Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«З НАБЛИЖЕННЯМ НЕБЕЗПЕКИ ДО НЕ╥ ВЕРТАВ ДОБРИЙ НАСТР╤Й»
Про траг╕чну долю в╕дважно╖ розв╕дниц╕ холодноярських повстанц╕в Ольги...


НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
Виставка висв╕тлю╓ знаков╕ под╕╖ во╓нно╖ ╕стор╕╖ Ки╓ва…


╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
Не вс╕м цим фактам знайшлося м╕сце у шк╕льних п╕дручниках, але саме завдяки ╖м ╕стор╕я ста╓ живою...


ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 26.07.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#30 за 26.07.2013
ТАРАС ШЕВЧЕНКО ╤ В╤ССАР╤ОН Б╢Л╤НСЬКИЙ

Несвятков╕ роздуми...

«Неистовый — шалений, несамовитий, нестямний, скажений...»
(╤з рос╕йсько-укра╖нського словника)

…Мене ще в школ╕ привчили до того, що В╕ссар╕он Б╓л╕нський ╕ Тарас Шевченко — щир╕ друз╕ та однодумц╕, що «неистовый Виссарион» не раз захищав в╕д ретроград╕в укра╖нського поета, в╕дстоював його право писати укра╖нською мовою, в╕тав вих╕д у св╕т «Кобзаря»…
Пам’ята╓ться, що в 1948 роц╕, коли на оф╕ц╕йному р╕вн╕ в╕дзначалося стол╕ття в╕д дня кончини Б╓л╕нського, я, тод╕ ще учень десятого класу, п╕дготував ╕ виголосив у сво╖й школ╕ пов╕домлення про дружбу двох народ╕в. Я щиро в╕рив у те, що розпов╕дав, слухачам сподобався м╕й виступ. Такий був час…
Знадобилися роки й десятил╕ття, щоб ╕з неймов╕рним болем вдалося мен╕ здерти з╕ сво╖х очей лукаву полуду, хоч трохи наблизитися до ╕стини… ╤ допом╕г мен╕ в цьому, як це не дивно, сам Б╓л╕нський…
* * *
1847 р╕к був траг╕чним у житт╕ Тараса Шевченка: у тому роц╕ за доносом провокатора було розгромлено Кирило-Мефод╕╖вське товариство, куди поет за покликом душ╕ вступив у кв╕тн╕ 1846 року. Ус╕х член╕в товариства ув’язнили, а пот╕м заслали у в╕ддален╕ губерн╕╖ Рос╕╖.
Найтяжче було покарано Шевченка. П╕сля ув’язнення в петербурзькому каземат╕ «Третього в╕дд╕лу» його заслали на десять рок╕в солдатом в Окремий Оренбурзький корпус. Затверджуючи вирок, Микола ╤ власноручно написав: «П╕д найсувор╕ший нагляд ╕з забороною писати ╕ малювати». Цей присуд був р╕внозначний смертному вироку: не м╕г простити цар поетов╕ його поему «Сон»...
На цю сумну под╕ю в╕дгукнувся й Б╓л╕нський. У грудн╕ 1847 року в╕н написав листа Павлов╕ Васильовичу Анненкову — в╕домому рос╕йському критиков╕ й мемуаристов╕. Ось к╕лька фрагмент╕в з цього листа:
«В╕ра може з Шевченка зробити мученика за волю. Та здоровий розум повинен бачити у Шевченков╕ осла, дурня ╕ н╕кчемну людину, надто г╕ркого п’яницю, аматора гор╕лки ╕ хахлацького патр╕отизму. Той хахлацький радикал написав два паскв╕л╕, один на Государя ╤мператора, другий на Государиню ╤мператрицю... Коли цар прочитав паскв╕ль на царицю, спалахнув великим гн╕вом... Я не читав тих паскв╕л╕в, ╕ н╕хто з мо╖х знайомих його не читав, але я переконаний, що паскв╕ль на царицю обурливо гидкий. Шевченка вислали на Кавказ (!?) солдатом. Мен╕ його не шкода: якби я був суддею, я зробив би не менше. Я почуваю особисту ворожнечу до таких л╕берал╕в. Вони вороги всякого усп╕ху...».
(Чи не знайома вам, читачу, теза: «Я не читав.., але я переконаний...». За такою формулою, пам’ята╓ться, ╕ в нов╕тн╕й час Олеся Гончара розпинали!).
Але то ще не все — у лист╕ Б╓л╕нського «д╕сталось» ╕ товаришев╕ поета по Кирило-Мефод╕╖вському товариству Пантелеймону Олександровичу Кул╕шев╕. В╕н також, як ╕ Шевченко, був заарештований ╕ покараний.
«Одна свиня з хахлацьких л╕берал╕в, — продовжував Б╓л╕нський, — якийсь Кул╕ш (що за свиняче пр╕звище?) в журнал╕ «Звездочка», що його вида╓ ╤ш╕мова для д╕тей, надрукував ╤стор╕ю «Малорос╕╖», де сказав, що «Малорос╕я» мусить або в╕д╕рватися в╕д Рос╕╖, або пропасти. Цензора Куторгу, що пропустив ╖╖ не читаючи, засадили у в’язницю. От що роблять ц╕ скоти, безм╕зк╕ л╕беральчики! Осоружн╕ вони мен╕, т╕ хами! Що ж, барани л╕беральничають в ╕м’я галушок ╕ вареник╕в ╕з свинячим салом!..»
(Який стиль, яка лексика! ╤ все це з уст того, кого в Рос╕╖ називали основоположником революц╕йно-демократично╖ естетики!)
Отже, ма╓мо справу не лише з╕ сплеском печерних емоц╕й, але з певною св╕тоглядною концепц╕╓ю, що виходить далеко за рамки приватних стосунк╕в двох ос╕б. А це вже справа серйозна. Ось так╕, виявля╓ться, були в тогочасн╕й Рос╕╖ «революц╕йн╕ демократи»!
Лист цей спочатку мене приголомшив. Не в╕рилось! Як? Щоб Б╓л╕нський та саме ось так висловився, саме ось так мислив?! Спочатку нав╕ть не в╕рилось, що такий лист м╕г бути. Але досить було ще раз погортати в╕дпов╕дний том твор╕в Б╓л╕нського (Полное собрание сочинений, т. 9, Москва — Ленинград, 1958), щоб переконатися в тому, що так воно й було.
Тут ╕ почалося мо╓ просв╕тлення — переоц╕нка д╕яльност╕ й л╕тературно╖ спадщини «неистового Виссариона». А тим часом у мо╓му записнику за цим еп╕зодом з’явилася низка ╕нших... ╤ почала вимальовуватися досить-таки неприглядна особист╕сть рос╕йського шов╕н╕ста й монарх╕ста, який при нагод╕ не погребу╓ й неправдою.
Ось, прим╕ром, Б╓л╕нський заявля╓: т╕льки з при╓днанням (саме так: не «возз’╓днання», а «при╓днання»!) Малорос╕╖ до Рос╕╖ туди «хлинула цив╕л╕зац╕я».
Але ж ус╕м добре в╕домо (та й сам Б╓л╕нський це, безумовно, знав), що п╕сля 1654 року не до Ки╓ва, а до Москви (а згодом ╕ до Петербурга) з року в р╕к в╕дряджали — траплялось, що ╕ п╕д конво╓м — професор╕в в╕домо╖ у вс╕й Сх╕дн╕й ╢вроп╕ Ки╓во-Могилянсько╖ академ╕╖, щоб просв╕тити темний московський люд, адже там було справд╕ «темне царство», ╕ до Михайла Ломоносова (до реч╕, слухача Ки╓во-Могилянсько╖ академ╕╖) не було вищих навчальних заклад╕в. А славнозв╕сна Слов’яно-греко-латинська академ╕я в Москв╕ була, по сут╕, лише початковою школою.
А взагал╕, на що б не впав погляд Б╓л╕нського — чи то на ще один тв╕р Шевченка, чи то на ╕стор╕ю Укра╖ни (яку в╕н демонстративно ╕менував «Малорос╕╓ю»), все викликало у рос╕йського критика неприйняття, вкрай п╕дсилене хворобливою емоц╕йн╕стю ╕ неповагою до автора.
От ╕ в╕дгук Б╓л╕нського на поему Шевченка «Гайдамаки», надрукований у 5-му номер╕ «Отечественных записок» за 1842 р╕к, був негативним.
Хоч у радянському шевченкознавств╕ намагалися якось пом’якшити цю негативну критику, пояснюючи ╖╖ полем╕чним запалом автора, обставинами сусп╕льно-л╕тературного життя тощо. Але що з того…
Нав╕ть ╤ван Франко п╕зн╕ше п╕дкинув «хмизу» у це полем╕чне «полум’я», твердячи, що критичн╕ нотатки Б╓л╕нського про поему «Гайдамаки» в╕д╕грали для Шевченка й певну позитивну роль, допомогли йому позбутися «вузького козацького патр╕отизму»... Але що ж тод╕ залишилося б в╕д поеми, якби автор п╕д впливом Б╓л╕нського вилучив з не╖ саме оцей дух «козацького патр╕отизму»?
Ми зна╓мо, що цього не трапилося. Шевченко самим текстом поеми р╕шуче заперечив: н╕, «розумне ваше слово / Брехнею п╕дбите. / Вибачайте… крич╕ть соб╕, / Я слухать не буду…/ …А тим часом / пишними рядами / Виступають отамани, / Сотники з панами / ╤ гетьмани: вс╕ в золот╕ / У мою хатину / Прийшли, с╕ли коло мене / ╤ про Укра╖ну / Розмовляють, розказують, / Як С╕ч будували, / Як козаки на байдаках / Пороги минали, / Як гуляли по синьому, / Гр╕лися в Скутар╕ / Та, як люльки закуривши / В Польщ╕ на пожар╕, / В Укра╖ну верталися… / Люб╕ть ╖╖, козацьку славу, / Люб╕ть ╖╖…»
* * *
Якось потрапив до мо╖х рук московський журнал «Наше наследие», випуск VI за 1991 р╕к. На 72-й стор╕нц╕ я прочитав вислови в╕домих у Рос╕╖ людей: Ф. М. Досто╓вського (до реч╕, укра╖нця за походженням) ╕ П. А. В’яземського. Вони свого часу зустр╕чалися з Т. Г. Шевченком, високо ц╕нували його твори, ╖хн╕й волелюбний дух. Досто╓вський вважав за потр╕бне бути присутн╕м на похоронах Шевченка.
А якою була думка цих достойник╕в про В╕ссар╕она Б╓л╕нського?
Ф. М. Досто╓вський був категоричним у сво╓му присуд╕: «Белинский есть самое смрадное, тупое и позорное явление русской жизни».
П. А. В’яземський доповнив: «Следовать за Белинским может только отпетый дурак».
Не будемо дискутувати з цими авторитетними людьми, ╖м, рос╕янам, як мовиться, видн╕ше. Але прислухатися до цих вислов╕в, задуматися над ╖хн╕м зм╕стом — варто. Особливо в контекст╕ цих нотаток.
Як розпочали ми ц╕ нотатки еп╕графом — фрагментом з╕ словника, так ╕ зак╕нчимо ╖х.
«Т. Г. Шевченко — осел, дурень, н╕кчема, п’яниця.
П. О. Кул╕ш — свиня, скотина, хам, баран». (╤з особистого словника В. Г. Б╓л╕нського).
До цього словесного набору ╕ сучасний обер-хулитель Шевченка в Укра╖н╕ Олесь Бузина ще не додумався!

Павло МАЗУР,
учитель ╕ просв╕тянин.
м. Мар╕уполь

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 26.07.2013 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12078

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков