Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
З╕ смертю Дмитра не стало ╕ явища Брат╕в Капранових…


УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 26.07.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#30 за 26.07.2013
КВ╤ТКА НАД╤╥ ╤ ЛЮБОВ╤

П╕сенна св╕тлиця

╢ люди, н╕би от╕ дивовижн╕ зор╕ у високост╕ в╕чного, глибокого, безмежного неба. Ось одна серед них надто яскраво спалахне, згорить у стр╕мкому польот╕ до Земл╕, до людей. Та ╖╖ незвичайне св╕тло довго дивуватиме, бентежитиме сво╓ю вишуканою красою, щир╕стю, неповторн╕стю. Саме до таких незвичайних з╕рок у мистецтв╕ ╕ належить наш самобутн╕й укра╖нський композитор, а також поет п╕днесеного романтичного напряму — Володимир Михайлович ╤васюк.
Володимир ╤васюк за сво╓ коротке, але яскраве життя створив вогнистим серцем ╕ чулою душею та подарував нам на в╕ки-в╕чн╕ багато перлин — п╕сень ╕ романс╕в. Досить назвати т╕, що назавжди вв╕йшли до золото╖ п╕сенно╖ скарбниц╕ укра╖нського народу, стали знаними за межами Укра╖ни, в багатьох державах св╕ту: «Водограй», «Я п╕ду в далек╕ гори», «П╕сня буде пом╕ж нас» та ╕нш╕.
Хто побував хоч раз у синьогорих Карпатах, у р╕дному краю поета ╕ композитора Володимира ╤васюка, на все життя запам’ята╓ стр╕мк╕, подекуди химерн╕ скел╕, що нагадують собою якихось дивовижних птах╕в чи тварин. Поп╕д ними чорн╕ють ущелини, вранц╕ оповит╕ б╕лими полотнами туман╕в. Чаруватимуть бурхлив╕ потоки, що все не стихаючи, вноч╕ ╕ вдень ╕з ср╕бним передзвоном мчать без упину з г╕р на долини. А серед зелен╕ в╕кових л╕с╕в, на полонинах, то там, то тут — усюди море р╕зних кольор╕в кв╕т╕в та запашних трав. Усе живе, тремтить в╕д чудово╖ краси, любов╕...
А ось н╕би велет розсунув могутн╕ скел╕. З них стр╕мко пада╓ кришталева вода на кам╕ння. Прислуха╓шся — ╕ почу╓ш, н╕би ото грають голосн╕, швидк╕, розкотист╕ цимбали. Тож недарма сонячну мальовничу Буковину називають казковою перлиною краси з невичерпними джерелами п╕сень.
Десь у горах над нап╕всонним потоком, що прича╖вся п╕д сн╕гами, березень з╕грав тонку мелод╕ю. В╕н спов╕стив про те, що йде оч╕кувана весна, ╕ н╕хто вже не зупинить ╖╖ буйного лету, рад╕сного оновлення — це оюнення земл╕.
Саме тако╖ пори на св╕танку четвертого березня 1949 року в мальовничому м╕ст╕ К╕цман╕ Черн╕вецько╖ област╕ в родин╕ укра╖нського письменника, громадського д╕яча Михайла Григоровича ╤васюка народився син Володимир, майбутн╕й композитор нового напряму у сучасн╕й укра╖нськ╕й музиц╕ — п╕днесено-романтичного.
Ц╕каво, дивовижно, але факт, що чомусь велик╕ таланти народжуються ╕ виростають у тих м╕сцях, де ран╕ше жили ╕ творили знан╕ митц╕.
Отже, будинок родини ╤васюк╕в був збудований в м╕ст╕ К╕цман╕, де колись зелен╕ла чимала левада й де було об╕йстя Михайла Воробкевича, д╕да в╕домого письменника ╕ класика укра╖нсько╖ музики Сидора Воробкевича, автора, зокрема, широко популярно╖ в народ╕ п╕сн╕ «О солов╕ю...». А за будинком ╤васюк╕в шум╕в сад, повз нього прот╕кав дзв╕нкий пот╕к кришталево╖ джерельно╖ води.
Це особливо гарне м╕сце, муза ╕ ц╕кава доля митц╕в Воробкевич╕в дали поштовх до розум╕ння краси навколишньо╖ природи та палку любов до укра╖нсько╖ мови ╕ мелод╕йних п╕сень р╕дного краю. Вже в п’ять рок╕в малий Володя взяв до рук скрипку, ╕ через два роки про його гру написали в багатьох газетах.
Ось надрукована ╕нформац╕я 17 вересня 1961 року: «З великою насолодою слухали присутн╕ виступ сол╕ст╕в. Заслужений усп╕х випав на долю скрипаля — учня п’ятого класу К╕цмансько╖ музично╖ школи Володимира ╤васюка, який виконав «Концертино» О. Губера та вальс з опери-казки Рибникова «Ялинка» разом з╕ сво╖м однокласником Миколою Сторожуком ╕ юною п╕ан╕сткою — ученицею четвертого класу Танею ╤скрук».
У 1964 роц╕ в Укра╖н╕ народжу╓ться, мабуть, найперший вокально-╕нструментальний ансамбль. Та не у великому м╕ст╕, а в м╕стечку К╕цман╕ на Буковин╕. ╤ назива╓ться просто ╕ гарно «Буковинка». Його орган╕зував Володимир ╤васюк — учень дев’ятого класу.
Напередодн╕ святкування двадцять п’ято╖ р╕чниц╕ возз’╓днання П╕вн╕чно╖ Буковини з Укра╖ною ансамбль виступив у Ки╓в╕. Його концерт зняли на к╕ностр╕чку ╕ показали по Центральному телебаченню колишнього Радянського Союзу. Це був усп╕шний дебют музиканта, сп╕вака ╕ композитора Володимира ╤васюка. На той час у його творчому доробку були п╕сн╕: «Ласкаво просимо», «Колискова для Оксаночки», «Моя п╕сня».
Володимир працю╓ вперто, наполегливо. В╕н за порадою батька вступа╓ до Черн╕вецького медичного ╕нституту. Та юнака вабить не медицина, а музика ╕ поез╕я. Володимир пише л╕ричн╕ в╕рш╕ про красу р╕дного краю та про найсв╕тл╕ш╕ людськ╕ почуття — кохання. Перша профес╕йна сп╕вачка Л╕д╕я В╕даш запису╓ на укра╖нському рад╕омовленн╕ його талановитий тв╕р «Я п╕ду в далек╕ гори». Ця п╕сня в╕дразу сподобалася слухачам, почала досить часто лунати в еф╕р╕. Це була перемога. П╕сню Володимира ╤васюка слухала вся Укра╖на!
Та найщаслив╕шим днем у творч╕й б╕ограф╕╖ молодого композитора був день 13 жовтня 1970 року, коли з театрального майдану Черн╕вц╕в обласне телебачення транслювало на всю Укра╖ну концерт, в якому вперше прозвучали його дв╕ нов╕ п╕сн╕ «Водограй» та неповторна по сво╖й насп╕вност╕, ц╕кава за зм╕стом романтична п╕сня «Червона рута». Тод╕ ця передача з╕брала на майдан╕ м╕ста тисяч╕ людей, а на сус╕дн╕х вулицях нав╕ть зупинився рух автомоб╕л╕в. Ц╕ п╕сн╕ молодого композитора стали в╕дкриттям, явищем в укра╖нськ╕й культур╕. Тому не випадковим був усп╕х ╕ в Москв╕, куди ╖х привезли самобутн╕, талановит╕ сп╕ваки з Буковини Василь З╕нкевич ╕ Назар╕й Яремчук.
Усп╕х цих п╕сень сприяв створенню телеф╕льму «Червона рута», в якому знялися друз╕-соратники — сп╕ваки Соф╕я Ротару, Василь З╕нкевич, Назар╕й Яремчук, Мар╕чка ╤сак та буковинськ╕ колективи митц╕в «Карпати», ╕вано-франк╕вськ╕ «Росинка» ╕ «Еврика».
Ф╕льм «Червона рута» неодноразово транслювало телебачення. В╕н засв╕дчив, що на Буковин╕, в Укра╖н╕ народилася справжня нац╕ональна вокально-╕нструментальна естрада, батьком яко╖ по праву назвали Володимира ╤васюка. ╤з заслуженим усп╕хом першим його прив╕тав в╕домий талановитий композитор ╤гор Поклад.
Для вдосконалення майстерност╕, оволод╕ння секретами композиц╕╖ п╕сля зак╕нчення медичного ╕нституту в Черн╕вцях у 1973 роц╕ Володимир ╤васюк вступа╓ до Льв╕всько╖ консерватор╕╖. В цьому заклад╕ добре до нього ставився професор Олесь Мазепа, бо в╕н дуже любив його творч╕сть. Але й були заздр╕сн╕ викладач╕, котр╕ пост╕йно цькували, принижували нав╕ть на лекц╕ях яскравого музиканта, чию п╕сню «Червона рута» вже сп╕вав увесь св╕т. Так воно було завжди. Так ╓ ╕ сьогодн╕...
Якось узимку я в╕дпочивав у синьогорих Карпатах, в╕дв╕дав ╕ Буковину, де в м╕сцевий прес╕ друкували мо╖ л╕ричн╕ в╕рш╕. Там я познайомився з вродливим струнким юнаком з очима небесно╖ блакит╕ композитором Володею ╤васюком. В╕н — вр╕вноважений, задуманий, понад усе любив свою р╕дну Буковину — частину нашо╖ Укра╖ни. Володимиру ╤васюку також подобався Крим. В╕дпочиваючи ╕з сестрою Оксаною в Коктебел╕, в╕н досить вправно малював кра╓види Криму, море...
Тод╕ в╕д 24-р╕чного Володимира ╤васюка почув ц╕каву опов╕дку-легенду про кв╕тку червону руту. Йому, п’ятир╕чному хлопчику, про це розпов╕ла мати Соф╕я ╤ван╕вна, котра знала багато казок ╕ легенд та вм╕ла захоплююче розпов╕дати ╖х. Отже, той, хто забреде в горах у гущавину л╕су, знайде там червону руту, то буде щасливим, всього досягне в житт╕. Саме ця легенда стала основою для створення п╕сн╕ «Червона рута». Володимир ╤васюк знайшов кв╕тку любов╕ ╕ над╕╖ — чудову п╕сню.
На жаль, дуже рано ╕ траг╕чно загинув у Брюховецькому л╕с╕, неподал╕к м╕ста Львова 24 кв╕тня 1979 року. В╕н п╕шов з консерватор╕╖ ╕ не повернувся. Недолуг╕ яничари глумилися. У серпн╕ 1979 року могилу композитора облили бензином ╕ п╕дпалили кв╕ти. Можновладц╕ не дозволяли встановити пам’ятник. Людям забороняли в╕дв╕дувати могилу митця. Та на зло отим заздр╕сникам, недолугим яничарам, диким варварам ╕ на рад╕сть нам, громадянам сьогодн╕шньо╖ Укра╖ни, п╕сн╕ Володимира ╤васюка живуть пом╕ж нас. ╥м судилося жити в╕чно. Кожних два роки проводиться всеукра╖нський фестиваль «Червона рута». На ньому лунають житт╓рад╕сн╕, хвилююч╕ п╕сн╕ нашого незабутнього укра╖нського композитора Володимира ╤васюка.
В╕н — автор 40 п╕сень на слова сучасних укра╖нських поет╕в, що вв╕йшли до зб╕рок п╕сень «П╕сн╕» (1983 р╕к), «Моя п╕сня» (1988 р╕к) ╕ «Водограй» (1989 р╕к).
Пропоную к╕лька в╕рш╕в поета Володимира ╤васюка, що завдяки його мелод╕йн╕й музиц╕ стали знаними, народними п╕снями.

Володимир КАПУСТ╤Н,
поет, публ╕цист, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни

Володимир ╤ВАСЮК

ВОДОГРАЙ

Котить хвил╕ наш Черемош,
А куди — не зна╓.
Пом╕ж гори в св╕т широкий
Тече, не верта╓.
Ми зустр╕немось з тобою
Б╕ля водограю
╤ попросим його щиро —
Хай в╕н нам загра╓.
Ой, водо-водограй,
грай, для нас, грай...
Танок св╕й жвавий ти не зупиняй.
За красну п╕сню на вс╕ голоси,
Що хочеш, водограю, попроси.
Струни да╓ тоб╕ кожна весна,
Дзв╕нк╕сть дару╓ ╖м ос╕нь ясна.
╤ ми загра╓м на струнах тво╖х —
Хай роз╕ллють вони рад╕сний см╕х.
Подивись, як с╕ру скелю
Б’╓ вода ╕скриста,
Ти зроби мен╕ з тих крапель
Зоряне намисто.
Краще я зберу джерела
Й з них зроблю цимбали,
Щоб тоб╕, д╕вчино мила,
Красно вони грали.

ТАМ ЗА ГОРОЮ, ЗА КРЕМ’ЯНОЮ
 
Там за горою, за крем’яною
Сто╖ть калина над р╕кою,
А б╕ля не╖ д╕вчина жде —
Чомусь коханий не йде, не йде.
А швидка р╕чка шумить, хлюпоче,
Шалений б╕г спинить не хоче.
╤ дивиться д╕вчина в воду —
Мабуть, бо╖ться коханий броду.
Там за горою, за крем’яною
Ступа╓ лег╕нь вбр╕д р╕кою.
Стихають хвил╕, прудк╕ ╕ зл╕,
╤ ся╓ щастя на вс╕й земл╕.
А синя р╕чка лише хлюпоче,
Вв╕бравши зор╕ в сво╖ оч╕.
╤ м╕сяць пригорнув калину —
Любов не зна пов╕к зупину.

Я П╤ДУ В ДАЛЕК╤ ГОРИ

Я п╕ду в далек╕ гори,
На широк╕ полонини,
╤ попрошу в╕тру звор╕в,
Аби в╕н не спав до днини.
Щоб лет╕в на в╕льних крилах
На кичер╕ ╕ в д╕брови
╤ д╕знавсь, де моя мила,
Кар╕ оч╕, чорн╕ брови.
Мила моя, люба моя,
Св╕те ясен—цв╕т,
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний св╕т.
Я несу любов-зажуру,
Мр╕ю молоду,
╤ цв╕туть сади для мене,
Як до тебе йду.
А як в╕тер з полонини
Полет╕ти не захоче,
Все одно знайду д╕вчину —
Чорн╕ брови, кар╕ оч╕.
Перейду я бистр╕ р╕ки,
╤ бескиди, ╕ д╕брови,
╤ шляхи мен╕ покажуть
Кар╕ оч╕, чорн╕ брови.

МОЯ П╤СНЯ

Коли по╖деш, любий друже,
╤з краю г╕р, шовкових трав,
В╕зьми з собою мою п╕сню —
Я в не╖ щастя насп╕вав.
╤ де б не був ти, п╕сня стане
Пов╕к подругою тоб╕:
У радост╕ ося╓ н╕жно,
Розрадить в гор╕ ╕ журб╕.
В╕д п╕сн╕ кв╕тнуть у житт╕
Троянди б╕л╕ ╕ рожев╕,
╤ мр╕╖ про красу й любов,
Як сонечко в ясному неб╕.
╤ ти згада╓ш св╕тлу юн╕сть
Серед Карпатських син╕х г╕р,
╤ буде в╕чна наша дружба,
Мов сяйво вечорових з╕р.
Коли по╖деш, любий друже,
╤з краю г╕р, шовкових трав,
В╕зьми з собою мою п╕сню —
Я в не╖ щастя насп╕вав.

П╤СНЯ БУДЕ ПОМ╤Ж НАС

Пролягла дорога в╕д тво╖х вор╕т
До мо╖х вор╕т, як струна.
То чому згубився
тв╕й самотн╕й сл╕д —
Зна╓ш ти одна, ти одна...
Зимна ос╕нь ще той сл╕д
 листям не накрила,
Бо до тебе навесн╕
 я повернусь, мила…
Тво╖ руки я в╕зьму
 знову в сво╖ руки,
Й не розкв╕тне пом╕ж нас
 жовтий кв╕т розлуки.
Не ховай очей блакитний пром╕нь,
Засп╕вай мен╕ в останн╕й раз.
П╕сню ту в╕зьми соб╕ на спомин,
П╕сня буде пом╕ж нас.
Бо тв╕й голос, бо тв╕й голос — щедра пов╕нь,
Я, мов колос, зелен колос, нею повен.
Жовтий лист спаде ╕ виросте зелений,
А ти в п╕сн╕ будеш завжди б╕ля мене.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 26.07.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12086

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков