Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗНАКОВИЙ ПОЕТ РОЗСТР╤ЛЯНО╥ ЕПОХИ
7 вересня минуло 110 рок╕в в╕д дня народження знакового укра╖нського поета Михайла Пронченка.


З ЮВ╤ЛЕ╢М!
Цього тижня наша кримська землячка, поетеса, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни...


ЛЮБОВ К ОТЧИЗН╤ ДЕ ГЕРО╥ТЬ
До 250-р╕ччя в╕д дня народження ╤вана Котляревського


СЛОВО, ЩО ВОСКРЕСЛО, МОВ ФЕН╤КС
До 250-р╕ччя в╕д дня народження ╤вана Котляревського


В╤СНИК УКРА╥НСЬКОГО КРИМУ
Якнайвище п╕дн╕май, Василю, сво╖ в╕трила, щоб п╕д ними якнайшвидше Крим повернувся в р╕дну для...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 05.09.2003 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#36 за 05.09.2003
СТАРІ БІДИ МОЛОДОЇ УКРАЇНИ
Володимир Шахнюк

В одному із останніх своїх номерів газета "Голос Криму" пом'янула свого працівника - відомого кримського журналіста, письменника-гумориста Володимира Потаповича Шахнюка, сорок днів з дня смерті якого недавно минуло. Редакція видрукувала цілу сторінку його публіцистичних творів. А Володимир Потапович же був і нашим, "світличним", автором, його публікацій завжди чекали наші читачі, бо були вони на актуальні теми і визначали обличчя газети, її позицію.
Сьогодні нам так не вистачає Володимира Шахнюка - автора, людини, однодумця. Його земне життя продовжують його статті - мудрі і повчальні. Друкуємо одну з них.

Якось глава кримського уряду Сергій Куницин, відповідаючи на скарги українських журналістів, сказав приблизно наступне: що ви усе скаржитеся, треба самим домагатися, бути більш наполегливими, згуртованими, як росіяни, кримські татари.
Прем'єр мимоволі зачепив аж ніяк не кращу рису національного характеру етнічних українців - роз'єднаність, відсутність злагодження дій у вирішальні моменти історії, амбіційність, неприйняття думки опонента, невгамовні прагнення до гетьманства без особливих на те підстав. Так було в роки козацької вольниці, так було в часи правління Центральної Ради, коли протиріччя між окремими партіями і соціальними групами не дозволили створити дієздатну армію, залучити селянство на свій бік. У результаті молода Українська республіка була силоміць подавлена більшовиками.
В  двадцяті  роки  в Україні був дуже розвинутий повстанський рух, повстанці  були серйозного перешкодою в зміцненні радянської влади на місцях, не давали грабувати селян, відбирали реквізований хліб і повертали потерпілим. Повстанці користувалися цілковитою підтримкою сільського населення. Однак у роки НЕПу ситуація різко змінилася, селяни занадто повірили в благі наміри радянської влади, що стала закуповувати хліб у виробників. Тепер уже вони в ряді випадків навіть не пускали повстанців у свої села. Благодушність обернулася трагедією. В роки насильницької колективізації на селі не було вже реальної сили, яка допомогла б перешкодити процесу поневолювання вільного селянства.
Мабуть, найбільш фатальним виявилося зрадництво козацького старшини в період протиборства Івана Мазепи і Петра І. Навряд чи Олександру Пушкіну довелося б оспівувати вікторію царя в битві під Полтавою, якби не віроломство продажного козацького старшини, що виступив зі своїми полками на стороні московського самодержця. Парадокс: українські козаки убивали один одного в ім'я інтересів поневолювачів свого народу. Подібне зустрічалося в громадянську та й, почасти, у Вітчизняну війну 1941 - 1945 рр.
Рецидив застарілої хвороби не забув нагадати про себе після проголошення в Україні суверенітету. Русифікована частина українського населення незалежність України сприйняла як особисту трагедію. Вона давно уже внутрішньо скорилася російсько-комуністичній владі. Для неї Росія перестала бути чужою, вона цілком відреклася від своєї національної самобутності, влившись в російську мовну, культурну стихію. Своє ж українство нащадки вільних козаків сприймають як прикре непорозуміння, що заважає їм стати щирими великоросами. Справжньою батьківщиною вони вважають Радянський Союз, котрий розвалила сама ж Росія. Національна ідея, незалежність України чужі проросійській більшості українців. Заклик відродити в Україні українську мову вони зустріли в штики. Їх дратує спроба позитивно оцінити діяльність УПА, тому що ця армія воювала проти Радянського Союзу, стереотипами якого вони продовжують жити і сьогодні.
Могутнім каталізатором національного відродження був Рух. Ця громадська організація сприяла ослабленню влади КПУ, стала призвідником суверенізації країни. Ми тепер говоримо з надією про парламентську більшість. У Руху були всі шанси створити всеукраїнську національну більшість. Однак цього не сталося. Синдром гетьманства став перешкодою на шляху до консолідації сил, Рух роздрібнився, його вплив у країні ослабнув.
Найбільш гнітюче становище - у Криму. Часом складається враження, що тут узагалі немає українців, чи, принаймні, що їх ніщо не хвилює. За час існування автономії не було ні одного могутнього мітингу чи демонстрації на захист прав етнічних українців. Між тим українська мова тут у цілковитому загоні. Її не чути не тільки в установах, у парламенті, але й у громадських місцях. Існуючі кілька українських шкіл створені  силами громадськості усупереч владі. Утрачає своє національне обличчя Український драматичний театр. Притчею во язицех стала єдина в Криму українська газета "Кримська світлиця". Це одна з кращих в Україні регіональних газет. Вона повною мірою задовольняє духовні і громадські запити читачів, про що вони самі заявляють у листах до редакції.
Проте передплата газети відбувається з трудом. Власне кажучи, "Кримська світлиця" не має свого постійного масового читача. І це при тому, що українське населення займає в Криму друге місце після росіян. Вся біда в тім, що етнічні українці, особливо в містах автономії, зовсім байдужі до українських національних проблем. Щотижневик страждає від цього не менше, ніж від неуваги київської влади, що тримає "Світлицю" на голодному пайку.
Нема слів, кримські чиновники на місцях чинять лютий опір утвердженню в Криму не тільки кримськотатарського, але й українського способу життя. Чекати від них розуміння і допомоги - пропаща справа. Українцям треба самим, за прикладом своїх кримських друзів, більш наполегливо і рішуче домагатися своїх прав і рятуватися від рецидивів старих бід, що заважали українському народу створити самостійну демократичну державу.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 05.09.2003 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1220

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков