Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4456)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4134)
Українці мої... (1667)
Резонанс (2128)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1064)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (331)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (210)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 02.08.2013 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#31 за 02.08.2013
ТЯМУЩ╤ ЛЮДИ
Айдер ОСМАН

См╕х кр╕зь прозу
Айдер Осман (Айдер Асанович Османов) народився 1938 р. в с. Бешкутка Се╖тлерського району Кримсько╖ област╕. Навчався в Маргиланському педтехн╕кум╕, зак╕нчив факультет журнал╕стики Ташкентського ун╕верситету. Заслужений прац╕вник культури Узбекистану. Писав кримськотатарською та узбецькою мовами.
Автор багатьох книг опов╕дань та пов╕стей, зб╕рки л╕тературно-критичних статей. Працював у галуз╕ перекладу на узбецьку мову.
Помер 20 червня 1997 року.

Айдер ОСМАН
ТЯМУЩ╤ ЛЮДИ

ГУМОРИСТИЧНЕ ОПОВ╤ДАННЯ

— Хоч ╕ звуть тебе Батир, що означа╓ см╕ливий, а сам ти не здатний на р╕шуч╕ д╕╖, — сказала Гульшен чолов╕ков╕, який, розвалившися на диван╕, читав газету ╕ дивився телев╕зор одночасно. — Скоро буде чотири роки, як ми пере╖хали до ц╕╓╖ квартири.
— Чотири роки? — Батир Аз╕зович п╕дв╕в голову ╕ розгублено подивився на дружину. — Треба ж, а мен╕ здалося, що три дн╕.
— Усе тоб╕ жарти, — сказала серйозно Гульшен. — Ст╕ни квартири в╕д вогкост╕ стали смугастими. Штукатурка з╕ стел╕ почала обсипатися. В╕д людей соромно. «Ти хто? — Дружина Батира Аз╕зовича! А живеш, як у хл╕ву…» Ганьба.
Гульшен, буркочучи, подавала на ст╕л. Батир Аз╕зович, в╕д╕рвавшись в╕д газети, поглянув у б╕к столу. Побачивши на ньому деко з кобете, пов╕льно п╕дв╕вся.
— Ой, ж╕нко, х╕ба можна говорити на так╕ серйозн╕ теми до ╖ди? Потерпи, спочатку по╖мо, а пот╕м… в╕н р╕зав на квадратики кобете довгим ножем. — Ось, ж╕нко, тоб╕ цей, мен╕ цей шматочок, а до питання, порушеного тобою, ми повернемося п╕сля об╕ду.
У цю мить сталося те, що могло з╕псувати апетит Батира Аз╕зовича. Уламок штукатурки, що з╕рвався з╕ стел╕, упав прям╕с╕нько на шматок кобете у нього в руц╕. Упавши, в╕н в╕дразу ж розсипався.
— Я ж казала. Це добре, що упало на те, що ти ╖си ╕ ти це побачив, а якщо упаде в тар╕лку Найле, що буде? Якщо не пом╕тить ╕ з’╖сть? Можливо, це запл╕сняв╕ле вапно отруйне. Кажуть, що вапно лиша╓ оп╕ки…
— Ану, з’╖м я цей шматок кобете з вапном, — перебив дружину Батир Аз╕зович. — Дивись, якщо протягом п’яти хвилин з╕ мною н╕чого не трапиться, тоб╕ також можна ╖сти.
Гульшен ще б╕льше занервувала, ╖╖ роздратований голос довго було чути то з кухн╕, то з╕ спальн╕. А Батир Аз╕зович задумався. Так, обов’язково треба п╕ти до управл╕ння комунального господарства, домовитися про ремонт. ╤накше, сам Бог зна╓, що може трапитись.
В управл╕нн╕ комунального господарства Батиру Аз╕зовичу сказали, що в них на вулиц╕ стар╕ будинки ремонтуватимуть нин╕шнього року. Порадили терпляче ждати. Легко сказати, але важко жити, дивлячись на ряб╕ ст╕ни ╕ стелю, з яко╖ посипалася поб╕лка. Батир Аз╕зович витримав, коли шматочок вапна упав до його чашки з кавою, як ╕ вапно, що посипалося на нову зач╕ску дружини, але не витримав, коли побачив на л╕жку ╓дино╖ доньки Найле вапняковий пил. В╕н п╕шов прям╕с╕нько до управл╕ння комунального господарства. Питання поставив руба. Дещо переб╕льшив становище. У розмов╕ так, як повчала дружина, згадав ╕мена впливових людей м╕ста. «Учора до нас прийшли Ем╕н Урманович з дружиною ╕ ахнули, побачивши нашу квартиру. Ем╕н Урманович сказав мен╕: «Як ви живете в ц╕й квартир╕? Негайно зверн╕ться до управл╕ння комунального господарства, щоб вони позачергово в╕дремонтували ваше житло!» ╤ от я знову прийшов до вас п╕сля того, як шанований чолов╕к сказав про це», — зак╕нчив в╕н сво╖ слова.
Монолог Батира Аз╕зовича не справив абсолютно н╕якого враження на начальника управл╕ння. В╕н нав╕ть не подумав спитати «Хто такий Ем╕н Урманович?» Продовжуючи переглядати папери, в╕н кинув погляд на прочинен╕ двер╕ ╕ погукав: «Фан╕╓, зайд╕ть!» До каб╕нету ув╕йшла ж╕нка з обличчям актриси.
— Фан╕╓, — сказав начальник ╕, показавши поглядом на Батира Аз╕зовича, продовжив. — ╤д╕ть з цим чолов╕ком, огляньте його квартиру ╕ письмово подасте мен╕ результат перев╕рки. Ми пот╕м розглянемо…
П╕сля того, як Фан╕я побачила тр╕щини на стел╕ ╕ волог╕ плями на ст╕нах, п╕дсумувала: «Ваша квартира потребу╓ негайного ремонту. Я так ╕ напишу у зв╕т╕».
Подружжя зрад╕ло. Батир Аз╕зович «вир╕с» в очах дружини до певного р╕вня. В╕н ув╕мкнув телев╕зор, взяв газету, розташувався на диван╕ ╕, не дивлячись у б╕к дружини, кинув: «Каву!»
Гульшен принесла чашку кави, накриту блюдечком, ╕ поставила на журнальний столик, що стояв поруч з Батиром Аз╕зовичем.
Батир Аз╕зович пов╕льно смакував каву. Зробить ковток ╕ в╕дразу накри╓ чашку. Так в╕н любив насолоджуватися кавою. Завтра вранц╕ прийдуть ремонтники. А Батир Аз╕зович в╕д сьогод-н╕шнього дня у в╕дпустц╕, працюватиме разом з ними. «Якщо вже ремонтувати, то треба, щоб квартира сяяла багато рок╕в. Батир Аз╕зович витрима╓ три дн╕. Гульшен також. Зате через три дн╕… усе буде ╕накше».
— Добре вчинили, що не купили той гарн╕тур, — сказала Гульшен, прис╕вши поруч з чолов╕ком. У не╖ в руц╕ — чашка з кавою на блюдечку ╕ прикрита блюдечком також. Гульшен п╕дн╕ма╓ блюдечко, що закрива╓ чашку, робить ковток, ╕, в╕дразу накривши чашку, продовжу╓: — Зачека╓мо два-три дн╕, поки ск╕нчиться ремонт. Пофарбован╕ ст╕ни ╕ п╕длога повинн╕ добре просохнути. Пот╕м п╕демо до магазину ╕ купимо той гарн╕тур, який нам сподобався.
— На допомогу покличемо Ружд╕ ╕ Ремз╕. Допоможуть повантажити гарн╕тур, розвантажити ╕ занести до квартири.
— Та хай ╖м грець, цим близнюкам, — сказала Гульшен, змахнувши руками. — Я ╖х весь час плутаю. ╤ до того ж вони завжди усе роблять посп╕хом. Як не глянеш — сп╕шать. Я боюсь, що ╕ з меблями вони будуть квапитись, ╕ пооббивають св╕жопоб╕лен╕ ст╕ни. Краще в╕зьмемо з меблевого магазину ╖хн╕х вантажник╕в.
Чолов╕к ╕ дружина ще довго розм╕рковували про ремонт, про нов╕ мебл╕, будували св╕тл╕ плани. ╤ в ц╕й квартир╕ усе св╕дчило про те, що завтрашн╕й день тут усе пом╕ня╓, усе тут буде ╕накше.
Вранц╕ подзвонили у двер╕. Гульшен виб╕гла з об╕дньо╖ к╕мнати ╕ в╕дчинила двер╕. До квартири ув╕йшли, не прив╕тавшись, тро╓ чолов╕к╕в. Вони були у брудному одяз╕, забризкан╕ вапном, втомлен╕ ╕ сувор╕ на вигляд.
— С╕дайте, Батир Аз╕зович зараз п╕д╕йде, — промовила Гульшен бадьорим голосом. — В╕н п╕шов купити хл╕ба.
Один з майстр╕в глипнув на Гульшен, начеб кажучи, «що ти тут робиш?». Гульшен пом╕тила, що оч╕ його були припухлими ╕ червоними. А в решти роб╕тник╕в також обличчя були запухл╕, оч╕ як╕сь затуманен╕. Вони, не посп╕шаючи, пройшли ╕ с╕ли на ст╕льц╕ довкола невеликого столу ╕ сид╕ли мовчки, понуривши голови, час в╕д часу глибоко з╕тхаючи.
«Ц╕ люди зда╓ться усю н╕ч не спали, а вранц╕ нав╕ть не вмивалися», — подумала Гульшен.
До к╕мнати ув╕йшов Батир Аз╕зович. Пом╕тивши гостей, в╕н зрозум╕в у чому р╕ч, ╕ подумав: «Отже, розпочалося!» Пот╕м звернувся до прибульц╕в бадьорим голосом:
— Ласкаво просимо, хлопц╕! Ласкаво просимо!
В╕н з ус╕ма поручкався, пот╕м, присунувши ст╕лець, с╕в поруч з гостями, з азартом потер долон╕ ╕ поплескав ними об кол╕на. Майстри не звернули увагу н╕ на його слова, н╕ на його рухи. Ус╕ сид╕ли, понуривши голови, ╕ дим╕ли цигарками. Батиру Аз╕зовичу стало незручно в╕д тако╖ ситуац╕╖.
— Нумо, хлопц╕, давайте щось по╖мо, — сказав в╕н приглушеним голосом. — Гульшен, п╕д╕гр╕й, будь ласка, нам суп рисовий, перед початком роботи треба добре по╖сти. Ану, хлопц╕, пригощайтеся!
Та майстри не доторкнулися до ╖ж╕, а продовжували сид╕ти, не м╕няючи виразу обличчя.
Не почувши н╕ в╕д кого жодного звуку, Батир Аз╕зович сказав:
— Як ви гада╓те, з яко╖ к╕мнати сл╕д починати роботи? На мою думку добре було б розпочати ось з ц╕╓╖ к╕мнати, у як╕й ми зараз сидимо. А по╖сти можна на кухн╕. Там просторо.
Один з майстр╕в, повернувши голову вб╕к, хмикнув:
— Хм… по╖сти…
Другий сказав, н╕би сам соб╕:
— Що за холодна розмова…
Батир Аз╕зович, ставлячи перед кожним тар╕лку з супом, почувши слово «холодний», в╕дреагував:
— Н╕, суп не холодний, т╕льки що п╕д╕гр╕ли. Бер╕ть, ╖жте, добавте запашного перчику… Кажуть, якщо так зробити, то ╖жа ста╓ л╕ками, з╕гр╕ва╓ грудну кл╕тку ╕ людина пот╕╓…
Трет╕й майстер, який дос╕ мовчки сид╕в, раптом заворушився, з╕тхнув ╕, пхикнувши, промовив:
— Батире-ага, я в ц╕й бригад╕ старший…
— Дуже добре, отже ви бригадир, чи не так?
— Авжеж… Можна й так сказати.
— Ну, товаришу бригадире, чому ви такий похмурий? Давайте ╖сти й розмовляти.
— Я хочу вам сказати, Батире-ага, ми учора зак╕нчили ремонт одн╕╓╖ квартири. Так от, господар ц╕╓╖ квартири такою доброю людиною виявився, на радощах в╕н усе наливав нам коньяк… Усе наливав… ух… ух! От тепер голова розрива╓ться… Як╕ дивн╕ усе-таки бувають люди… Ух-х… Ну, що ж тут незрозум╕лого?
— Ах, ось у чому р╕ч, хлопц╕! Зараз ми вил╕ку╓мо ваш╕ голови, — сказав Батир Аз╕зович ╕, обернувшись у б╕к кухн╕, погукав: «Гульшен!»
— Чого тоб╕?
— Принеси з холодильника пляшку ╕з з╕рочкою…
Гульшен з пляшкою в руц╕ ув╕йшла на кухню. Подала ╖╖ чолов╕ков╕, ╕, взявши з серванта чистеньк╕ чарочки, поставила ╖х на ст╕л. Батир Аз╕зович налив у чарочки коньяк. Майстри мовчки випили ╕ знову позирнули на пляшку.
Бригадир, глибоко з╕тхнувши, промовив:
— Батире-ага, нехай перша зустр╕неться з другою…
— Хто, де?
— Ну, там, в шлунку…
— Звичайно, звичайно, ану бер╕ть, — ╕ в╕н знову налив у чарки коньяк.
Майстри випили ╕ запалили цигарки. Батир Аз╕зович ╕ цього разу не доторкнувся до сво╓╖ чарки.
— Ой, гарно п╕шла, Батире-ага, — сказав бригадир, його голос трохи повесел╕шав. — От бачите, хлопц╕ трохи пожвав╕шали, тепер можна ╕ до роботи приступати.
— Ну, давайте, спершу по╖жте, — сказав Батир Аз╕зович ╕ почав сам ╖сти суп.
— Так, — мовив бригадир, — але перш н╕ж почати ╖сти, давайте доп’╓мо… Е-е-е, якщо ви не заперечу╓те, я сам наллю.
В╕н простягнув руку до пляшки, що стояла перед Батиром Аз╕зовичем, узяв ╖╖ ╕ почав наливати коньяк у чарки. Вистачило на дв╕ чарки, третя лишалася порожньою. Бригадир, зиркнувши на чарку Батира Аз╕зовича, спитав:
— Ви це не питимете, Батире Аз╕зовичу?
— Н╕, н╕, бер╕ть, пийте.
Бригадир узяв чарку господаря соб╕.
— Нумо, друз╕, — сказав в╕н, п╕днявши чарку, — давайте вип’╓мо за щастя тих, хто живе в ц╕й квартир╕, ╕ за те, щоб ╖╖ ремонт пройшов усп╕шно. За те, щоб в╕кна, двер╕, п╕длога ╕ ст╕ни ц╕╓╖ квартири завжди сяяли чистотою!
— Дякую, дякую, — сказав Батир Аз╕зович.
Майстри п╕сля третьо╖ чарки пожвав╕шали ╕ приступили до ╖ж╕.
— Батире-ага, кажуть вес╕лля, про яке домовляються заздалег╕дь, в╕дбува╓ться без збитк╕в, — сказав бригадир Батиру Аз╕зовичу. — Тепер ми можемо разом порадитися ╕ розпочати роботу.
— Звичайно, я знав, що ви прийдете ╕ спец╕ально для цього узяв в╕дпустку, — в╕дпов╕в Батир Аз╕зович. — Буду завжди поруч ╕ допоможу, коли виникне потреба. А об╕ди готуватиме моя дружина.
— Якщо так, Батире-ага, то запрос╕ть ╕ вашу дружину. Обговоримо з чого почати ╕ як ремонтувати ╕ за ╖╖ згоди також.
Бригадир, якого нарешт╕ прорвало п╕сля того, як прийшла Гульшен, продовжив:
— У старих людей ╓ таке присл╕в’я, — почав в╕н говорити, як людина бувала в бувальцях, — «по сво╓му л╕жку простягай н╕жки». ╤ ми, друз╕, повинн╕ простягати н╕жки по тому л╕жку, яке ма╓мо… Ось, наприклад, у нас зараз ╓ жовта ╕ зелена фарба. Жовтою ми пофарбу╓мо в╕кна ╕ двер╕, а зеленою — ст╕ни.
— Ой, та як же так, х╕ба можна фарбувати ст╕ни в зелене? ╤ для в╕кон з дверима жовтий кол╕р не п╕д╕йде. Чи нема╓ у вас фарби св╕тл╕ших тон╕в? Наприклад, голубо╖.
