Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤Д ПОРОШЕНКА ВИМАГАЮТЬ ПОЗБАВИТИ В╤ТАЛ╤Я КОЗЛОВСЬКОГО ЗВАННЯ «ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРА╥НИ»
Льв╕вська облрада прийняла звернення до Президента щодо позбавлення сп╕вака В╕тал╕я Козловського...


Н╤ХТО НЕ ЗАБУТИЙ?
“Н╕хто не забутий. Н╕що не забуто”. Це - улюблен╕ слова рос╕йських передач, та ще...


ГЕРО╥ УКРА╥НИ: ДОСТОЙНИКИ, НОМЕНКЛАТУРНИКИ ТА НЕГ╤ДНИКИ
А разом ╕з тим Героями Укра╖ни стало чимало номенклатурних д╕яч╕в, грошовитих б╕знесмен╕в,...


УКРА╥НА НЕ Б╤ДНА, А ОБКРАДЕНА ДЕРЖАВА
Коловорот конвертац╕╖ влади у ф╕нансов╕ ресурси ма╓ бути зупинений


П╤СЛЯ СКАЗАНОГО, або «БАРИН ВСЁ НЕ ЕДЕТ…»
Коментар до звернення до Президента Укра╖ни та Генерального прокурора, в╕дправленого ще 5 м╕сяц╕в...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 05.09.2003 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#36 за 05.09.2003
ЧОМУ МИ ТАКІ БІДНІ?
Оксана ЛИХОВЕЦЬКА

