Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 26.07.2013 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#30 за 26.07.2013
БОР╤ТЬСЯ, АЛЕ НЕ ЗА ПОСАДИ, А ЗА ЗДОРОВ’Я ХВОРИХ!

Наше здоров’я

Кажуть, краще раз побачити, н╕ж багато раз╕в почути. Свята правда. Та ╓ реч╕, як╕ краще н╕коли не бачити ╕ не чути про них. Особливо, якщо це пов’язано з тяжкими хворобами та ╖хн╕ми насл╕дками.
Сьогодн╕ чи не кожна газета й телеканали вважають за потр╕бне надати уваги под╕ям, що в╕дбуваються в Кримському республ╕канському протитуберкульозному диспансер╕, де, попри непрост╕ обставини, бореться за збереження сво╓╖ посади його головний л╕кар Олег Борисович Тимченко (до реч╕, за останн╕ми даними в╕н н╕бито заявив, що це ╓ для нього просто справою чест╕, а працювати й надал╕ на в╕двойован╕й посад╕ в╕н все одно не ма╓ нам╕ру).
Хоча поки що в╕домо, що О. Тимченко таки ма╓ проблеми ╕з законом. У деяких прац╕вник╕в цього закладу ╓ на руках коп╕╖ документ╕в, що п╕дтверджують результати перев╕рок спочатку КРУ, а пот╕м Рахунково╖ палати Верховно╖ Ради АРК, як╕ в╕дбулися тут в березн╕ минулого року ╕ заф╕ксували понад 3 млн. грн. нец╕льового використання кошт╕в. Медик╕в особливо вразило те, що адм╕н╕страц╕я та техн╕чн╕ прац╕вники щом╕сяця одержували прем╕╖ понад 10 тис. гривень, як╕ ╖м ╕ не снилися, кошти витрачалися також на закуп╕влю за надм╕рними ц╕нами продукт╕в харчування та на бензин для автомоб╕л╕в, що вже майже перетворилися на металобрухт.
Та у той час, коли деяк╕ ЗМ╤ акцентують увагу на цих порушеннях та подальшому традиц╕йному розвитку под╕й (головний л╕кар негайно отримав л╕карняний — кажуть, зламав палець, що дозволило йому понад 4 м╕сяц╕ не перебувати на робот╕), ╕нш╕ взялися доказувати, що Л╕л╕я Мамотенко, зав╕дувачка С╕мферопольського протитуберкульозного диспансеру, яку тимчасово призначили на м╕сце хворого кер╕вника, теж не варта дов╕ри.
Одна шанована кримська журнал╕стка практично присвятила сво╓ розсл╕дування тому, чи закуповувалася л╕карнею дешева бразильська свинина до тимчасово╖ заборони на ╖╖ вв╕з в Укра╖ну (хоча реально вона маркована м╕сяцем ран╕ше), чи, купуючи ╖╖, в. о. головного л╕каря вже порушила закон. Продовжити це розсл╕дування журнал╕стка об╕цяла ╕ в наступн╕й передач╕. Йшлося також про те, чи можна для хворих людей готувати на сн╕данок щось ╕з заморожених продукт╕в (пельмен╕, вареники). ╤ тут, попри всю мою повагу до колеги, з мо╖х вуст ледь не з╕рвалося дещо ╕з сучасного сленгу, бо перед очима постали под╕╖ семир╕чно╖ давнини.
Тод╕ п╕вроку я практично прожила в цьому диспансер╕, де л╕кувалася моя 88-р╕чна мати. Вона й дос╕ просить ╕нод╕ у мене «тамтешнього» борщу — щоб без жиру ╕ р╕дкий. Пельменями, варениками та бразильською свининою (або ж якоюсь ╕ншою) нав╕ть ╕ не пахло. На щастя, споживати щось, окр╕м борщу, який привезти з дому було досить складно, матер╕ доводилося р╕дко. Зате ╕нод╕ ╖╖ л╕карняний харч «дегустувала» я. Це коли подавали щось схоже на рагу ╕з картопл╕, капусти та ще й оздоблене курячими кол╕нцями. Думаю, що ц╕ кол╕нця були часточкою стегенець, що потрапляли в як╕сь ╕нш╕ тар╕лки. Вт╕м, не скажу, щоб ця страва була не поживною ╕ не смачною. Полюбляли м╕сцевий харч ╕ свин╕ прац╕вниць ╖дальн╕ протитуберкульозного диспансеру. Це п╕зн╕ше я зрозум╕ла, чому вони не брали ╕з собою в машину прохач╕в, котрим важко було пройти в день близько 8 км (це дорога до диспансеру, що знаходиться б╕ля с. П╕онерське, у л╕с╕, куди можна при╖хати на такс╕ т╕льки вранц╕, та назад, до траси, куди доводилося чимчикувати п╕шки). Кухарки везли ╕з собою по к╕лька в╕дер залишк╕в харч╕в на кожну людину, у всякому раз╕, б╕льше, н╕ж мали рук, тому й заносили та виносили ╖х у к╕лька ходок. Ймов╕рно, вони боялися, що якийсь правдолюбець, як тепер я, це колись оприлюднить, хоча насправд╕ не мали н╕яко╖ вини, бо у ╖ж╕ н╕кому не в╕дмовлялося, х╕ба що ╖╖ смаков╕ якост╕ та стан здоров’я хворих частенько ставали на завад╕ ╖╖ споживанню.
До реч╕, в помийницях я не пом╕чала н╕ м’яса, н╕ пельмен╕в, н╕ банан╕в, н╕ апельсин╕в, н╕ кураги, що, за словами прац╕вник╕в цього закладу, з’явилися в рац╕он╕ хворих останн╕м часом за кер╕вництва Л╕л╕╖ Мамотенко.
Вт╕м, якщо зважити на те, що в багатьох ╕нших л╕карнях на той час не давали нав╕ть кип’ятку або ж пропонували раз на день кашу на вод╕, то у цьому в╕дношенн╕ протитуберкульозний диспансер був ледь не ра╓м. Не беруся судити, якою була в цьому роль головного л╕каря, але вдячна йому за те, що не було г╕рше. Вдячна ╕ за те, що в протитуберкульозному диспансер╕ працював прекрасний медичний персонал: а це ╕ л╕кар╕, й медсестри, ╕ сан╕тарки. Не роблю винятку й для прибиральниць, котрим тим важче працю╓ться, чим г╕рш╕ в прим╕щенн╕ умови, та ще й коли ╓ пост╕йний ризик заразитися. Тому якщо б величезн╕ прем╕╖ виписували ╖м — не стала б обурюватися, але ос╕дали вони здеб╕льшого в бухгалтер╕╖...
Хочу зауважити, що ставлення медперсоналу до хворих завжди було чемним ╕ толерантним; нав╕ть мене, хоча ╕ була для них, як б╕льмо на оц╕, бо пост╕йно плуталася п╕д ногами, жодного разу не образили ╕ не принизили.
Та й серед мо╖х знайомих (а це нам т╕льки зда╓ться, що хвор╕ живуть десь на ╕ншому континент╕) н╕хто не помер через погане харчування в диспансер╕ чи неяк╕сний медичний догляд. Одн╕╓ю з важливих причин, що спричиняла траг╕чн╕ насл╕дки, вважаю комерц╕йний ларьок при вход╕ на подв╕р’я л╕карн╕, де з ранку ╕ до ноч╕ можна було придбати спиртн╕ напо╖, у тому числ╕ фальсиф╕ковану гор╕лку та куриво. Серед ╕нших товар╕в — все прострочене й у к╕лька раз╕в дорожче, н╕ж у м╕ст╕. ╤ це в той час, як на територ╕╖ всього немалого медичного комплексу не було жодного аптечного к╕оску. Тож за кожними шприцом, ватою, упаковкою анальг╕ну чи вал╕долу треба було долати 8-к╕лометрову в╕дстань (до траси ╕ назад), дочекатися транспорту ╕ ще витратити п╕втори години на дорогу. Й дос╕ не втямлю, чому н╕кого не привабив цей б╕знес, адже медпрепарати залюбки розходилися б ╕ втридорога, у той час, як «процв╕тав» т╕льки гор╕лчаний к╕оск. П╕зн╕ше чула, як разом ╕з зак╕нченням «кар’╓ри» його «оп╕куна» (не буду називати пр╕звище), зник ╕ цей розсадник загострення хвороб ╕ смертей, бо комплекс протитуберкульозного л╕кування з пиятикою несум╕сний, а п╕д веч╕р чи не половина пац╕╓нт╕в диспансеру тинялися довкола нього. Були ще й г╕рш╕ насл╕дки: очман╕лих в╕д вжитого алкоголю людей час в╕д часу виставляли з л╕карн╕ за порушення режиму, ╕ вони поверталися додому, де активно ╕нф╕ковували сво╓ оточення й помирали в╕д загострення туберкульозу, бо назад у с. П╕онерське ╖х вже не брали, а л╕куватися у закритому заклад╕ в Керч╕ ц╕ хвор╕ не погоджувалися сам╕. Так померли в╕д легенево╖ кровотеч╕ дво╓ мо╖х сус╕д╕в: 37-р╕чний чолов╕к ╕ 25-р╕чна д╕вчина. До реч╕, вдома у них було пристойне харчування ╕ н╕яко╖ там бразильсько╖ свинини.
Тож хочу зауважити: щоб зупинити еп╕дем╕ю, умови л╕кування треба зробити достойними, а саме його — неминучим, щоб хвор╕ не просилися у л╕кувальний заклад, а навпаки, ╖х до цього заохочували. Поговорити про все це я намагалася впродовж к╕лькох рок╕в з тод╕шн╕м м╕н╕стром охорони здоров’я АРК Серг╕╓м Доничем. Тим б╕льше, що таке ╕нтерв’ю хот╕ли бачити у всеукра╖нськ╕й медичн╕й газет╕ «Ваше здоров’я», з якою я сп╕впрацювала як власкор тривалий час. Та за 9 рок╕в свого перебування на посад╕ м╕н╕стра пан Серг╕й Донич так ╕ не знайшов для розмови з╕ мною 20 хвилин. Можливо, тому, що мав п╕дстави оч╕кувати в╕д мене незручних запитань? Хоча, здавалося б, навпаки. З Олегом Тимченком, ран╕ше начмедом Республ╕кансько╖ л╕карн╕ ╕м. Семашка, майбутн╕й м╕н╕стр працював разом у якост╕ головного л╕каря, тод╕ ми ╕ познайомилися. До реч╕, з тих п╕р про цих людей, з котрими вдалося посп╕лкуватися напередодн╕ вибор╕в, у яких вони були зац╕кавлен╕, у мене тривалий час збер╕галися найтепл╕ш╕ спогади, ╕ все, що не вкладалося в побудовану мною схему, я сприймала лише як сумне непорозум╕ння.
Аж доки не розгорнулися под╕╖, коли я була змушена виступити не на ╖хньому боц╕. Сталося це рок╕в 5 тому. Тод╕ я випадково зустр╕ла когось ╕з прац╕вник╕в С╕мферопольського м╕ського протитуберкульозного диспансеру, з якими була добре знайома ще з молодих рок╕в: саме в ц╕й л╕карн╕ медики допомагали мен╕ боротися з нездоланним хрон╕чним бронх╕том, просто так, без хабар╕в, блат╕в ╕ проф╕льного д╕агнозу. «Рятуй, наш заклад закривають, а туберкульозник╕в л╕куватимуть у вс╕х пол╕кл╕н╕ках м╕ста!» — почула я. Це приголомшило, бо нещодавно готувала публ╕кац╕ю, пов’язану з р╕шенням Верховно╖ Ради Укра╖ни, якою заборонялося л╕кв╕довувати або перепроф╕льовувати жоден протитуберкульозний заклад. Та який з мене рят╕вник, як╕ я маю можливост╕? Вт╕м, у к╕лькох пол╕кл╕н╕ках м╕ста, у тому числ╕ ╕ мо╖й №7, вже в╕дгородили перший поверх (окр╕м холу) ╕ розд╕лили його на к╕лька кл╕ток, де мали приймати туберкульозник╕в л╕кар╕-фтиз╕атри. Тобто, все це було не переб╕льшенням ╕ не жартом. Кер╕вництво Республ╕канського протитуберкульозного диспансеру вмотивовувало це тим, що м╕ський диспансер знаходиться в центр╕ С╕мферополя, ╕ заразн╕ хвор╕ в такий спос╕б можуть ╕нф╕кувати велику к╕льк╕сть городян. Хоча й ╕нш╕ м╕ськ╕ пол╕кл╕н╕ки були не на виселках, та ще й там скупчувалися люди з╕ зниженим ╕мун╕тетом (╕накше б ╕ в л╕карню не ходили). Тож розгорнулася запекла боротьба за прим╕щення (про це була публ╕кац╕я ╕ в газет╕ «Ваше здоров’я», а ╖╖ тод╕шн╕й головний редактор Микола Берник особисто ходив на прийом до м╕н╕стра охорони здоров’я Укра╖ни, де мав розмову ╕з його заступником). Полет╕ли й листи в╕д л╕кар╕в та хворих в р╕зн╕ ╕нстанц╕╖, де операц╕я по знищенню м╕ського протитуберкульозного диспансеру розц╕нювалася як рейдерське захоплення (бо буд╕вля д╕йсно в центр╕ м╕ста, простора й м╕цна, та ще й земельна д╕лянка, якщо не помиляюся, у 12 соток).
Пот╕м при╖хала ки╖вська ком╕с╕я, ╕ в цьому питанн╕ було поставлено крапку, а в мене й дос╕ збер╕га╓ться коп╕я листа за п╕дписом Прем’╓р-м╕н╕стра В╕ктора Януковича з доганою тим, хто вчасно не зд╕йснив належного контролю за ситуац╕╓ю. Кажучи чесно, я ╕ в думках не мала згадувати цю «прихватизац╕йну» невдачу певних кер╕вних к╕л, та ось наштовхнулася на ц╕каву цитату в╕д Олега Тимченка: «К╕лька рок╕в тому нам вже пропонували «пере╖хати» з прим╕щення на вулиц╕ Богдана Хмельницького, але тод╕ нам вдалося в╕дстояти пол╕кл╕н╕ку… Сьогодн╕ ми ╓дин╕ в Укра╖н╕ л╕ку╓мо мен╕нг╕т в спец╕альному в╕дд╕ленн╕. В ус╕х ╕нших рег╕онах люди просто в╕д цього помирають… А зараз ╓ тенденц╕я цю ун╕кальну практику зламати. Може, тому, що наше в╕дд╕лення знаходиться на бульвар╕ Франка — в самому центр╕ м╕ста».
А ось як розм╕ркову╓ з цього приводу автор статт╕ у газет╕ «Крымский телеграф» Юр╕й Андочк╕н:
«Ц╕ под╕╖, на думку головл╕каря, можуть бути спрямован╕ на зм╕ну кер╕вництва, оск╕льки увесь час його роботи заклад не в╕ддав в оренду жодного метра. А майно Республ╕канського тубдиспансера д╕йсно вигляда╓ ц╕лком «апетитно» — комплекс споруд у мальовнич╕й л╕сов╕й м╕сцевост╕ п╕д С╕мферополем ╕ дв╕ буд╕вл╕ в самому центр╕ кримсько╖ столиц╕ вже давно не дають спокою р╕зного роду комерц╕йним структурам».
Тож законом╕рно виника╓ запитання: хто ╕ з ким боровся, в╕дстоюючи м╕ський протитуберкульозний диспансер, й чому жоден лист за збереження л╕карн╕ не п╕дписано головним л╕карем Тимченком, ╕ його вплив обмежувався тиском на прац╕вник╕в цього закладу, що вже сид╕ли на вал╕зах? М╕н╕стерськ╕ розпорядження про вив╕льнення прим╕щення теж п╕дписували не «р╕зного роду комерц╕йн╕ структури», та й п╕д час з╕брання в присутност╕ представник╕в ╕з Ки╓ва позиц╕╖ прац╕вник╕в диспансеру ╕ хворих та вищого кер╕вництва були д╕аметрально протилежними.
Що ж до «апетитного» комплексу споруд, то таким його можна назвати з великою натяжкою. Ще донедавна в╕кна в палатах були схож╕ на в╕зерунки у калейдоскоп╕, «розбавлен╕» шматками скловати та картону. ╤ коли ╖х мили, хвор╕ завжди побоювалися, що ця «латана свитина» розпадеться на шматки.
Була в коридор╕ л╕карн╕ навпроти великого в╕дчиненого в╕кна ╕ така соб╕ «ст╕на плачу» — туди пост╕йно зал╕тали птахи, тож ст╕на була чорною ╕ небезпечною. А запам’яталася вона мен╕ тому, що, коли я привозила до матер╕ паспортиста, в╕н д╕йшов т╕льки сюди ╕ дал╕ в╕дмовився зробити нав╕ть крок, хоча мати була лежачою. Н╕, все це виглядало не надто «апетитно»! Кажуть, Л╕л╕я Дмитр╕вна за час виконування обов’язк╕в головного л╕каря зам╕нила на «╓вро» понад 30 в╕кон, кажуть, сво╖м коштом латала дах, де вода текла ледь не на голови (пам’ятаю п╕двищену волог╕сть ╕ пл╕сняв╕ ст╕ни, в╕д чого мен╕ дошкуляла алерг╕я), кажуть, взимку у л╕карн╕ за нового кер╕вництва був справжн╕й Ташкент. В╕рю, хоча все це — вже за межами мо╖х особистих спостережень.
Хочу б╕льше почути в╕д само╖ Л╕л╕╖ Дмитр╕вни, бо все, що тут розпов╕даю, — не з ╖╖ сл╕в. Та вона вже не може говорити ╕ не хоче фотографуватися, ╖╖ замучили настирлив╕ ╕ некоректн╕ журнал╕сти, виснажили образи в╕д п╕длеглих, як╕ втратили сво╖ багатотисячн╕ прем╕╖, коли вона виконувала обов’язки головного л╕каря.
Люди, що працювали в с. П╕онерському, на вул. Богдана Хмельницького та в торакальному центр╕ (х╕рург╕я, бульвар Франка), тепер належать до р╕зних табор╕в: одн╕ п╕дтримують Олега Тимченка, ╕нш╕ — Л╕л╕ю Мамотенко. Вони виходять на р╕зн╕ м╕тинги ╕ тримають плакати з р╕зними гаслами. Олега Борисовича то зв╕льняють за наказом м╕н╕стра, то в╕н знову в╕дновля╓ться через суд, який знаходить для цього певн╕ техн╕чн╕ зач╕пки. Прац╕вник╕в лихоманить, а ЗМ╤ п╕д╕гр╕вають пристраст╕, розпод╕ляючи телеглядач╕в на вбол╕вальник╕в двох протиборствуючих команд. ╤ за ус╕м цим якось затьмарю╓ться, зника╓ основна ф╕гура — це людина, хвора на резисцентну форму туберкульозу, яка важко л╕ку╓ться. Давайте обирати головного л╕каря на конкурсних засадах, ╕ до жур╕ входитимуть не т╕, у кого вдома п’ятеро свиней чи справедлив╕ або ж несправедлив╕ прем╕╖, а хвор╕, яким ви, панове, ╕ ма╓те служити, та не так, як служать нам деяк╕ наш╕ народн╕ обранц╕!
Спасиб╕ Олегу Тимченку, бо моя мати повернулася ╕з протитуберкульозного диспансеру живою. Спасиб╕ Л╕л╕╖ Мамотенко, бо це завдяки ╖й було в╕дстояно м╕ський диспансер, ╕ вона дба╓ про людей та не веде пол╕тику подв╕йних стандарт╕в. Спасиб╕ тому, хто все витерпить, витрима╓ й подару╓ хворим над╕ю на одужання та довге життя ╕ винесе ╕з ц╕╓╖ ситуац╕╖ для себе корисн╕ уроки.
Хочеться подякувати також м╕н╕стров╕ охорони здоров’я АРК Олександру Каневському, який, скориставшись народною мудр╕стю, вир╕шив, що краще один раз побачити, н╕ж ор╕╓нтуватися т╕льки на паперов╕ зв╕ти. А побачивши, думаю, в╕н взяв до уваги, що власним коштом жодному ентуз╕асту ситуац╕ю не врятувати, тож докладе зусиль, аби держава г╕дно подбала про хворих.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 26.07.2013 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12066

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков