Версiя для друку Обговорити в форумi

ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ

У Словенію летіли через Австрію — дві країни-сусідки тісно притулились при бескидді Альп. А звідтам, із Відня, добирались машиною — за якихось пару-трійку годин можна дістатись Словенії.
...За вікном автівки бігли сосни, берізки, різновеликі кущі й молодий ялівець... Гойдаючись в соннім салоні, в напівдрімоті піймала себе на думці: цікаво, а чи вгадаю, де cаме закінчується австрійська територія і починається словенська? І... не вгадала! Бо кордону як такого нема, і єдине, що виказувало слов’янську територію, були назви сіл і містечок наокіл: Тирновець, Ярмовець, Планина, Добра, Мештінє... І ось нарешті вона, Рогашка Златіна — Золота Рогашка, яка не випадково має таку назву, в чому ми пізніше переконалися й самі. Здається, всі мінеральні води світу віддали свої цілющі лікувальні властивості лише на користь однієї — магнієвої Донат. Приємна на смак, по-літньому освіжаюча, по-зимовому тепла, зрештою — смачна! Жива і живильна, безпосередньо з потужного мінерального джерела, вода насичує нашу кров солями магнію, калію, кальцію, зміцнює нервову систему, серце, має неабияку тонізуючу й енергетичну силу. Європа знає і п’є цю воду більше як 400 років, але свою славу Донат несе ще з античних віків... Знаменита термальна рив’єра пам’ятає ті давні часи, коли сюди приїздили австро-угорський ерцгерцог Фердинанд, югославський король Петр, композитор Ференц Ліст та багато інших знаменитостей Європи. Одна із легенд оповідає, що із джерел Рогашки Златіни за наказом Аполлона (Бога сонця і цілительства) пив воду крилатий кінь Пегас (сьогодні він гордо очолює одну із площ Рогашки, є її символом, поклонінням туристів і творчих особистостей). Саме так від покоління до покоління переспівувались і переповідалися легенди про джерела Рогашки Златіни в поетично-міфологічних історіях VII століття...
Сьогодні заради цілющої Донат до Словенії з’їжджається люд із усього світу! Тут можна зустріти гостей з Ізраїлю і Хорватії, Італії й Німеччини, Дагестану і Грузії, Росії й Прибалтики... Всерічно Рогашка являє собою місцевий Вавилон: поряд із словенською мовою тут одночасно можна почути білоруську і сербську, італійську й австрійську, українську і польську, англійську, молдавську, чеську... Чому саме Рогашка? Існує усталена константа: гори в Словенії нагадують італійські, порядок — австрійський, мова — українську, гостинність — безмежну! А подібних цін на такий відпочинок немає ніде у світі! Саме це і приваблює туристів з усієї планети — відвідати куточок, який так нагадує тихий домашній затишок... Дарує щастя і спокій...
Словенці — надзвичайно гостинні! Нас зустрічали тепло, радісно, по-домашньому щиро... А враховуючи спорідненість мов і безмежну відкритість, — здавалось, гостюємо в родичів.
Кажуть, аби по-справжньому зрозуміти країну, треба ознайомитися з п’ятьма речами: кухнею, мовою, національними звичаями і ремеслами, побувати на базарі, відвідати кладовище... Пізнаючи Словенію, я ознайомилась лише з чотирма сторонами буття країни. Лишила інтригу: щось же має бути нез’ясованим, втаємниченим... Але не схованим за лаштунки — аби глибше пізнати характер країни, по-своєму її відкрити й зрозуміти — треба приїжджати сюди ще і ще раз...
Знайомство розпочалося з національної кухні, на перший погляд, дещо схожої на українську, зокрема, на прикарпатську, оскільки в стравах своїх словенці використовують дичину, гриби, ягоди. Насправді ж кухня самобутня і неповторна, як і сама країна: деякі страви збереглися з часів давньої старовини, мають багаті традиції, не втратили жодної нотки національного колориту. Поміж 40 кулінарних країв Словенії, які, окрім оригінально-своєрідних смакових звичаїв, славляться й власними самостійними традиціями, можна знайти як витончені помпезні страви, котрі здавна готувались для словенської буржуазії, так і скарбницю сільської словенської кухні чи кулінарію окремих районів: розрізняють традиційні страви ідрійських шахтарів, савинських дроворубів і сплавників, кухню мельників, землеробів, пастухів, священнослужителів... Різне підґрунтя й різний клімат краю, економічні і культурні чинники, а також національні традиції мали неабиякий вплив на розквіт і розвиток кулінарних пристрастей і смаків... Той самий бурек — листковий пиріг із м’ясом чи сиром, кльоцки — картопляні, овочеві, сирні, з яких останні — найулюбленіші й сьогодні... Або, скажімо, національна страва — грибний суп, яким славиться кулінарна Словенія, має кілька десятків різновидів: з соусом чи без, з м’ясом чи без, а далі — з сиром, овочами, крупами, лапшою, бобами, коренеплодами, і... просто з грибами, їх сумішшю... Переповідають, що в розпал грибного сезону (літо-осінь) кулінарні смаки країни загострюються неймовірно — буквально погодинно! Отже, якщо вам пощастить бути в Словенії, не вагайтеся довго, замовляйте будь-який із грибних супів — вам неодмінно сподобається! До речі, суп із трюфелів — справжній делікатес. Ці найцінніші, найдорожчі у світі гриби ростуть в Копрській місцині. Способи приготування улюблених трюфелів не мають меж: їх тушкують із прянощами і вином, поєднують з тушкованим на оливковій олії солодким кропом, з печеними баклажанами, з часниковим соусом або з карамелізованою цибулею. З іншої смакоти — ніжний пудинг із кукурудзяної муки — невеличкий шматок мамалиги, присмаченої шкварками, підливою, бринзою, тушкованими овочами, сметаною, бобичі — суп з кукурудзяних зерен чи борошна... Смачна й печениця — смажена домашня ковбаска з капустою. Неперевершена за смаком крвавиця — кров’янка, що подається зі шпинатним пюре чи з бобовими, будлі — кульки з кукурудзяної муки з родзинками в густо-молочному соусі з додаванням ріпи, бограч — гуляш із оленини, баранини й зайчатини з додаванням вина, овочів, прянощів.
Найпопулярнішими сьогодні національними стравами Словенії залишаються прості сільські страви, в рецептах яких і донині збереглися всі уявні і винайдені смаки древніх поварів і куховарів. Візьмімо хоча б приготування горіхової потиці (багатошарового рулету) чи запікання прати — шматочків свинячої голови з нарізаними й підсмаженими кубиками хліба з додаванням яєць, спецій, різнотрав... А як знаються словенці на кашах! Виявляється, існують десятки страв, основою яких є каші, про присутність яких неможливо здогадатися, скуштувавши бодай шматочок страви!
То що ж врешті-решт вирізняє словенську національну кухню від інших? Не здогадаєтесь — широко вживана олія з гарбузового насіння. Неймовірно смачна й запашна! Досі навіть не підозрювала, що салат, присмачений саме такою рослинною олією, докорінно змінює його смак, робить із нього неповторну річ, кулінарний шедевр!.. А ще — домашньої випічки хліб. Звичай, який бере свій початок від сивої давнини, від прадавніх слов’янських віків, зберігся й до наших днів: господиня бодай раз на тиждень затіває випікання паляниць. Це вже традиція. Це справжнє свято для родини! Це — таїна, яка починається з моменту чаклування над тістом. В заміс із житньої муки нерідко кладуть трішки вареної картоплі — тоді хліб довго не черствіє. Готуючи тісто із білої муки (на особливі свята: родинні події, Новий рік, Різдво, Великдень), в нього щедро примішують подрібнені маслини, шматочки червоно-жагучого перцю, пряні трави, горіхи, гарбузове і соняшникове насіння, сир, бринзу, кукурудзяну муку... Щораз — це великий творчий процес, а ще більший, як я зрозуміла, сімейно-залаштунковий, втаємничений, інтимний... Але яким хлібним духом виповнюється оселя в час випікання хліба, якою гордістю і красою світиться господиня в ту мить! Яким щастям і радістю — вся родина! І залежно від того, якого характеру хліб очікується, таким буде і його смак та подальше користування. Звідси і поняття «різнокольоровий» хліб — такий ви знайдете лише в Словенії! А чи дізнаєтесь ви про Словенію, не скуштувавши «жганьє» — щось на кшталт нашої горілки, але набагато міцніше, перченіше. Вище...
Цікавий національний одяг словенців: темних відтінків довгі одноколірні сукні з вишивкою, оздобленням — у жінок, і стриманих кольорів чоловічі костюми, з гаптуванням чи прошвою. Цікаві і головні убори. У степових і гірських районах країни вирізняються стилем, кроєм, формою і матеріалами, з яких виготовлені: жіночі — це переважно хустки, мистецьки вив’язані так, що обличчя жінки читається, як квітка. Чоловічі — переважно капелюхи — з фетру, тканини, льону, з прикріпленими до них пучечками трав. Кожна слов’янська родина має таке вбрання і вдягає на національні свята. Часто костюми зберігаються і передаються, як безцінний спадок, від покоління до покоління — від матері до доньки, від батька до сина. Мені здається, цей факт особливо зближує словенців і українців — для кожного з нас вишиванки, спідниці, сукні є гордістю і оберегом водночас. І хоча маю не одну вишиванку, з особливою любов’ю й благоговінням зберігаю оту свою першу сорочечку, вишиту колись мені, восьмирічній, моєю бабусею з Полтави...
Цікаві й національні свята Словенії: «фраски» й «веселиця». «Фраски» («осьмиця») бере свій початок з VII століття, з того часу, коли імператриця Марія-Терезія в серпні (звідси — «осьмиця») дозволила розливати всім мешканцям околиці залишки минулорічних вин, продаючи їх за багато нижчими цінами, заохочуючи до скупівель... Сорти цих вин позначали гілочками сухого плюща — фрасками. Звідти й пішов звичай запрошувати всіх, в кого на вхідних дверях були очікувані «фраски» — прикріплені пучки плюща чи сухого різнотрав’я, які були свого роду запрошенням до свята й слугували перепусткою...
«Веселиця» — свято пожежників. Склалося традиційно, що в кожнім словенськім селі є своя добровільна пожежна дружина. І кожна з цих дружин влаштовує принагідно хоча б раз на рік пожежну «веселицю»: споруджується поміст з ялиново-соснових дощок для виступів фольклорних колективів, лаштуються столи і лави — просто неба, на траві. Ошатно одягнені, усміхнені словенці збираються з найближчих округ, сідають за столи, заставлені національними стравами, соліннями, напоями, вітаються, розмовляють. На сцені виступають хорові колективи, співаки і музики, витинають філігранну скань танцюристи... «Веселиця» — це спілкування і жарти, анекдоти й пісні, веселощі й пустощі. Це не тільки відпочинок, а ще й об’єднавчий захід! «Веселиця» — це стилізоване свято словенців, які виказують, що за будь-яких обставин і часів готові захистити рідне селище, місто, країну!
Щодо фольклору — словенська музична спадщина має ліричні, журні, жартівливі, весільні пісні і пісенні балади. В альпійських, приморських і східних районах країни поширений багатоголосий спів, а в південно-східних районах — більш знані обрядові пісні, т. зв. коледи, котрі виконуються здебільшого одноголосно, сольно. Народна музика Словенії — діатонічна, переважно мажорна. Для народних пісенних мелодій характерні змінний метр, складний ритм, хорове звучання. Професійне музичне мистецтво починає свій розвиток з ХV ст. — на цю пору створюються церковні хори, співецькі школи, цехи міських сурмачів... Переконалася — Словенія має абсолютний слух! Попри музичний — Б. Горішек, І. Петріч, Лайбах, П. Рамовш, П. Шивіц — має ще й соціальний, гостинний... Я здавна колекціоную букварі країн, в яких буваю. Якось сказала адміністратору, що шукаю словенський буквар, який не можу придбати, бо його немає в жоднім місцевім магазині... Уважно вислухавши, мені пояснили, що віднедавна у Словенії школярів забезпечують книжками в школах, через те букварики важко знайти в букіністичній лавці. А на ранок другого дня постукали в наш готельний номер, я відчинила — моєму здивуванню не було меж: мені простягнули до рук... справжню словенську буквеницю! Я була щаслива!
Ще одна риса, що об’єднує нас зі словенцями, — непогамовність в народній творчості! Словенці — направду витівники: їхнє захоплення домашньою творчістю, національними традиціями і ремеслами — гончарством, чобіткарством, плетінням (не лише із ниток чи пряжі, а й із прутин, соломи, льону), всеможливим шитвом, виробництвом свічок, продуктів із меду — не має аналогів на сьогодні. Вірніше, може, й має, але знаходиться поза конкуренцією! Судіть самі. Візьмімо, до прикладу, виробництво свічок. Це суто словенське домашнє ремесло в минулому йменувалось як «крейцеркшефт» (від «крейцер» — старі австрійські дрібні монети, «кшефт» — торгівля). Виробники свічок на той час заробляли дещицю, самий дріб’язок, ніщо! Але були вірними власному виробництву як батьківському ремеслу, продовжували його, всіляко розвивали, передаючи секрети від покоління до покоління... Інший промисел — виробництво неповторних медових пряників. Сьогодні в Словенії залишилось всього кілька домашніх майстерень з багатовіковими традиціями цього мистецтва — переважно в Шкоф’є Локе і в Драгошах. Там ці солодкі вироби називають «маленькими хлібчиками», і якщо в Шкоф’є Локе тістом заповнюють дерев’яні самодільні чарунки, то в Драгошах, до прикладу, різноформні кольорові пряники роблять власноруч, причому жоден медовий пряник досі ще не повторювався!
І так словенці побутують в усьому. Не тільки тримають першість, а й утримують її! Візьмімо чоботярство як галузь домашнього ремесла і заробітку. Цей промисел виріс на тлі домашньо-кустарного виробництва, що бере свій початок з містечок Тржиче, Турнишче — з районів, де нині як пам’ять про ті часи знаходиться відреставрований старий чобіткарський дім... Ви ще деінде бачили подібний музей? Але чоботи, які я бачила, котрі міряла, про які мріяла, — неймовірної естетичної краси! Різні: шкіряні чи із замінників, з тканини чи плетива, з тонкого ситцю чи з джинсового полотна, виготовлені, здавалося б, з непоєднуваних матеріалів, прикрашені камінцями, гудзиками, металевими застібками, суровими домотканими нитками, вишивкою... Зручні й красиві! Сьогодні, як ніколи, вітається індивідуальність, і світ повертається до етнотрадицій, а пошиття взуття з галузі виробництва перетворюється на справжнє мистецтво. Серед пропонованого розмаїття на полицях — чобітки про всяк смак — обирай і купуй для вжитку і задоволення! Їй-Богу, кожна з цих пар чобіт — безпрограшний варіант за будь-яких фешн-сезонів, гідна відповідь на непередбачувані примхи моди! Адже поєднання традицій сивої давнини із сучасним поглядом на речі, філігранна техніка майстрів і якісне втілення у виріб найсміливішої ідеї — завжди поза часом!
...Відвідала й базари країни. Спочатку відносно маленький — торжище в Маріборі. Більший — у столиці, в Любляні. Була в захваті від продуктових рядів, особливо рибних: плещеться тріска, окунь, звабиця, раки, кальмари, мідії. Розмаїття всіляких круп, борошна, спецій, олій. У «зелених» рядах випружує молода селера, просяться до рук пучечки петрушки, шпинату, руколи, вилискують овочі всіх сезонів водночас, ніби не існує на світі ані зим, ані весен!..
На речовому базарі в Любляні зацікавилась антикварними рядами — ходжу, дивлюсь, розмірковую... Дивуюся! З антикваріату тут можна зустріти все: від творів Йосипа Броз Тіто, японських хоку в оригіналі, газет і книжок минувшини — до творів Пушкіна і Сталіна російською, фаянс перебулих років — філіжанки кавових чи чайних сервізів, картини, кустарні вироби, вишиванки, домоткані доріжки, ліхтарі, значки, плакати, олівці, листівки, інші побутові речі... За 6 євро придбала старий словенський буквар — Nasa prva knjiga, 1937 р. випуску — чудове поповнення моєї колекції букварів! (За що потім тремтіла при огляді моїх речей на митниці...). Довго блукала рядами — туди, назад — щораз ніби іншими очима дивилась на тутешнє речове розмаїття, котре не відпускало, до якого не можна було бути байдужим. Вабили не стільки предмети, вжиткові речі, як — епоха, її погляд, мова і слух!.. Вабив час, котрий плуганив уже за мною, зачіпав, манив, а я все ще ловила себе на думці, що ніяк не наздожену його... Не розгадаю...
Словенська мова хоча й дуже подібна до інших слов’янських мов, суттєво відрізняється від них. Навіть найближчі сусіди — хорвати і серби — не розуміють її зовсім, хоча мови між собою вельми схожі й близькі. Справа в тім, що словенська містить безліч старовинних слов’янських слів. Буквене письмо не є фонетичним: виголошене слово часто докорінно відрізняється від написаного.
Мова містить подвійне число, що є великою рідкістю серед індоєвропейських мов. В ній є цілий ряд напівголосних і важковимовних слів: prst (перст — палець), trst (трост — тростина), pesci (пеші — перехожі), prve (прве — перше) та ін. Цікаво, але в процесі розвитку словенська мова в дечому втратила... середній рід! (Jaico — чол. роду, Jaica — жіночого. Середнього роду щодо іменника «яйце» не існує...)... Чи є діалекти в словенській мові? Є! Словенська мова має численні з них: залежно від області чи краю нараховується вісім діалектичних груп: кочевська, приморська, паннонська, штирійська, горенська, доленська, ровтарська і карінтійська. Багато що залежить від народностей, які населяють Словенію. Адже словенців тут — лишень 85%. Все решта — національні меншини, які здавна впливали на мову: італійці — на узбережжі, мадяри — в Прекмур’ї, а чи й нечисленні — німецька, австрійська, сербська, боснійська, македонська, чорногорська, албанська меншини — внесли і свою нотку в яскравість мовного звучання, збагачуючи й підживлюючи оригінальну, красиву й співучу, одну з найдревніших, найсамобутніших європейських мов — словенську!..
Виявляється, у нас зі словенцями багато спільного! Україна як слов’янська сестра завжди була цікавою для Словенії. Традицію українознавчих інтересів з легкої руки словенця Й. Абрама нині успішно продовжують митці і дослідники Ф. Бевк, Ф. Безлай, Б. Борко, Я. Модер, Ф. Вурник. У їхнім доробку — переклади й розвідки про творчість Т. Шевченка, І. Франка, М. Вовчка, Л. Українки. Чимало зроблено і в нас у справі зближення двох народів, двох споріднених культур: на теренах сучасної України популяризації словенської літератури присвятили свої праці перекладачі й дослідники А. Малишко, Д. Павличко, Д. Паламарчук, Р. Лубківський, А. Горецький, І. Ющук, В. Гримич та багато інших.
...Мені переповідали, що серед слов’янських народів саме словенці і є чи не найавтентичнішими, чи не найсамобутнішими із усіх нині сущих слов’ян. Схоже, так воно й є! Переконалася в цім після розмов зі словенцями, поїздки в Марібор, Любляну. ...Якось у приватній розмові зі знаменитим художником Словенії, знаним в усьому світі Максиміліаном Стернадом (до речі, проживає в Рогашці, має власний салон, художню майстерню, школу), я запитала його, над чим пересічному словенцю сьогодні доводиться уболівати? Що із національних надбань для нього самого є найбільш цінним, значущим? Про яку втрату доведеться тужити найдужче? У відповідь почула: МОВА! Саме мова, сказав мені Максиміліан, згуртовує нас, словенців усього світу, у націю... Саме мові ми сьогодні завдячуємо і відродженням своїм, і розвитком, і розквітом. Саме рідна мова збирає нас, словенців, по всіх усюдах, нас — дітей своїх на цій Планеті, дозволяє зустрітися словенцю зі словенцем, ідентифікувати себе як побратимів єдиної країни, гордитися власними набутками, знаннями!.. І добре, що цьому процесу сприяє держава, та і словенці добре то все розуміють — володіючи кількома європейськими мовами, спілкуються між собою тільки рідною, материнською словенською, що лиш вивищує їх в очах європейської і світової спільноти!..
...Вертаючи додому, розмірковувала про побачене й почуте, порівнювала традиції і мови двох культур, запитувала себе: а ми, українці, чи так само ревно плекаємо й оберігаємо свою мовно-культурну ідентичність? Чи належно дбаємо про автентичність українства, шануємо й любимо все рідне, національне? Яка мова звучить у нас вдома, в наших світлицях? Чи розмовляють українською наші діти, онуки? Чи пам’ятаємо уроки історії, чи повертаємось до своїх витоків, примножуючи національні і соціо-традиції? Чимало запитань! Подумалось: вивчаючи світове культурне оточення, радіючи кращим здобуткам сусідів, давайте орієнтуватися на власну спадщину, своєрідну і неповторну, самобутню і яскраву, цікаву і досі ще незбагненну — культурну спадщину, яка не має аналогів у світі! Пам’ятаймо: ми, українці, — нащадки знаменитої трипільської культури, котра свого часу прочинила двері у Світ планетарний, в Світ цивілізацій... Нам є чим пишатися й що захищати! Будьмо ж соборними, вірними самим собі — почуваймося УКРАЇНЦЯМИ гордо!

Наталя ВОЛОШКО,
член Національної спілки письменників України

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 09.08.2013 > Тема "З потоку життя"