Версiя для друку Обговорити в форумi

Львівська газета "Поступ" нещодавно вмістила цікаву статтю прикарпатця Тараса Прохаська "Самотні патріоти". У ній автор аналізує деякі помилки національно-демократичних сил, зокрема й брак контактів поміж галичанами, буковинцями і закарпатцями. В результаті, зазначає пан Тарас, Угорщина і Румунія для закарпатців і буковинців мають набагато більше щоденне значення, ніж Галичина чи Київ. Значна частина громадян цих регіонів вже отримала угорські та румунські паспорти...
Ну, що ж, якщо помилка допущена, її треба виправляти. Зрештою той стан, що його описує Тарас Прохасько, не є фатальним для Західної України. Бо й сам автор зазначає: "Уряди тих країн завжди допомагали їхнім у нас більше, ніж український, ні про яку п'яту колону не може поважно йтися (що таке кілька десятків тисяч буковинців і закарпатців порівняно з кількома мільйонами росіян, що таке Угорщина і Румунія супроти Росії, що таке румунський і угорський націоналізм порівняно з російським?). Але мені прикро, що і закарпатці, і буковинці чуються на Західній Україні самотньо. Досвід відокремленого спілкування залишається досвідом, на який опираються..."
Того ж дня я отримав свіжий номер "Кримської світлиці" за 18 липня і мені приємно було усвідомлювати, що наша рідна "Світличка" цілком може бути духовним спонсором для інших регіонів, в тому числі і для Галичини.
Принаймні, зазначене число газети несло в собі величезний заряд енергії і оптимізму. Дещо мінорний настрій (після прочитання статті прикарпатця) відразу змінився на бойовий. Знаю, що творці газети з любов'ю готують кожен новий номер. Але цей, останній, вийшов напрочуд вдалим!
Стаття Світлани Шаповалової "За фольклором - на Прикарпаття!" ніби продовжувала тему Тараса Прохаська, тільки вже в оптимістичному ключі. Адже вона пише про доброзичливість, з якою ставилися прикарпатці до студентів з Криму, про їхнє зацікавлення кримським життям.
А це і є те, про що писав Тарас: "Для справжньої соборності потрібна лише справжня гостинність. А вона вже передбачає зацікавлення, відкритість, щирість і пізнання. Треба зробити  певне зусилля і відчути себе не галичанином на Закарпатті, а українцем в Україні. Не зрікаючись своєї галицькості, не вимагаючи заперечення закарпатськості, дбати про єдність розмаїтості..."
Як бачимо, кримчани і прикарпатці чудово порозумілися, а більш "різнополюсних" регіонів в Україні, здається, й немає. А який свіжий струмінь приніс з собою "львівський десант" до Криму! Маю на увазі студентів-журналістів зі Львівського національного університету. Відразу з'явилося кілька цікавих матеріалів.
Про мовні проблеми, шкільні, бібліотечні саме так і треба писати - "сконцентровано". Тоді відразу в уяві цілісна картина.
А стаття Олександри Шевчук "Окрушина сонця" про плідне співробітництво українця Миколи Мірошниченка та кримського татарина Януса Кандима? Скільки в ній оптимізму! Адже саме завдяки випадковому знайомству двох поетів народилася книжка, яка, на думку академіка Гаркавця з Алма-Ати, "потягне" на три - чотири кандидатські чи докторські дисертації...
Стаття Євгена Хазова "Нам є про що поговорити" також про дружбу, про наше бойове побратимство з кримськими татарами. Знаю, що цю та подібну статті охоче читатимуть козаки з Поділля, оскільки Сергій Жук - невтомний борець за відродження козацької ідеї в цьому регіоні - є прихильником відновлення найтісніших контактів з кримськими татарами.
А як  хочеться подякувати канадським українцям, газеті "Буковина" та недавньому кіровоградцю Володимиру Королю за підтримку українського життя в Криму!
Хочу нагадати, що свій "королівський" подарунок - половину власної бібліотеки для "Кримської світлиці" - Валерій Павлович супроводжував такими словами: "Нам, українцям, треба якомога більше спілкуватися між собою. Особливо це важливо напередодні виборів, щоб ми не "проспали" свого президента..."
Отже: спілкуймося і перемагаймо!

м. Львів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 05.09.2003 > Тема "Ми єсть народ?"