— Господине, ми працю╓мо з тим, що у нас ╓, тобто, ми по сво╓му л╕жку простяга╓мо н╕жки… Ми н╕чого не прихову╓мо. Ми працю╓мо ось з цими двома кольорами фарби.
В╕н з благанням у голос╕ звернувся до роб╕тника, який сид╕в л╕воруч в╕д нього:
— Послухай, а у нас в╕д учорашнього ремонту зда╓ться лишилося трохи коричнево╖ фарби, що ти з нею зробив?
— Та-а-а ╓ там трохи, — прогугнявив той.
— Ну, от ╕ пустимо цю фарбу для ремонту ц╕╓╖ квартири. Господар╕ виявились добрими людьми. Цю фарбу якщо зм╕шати з жовтою, то вона буде трохи червонястого кольору. Зм╕шай обидв╕ банки…
— Гаразд, зм╕шаю, — пробурмот╕в роб╕тник, не п╕дводячи голову.
— Тепер до жовто╖ фарби для в╕кон ╕ дверей треба додати коричневу. Вийде дуже гарний кол╕р. Блищатиме, як золото. По-науковому цей кол╕р назива╓ться вохра. А ст╕ни будуть зеленого кольору? Домовились?
— Н╕, н╕! Двер╕ ╕ в╕кна мають бути пофарбован╕ в голубий кол╕р, а ст╕ни сл╕д поб╕лити вапном.
— Ви забува╓те присл╕в’я — по-сво╓му л╕жку простягай н╕жки, — сказав бригадир повчальним тоном, — ╕ до того ж, те, що ми назива╓мо зелена фарба, — це, насправд╕, ╕ ╓ вапно, по культурному його називають фарба.
До розмови долучився Батир Аз╕зович:
— Н╕, шановн╕, нам ваш╕ науково-культурн╕ кольори фарб не потр╕бн╕. Двер╕ мусять бути пофарбован╕ у голубий кол╕р, а ст╕ни поб╕лен╕ б╕лим вапном.
— Е, не забувайте про присл╕в’я… Трьох кольор╕в, яких ви хочете, у нас нема. Ми принесли те, що було на склад╕.
— Н╕! — крикнула Гульшен. — Де ви бачили, щоб в╕кна ╕ двер╕ були жовтими, а ст╕ни зеленими?
— Тод╕ давайте вчинимо так, — почав Батир Аз╕зович, — фарби ╕ вапно я куплю сам, а ви т╕льки пофарбу╓те.
— Н╕, — заперечив бригадир, — це нам категорично забороня╓ ╕нструкц╕я. Ми не ма╓мо права н╕чого у вас брати. За кого ви нас вважа╓те?
Й решта також, начеб на п╕дтримку свого бригадира, закивали головами вправо-вл╕во ╕ бурчали «н╕, не вийде». Батир Аз╕зович почав тихенько просити, умовляти:
— Та н╕хто про це не д╕зна╓ться. Ми м╕ж собою домовимось. Нав╕що нам потр╕бна оця тяганина, оф╕ц╕йн╕сть? М╕ж собою домо…
Бригадир дуже серйозним, нав╕ть ображеним голосом, п╕днявши вказ╕вний палець, почав ч╕тко вимовляти слова:
— Р╕шення бува╓ одне. Порушувати ╕нструкц╕ю ми не ма╓мо права.
— Погоджуйтесь, — почала умовляти Гульнеш. — У мо╖х батьк╕в ╓ синя ╕ б╕ла фарби й дуже гарне вапно. Ми зараз швиденько по╖демо до них ╕ привеземо. До б╕ло╖ фарби можна додати трохи синьо╖ ╕ вийде красивий голубий кол╕р. Погоджуйтесь, ми зараз по╖демо й привеземо.
— Р╕шення бува╓ одне. ╢ вказ╕вка з роботи: квартири фарбувати т╕льки наявними у нас фарбами. ╤ все! — п╕дсумував бригадир.
Батир Аз╕зович ╕ Гульшен в╕д╕йшли уб╕к ╕ почали переш╕птуватись. Гульшен то розмаху╓ руками, то кива╓ головою, Батир Аз╕зович щось поясню╓. Роб╕тники продовжували об╕дати. Пом╕ж трапезою звучали анекдоти, лунав см╕х.