Отак живемо...
Той, хто цікавиться чи опікується проблемами економіки нашої держави, може одразу переключитися на іншу статтю, оскільки мова піде зовсім про інші речі. Проте оскільки все в матеріальному світі взаємопов'язане, то і тема, яка порушуватиметься, все ж таки має економічне підґрунтя.
Ще якісь там 15 років тому люди, звичайно, не мали таких, як тепер, можливостей купити на вибір іноземне авто, виїхати на відпочинок за кордон. А побувати там у відрядженні було прерогативою тільки обраних. Звичайно, ті, хто мав доступ до торговельних баз чи до так званих магазинів на "бони", мали все. Саме вони, бачачи і, головне, тримаючи в руках речі, про котрі більшість і гадки не мала, що таке може існувати у природі, були у стані так званого "творчого пошуку": хотілося чогось новенького. А щодо звичайнісіньких інженерів, вчителів, та й взагалі всіх тих, хто не належить до певної касти, то всі вони були в пошуку зовсім іншому - де знайти додатковий заробіток своєму розуму та потенціалу, щоб докласти до своєї копійки ще одну таку саму бідну копійчину. А ще відкладали, не купивши дитині зайвого шматка ковбаси чи сиру, кошти на передплатні видання. Бо розуміли: книга - вічне, шлунком її не перетравити, а в душі залишиться назавжди.
Але, як не крути, всім хотілося хоч якось наблизитися до цивілізації, оскільки усе те "загниваюче" (а що це саме так, нам настійно втовкмачували з екранів та по радіо) чомусь дуже гарно пахло і дивовижно сиділо на фігурі. Виникали сумніви і підозри, що в капіталістів не все так погано - чомусь не всі негри працюють у шахтах, а виступають з політичних трибун, витанцьовують на естраді, чомусь там піклуються про те, щоб собаки та кішки мали збалансований раціон, і з якої-такої причини матерям виплачують страховку у мільйон доларів, якщо якась іграшка не має відповідного свідоцтва.
Але я відволіклась. Продовжу з того моменту, коли дамбу прорвало, тобто Союз
почив у бозі. Тоді кожен уявив себе неперевершеним підприємцем. І почалося. Комерція дочекалася зоряного часу і стала сенсом людського буття. Хто мав голову на плечах - підвівся на ноги, почав заробляти і на машину, і на елінг, а також дачу, побутову техніку. Стало нормою у супермаркеті без вагомого удару по кишені накупити продуктів на місяць на суму півтисячі гривень. Повірте, таких людей, з такими можливостями багато, і дуже добре, якщо хтось може так забезпечувати родину. І не треба всіх під один гребінець: мовляв, вони у нас накрали і тепер жирують. Є ті, хто всього досяг розумом і працею.
Але є й такі, котрим не пощастило в силу об'єктивних чи суб'єктивних причин. Адже все залежить не лише від розумових здібностей, а й волі, вдало вибраного часу, знайомих, підлеглих, партнерів та ще Бог знає від чого. Та я веду не про долю тих, хто ще захопив час колишнього великого Союзу (їм є що з чим порівнювати), вони ще мають у собі загартування тих часів і можуть реально зважувати добре і зле, принцип і конформізм, духовне і матеріальне.
Все було б не так погано, та всі вони мають чи колись будуть мати дітей. І ось тут починається найстрашніше. Саме на цьому етапі зоряна комерція збирає свої "найкращі" плоди. Є лише два критерії в дитячій психіці - "я хочу" і "я не хочу". Все. Тому що доки батьки штурмували "еверести" посад, платні, матеріальних благ, діти виросли наче самі по собі. У цей час більшості з них не читали знайомих нам казочок, віршиків, скоромовок, приповідок... Певною мірою усе це намагалися компенсувати дитячі садки. Якщо, по-перше, пощастило і був кваліфікований вихователь, а по-друге, якщо дитина цей садочок відвідувала. У першому я дуже засумнівалася, коли моїй власній дитині вперто пропонували вчити напам'ять віршики до свят. Хтось з керівництва їх писав власноруч, якщо не у вільний від роботи час, то під час дитячого сну. Не інакше. Тому що ніякий з авторів-профі до таких перлин не додумався б.
А далі - більше. Шкільне життя є чи не найвагомішою сторінкою життя, оскільки закладає основи всього майбутнього. Якщо Бог схиляється до дитини, він дарує їй лагідну, розумну, терплячу, ні, поки що не вчительку, а бабусю. Тому що перші роки у школі, зазвичай, залежать не від мам і тат - ті ще молоді, їм не до дітей, а від того, чи вдома бабуся, чи нагодує, спитає про успіхи, негаразди, проблеми. Щоб побавилася і сказала, що її онук чи онука - найкращі.
До чого я веду? До тепла. Від цього і залежить все - навчання, дружба, контакти з однолітками, вчителем, перші залицяння і освідчення. Тому що все у школі залежить від тепла родинного вогнища.
Як не всім щастить на бабусь, так не всім щастить на вчителів. Вони теж частка соціуму, всі суспільні проблеми б'ють і по їхніх душах, і по їхніх кишенях. Молодь педагогічного колективу - це вже зовсім, як кажуть, інша пісня. Хоча бувають і винятки: юні дарування здатні розуміти дитину, знайти до неї підхід. Але, як правило, таких мало. Про таких вчителів батьки розповідають знайомим пошепки, щоб, бува, не наврочити, встигнути записати дитя у такий клас, щоб ніхто з адміністрації не переманив їх у інший заклад.  Розповідають, як про велику таємницю і диво нашого життя.
Все було б чудесно, якби не одне "але". Дітей багато, ніхто не прагне спихнути своє чадо аби кому, а хороших вчителів обмаль. І настає момент, коли батьки, незважаючи на зайнятість та сьогоденні проблеми, починають розуміти, що щось не так. Але, як у гумориста, що ж саме не так, вони ще не розуміють. Оскільки ніякі репетитори та додаткові заняття не здатні зробити власну дитину щасливішою. Вона знову-таки через силу-силенну обставин відривається від дому, батьків і починає жити власним, не притаманним її віку, життям, шокуючи оточення забаганками, вчинками, контактами.
І люди бідніють. Ні, не через нестачу відиків, караоке, авто, чи ще чогось такого. Свого часу ви зайвий раз не взяли дитину на руки, не прогулялися в парку, не розповіли казочку, не поцілували в щічку. Не подарували синові чи донечці "на добраніч!", підклавши ведмедика у руку, щоб було спокійніше і тепліше. Час плине швидко. Чи захоче дитина подарувати вам на старість тепло і ласку, якщо не знатиме, що воно таке? Чи пригадає ті ж "Рукавичку" чи "Пана Коцького" своїм онукам, якщо зяятиме незаповнена прірва в її душі?
Книга навчає всьому. Передусім думати, хвилюватися, зважувати. Через любов до першої прочитаної казки виникне потреба знову і знову гортати сторінки, але вже інших книжок. Дитяча література готуватиме до дорослого життя, вона виховує потребу вчитися, бути людиною.
І напослідок. Приводом до написання цих роздумів стала розмова, ненавмисне почута на зупинці. Літній чоловік та жінка вели неспокійну бесіду, як я зрозуміла, про власну доньку. Жінка у розпачі вигукнула: "То віддамо її заміж, якщо ні вчитися, ні працювати не хоче. Матиме все..."
Коментарі зайві.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 05.09.2003 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1217

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков