Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗНАКОВИЙ ПОЕТ РОЗСТР╤ЛЯНО╥ ЕПОХИ
7 вересня минуло 110 рок╕в в╕д дня народження знакового укра╖нського поета Михайла Пронченка.


З ЮВ╤ЛЕ╢М!
Цього тижня наша кримська землячка, поетеса, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни...


ЛЮБОВ К ОТЧИЗН╤ ДЕ ГЕРО╥ТЬ
До 250-р╕ччя в╕д дня народження ╤вана Котляревського


СЛОВО, ЩО ВОСКРЕСЛО, МОВ ФЕН╤КС
До 250-р╕ччя в╕д дня народження ╤вана Котляревського


В╤СНИК УКРА╥НСЬКОГО КРИМУ
Якнайвище п╕дн╕май, Василю, сво╖ в╕трила, щоб п╕д ними якнайшвидше Крим повернувся в р╕дну для...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 05.09.2003 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#36 за 05.09.2003
ПОМІЖ НАМИ МОСТИ ДРУЖБИ
Олександр ГУБАР

Болгарія у творчому житті Павла Тичини

7 вересня - день народження Олександра Івановича ГУБАРЯ - відомого літературознавця, члена Національної Спілки письменників України, лауреата премії імені Степана Руданського, заслуженого працівника культури Автономної Республіки Крим, професора Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. Щиросердно вітаючи Олександра Івановича та бажаючи йому доброго здоров'я, пропонуємо до уваги читачів його нову працю, присвячену українсько-болгарським літературним зв'язкам, біля витоків яких стояв один з визначних наших поетів - Павло Тичина.

Іще з часів навчання в Чернігівській бурсі та семінарії у свідомість Павла Григоровича Тичини увійшла Болгарія. Якраз тоді він вперше почув про великих просвітителів Кирила та Мефодія, котрі створили абетку "кирилицю", що дала слов'янським народам писемність і послужила могутнім стимулом для розвитку їхніх культур.
Є цінні спостереження літературознавця Л. Коваленка про спорідненість поезії юного Тичини з тодішньою болгарською. Близькість ідейно-мистецьких координат в творах П. Тичини, П. Яворова, Д. Бояджієва, Є. Багряної виявилася на рівнях дивовижної музичності, відкритістю душі, розкутістю  ритмічного малюнка, оптимізму, радості буття, шукання їх на символістському терені.
Життя Павла Тичини склалося так, що вже будучи зрілим і прославленим поетом, автором славнозвісних "Сонячних кларнетів", "Плуга", "Вітру з України" він уперше познайомився безпосередньо з болгарськими письменниками.
У 20 - 30-ті роки в Україні розвивалися болгарська культура, література
завдяки чималій групі болгарських письменників -політичних емігрантів у Харкові, Києві та в інших містах. При ВУСППі (Всеукраїнській Спілці пролетарських письменників) було створено болгарську секцію. Її членами були Крум Кюлявков, Марко Марчевськи, Петро Аджарок, Никола Фуклев, Дмитро Марков, Тодор Андрєєв, Олександр Власов, Іван Гедиков, Григорій Журжала, Іван Мавроді, Петро Чудра, Олександр Кетков, Іохан Фальк та ін.
Павло Тичина підтримував зв'язки з болгарськими письменниками, допомагав їм, популяризував їхні твори. Щиросердна творча дружба зблизила Павла Тичину і Крума Кюлявкова. 1931 року вони дали рекомендацію для вступу до Всеукраїнської Спілки пролетарських письменників України Николі Петрову Фуклеву, якого на український лад прозвали Миколою Петровичем. Н. Фуклев - людина трагічної  долі. Педагог, літератор, він був репресований (звинувачувався в політичних диверсіях та в шпигунстві, в наданні притулку болгарам в Україні). Н. Фуклев - болгарин, який народився в селі Преслав Дніпропетровської області, проживав в Україні. На 37-му році життя смерть звалила цю людину в тюремному застінку.
Літератора Николу Фуклева цікавили проблеми болгарської філології, пропаганда болгарської літератури в болгарських селах, де він часто виступав з бесідами про творчість Т. Шевченка, О. Пушкіна, Панаса Мирного, М. Некрасова, М. Коцюбинського, І. Франка, Лесі Українки, Л. Толстого, П. Тичини, В. Сосюри, М. Рильського та ін.
Никола Петров Фуклев - талановитий прозаїк, автор глибоких літературних статей - "Шевченко і Христо Ботев", "Шевченко і Каравелов", "Шевченко і болгарська література на Україні" та ін. Трагічна доля Н. Фуклева болем врізалася в душу П. Г. Тичини.
З року в рік зростав і поглиблювався інтерес П. Тичини до Болгарії, її історії, літератури, мистецтва. Поет володів досконало болгарською мовою. Читав болгарських письменників в оригіналі. Завдячуючи дослідженням П. Тичини, болгаристика України збагатилася новими підходами, свіжістю і самобутністю інтерпретації літературного процесу в Болгарії, творчості її визначних майстрів слова. В оцінці літературного процесу, літературно-мистецьких явищ видатний поет дотримувався принципів історизму, історико-порівняльного та естетичного методів.
В центрі його спостережень стоїть проблема взаємозв'язків, взаємозближення письменства українського та болгарського народів, їх взаємозбагачення. В дослідженнях П. Тичини провідною ідеєю є з'ясування закономірностей процесів духовного єднання на рівні художнього слова як виявлення масштабної історичної реальності - дружби народів. "Нерушима братерська дружба" - так назвав Павло Тичина свою  статтю, присвячену болгарській літературі, де зроблено багато акцентів щодо дружби українського та болгарського народів. "Щасливі наші народи. Вони ж бо, незважаючи ні на які урагани в віках, ні на які ворожі підступи, щоб нас роз'єднати, лишилися вірні один одному, лишилися незламні своєю тісно скутою, не ущербною дружбою навіки!"
Щоб зрозуміти красу і силу нашої дружби, треба "частіше думкою літати в глибину століть, коли ще була Київська Русь".
І поет переказує легенду. Як прибули в Київ гості, яких кияни та киянки супроводили від Дніпра аж на гору. Після привітального слова князя почали говорити гості. Запала якась тиша особлива. Князь до всіх сказав:
- Немало останнім часом побувало в нас гостей. Гостей ми тих приймали, шанували. Але ж поїхали вони - і нам уже до них байдуже. Бо мова їхня була для нас незрозуміла. А зараз... чи ви помітили, кияни славні, як у мові новоприбулих гостей із Болгарії багато однакових коренів, а то й окремих слів, похожих на наші?.. - І всі кияни загомоніли схвально. І повели гостей в хороми князя.
Поет підкреслює: "Давно уже зникли у віках і хороми ті, й самі князі, і гості з різних країн світу, але ж не зникли, але ж живуть по сьогодні спільні корені у мовах наших, мовах невмирущих слов'янських".
Згадані періоди - це "були для нас немов би дитинством нашим. Але ж те, що промовляло до тебе в дитинстві, те, що над колискою тобі по-рідному співало й щебетало, ніколи уже не забувається і в дозрілому віці твоєму. П'ятсот років у тяжкій турецькій неволі поневірявся народ болгарський! А мова ж його не піддалася примусовому потуреченню". Вона вбирала у себе щонайкраще з мов слов'янських народів і піднеслась до високого рівня краси і сили.
Поет радить частіше згадувати той час, коли точилася російсько-турецька війна 1877 - 1878 років, Шипку - "символ вічної дружби південних слов'ян із слов'янами східними", подвиги  болгарських ополченців.
Павло Тичина на багатьох прикладах спеціально зупиняється на ролі Тараса Шевченка в розвиткові болгарської літератури, у зміцненні дружби українського і болгарського народів. Поет відзначає велику заслугу Люблена Каравелова, який  "з такою вогнистою пристрастю підхопив у своїх перекладах Прометеїв протест поезії Шевченка проти закоренілих ворогів єднання слов'янських народів". Це ж він, Люблен Стройчев Каравелов, переклав Шевченкові уривок послання "І мертвим, і живим...", вірші "Думка", "Нащо мені чорні брови", "Породила мене мати", уривок з поеми "Єретик", "Неофіти".
Співець "чуття єдиної родини" в аналізованій статті "Нерушима братерська дружба" наголошував думку про сприяння розповсюдженню болгарської культури в Києві, Харкові, Львові, колишньому Катеринославі (нині - Дніпропетровськ) великими синами українського народу Миколою Лисенком, Іваном Франком, Василем Стефаником, Ольгою Кобилянською. "А Павло Грабовський і на холодному Сибіру, в найтяжчих умовах заслання, знаходив час, щоб перекладати твори болгарських поетів. Ця улюблена праця завше зігрівала серце його".
Особливо багато зробила для зближення болгарської та української літератур Леся Українка, ця, за висловом М. Рильського, "Жанна Д'Арк  української літератури". Вона, живучи певний час в Софії, на квартирі свого дядька Михайла Драгоманова, познайомилася з передовими людьми тамтешнього суспільства, вивчила болгарську мову, народні звичаї. За мотивами болгарської народної пісні вона написала поему "Віла-посестра".
Перу Павла Тичини належать глибоко наукові аналітичного змісту статті про видатних болгарських письменників. Серед них виділяються насамперед статті "Христо Ботев", "Іван Вазов". Вони відзначаються точною і глибокою аргументацією поцінування досліджуваного явища. Стисло, але чітко окреслюється творчість Христо Ботева у літературно-критичному нарисі П. Тичини "Христо Ботев". Спочатку йдеться про визначення місця поета в історії літератури. На думку П. Тичини, Христо Ботев - "великий болгарський поет, мислитель, революціонер-демократ". Йде стислий виклад біографії поета, відзначається переслідування його за антиурядову пропаганду, революційну діяльність. Христо Ботев стає одним з членів Центрального болгарського революційного комітету, керівником національно-визвольного руху. "Він обґрунтував право кожного народу на самостійне державне існування".  Загинув у бою проти турецьких загарбників під час квітневого повстання.
Павло Тичина характеризує творчу спадщину Христо Ботева, яка включає різноманітні жанри - поезії, оповідання, публіцистичні статті, фейлетони, послання, листи. Він дає стислу характеристику перекладацькій діяльності Ботева, якому належить, зокрема, переклад драми М. Костомарова "Кремуцій корд". Любомир Дмитерко присвятив Х. Ботеву драматичну поему "Зоря на обрії".
(Далі буде).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 05.09.2003 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1211

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков