"Кримська Свiтлиця" > #31 за 02.08.2013 > Тема "З потоку життя"
#31 за 02.08.2013
САМ СОБ╤ М╤Л╤Ц╤ОНЕР
Ментил╕тет
Вс╕ ми прагнемо п╕клування, уваги ╕ захищеност╕ на св╕домому ╕ п╕дсв╕домому р╕вн╕. Рок╕в 7-8 тому я писала статтю про дитбудинок для найменшеньких ╕ назвала ╖╖ «Про що мовчать покинут╕ д╕ти», й ось в одн╕й ╕з телепередач почула п╕дтвердження сво╓му спостереженню: немовлята, в╕д яких в╕дмовилися р╕дн╕, д╕йсно не плачуть, ймов╕рно, усв╕домлюючи, що н╕кому нема╓ справи до ╖хнього стану, а ще — половина ╖х просто помира╓. Та я не про це, я про дорослих, яким так само г╕рко почуватися сиротами ╕ дуже часто браку╓ впевненост╕ в тому, що все стосовно них в╕дбуватиметься зг╕дно з Божими ╕ людськими законами, що ╖х не покарають без вини, не образять н╕защо, не в╕дберуть те, що ╖м належить, бо таки ╓ у них мати, ╕ це — держава, ╕ ╓ люди, як╕ вт╕люють ╖╖ волю в життя. А тепер до сутност╕ питання: при╖зд до редакц╕╖ мешканки м. Алушти Любов╕ Борис╕вни Бородачово╖ змусив мене дещо переформатувати тему, що визр╕вала останн╕м часом. А нам╕р був такий: всупереч усьому негативу, пов’язаному сьогодн╕ з м╕л╕ц╕╓ю, зг╕дно з рекомендац╕ями згори, в╕дшукати таки людей в погонах, як╕ чесно ╕ щиро виконують сво╖ обов’язки страж╕в закону, ризикуючи при цьому життям ╕ здоров’ям. На цю ╕дею мене надихав пам’ятник м╕л╕ц╕онеров╕ Денису Колосову, що сто╖ть у С╕мферопол╕ поряд ╕з зупинкою на площ╕ Московськ╕й на м╕сц╕ його траг╕чно╖ загибел╕ п╕д час виконання завдання. Я не раз там бувала, уявляла соб╕ цього молодого хлопця, життя котрого було незр╕внянно дорожчим за ту зарплату, яка лише збуджу╓ агрес╕ю у багатьох його колег. Тож мен╕ здавалося, що хода ╕з Врад╕╖вки до Ки╓ва, до яко╖ дорогою при╓днувалися ображен╕ м╕л╕ц╕╓ю люди, з м╕тингами б╕ля м╕л╕цейських в╕дд╕лк╕в, на яких люди захлиналися в╕д злост╕ ╕ в╕дчаю, не повинна затьмарювати пам’ять тих, хто не може сам за себе заступитися. Тим не менше, подумки вклонившись пам’ятному знаков╕ на м╕сц╕ загибел╕ м╕л╕ц╕онера, вир╕шила розпов╕сти дек╕лька ╕стор╕й, пов’язаних з людьми, котрих якщо ╕ не мордували в л╕сосмуз╕, то все ж таки нав╕ть не спробували захистити представники держави, найнят╕ нею саме з ц╕╓ю метою. ╤ переконан╕сть у власн╕й безкарност╕ примножу╓ к╕льк╕сть злочинц╕в за рахунок нав╕ть тих, хто м╕г би займатися ╕ншою, б╕льш благородною справою. Любов Борис╕вна мешка╓ в одному з╕ сп╕рних гуртожитк╕в колишнього управл╕ння готельного господарства. В╕рн╕ше, сп╕рним воно вважалося донедавна, бо вже було п╕дготовлено документи на його продаж, оск╕льки вс╕ три готел╕, як╕ належали до цього господарства, знайшли сво╖х власник╕в. З допомогою громадських актив╕ст╕в в процес╕ тривало╖ судово╖ тяганини гуртожиток таки вдалося зберегти для його мешканц╕в. А коли люди одержали право на приватизац╕ю житла, ним скористалися не завжди т╕, хто мав в╕дношення до готельного господарства та ╕ взагал╕ тут проживав, задовольняв пост╕йн╕ ф╕нансов╕ вимоги адм╕н╕страц╕╖, в╕дстоював сво╓ право не опинитися на вулиц╕. Ра╖са Семен╕вна Довгань, найближча сус╕дка Любов╕ Борис╕вни, воювати вже не могла через св╕й немолодий в╕к та псих╕чн╕ розлади, як╕ надбала ╕з часом, хоча до виходу на пенс╕ю працювала в готельному господарств╕. Любов Борис╕вна сп╕вчувала самотн╕й ж╕нц╕ ╕ допомагала ╖й ус╕м, чим могла. Не залишалися осторонь й ╕нш╕ сус╕ди. Та т╕льки-но вир╕шилося питання з приватизац╕╓ю, як у Ра╖си Семен╕вни об’явилася плем╕нниця, котра насправд╕ жила у будинку неподал╕к, але про родинн╕ зв’язки ╕з самотньою бабусею й гадки не мала, бо ╖х таки ╕ не було. «Голос кров╕» прозвучав саме тод╕, коли розпочалася приватизац╕я. ╤ т╕льки-но вона почала нав╕дуватися до старенько╖ у сво╓му новому статус╕, як та зникла, ╕ б╕льше ╖╖ н╕хто не бачив, а «плем╕нниця» швиденько приватизувала на себе житло. Та сус╕ди, як╕ одержували електропостачання в╕д комерц╕йного закладу одного ╕з п╕дпри╓мц╕в (його в╕др╕зали на момент п╕дготовки до продажу гуртожитку), помстилися новоспечен╕й сус╕дц╕, як могли, — залишили ╖╖ без осв╕тлення. ╤ тут «плем╕нниця» розходилася не на жарт. Використовуючи додаткове житло для хм╕льних тусовок, вона разом з подружкою вдерлася до квартири Любов╕ Борис╕вни, вимагаючи, аби та дозволила п╕дключитися до сво╓╖ електромереж╕, ╕ добряче в╕длупцювала ╖╖. Ж╕нка зняла у л╕карн╕ побо╖ ╕ звернулася до м╕л╕ц╕╖; не дочекавшись сл╕дчого, через два тижн╕ звернулася знову. З тих п╕р минуло вже п╕втора м╕сяц╕, а з райв╕дд╕лу — н╕ гу-гу. Любов Борис╕вна обурена. Вона спод╕валася, що м╕л╕ц╕я хоча б з’ясу╓, куди самозванка под╕ла свою н╕бито т╕точку, ╕ якщо та жива, поверне ╖╖ додому, вив╕вши аферистку на чисту воду, котра, можливо, обездолила не одну таку бабусю. Та й спита╓ з не╖ за т╕ побо╖, яких вона ╕з приятелькою завдали н╕ в чому не винн╕й ж╕нц╕. Та де там! Про появу «плем╕нниц╕» у житт╕ одиноких людей знаю й з ╕нших приклад╕в. Мали ми колись дописувачку, журнал╕стку на ╕м’я В╕ра, яка називала мене кумедним ╕менем — Тамася. П╕сля смерт╕ батька ╕ матер╕ (а сталося це впродовж року чи двох) у В╕ри теж зненацька об’явилася плем╕нниця, хоча н╕ брат╕в, н╕ сестер вона, наск╕льки мен╕ в╕домо, не мала. В н╕ч перед В╕риною загибеллю в ╖╖ квартир╕ було незвично шумно, н╕би там щось святкували. Мене мучила думка, що н╕ я, н╕ хто ╕нший так ╕ не д╕зна╓мось, чому ж померла ця 50-р╕чна ж╕нка, така червонощока, яка жодного разу не скаржилася на сво╓ здоров’я. Звернулася до В╕риних сп╕вроб╕тник╕в, та вони виявилися не надто балакучими. Нав╕ть знайомий патологоанатом, який на мо╓ прохання об╕цяв з’ясувати причину В╕рино╖ смерт╕, пояснив, що ╖╖ анатомували не штатн╕ прац╕вники, а спец╕ально викликана для цього людина, яка заф╕ксувала, зда╓ться, розрив селез╕нки. Розкручувати цю ситуац╕ю й дал╕ в╕н мен╕ не порадив. Та я й погодилася: В╕ру не повернеш, а покараний все одно н╕хто не буде. А вина В╕ри лише в тому, що ╖╖ батько був в╕дпов╕дальним прац╕вником ╕ с╕м’я мала хорошу квартиру та все в н╕й. А ще серйозну небезпеку становлять так зван╕ соц╕альн╕ прац╕вники. ╤ це дуже тривожний симптом, якщо у вас в дом╕ з’явля╓ться людина н╕бито ╕з управл╕ння соц╕ального захисту, з’явля╓ться непрохано, аби допомогти вам жити. Вона може мати на руках вс╕ ваш╕ дан╕: пр╕звище, ╕м’я та по батьков╕, адресу, знати склад вашо╖ с╕м’╖ та безпомилково назвати ваш соц╕альний статус. ╤ не тому, що — екстрасенс, а ймов╕рно, тому, що ма╓ вих╕д на ту службу, де все це заф╕ксовано. П╕д час такого в╕зиту моя мати розлучилася з╕ ста доларами — ус╕ма нашими збереженнями, ╕ я ц╕лком ╖╖ в цьому п╕дтримала — такими вже солодкими, хоча й нереальними, були об╕цянки ж╕нки, яка вже назавтра мала привезти нам дрова, вуг╕лля ╕ ще багато ╕ншого, ц╕на чого була вдесятеро б╕льшою. Гостя ще не вийшла за ворота, як я вже не сумн╕валася, що нас ошукали. Вона була чорнявою, схожою на циганку, а поки говорила, не дозволяла себе перебивати, можливо, саме так найкраще д╕яли ╖╖ чари. Та якби не наша тотальна б╕дн╕сть середини дев’яностих, що позбавля╓ розуму, хто б ╖╖ слухав! У м╕л╕ц╕╖ заяву нашу при-йняли, пооб╕цявши, що незабаром прийде сл╕дчий. Сталося це в березн╕ — наша гостя була в тепл╕й шк╕рян╕й куртц╕ та в чоботях, а пан╕ сл╕дча зав╕тала до нас наприк╕нц╕ л╕та. Говорити про зовн╕шн╕ прикмети аферистки не мало смислу, бо куртку вона вже давно зм╕нила на сарафан, та ╕ риси обличчя стерлися з пам’ят╕. Те, що було реально зробити за гарячими сл╕дами (можливо, вона в╕дв╕дала не т╕льки наше помешкання), втратило усякий сенс. Тож ми в╕дправили сл╕дчу туди, зв╕дки вона ╕ прийшла, намагаючись викреслити ╕з пам’ят╕ непри╓мний житт╓вий еп╕зод. Побували у нас й ╕нш╕ п╕дозр╕л╕ гост╕: «пом╕чник д╕льничного», якому «над╕йшов сигнал», що ми утриму╓мо притон малол╕тн╕х наркоман╕в, та «пом╕чник кандидата в депутати», що прагнув пол╕пшити чи╓сь життя. Депутат цей виявився мо╖м давн╕м знайомим, який ╕ гадки не мав балотуватися до ВР Укра╖ни, бо непогано зас╕дав на той час у кримському парламент╕, та й не мав звички набиватися до когось у спонсори. Та врятувало нас, зда╓ться, ╕нше. Гост╕ одразу ж б╕гли за хату перев╕ряти, чи багато у нас земл╕ ╕ чи можна буде тут п╕сля «допомоги» розвернути буд╕вництво. Поверталися розчарованими. ╤, зда╓ться, саме це збер╕гало нам життя. Дв╕ч╕ нав╕дувала нас ╕ представниця «Крименерго» — ╖╖ ц╕кавив номер маминого ветеранського посв╕дчення. На присутн╕сть ще когось, окр╕м старо╖ людини, яка буде неквапливо розшукувати сво╖ документи, вона не розраховувала. Тому раптом в╕дм╕нила пошуки ╕ призначила мен╕ побачення в «Крименерго», назвавши номер в╕конця. А коли я туди прийшла, то д╕зналася про те, в чому практично й не сумн╕валася, бо гостя наплела ще й про ц╕лу низку п╕льг, як╕ н╕бито запроваджуються для ветеран╕в, ╕ тут мене обдурити було зовс╕м неможливо. Вт╕м, у «Крименерго» вже чули про таку ж╕нку ╕ просили пам’ятати: ╖хн╕ люди можуть т╕льки в╕др╕зати св╕тло за несплату та списувати показники з л╕чильника — ╕ н╕яких ╕нших функц╕й! У м╕л╕ц╕ю ми б╕льше не зверталися аж до останнього випадку, що трапився днями. Цього разу на зв’язок знову вийшов «прац╕вник» управл╕ння соц╕ального захисту, про в╕зит якого я д╕зналася з╕ сл╕в матер╕. Вона захоплено розпов╕дала про те, який в╕н молодий та гарно вдягнений, як╕ на ньому блискуч╕ черевики. ╤ як же це в╕н, отакий красень, збира╓ться ╖й допомагати? Вт╕м, ╕нтересу до господарських потреб в╕н чомусь не виявив, зате пильно оглядав помешкання, куди ув╕йшов, не доч╕куючись запрошення. Зателефонувавши в управл╕ння соц╕ального захисту, де маю знайомих, я дов╕далась, що, окр╕м л╕тнього заступника директора, жодна особа чолов╕чо╖ стат╕ там не працю╓, ╕, звичайно ж, н╕хто н╕кого до нас не посилав. Пригадавши, що в╕днедавна вс╕ телефонн╕ розмови, що надходять на «102», записуються на електронному нос╕╓в╕ ╕ тепер вже в╕д людини просто так не в╕дмахнутися, вир╕шила перев╕рити, як же д╕╓ ця система. Вт╕м, слухавку н╕хто не брав, а подзвонивши у райв╕дд╕л, почула не дуже ориг╕нальну пораду: «А ви цього чолов╕ка б╕льше не пускайте!» (Р╕ч у т╕м, що в╕н об╕цяв прийти наступного ранку). Та якби ж ми мали над╕йн╕ двер╕ й замки, то додумалися б до цього й сам╕! Нарешт╕ на «102» взяли слухавку. Записали дан╕. Об╕цяли при╖хати впродовж вечора або ж завтра вранц╕. В╕дклавши вс╕ справи, ми готувалися до зустр╕ч╕ з нашою «оновленою» м╕л╕ц╕╓ю, а я ще й спод╕валася зустр╕ти героя сво╓╖ майбутньо╖ позитивно╖ публ╕кац╕╖. Бо нема чого поливати брудом ус╕х без винятку, С╕мферополь — не Врад╕╖вка. Але так н╕кого й не дочекалися… Вт╕м, через тиждень одержали ц╕кавого листа, який починався словами «Шановний Тамаро Федор╕вна!» А зак╕нчував так: «При отриманн╕ матер╕алу прац╕вником СД╤М Центрального РВ було зд╕йснено вих╕д». Та не було ж! Ми ж бо буквально б╕ля вор╕т на вас чекали! ╤ дал╕: «Внасл╕док виходу п╕дозр╕лих громадян не встановлено. Таким чином ╕нформац╕я не знайшла свого п╕дтвердження». Тож ще ╕ брехунами нас зробили, бо п╕дозр╕л╕ громадяни не сновигали вулицею, на як╕й не побувало жодного м╕л╕ц╕онера! Ось вам ╕ електронний нос╕й, який вже не дозволить ╕гнорувати звернення громадян! Та ви ж, шановн╕, послали його туди, де раки зимують, ╕ нав╕ть не дума╓те зм╕нювати стиль роботи! Навпаки, обража╓те людей в╕двертою брехнею, впевнен╕ у сво╖й вседозволеност╕! А днями чула по телебаченню, як прац╕вник м╕л╕ц╕╖ в╕дбив нирки ╕ роз╕рвав селез╕нку св╕дку В. Ткаченку, який не погодився давати зручн╕ для м╕л╕ц╕онера св╕дчення. ╤ це в╕дбулося на наш╕й благодатн╕й кримськ╕й земл╕, у Джанко╖. В ц╕ дн╕ Ки╖в урочисто святку╓ 1025-р╕ччя Хрещення Рус╕. Тож учасник╕в ходи, що стартувала у Врад╕╖вц╕, з площ╕ Незалежност╕, де вони влаштували акц╕ю протесту, довелося «попросити». Вони ж там н╕ до чого. Вт╕м, за зовн╕шньою атрибутикою християнства ми забува╓мо його сутн╕сть. Князь Володимир, жорстокий ╕ нестриманий, якого хрещення перетворило зовс╕м на ╕ншу людину, був стурбований не лише зм╕цненням ╕ осучасненням сво╓╖ держави. В╕н бачив ╖╖ населеною людьми, як╕ виконують Христов╕ запов╕д╕. Цього ж самого хочуть ╕ протестуюч╕. Вони бажають бачити в лавах м╕л╕ц╕╖ людей Божих, а не нап╕вдиких варвар╕в. А тим часом у Верховн╕й Рад╕, зда╓ться, знайшли вих╕д. Зг╕дно з проектом пана Катеринчука, вс╕ мирн╕ громадяни мають одержати зброю, а разом з нею право «мочити» кожного незваного гостя, який, безумовно, теж буде озбро╓ний до зуб╕в. Отож стр╕ляймося, панове! ╤ не б╕да, якщо постражда╓ випадковий представник яко╖сь ц╕лком мирно╖ служби, наприклад «Водоканалу». Головне, що м╕л╕ц╕я тут буде зовс╕м н╕ при чому, все це наш власний виб╕р, те що п╕дкажуть нам наш╕ ╕нстинкти. До того ж не треба телефонувати на «102» ╕ вводити тамтешн╕х прац╕вник╕в у гр╕х брехн╕ ╕ словоблуду, нехай соб╕ пильнують м╕тингуючих: там завжди ╕ все однозначно — хто проти влади, той ╕ винний...
Тамара СОЛОВЕЙ
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 02.08.2013 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12107
|