Версiя для друку Обговорити в форумi

Любі джерелята! Сьогодні ми хочемо познайомити вас із творчістю письменниці Марини Слов’янової.
Марина Павлівна Слов’янова народилася в селі Воронків у Придністров’ї. Крім татуся, матусі, братиків та сестричок змалку любила гарні книжки і вже з чотирьох років сама собі читала, заховавшись у якомусь затишному куточку. Добре навчалася в школі та на факультеті журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка. Діставши фах журналіста, працювала в газетах, видавництвах, журналах. Писала й пише оповідання як для дорослих, так і для дітей. Чимало сил віддає літературному перекладацтву, зокрема, з молдовської та румунської мов. Марина Слов’янова — член Національної спілки письменників України. Живе в Києві. Пропонуємо вашій увазі кілька оповідань з дитячої книжечки Марини Слов’янової «Малюк і розбишака».

Марина СЛОВ’ЯНОВА
ЧИМ ПАХНЕ ЛІТО?

А літо пахне:
Вишнями-черешнями,
сливами-переливами.
Яблуками духмяними,
грушами медвяними.
Річкою-ставочком
ще й раннім
грибочком.
Білою ромашкою
та синім дзвіночком.
Книгами цікавими
та мандрами незнаними.
Житами-пшеницями,
буйними пашницями.
Жовтим абрикосом,
гречкою і просом.
Динею, кавунчиком,
солодким горохом, —
Усім-усім потроху.
А найкраще пахне літо
роботящими руками:
Маминими,
Татковими
І трішечки моїми.

У СПЕКУ
Літніми днями, коли все живе діймає спека та задуха, Славко з бабусею набирають води: у діжку, щоб не пересохла, в стару балію для вечірнього поливання огірків, у великі й малі тазки та миски, аби й Славко мав чим хлюпатися.
До тих мисок часто приходять кури, квочка з курчатами. Хоч у загороді в них завжди стоїть напувалка з водою, проте їм кортить чомусь напитися саме тут, біля криниці.
Одного надто вже спекотного дня і старі й малі кури зійшлися до криниці на водопій. Тим часом на огорожі навпроти криниці з’явилася сойка. Була вона велика та гарна, з яскравими блакитно-зеленавими підкрилками. От тільки з голосом цій пташці не пощастило: не каже «Кря», як качка, не каже «Кар», як ворона, а вигукує щось зовсім незрозуміле й деркуче: «Кре!», «Кре!»
Постояла сойка на паркані, подивилася, як старі кури, а з ними й квочка з виводком попивають свіжу водичку, та й сказала: «Кре!»
Півень озвавсь басовито: «Кох-кох-кох!», курки здивовано подивилися на непрохану гостю, квочка й курчата злякано принишкли.
«Кре!» — знову озвалася сойка. «Кудах-тах-тах!» — відгукнулися кури й відступили від миски з водою. Але домашнє птаство відійшло недалеко: всі стояли й не зводили очей з лісової красуні.
А сойка постояла—постояла, тільки ж то так говориться «постояла»!
Насправді вона не стояла на місці жодної миті: весь час перебирала своїми лапками й вертіла на всі боки головою, немовби запрошувала помилуватися нею, — от, мовляв, яка я гарна!
Потанцювала отак сойка на паркані, подумала, а тоді прямо зльоту ш—у—бовсть у миску з водою! І миттю знову на паркан.
Домашня птиця навіть отямитися не встигла: оце так дива! Сойка ж тим часом обтрусилася, причепурилася, потанцювала та покивала туди—сюди головою — і знов у миску бух!
Але на цей раз вона вже не тікала на огорожу, а чепурилася тут—таки, біля миски з водою. Потім купалася ще і ще, а кури мовчки спостерігали за нею, бо такого їм не доводилося бачити ніколи.
Наостанок пташка ще раз прокричала своє «Кре!», наче подякувала за купіль. «Кудах-тах-тах!» — напрочуд миролюбно відгукнулися кури.
На другий день, у самісіньку спеку сойка знову прилетіла до криниці. Кури вже не злякалися лісової птахи, не відсахнулися від неї, а поважно, з гідністю відступили в затінок і мовчки спостерігали за її водними процедурами.
А пташка, накупавшись та причепурившись, весело гукнула «Кре!» і стрімко полетіла геть.
Так сойка прилітала купатися, аж доки не спала спека.

РЕП’ЯШОК
Одного разу Славко побачив у дворі їжачка. Звірок прудко перебирав лапками, видно, кудись дуже поспішав. Але коли хлопчик підійшов до нього й спробував доторкнутися до спинки, їжачок настовбурчив голочки, згорнувся клубочком і закляк.
— Бабусю, погляньте, хто до нас прийшов! — гукнув Славко до бабусі Наталі.
— А хто до нас прийшов? — весело перепитала бабуся.
— Он хто, — хлопчик показав на їжачка. Він узяв прутика, хотів перевернути їжачка на спинку, щоб побачити, який у нього животик, які лапки. Але бабуся Наталя не дозволила онукові доторкатися до звірка.
— Хай собі йде, куди хоче, — сказала вона. — Не лякай його, їжаки дуже корисні.
— А що вони їдять? — запитав Славко.
— Комах, нібито. А дехто каже, що й гризунів нищать, мишей, наприклад, — пояснила бабуся. — Людям вони ніякої шкоди не завдають — це точно.
Славкові дуже хотілося приручити їжачка, але він не знав, як це робиться. Пошукав череп’янку, випросив у бабусі молока, поставив перед їжачком, але той не поворухнувся. Тоді Славко вдав, нібито йде геть, а сам заховався за горіхом.
Їжак довго сидів на місці, та коли Славко відвернувся, він раптом розпрямився, походив навколо череп’яної мисочки з молоком, а тоді взяв та й заходився його хлебтати.
Славко кинувся до бабусі Наталі.
— Їжачки не лише комах їдять! — сказав хлопчик. — Вони й молоко люблять!
З того дня їжачок не раз навідувався у двір, де жив з бабунею Славко. Але завжди, коли хлопчик наближався до нього, звірок настовбурчував голочки й ховав у них свою гостреньку мордочку. Саме за ці колючки бабуся й назвала його Реп’яшком. Славко ніколи не забував налити йому молока. Хлопчик мріяв про той час, коли Реп’яшок сам прибігатиме до нього на поклик.
— Та це ж тобі не собачка й не котик, — сміялася бабуся Наталя.
Якось, це було вже майже восени, коли в бабусиному садку достигли яблука, Славко побачив Реп’яшка і дуже здивувався. На спині в нього красувалося велике червонобоке яблуко.
— Невже їжаки їдять яблука? — спитав хлопчик бабусі.
— Мабуть, ні. Схоже на те, що яблуками вони чистять свої голочки.
— Чепуряться? — перепитав Славко.
— Авжеж. До зими готуються. Щоб чистенькими забратися в теплі кубельця й заснути до весни.
— То він у нас ще й чепурун, — замислено посміхнувся хлопчик.
Він хотів побачити, куди Реп’яшок побіжить зі своїм яблуком, але поки Славко розмовляв із бабусею, за їжачком і слід прохолов.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 19.07.2013 > Тема ""Джерельце""