"Кримська Свiтлиця" > #33 за 16.08.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
#33 за 16.08.2013
УКРА╥НСЬК╤ ПИСЬМЕННИКИ В БОЯХ ЗА КРИМ (1941-1945 рр.)
З пером ╕ автоматом
(Продовження. Поч. у № 29-32)
ОЛЕКС╤Й РОГОТЧЕНКО (1919)
Народився на Полтавщин╕. Учасник в╕йни з першого дня до Перемоги. Був б╕йцем, командиром взводу розв╕дник╕в, комсоргом, заступником редактора газети, редактором газети «Во славу Родины» 77-╖ стр╕лецько╖ див╕з╕╖. Брав участь в оборон╕ Ки╓ва, Харкова, у визволенн╕ Севастополя, Риги. Публ╕кувався у фронтов╕й прес╕. Под╕╖ во╓нного часу лягли в основу книг «Б╕йц╕ п╕шли на завдання», «Рота», «А небо лиша╓ться голубим» та ╕н. «…Якось я прочитав фронтов╕ опов╕дання Олекс╕я Роготченка «Коли цв╕туть м╕мози». Опов╕дання яскраво нагадали мен╕ фронтов╕ будн╕ 1941 року на Укра╖н╕. Часи були важк╕. Див╕з╕╖ П╕вденно-Зах╕дного фронту, де мен╕ довелося бути тод╕ начальником оперативного в╕дд╕лу штабу фронту, прийняли на себе штурм, стояли насмерть. Фашисти захоплювали рубеж╕, як╕ обороняли наш╕ в╕йська, у двох випадках: або на них уже не лишилося жодного живого радянського б╕йця, або надходив наказ про в╕дступ, оск╕льки ворог проникав у тил захисник╕в. Опов╕дання О. Роготченка добре передають умови «переднього краю», самов╕ддан╕сть, з якою радянськ╕ во╖ни захищали свою Батьк╕вщину. ╤ це зрозум╕ло: адже автор розпов╕да╓ про те, що сам бачив, про под╕╖, учасником яких йому довелося бути. Та й про нього самого мен╕ траплялося читати в донесеннях з в╕йськ, в яких не раз згадувалося пр╕звище в╕дважного комсорга 1044-го полку 289-╖ стр╕лецько╖ див╕з╕╖ у зв’язку з╕ см╕ливими вилазками у ворожий тил». ╤. Х. БАГРАМЯН, дв╕ч╕ Герой Радянського Союзу, маршал Радянського Союзу, «Рота» Олекс╕я Роготченка», газета «Советский пограничник», 23 лютого 1979 р.
МИКОЛА РОМАНЧЕНКО (1921-1991)
Микола Захарович Романченко народився в м. Дзержинську на Житомирщин╕. Учасник в╕йни з липня 1941 р. Був в╕дпов╕дальним секретарем газети «За Батьк╕вщину» 302-╖ г╕рськостр╕лецько╖ див╕з╕╖ 51-╖ арм╕╖ Кримського ╕ Стал╕нградського фронт╕в, редактором газети «У б╕й за Батьк╕вщину!» 99-╖ стр╕лецько╖ див╕з╕╖ 1-╖ гвард╕йсько╖ арм╕╖ П╕вденного ╕ 1-го Укра╖нського фронт╕в, кореспондентом газети «За честь Батьк╕вщини» 1-го Укра╖нського фронту. Був з десантом, який в н╕ч на 25 грудня 1941 року висадився на Керченський п╕востр╕в у район╕ Камиш-Буруна. У травн╕ 1942 р. на Кримському фронт╕ п╕д Керчю його було тяжко поранено ╕ контужено. Писав в╕рш╕, нариси для фронтово╖ преси. Геро╖ка в╕йни в╕дображена в зб╕рках в╕рш╕в «Зоря моя», «П╕сню ╕ду шукати», «Дозорц╕», «Рубеж╕» та ╕н.
КЕРЧ (травень 1942 року) Георг╕ю Книшу, мо╓му бойовому побратиму ╕ товаришу по перу, учасников╕ Керченсько╖ во╓нно╖ операц╕╖ у грудн╕ 1941 р.
Ще й дос╕ в пам’ят╕ травневий смерч, Як залишали ми розбиту Керч. ╤ хто як м╕г — на дошц╕, на човн╕, А дехто на знеможен╕м кон╕ — Через стр╕мку протоку в сизу рань Старався переплисти на Тамань. Не вс╕ добрались на Кубань, ой н╕! ╤ не один там смерть знайшов на дн╕ З хоробрих хлопц╕в, бойових брат╕в… Ой, як з них кожен вижити хот╕в. А нам поталанило, друже м╕й: Перемогли злий кримський бурев╕й. ╤ на земл╕ кубанськ╕й стали ми, Щоб захистить ╖╖ Крицевими грудьми…
ПОРУШЕНИЙ ЗАР╤К
Так, зар╕кавсь: «Як винесу я ноги ╤з Керч╕ й рани вс╕ загою, Вернусь живим з огненно╖ дороги, То в Керч — н╕коли ╕ ногою». Давав зар╕к той в травн╕ в сорок друг╕м На берез╕ протоки н╕ччю. Давав зар╕к я перед в╕рним другом, А нам прожектор бив у в╕ч╕…. В╕йна ск╕нчилась. В край св╕й повернувся. ╤ ось у Крим пут╕вка — на спочинок… ╤ я в╕д неспод╕ванки здригнувся — Й перед очима друг м╕й виник, Перед яким я н╕ччю зар╕кався, Що ╕ ногою в Крим — н╕коли! ╤ не по╖хав… Т╕льки згодом здався: Перебол╕в же кримським болем. Його землею прикривавсь п╕д Керчю, — Х╕ба ж в╕н винен, Крим чудовий?! Тод╕ в сво╖м зароц╕ переперчив, Тому порушив згодом слово. Пройшов п╕востр╕в Керченський знов п╕шки, Об’╖здив Кримськ╕ гори й доли — Та в╕д зароку сл╕д лишився тр╕шки У снах: ногою в Крим — н╕коли!
ХОДИТ ПЕСНЯ НА ПЕРЕДНЕМ КРАЕ
Ходит песня на переднем крае От бойца к бойцу по всем цепям. Кто сложил ее, никто не знает, Средь колючей проволоки, ям. Ходит песня на переднем крае, С каждым днем звучит она сильней. Враг от этой песни удирает, Смерть свою он чует в ней. Эта песня зародилась средь пожарищ, И слова ее в победный бой ведут. Пой же песню эту, дорогой товарищ, Эту песню — ненависть зовут. Николай РОМАНЧЕНКО газета «Сын Отечества» 51-й армии 18 апреля 1943 г. * * * «…Сьогодн╕ пол╕трук Романченко повинен зустр╕тися з╕ славним снайпером-винищувачем Григор’╓вим, який знищив 35 фашист╕в. …╤ ось вони разом йдуть на передову. Тут Романченко — своя людина. З багатьма б╕йцями в╕йськовий кореспондент червоноарм╕йсько╖ газети «За Батьк╕вщину» строчив по г╕тлер╕вцях ╕з станкового кулемета, знищував н╕мецьких автоматник╕в «лимонкою», збивав з н╕г меткою кулею. Коли обстановка ускладнювалась, був б╕йцем або см╕ливо брав на себе командування. Командири й б╕йц╕ запрошують Романченка йти з ними в б╕й. — Приходь увечер╕ — завтра д╕ло буде, автомат дам, — каже йому кап╕тан Лап╕н, з яким Романченко пробився у н╕мецький тил ╕ три доби тримав нер╕вний б╕й до п╕дходу головних сил. П╕зно увечер╕ Романченко верта╓ться до редакц╕йного бл╕ндажа. Кипить робота — наб╕рники набирають ╕ верстають черговий номер див╕з╕она». Старший пол╕трук Н. Полтораков, пол╕трук Е. Фег╕н. З кореспонденц╕╖ «В╕йськовий кореспондент». Газета «Бойова Кримська», 5 травня 1942 р.
МИКОЛА СИДОРЯК (1922-1996)
Микола Миколайович Сидоряк народився у с. Великому Бичков╕ Рах╕вського району на Закарпатт╕. Учасник в╕йни з перших дн╕в. Служив у в╕дд╕л╕ бо╓припас╕в польового артилер╕йського складу 8-╖ арм╕╖ Волховського фронту; був начальником в╕дд╕лу евакуац╕╖ при Окрем╕й Приморськ╕й арм╕╖ в Криму. Учасник визволення Севастополя. Геро╖ка во╓нного часу в╕дображена в романах «Зал╕зна трава», «Йосиф прекрасний», «Трухан╕в остр╕в».
ЯК╤В С╤КОРСЬКИЙ (1904-1980)
Народився на В╕нниччин╕. Учасник в╕йни з серпня 1941 р. Старший лейтенант. Був пом╕чником начальника штабу стр╕лецького полку на Кримському фронт╕, командиром взводу на арм╕йських курсах командир╕в кулеметних рот (П╕вн╕чно-Кавказький фронт), начальником навчально╖ частини снайперсько╖ школи Харк╕вського в╕йськового округу. Геро╖ц╕ во╓нного часу присвячено нариси, опов╕дання ╕ пов╕ст╕, опубл╕кован╕ в пер╕одичн╕й прес╕ ╕ як╕ виходили окремими книгами.
ДМИТРО ТКАЧ (1912-1993)
Дмитро Васильович Ткач народився на Полтавщин╕. Учасник в╕йни з червня 1941 року до Перемоги. Служив на Чорноморському флот╕ — на корабл╕ «Шторм» старшиною групи радист╕в. Брав участь в оборон╕ ╕ визволенн╕ Одеси, Севастополя, Новорос╕йська, у висадц╕ десант╕в, супроводженн╕ транспорт╕в з в╕йськами ╕ бо╓припасами. Виступав з╕ статтями, нарисами, опов╕даннями в газет╕ «Красный черноморец». Геро╖ка в╕йни в╕дображена в романах «Крута хвиля», «Шторм ╕ штиль», «Спок╕йне море», у пов╕стях «Моряки», «╢сть стояти насмерть!», «Генуезька вежа» та багатьох опов╕даннях.
(Продовження буде)
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 16.08.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12169
|