Бригадир раптом посерйозн╕шав ╕ промовив:
— Ану, хлопц╕, тепер давайте почнемо працювати.
Хлопц╕ п╕двелися, вийшли в коридор, взяли до рук щ╕тки ╕ неквапом почали готуватися до роботи.
— Батире-ага, ви казали, що треба починати з ц╕╓╖ к╕мнати. Тод╕ ми почина╓мо, — сказав бригадир. — У нас дуже мало часу. Через три дн╕ ми повинн╕ усе це зак╕нчити. Сам╕ зна╓те, скоро буде Наврез. Ми теж хочемо разом з народом його святкувати.
Батир-ага перестав шептатися з Гульшен ╕ голосно промовив:
— Якщо у вас окр╕м цих двох фарб нема╓ ╕нших, ми не дозволя╓мо вам розпочинати роботу. Коли буде добра фарба, тод╕ й працюватимете.
— Що ви таке кажете?! — почав кричати бригадир. — За кого ви нас ма╓те? «Хочете ремонтуйте, хочете не ремонтуйте?!» Ну, н╕, так справа не п╕де! У нас нема часу п╕длаштовуватись п╕д кожного. У нас твердий граф╕к. ╤ за граф╕ком ми сьогодн╕ повинн╕ у вас розпочати ремонт, ╕ до п╕слязавтра його завершити. Все. Ану в╕д╕йд╕ть, не заважайте нам працювати!
Роб╕тники пожвав╕шали, щ╕тки застукот╕ли об в╕дра, зд╕йнявся шум.
— Послухайте, шановн╕, ми не зг╕дн╕, щоб ви фарбували тими фарбами, як╕ нам не подобаються. Це наша квартира! — почав ремствувати Батир Аз╕зович.
Бригадир незаперечно промовив:
— Це не ваша квартира. Це – державна. ╤ ми — роб╕тники, як╕ виконують державну роботу. А тому давайте не будемо розводити теревен╕, а приступимо до роботи. У нас мало часу.
Роб╕тники почали працювати. Один вмокав щ╕тку в зелену фарбу, другий почав зм╕шувати жовту з коричневою.
— Хлопц╕, що ви робите? — почала кричати Гульшен. — Забрудните килим. Батире, скажи ╖м що-небудь. Зараз вони геть усе забруднять. Ст╕йте!..
— Ст╕йте, ╓ розмова, — сказав Батир Аз╕зович.
Роб╕тники на мить зупинилися ╕ поглянули на господаря.
— Я в╕дмовляюсь ремонтувати свою квартиру за рахунок комунального господарства ╕ напишу вам розписку, що буду сам робити ремонт.
— Ваша розписка нам н╕що, — в╕дпов╕в бригадир. — Нам не за ус╕ляк╕ розписки платять, а за виконану роботу.
Батир Аз╕зович як побачив, що роб╕тники продовжують свою справу, сполотн╕в:
— Що треба зробити?
— Ми не кажемо вам, зроб╕ть це, зроб╕ть те. Просто не заважайте нам працювати. Час ╕де. Ви повинн╕ зрозум╕ти: ча-ас-с! — Бригадир, витягнувши одну руку вперед, почав пучками пальц╕в терти одна об одну. — Наша робота оц╕ню╓ться часом. Ск╕льки квартир ми ще повинн╕ ремонтувати, ус╕ вони чекають на нас. А ви на пустому м╕сц╕ морочите нам голови.
— Я зараз зателефоную до вашо╖ контори ╕ усе поясню вашому начальников╕, шахра╖ безсов╕сн╕.
Батир Аз╕зович здивувався, як ця думка не прийшла до нього ран╕ше! Звичайно, начальство ╖м задасть прочухана ╕ правильно зробить.
В╕дшукавши у сво╓му записничку потр╕бний номер, в╕н тремтячими руками почав накручувати телефонний диск. Н╕хто не брав трубку. Роб╕тники, як╕ на мить зупинилися, знову взялися за роботу. Ст╕ни, в╕кна ╕ двер╕ вони почали фарбувати в зелений ╕ жовтий кол╕р.
Чолов╕к з дружиною геть стороп╕ли. Вони почали лементувати ╕ метушитись.
— Стривайте! Зачекайте трохи! — Батир Аз╕зович ╕ Гульшен про щось пошептались, ╕ пот╕м Батир Аз╕зович сказав:
— О, давай хутч╕ше!..
Гульшен зникла ╕ невдовз╕ принесла чолов╕ков╕ грош╕:
— Ось, товаришу бригадир, в╕зьм╕ть ц╕ грош╕ за п╕вдня вашо╖ роботи. В╕зьм╕ть ╕ йд╕ть геть. У нас до вас нема н╕яких претенз╕й.
Бригадир несп╕шно порахував грош╕, пот╕м, скривившись, кинув ╖х на ст╕л, промовивши:
— Ми що, сьогодн╕ повинн╕ йти на новий об’╓кт ╕ почати там нову роботу? А для цього ми повинн╕ попередити мешканц╕в т╕╓╖ квартири, що ми прийдемо, а то ╖х може не бути вдома, ╕ ми можемо лишитися без роботи. ╤ таким чином, весь наш сьогодн╕шн╕й день п╕де коту п╕д хв╕ст. Ви ж запропонували нам грош╕ за п╕вдня роботи. Це що ж, ми через вас ма╓мо зазнавати збитк╕в? Н╕, так не п╕де. Ми хочемо працювати! Ану, хлопц╕, воруш╕ться, працюйте!
Роб╕тники узялися за сво╖ ╕нструменти.
— Та-ак, я про це якось не подумав. Пробачте. Зараз… зараз…
Батир Аз╕зович не встиг зиркнути на Гульшен, як вона митт╓во принесла грош╕. Батир Аз╕зович взявши у дружини грош╕, простягнув ╖х бригадиров╕.
— Ось, в╕зьм╕ть. Мен╕, зда╓ться, цього вистачить. Тепер будете задоволен╕.
Бригадир ╕з серйозним виглядом порахував ╕ ц╕ грош╕.
— Звичайно, це правильна оплата нашо╖ прац╕, але ми за св╕й труд також одержу╓мо ще й прем╕альн╕, в розм╕р╕ половини нашо╖ зарплати. Так що ваша пропозиц╕я нам не п╕дходить, ми хочемо працювати ╕, працюючи, заробляти.
Роб╕тники продовжили роботу. Батир Аз╕зович поглянув на дружину. Гульшен знову поб╕гла ╕ принесла грош╕.
— Ось вам прем╕альн╕! Ось вам додатков╕ грош╕! — вигукнув Батир Аз╕зович. — В╕зьм╕ть, ╕ щоб духу вашого тут не було!
Бригадир порахував грош╕ ╕ сказав примирливим тоном:
— Ну, тепер, зда╓ться, усе в╕рно. Але ви, Батире-ага, зда╓ться, на нас образились. Ми не ма╓мо права ображати сво╖х замовник╕в. Н╕, не вийде, ми хочемо працювати.
Подружжя, лаг╕дно посм╕хаючись, в╕дпов╕ло:
— Ну, що ви, нав╕що ви так кажете? Ми не обража╓мось на вас… Ви виявились тямущими людьми, — промовив Батир Аз╕зович.
— Нам дуже при╓мно, що ви виявились тямущими людьми, — сказала й Гульшен.
— Ну, що ж, якщо так, то ви казали, що напишете розписку, що в╕дмовля╓тесь в╕д ремонту. Так пиш╕ть же. Ми покажемо вашу розписку в управл╕нн╕, пояснимо ситуац╕ю.
Батир Аз╕зович узяв ручку ╕ пап╕р ╕ почав писати.
— Ось, готово, в╕зьм╕ть!
Бригадир раптом р╕зко в╕дсторонив уже простягнуту руку.
— Що ж воно виходить? Це дуже дел╕катна справа. В управл╕нн╕ на це в╕дразу не погодяться. А якщо перев╕рять?
— Ой, якщо перев╕рятимуть, то пояснимо всю ситуац╕ю. Скажемо, що ми сам╕ в╕дмовились, — сказала бадьорим голосом Гульшен.
— Ви не хвилюйтеся з цього приводу. Ми усе пояснимо, як сл╕д, — п╕дтвердив слова дружини Батир Аз╕зович. ╤ в його словах чулися нотки вдоволення.
Бригадир махнув рукою, мовляв, «а, сталося те, що сталося», ╕, взявши грош╕ ╕ розписку, поклав ╖х до кишен╕.
— Нехай буде по-вашому, ви схож╕ на тямущих людей. Гаразд. Ану, хлопц╕, збирайтеся, ход╕мо. Вони виявились тямущими людьми. Нехай буде так, як вони хочуть.
Роб╕тники, узявши в╕дра, фарби, щ╕тки, потихеньку попрямували до дверей. Побачивши, що роб╕тники от-от п╕дуть, господар╕ рад╕сно вигукнули:
— Дяку╓мо вам! Ви виявились тямущими людьми.
╥м обом здавалось, що може щось статися ╕ роб╕тники знову залишаться.
Гульшен, побачивши, як один з них уже переступив пор╕г, рад╕сно докинула:
— Дяку╓мо! Приходьте ще!
Батир Аз╕зович невдоволено зиркнув на дружину, пот╕м, глянувши на останнього роб╕тника, що вже був за порогом дверей, погукав усл╕д:
— До побачення!
Нарешт╕ роб╕тники п╕шли. Чолов╕к ╕ дружина прис╕ли ╕ з╕тхнули.
Батир Аз╕зович ╕ його дружина Гульшен захистили свою квартиру в╕д майстр╕в-ремонтник╕в. Наступного дня подружжя ╖здило по магазинах, купували фарби, вапно, щ╕тки.
— Ремонт повинн╕ зак╕нчити до при╖зду Найле з в╕дпочинку, — сказала Гульшен.
— Ще ╓ час, встигнемо зак╕нчити, — в╕дпов╕в Батир Аз╕зович.
П╕сля таких бурхливих домовлянь з роб╕тниками про ремонт квартири у характер╕ Батира Аз╕зовича сталися деяк╕ зм╕ни. В╕н почав часто задумуватись, траплялося, що коли його гукала Гульшен, то в╕н здригався ╕ щось вигукував. А з часом у нього з’явилася звичка кивати головою — ╕нколи на знак згоди — зверху донизу, ╕нколи на знак заперечення — зл╕ва направо. ╤ начеб цього було ще замало, в╕н почав ще й розмовляти сам ╕з собою. ╤ врешт╕-решт змушений був звернутися до л╕каря.
Батир Аз╕зович, узявши у л╕каря виписаний ним рецепт на л╕ки, вийшов на вулицю ╕ п╕шов шукати найближчу аптеку. Йдучи до аптеки, дорогою побачив знайом╕ ворота, як╕ були пофарбован╕ зм╕шаною коричневою ╕ жовтою фарбою, що набула незрозум╕ло якого кольору. Вони були прочинен╕.
Ба, та це ж двер╕ управл╕ння комунального господарства! У Батира Аз╕зовича блискавично промайнула думка в голов╕ — зайти!
В╕н упевненими кроками ув╕йшов до прим╕щення. За столом начальника управл╕ння сид╕ла тенд╕тна ж╕нка. Батир Аз╕зович уп╕знав ╖╖. Це була Фан╕я- ханум.
— Де начальник? — спитав Батир Аз╕зович грубим голосом.
Ж╕нка уважно глянула на нього ╕ промовила:
— Ви Баталов Батир?
— Так, я Баталов Батир, а де ваш начальник? — запитав в╕н гучно. — Я спочатку хочу йому пояснити, хто я.
— Начальник? Начальник… у в’язниц╕. Скоро в╕дбудеться суд…
— А де т╕ роб╕тники?
— Вони також… там. ╥х також судитимуть.
Батир Аз╕зович з╕тхнув з полегшенням.
— Значить ╖х арештували, отже, ╖х буде покарано?
— Поки що йде розсл╕дування, — сказала Фан╕я-ханум. — ╤ вас, мабуть, запросять, як св╕дка. Ви усе поясните судд╕ сам╕.
— Поясню! — вигукнув Батир Аз╕зович. — Ще й як поясню! Ми не т╕льки тямущ╕ люди, а й люди, як╕ можуть усе пояснити.
╤ вийшов з управл╕ння, розмахуючи руками.

Переклад з кримськотатарсько╖ Данила КОНОНЕНКА

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 02.08.2013 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12110

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков