на полігонах раніше, але цього разу хотів встигнути все: побачити, як стріляють матроси, снайпери, вивіряються приціли, налагоджується зв’язок, як розвідники займаються рукопашним боєм, маскуються, ставлять розтяжки і багато-багато іншого. Тож не дивно, що у цій круговерті забув про обіцянку мамі — прочитати книжку. Але пам’ятав про це тато – командир батальйону. Строгим командирським голосом він нагадав про це сину, але виявилося, що... книжка кудись зникла. Тоді тато, як військова людина, знайшов вихід із ситуації і дав сину почитати... настанову зі стрілецької справи. І здається, ця книжка Сашкові видалася набагато цікавішою!
Хлопець разом з усіма піднімався за командою, бігав на зарядку, їв із солдатського столу, був присутній на всіх навчальних місцях. Малого Сашка знають всі військовослужбовці підрозділу і ставляться до нього серйозно, бо він теж, як справжній вояк, серйозний, зібраний, дисциплінований, бо ж армія — це вам не дитячий садочок. Пустили його до своєї схованки, яку облаштували у горах, навіть розвідники. Ось тут у хлопця аж загорілися очі: «Це ж як у моїй грі «Сталкер», але набагато крутіше! Все, я не буду більше грати у «Сталкер», у вас цікавіше!».
Під час перебування на полігоні ми з журналістами займалися своїми справами, але не можна було не звернути увагу на цього юного воїна у формі, який ходив з дитячим автоматом за плечима. Він був то на вогневих позиціях, то спостерігав за заряджанням зброї, займався з інструктором рукопашним боєм. Здавалося, що він встигає скрізь. Якби не його вік, то можна було б зробити висновок, що він — повноправний військовослужбовець, як ото були колись, у воєнні часи, сини полків.
Радість і гордість прокидається в душі, коли дивишся на Сашка та його батька. І є велика надія і впевненість, що й через багато-багато років будуть у нашому війську ось такі захисники, для яких військова справа буде дійсно справою життя.

Леонід МАТЮХІН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 30.08.2013 > Тема ""Джерельце""