Версiя для друку Обговорити в форумi

Пісенна світлиця

Є люди, ніби оті дивовижні зорі у високості вічного, глибокого, безмежного неба. Ось одна серед них надто яскраво спалахне, згорить у стрімкому польоті до Землі, до людей. Та її незвичайне світло довго дивуватиме, бентежитиме своєю вишуканою красою, щирістю, неповторністю. Саме до таких незвичайних зірок у мистецтві і належить наш самобутній український композитор, а також поет піднесеного романтичного напряму — Володимир Михайлович Івасюк.
Володимир Івасюк за своє коротке, але яскраве життя створив вогнистим серцем і чулою душею та подарував нам на віки-вічні багато перлин — пісень і романсів. Досить назвати ті, що назавжди ввійшли до золотої пісенної скарбниці українського народу, стали знаними за межами України, в багатьох державах світу: «Водограй», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас» та інші.
Хто побував хоч раз у синьогорих Карпатах, у рідному краю поета і композитора Володимира Івасюка, на все життя запам’ятає стрімкі, подекуди химерні скелі, що нагадують собою якихось дивовижних птахів чи тварин. Попід ними чорніють ущелини, вранці оповиті білими полотнами туманів. Чаруватимуть бурхливі потоки, що все не стихаючи, вночі і вдень із срібним передзвоном мчать без упину з гір на долини. А серед зелені вікових лісів, на полонинах, то там, то тут — усюди море різних кольорів квітів та запашних трав. Усе живе, тремтить від чудової краси, любові...
А ось ніби велет розсунув могутні скелі. З них стрімко падає кришталева вода на каміння. Прислухаєшся — і почуєш, ніби ото грають голосні, швидкі, розкотисті цимбали. Тож недарма сонячну мальовничу Буковину називають казковою перлиною краси з невичерпними джерелами пісень.
Десь у горах над напівсонним потоком, що причаївся під снігами, березень зіграв тонку мелодію. Він сповістив про те, що йде очікувана весна, і ніхто вже не зупинить її буйного лету, радісного оновлення — це оюнення землі.
Саме такої пори на світанку четвертого березня 1949 року в мальовничому місті Кіцмані Чернівецької області в родині українського письменника, громадського діяча Михайла Григоровича Івасюка народився син Володимир, майбутній композитор нового напряму у сучасній українській музиці — піднесено-романтичного.
Цікаво, дивовижно, але факт, що чомусь великі таланти народжуються і виростають у тих місцях, де раніше жили і творили знані митці.
Отже, будинок родини Івасюків був збудований в місті Кіцмані, де колись зеленіла чимала левада й де було обійстя Михайла Воробкевича, діда відомого письменника і класика української музики Сидора Воробкевича, автора, зокрема, широко популярної в народі пісні «О соловію...». А за будинком Івасюків шумів сад, повз нього протікав дзвінкий потік кришталевої джерельної води.
Це особливо гарне місце, муза і цікава доля митців Воробкевичів дали поштовх до розуміння краси навколишньої природи та палку любов до української мови і мелодійних пісень рідного краю. Вже в п’ять років малий Володя взяв до рук скрипку, і через два роки про його гру написали в багатьох газетах.
Ось надрукована інформація 17 вересня 1961 року: «З великою насолодою слухали присутні виступ солістів. Заслужений успіх випав на долю скрипаля — учня п’ятого класу Кіцманської музичної школи Володимира Івасюка, який виконав «Концертино» О. Губера та вальс з опери-казки Рибникова «Ялинка» разом зі своїм однокласником Миколою Сторожуком і юною піаністкою — ученицею четвертого класу Танею Іскрук».
У 1964 році в Україні народжується, мабуть, найперший вокально-інструментальний ансамбль. Та не у великому місті, а в містечку Кіцмані на Буковині. І називається просто і гарно «Буковинка». Його організував Володимир Івасюк — учень дев’ятого класу.
Напередодні святкування двадцять п’ятої річниці возз’єднання Північної Буковини з Україною ансамбль виступив у Києві. Його концерт зняли на кінострічку і показали по Центральному телебаченню колишнього Радянського Союзу. Це був успішний дебют музиканта, співака і композитора Володимира Івасюка. На той час у його творчому доробку були пісні: «Ласкаво просимо», «Колискова для Оксаночки», «Моя пісня».
Володимир працює вперто, наполегливо. Він за порадою батька вступає до Чернівецького медичного інституту. Та юнака вабить не медицина, а музика і поезія. Володимир пише ліричні вірші про красу рідного краю та про найсвітліші людські почуття — кохання. Перша професійна співачка Лідія Відаш записує на українському радіомовленні його талановитий твір «Я піду в далекі гори». Ця пісня відразу сподобалася слухачам, почала досить часто лунати в ефірі. Це була перемога. Пісню Володимира Івасюка слухала вся Україна!
Та найщасливішим днем у творчій біографії молодого композитора був день 13 жовтня 1970 року, коли з театрального майдану Чернівців обласне телебачення транслювало на всю Україну концерт, в якому вперше прозвучали його дві нові пісні «Водограй» та неповторна по своїй наспівності, цікава за змістом романтична пісня «Червона рута». Тоді ця передача зібрала на майдані міста тисячі людей, а на сусідніх вулицях навіть зупинився рух автомобілів. Ці пісні молодого композитора стали відкриттям, явищем в українській культурі. Тому не випадковим був успіх і в Москві, куди їх привезли самобутні, талановиті співаки з Буковини Василь Зінкевич і Назарій Яремчук.
Успіх цих пісень сприяв створенню телефільму «Червона рута», в якому знялися друзі-соратники — співаки Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Марічка Ісак та буковинські колективи митців «Карпати», івано-франківські «Росинка» і «Еврика».
Фільм «Червона рута» неодноразово транслювало телебачення. Він засвідчив, що на Буковині, в Україні народилася справжня національна вокально-інструментальна естрада, батьком якої по праву назвали Володимира Івасюка. Із заслуженим успіхом першим його привітав відомий талановитий композитор Ігор Поклад.
Для вдосконалення майстерності, оволодіння секретами композиції після закінчення медичного інституту в Чернівцях у 1973 році Володимир Івасюк вступає до Львівської консерваторії. В цьому закладі добре до нього ставився професор Олесь Мазепа, бо він дуже любив його творчість. Але й були заздрісні викладачі, котрі постійно цькували, принижували навіть на лекціях яскравого музиканта, чию пісню «Червона рута» вже співав увесь світ. Так воно було завжди. Так є і сьогодні...
Якось узимку я відпочивав у синьогорих Карпатах, відвідав і Буковину, де в місцевий пресі друкували мої ліричні вірші. Там я познайомився з вродливим струнким юнаком з очима небесної блакиті композитором Володею Івасюком. Він — врівноважений, задуманий, понад усе любив свою рідну Буковину — частину нашої України. Володимиру Івасюку також подобався Крим. Відпочиваючи із сестрою Оксаною в Коктебелі, він досить вправно малював краєвиди Криму, море...
Тоді від 24-річного Володимира Івасюка почув цікаву оповідку-легенду про квітку червону руту. Йому, п’ятирічному хлопчику, про це розповіла мати Софія Іванівна, котра знала багато казок і легенд та вміла захоплююче розповідати їх. Отже, той, хто забреде в горах у гущавину лісу, знайде там червону руту, то буде щасливим, всього досягне в житті. Саме ця легенда стала основою для створення пісні «Червона рута». Володимир Івасюк знайшов квітку любові і надії — чудову пісню.
На жаль, дуже рано і трагічно загинув у Брюховецькому лісі, неподалік міста Львова 24 квітня 1979 року. Він пішов з консерваторії і не повернувся. Недолугі яничари глумилися. У серпні 1979 року могилу композитора облили бензином і підпалили квіти. Можновладці не дозволяли встановити пам’ятник. Людям забороняли відвідувати могилу митця. Та на зло отим заздрісникам, недолугим яничарам, диким варварам і на радість нам, громадянам сьогоднішньої України, пісні Володимира Івасюка живуть поміж нас. Їм судилося жити вічно. Кожних два роки проводиться всеукраїнський фестиваль «Червона рута». На ньому лунають життєрадісні, хвилюючі пісні нашого незабутнього українського композитора Володимира Івасюка.
Він — автор 40 пісень на слова сучасних українських поетів, що ввійшли до збірок пісень «Пісні» (1983 рік), «Моя пісня» (1988 рік) і «Водограй» (1989 рік).
Пропоную кілька віршів поета Володимира Івасюка, що завдяки його мелодійній музиці стали знаними, народними піснями.

Володимир КАПУСТІН,
поет, публіцист, член Національної спілки письменників України

Володимир ІВАСЮК

ВОДОГРАЙ

Котить хвилі наш Черемош,
А куди — не знає.
Поміж гори в світ широкий
Тече, не вертає.
Ми зустрінемось з тобою
Біля водограю
І попросим його щиро —
Хай він нам заграє.
Ой, водо-водограй,
грай, для нас, грай...
Танок свій жвавий ти не зупиняй.
За красну пісню на всі голоси,
Що хочеш, водограю, попроси.
Струни дає тобі кожна весна,
Дзвінкість дарує їм осінь ясна.
І ми заграєм на струнах твоїх —
Хай розіллють вони радісний сміх.
Подивись, як сіру скелю
Б’є вода іскриста,
Ти зроби мені з тих крапель
Зоряне намисто.
Краще я зберу джерела
Й з них зроблю цимбали,
Щоб тобі, дівчино мила,
Красно вони грали.

ТАМ ЗА ГОРОЮ, ЗА КРЕМ’ЯНОЮ
 
Там за горою, за крем’яною
Стоїть калина над рікою,
А біля неї дівчина жде —
Чомусь коханий не йде, не йде.
А швидка річка шумить, хлюпоче,
Шалений біг спинить не хоче.
І дивиться дівчина в воду —
Мабуть, боїться коханий броду.
Там за горою, за крем’яною
Ступає легінь вбрід рікою.
Стихають хвилі, прудкі і злі,
І сяє щастя на всій землі.
А синя річка лише хлюпоче,
Ввібравши зорі в свої очі.
І місяць пригорнув калину —
Любов не зна повік зупину.

Я ПІДУ В ДАЛЕКІ ГОРИ

Я піду в далекі гори,
На широкі полонини,
І попрошу вітру зворів,
Аби він не спав до днини.
Щоб летів на вільних крилах
На кичері і в діброви
І дізнавсь, де моя мила,
Карі очі, чорні брови.
Мила моя, люба моя,
Світе ясен—цвіт,
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ.
Я несу любов-зажуру,
Мрію молоду,
І цвітуть сади для мене,
Як до тебе йду.
А як вітер з полонини
Полетіти не захоче,
Все одно знайду дівчину —
Чорні брови, карі очі.
Перейду я бистрі ріки,
І бескиди, і діброви,
І шляхи мені покажуть
Карі очі, чорні брови.

МОЯ ПІСНЯ

Коли поїдеш, любий друже,
Із краю гір, шовкових трав,
Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.
І де б не був ти, пісня стане
Повік подругою тобі:
У радості осяє ніжно,
Розрадить в горі і журбі.
Від пісні квітнуть у житті
Троянди білі і рожеві,
І мрії про красу й любов,
Як сонечко в ясному небі.
І ти згадаєш світлу юність
Серед Карпатських синіх гір,
І буде вічна наша дружба,
Мов сяйво вечорових зір.
Коли поїдеш, любий друже,
Із краю гір, шовкових трав,
Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.

ПІСНЯ БУДЕ ПОМІЖ НАС

Пролягла дорога від твоїх воріт
До моїх воріт, як струна.
То чому згубився
твій самотній слід —
Знаєш ти одна, ти одна...
Зимна осінь ще той слід
 листям не накрила,
Бо до тебе навесні
 я повернусь, мила…
Твої руки я візьму
 знову в свої руки,
Й не розквітне поміж нас
 жовтий квіт розлуки.
Не ховай очей блакитний промінь,
Заспівай мені в останній раз.
Пісню ту візьми собі на спомин,
Пісня буде поміж нас.
Бо твій голос, бо твій голос — щедра повінь,
Я, мов колос, зелен колос, нею повен.
Жовтий лист спаде і виросте зелений,
А ти в пісні будеш завжди біля мене.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 26.07.2013 > Тема "Українці мої..."