Версiя для друку Обговорити в форумi

До 200-річчя Кобзаря

Безцінною та невичерпною є багатогранна літературна спадщина Тараса Шевченка — вірного сина України, поета, художника, письменника, філософа, історика, фольклориста, етнографа, громадського діяча. Але не тільки літературна, адже Шевченко — постать планетарного масштабу та змісту. Згадаймо хоча би такі слова: «Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, ніж українець, — він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, ніж поет, — він був хоробрим борцем за права і волю людей». Ці правильні слова про Великого Українця Тараса Шевченка належать Ліндону Джонсону — президенту Сполучених Штатів Америки.
З сорока семи років свого земного життя — двадцять чотири Шевченко був у кріпацтві, десять — у солдатчині та на засланні, а всі інші — під наглядом жандармів і поліції. Тарасова велич духу, його жага і незламна воля до життя й сьогодні є прикладом для вивчення та наслідування. Саме Шевченко, його щира та безмежна любов до України і його твори навіть у найважчі часи нашої історії давали і дають сили українству боротися за свою віру, мову і державу та залишатися, попри всі намагання ворогів і недругів, нацією. Геніальність Шевченка ще й у тому, що у своїх віршах, як ніхто інший, об’єктивно відобразив реальні події епохи, в яку йому довелося жити. Творчість генія Шевченка мала великий вплив на розвиток визвольних ідей, формування ідеалів соціальної і національної свободи, а також національної свідомості українського народу та його інтелігенції. Це він — Шевченко — писав: «…Що ми? Чиї сини? Ким? За що закуті?..» і закликав: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…».
Усе своє свідоме життя Шевченко вище всього цінував те, що найдорожче для кожної людини, те, у чому його особисто весь час обмежували та позбавляли, — свободу, волю і життя та закликав «і живих, і ненароджених» до боротьби проти поневолення та ганебної експлуатації людини людиною. Його участь у таємній політичній організації — Кирило-Мефодіївському братстві (1846-1847 рр.) через підлу зраду закінчилася для Шевченка арештом, дворічною солдатчиною в оренбурзьких степах (Орській фортеці) з особистою письмовою вказівкою царя: «Под особо строгий и неусыпный надзор с запрещением писать и рисовать», а потім ще й засланням на довгих сім років до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак. І навіть після звільнення (липень 1857 р.) йому заборонили в’їзд і проживання в обох столицях імперії аж до 1 березня 1858 р., а потім дозволили жити у Петербурзі «на поруках» і за «непосредственной опеки», тобто під наглядом поліції, як неблагонадійному. Попри довгі роки заслання, труднощі солдатської муштри, атмосферу щоденного зросійщення, знущання та приниження, вгадується мужність і незламна воля поета, наприклад, у таких віршованих рядках: «Караюсь, мучусь, але не каюсь», які й стали його життєвим кредо.
Для українського суспільства, яке все ще перебуває в пошуку національної ідеї та єдності, а також шляхів розбудови незалежної держави, непересічне значення мають життєві та правові погляди Великого Кобзаря, зокрема, з огляду на сучасні економічні, соціальні та політичні проблеми і реалії. У цьому контексті є цікавими та співзвучними, на наш погляд, думки і поетичні рядки Тараса Шевченка й положення Загальної декларації прав людини (далі — Декларація), прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй та проголошеної 10 грудня 1948 р. у Парижі.
Насамперед звернемо увагу на те, як співзвучні та змістовно збігаються слова про захист людської гідності та волелюбність у віршах Тараса Шевченка і норми Декларації про те, що «всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» (ст. 1).
Через свою долю і долю всього українського народу Шевченко усвідомив і чудово розумів, що реакційна суть російського царату сама по собі ніколи не зміниться. А тому характерною рисою правових поглядів Т. Г. Шевченка було органічне несприйняття царських законів «неправедних, несправедливих», гнівний осуд самодержавства як державного устрою, оскільки не буває, на його думку, «добрих царів», викриття ним свавілля царських чиновників, а також «своїх» панів, підпанків і поміщиків — царських прислужників. А його віршоване питання звучить як заклик-докір: «Чи довго ще на сім світі панам панувати?».
Нищівній критиці у своїх творах Шевченко піддавав суд і судочинство царської Росії, зазначаючи, що закони «катами писані» і «правди в суді немає», вважаючи їх знаряддям гноблення людини праці та закликав до «праведного закону», зміст якого у його розумінні має збігатися з поняттями «правда», «воля», «справедливість». Як мріяв поет про справжню «рівність перед законом» та про право на «рівний захист законом», зокрема, на «рівний захист від якої б то не було дискримінації» і які отримали своє правове визначення та закріплення в статті сьомій Декларації.
Загальний, масовий характер тодішнього поневолення Шевченко висловив гіркими словами: «І не в однім отім селі, а скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли пани лукаві». Його волелюбність і бажання свободи для свого народу цілком збігаються з положенням статті третьої Декларації про те, що: «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність».
Майбутнє України Шевченко бачив не в буржуазно-правовому устрої, а в самоуправлінні народу, громаді та колегіальній формі правління як гарантії від гніту та експлуатації людини людиною. Він був глибоко переконаний у тому, що кожна людина повинна мати «всі права і всі свободи» (ст. 2 Декларації), кожна людина повинна мати право «на свободу думки, совісті» (ст. 18 Декларації) і право на «свободу переконань і вільне їх виявлення» (ст. 19 Декларації), що й висловлював у таких поетичних творах, як: «Думи мої, думи мої», «Катерина», «Доля», «Думка», «Іван Підкова» і «Гамалія», «Тарасова ніч» і «Гайдамаки», «Царі», «Кавказ» та ін.
Чи не найбільш принизливим у людському середовищі є рабство у будь-яких його формах і проявах. Однією з таких форм і було, за своєю суттю, кріпацтво в царській Росії, проти якого рішуче виступав Шевченко в своїх віршованих творах «Розрита могила», «Чигирине, Чигирине», «Наймичка», «Сон», «Сліпий» («Невольник») та деяких інших. Згадаймо, що й сам Тарас до 24 років був безправним кріпаком панів, а потім таким же підневільним солдатом у царській армії, безправним засланцем самодержавного режиму, але аж ніяк не вільним громадянином Російської імперії. Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані — визначає стаття четверта Декларації, проти чого і боровся Шевченко майже за сто років до прийняття цього важливого міжнародного правового документа.
У Шевченковому посланні «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…» не тільки наведено характеристику суспільно-політичного і національно-культурного життя тогочасної України, а й зазначається необхідність і пропонуються шляхи національного, соціального та культурного відродження українського народу. У вірші «Минають дні, минають ночі» поет засуджує бездіяльність суспільства, його пасивність, а також закликає до активних дій і боротьби проти самодержавства, посилаючись на приклади героїчного минулого — гайдамаків і козаків.
Поет-гуманіст закликає до злагоди й братерства українського і польського народів як рівного з рівним у своєму вірші «Полякам» («Ще як були ми козаками»), що й сьогодні є актуальним з уваги до Волинської трагедії 1943 року. І як тут не зазначити, що Генеральна Асамблея ООН у Преамбулі проголошує Загальну Декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства… прагнули… сприяти поважанню цих прав і свобод та забезпеченню шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів загального і ефективного визнання і здійснення їх, як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їхньою юрисдикцією.
Тарас Шевченко був і геніальною, і талановитою Людиною. При цьому він завжди пам’ятав, хто він є і якого роду, ніколи не цурався простого люду та не боявся писати рідною мовою, незважаючи на негативні відгуки деяких російських письменників і богемних поетів, які критикували Шевченка за те, що він пише «мужицькою мовою». Разом з тим, попри важке, а підчас і нестерпне життя, він був звичайною людиною зі своїми бідами, помилками та слабостями, які він усвідомлював і в яких щиро зізнавався, зокрема й у щоденнику, до якого чесно та правдиво занотовував своє життя-буття (12 червня 1857 р. — 13 липня 1858 р.).
Наприкінці 1845 року, будучи важко хворим, Шевченко написав свій знаменитий «Заповіт» (цикл «Три літа»), у якому проголосив заклик до боротьби з самодержавством за визволення українського народу з неволі. Переконливо-стверджуючими є його пророчі слова: «Борітеся — поборете!».
Тарас Григорович Шевченко не був політиком, не був політичним діячем у сучасному розумінні цього слова. З позицій сьогодення можна говорити й про нечіткість його ідеологічних переконань. У політико-правових поглядах Шевченка поєднувалися революційні ідеї демократизму, народництва, самостійності та незалежності України: «В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля», де кожна людина матиме право на громадянство (ст. 15 Декларації). Основою народного самоуправління, як свідчать його віршовані думи, що «стали на папері», мала бути суспільна власність, зокрема власність на землю, а ідеалом — трудова демократична республіка. «Де немає святої волі, не буде там добра ніколи…» — писав він у своєму вірші «Бодай кати їх постинали». Воля народу повинна бути основою влади уряду, так визначає ч. 3 ст. 20 Декларації, про що і писав та до чого прагнув Тарас Шевченко у своїх думках і багатьох літературних творах.
А чи не є актуальними й сьогодні слова Кобзаря: «Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти?». Або ж такі: «Якби ви вчились, так, як треба, то й мудрість би була своя», — чи не нам вони адресовані? У написаному на засланні вірші «Чи ми ще зійдемося знову?» Тарас Григорович щиро радив: «Свою Україну любіть, Любіть її во время люте, В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть».
Незламною та стверджуючою була віра Великого Кобзаря в світле майбутнє України, висловлена у таких рядках: «І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі». Народ України Основний Закон держави визначає єдиним носієм влади. Але чи завжди в житті це так?
Тарас Шевченко — найбільш український поет, адже саме його «Кобзар» став національною святинею українського народу. Шевченкові, як зазначає О. Гончар, належить виняткова роль у згуртуванні передових сил української нації, у розвитку й формуванні свідомості українського народу. Саме Шевченківський «Кобзар» український народ поставив на перше місце серед усіх успадкованих з минулого національних духовних скарбів. А ось щодо Шевченківського Заповіту — спромігся лише на виконання першої його частини. Віковічний ген страху все ще не дає людині стати Людиною, і ще не одну краплину потрібно вичавити з себе, щоб нею стати, адже шлях цей пролягає через свідомість всіх і кожного.
Літературний спадок Т. Г. Шевченка, його життя та діяльність потребують подальшого глибокого і різнобічного вивчення та дослідження, як сучасними, так і прийдешніми поколіннями українців. Але не менш важливим є слідування заповіту Великого Кобзаря, особливо у справі єдності нації, братерства народу, правди та правового державотворення.

Роман САВОНЮК,
доцент, кандидат юридичних наук, заслужений юрист Автономної Республіки Крим
м. Сімферополь

Використані джерела:
1. Загальна декларація прав людини, прийнята та проголошена в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 217 А (III) 10 грудня 1948 р.
2. Шевченко Т. Г. Кобзар / Вступна стаття О. Гончара. — К.: Дніпро, 1983. — 647 с., 1 л. портр.
3. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. / Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. — К.: Наукова думка, 2001.
4. Шевченко Т. Дневник. Автобиография. — К.: Наукова думка, 1972.

ШЕВЧЕНКОВА КОНЦЕПЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

У бібліотеці-філії № 4 ім. М. М. Коцюбинського Централізованої бібліотечної системи для дорослих м. Сімферополь в рамках виконання Указу Президента України «Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка» (яким 2014-й рік в Україні оголошено роком Тараса Шевченка) організована виставка «Шевченкова концепція Української держави», на якій представлені література та статті з періодичних видань, що розкривають факти впливу життя і творчості Т. Г. Шевченка на становлення України як держави. ЗАПРОШУЄМО ЧИТАЧІВ НА ВИСТАВКУ, ЯКА ДІЄ ПОСТІЙНО.

Ірина РЕЙДЕР, завідувач бібліотеки-філії № 4 ім. М. М. Коцюбинського

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 30.08.2013 > Тема "Урок української"