Версiя для друку Обговорити в форумi

До 200-річчя Кобзаря
ОТОЧЕННЯ ШЕВЧЕНКА

До найвидатніших популяризаторів поезії Тараса Григоровича Шевченка у Вільно належить відомий поет, краєзнавець, історик літератури, перекладач Людвік Кондратович (Владислав Сирокомля, 1823-1862). Відомий на Вільненщині та й поза її межами польський поет 50-60-х років ХІХ століття, він переклав майже всі Шевченкові твори, написані протягом 1838-1841 років. Переклад польською мовою «Кобзаря», виданого у Вільнюсі 1863 року, також належить йому (Див.: Шевченківський словник. — Т.2. — К.,1977. — С. 212). До речі, псевдонім залишений з його другого імені та назви фамільного герба Сирокомля. Це — стародавній польський, український, литовський, білоруський дворянський герб, що включає близько 100 прізвищ. Вперше про герб згадано 1354 року.
Народився Людвік в небагатій родині шляхтичів села Смольгов у Білорусі (нині — село Смольгово Любанського району Мінської області), що займалася сільським господарством в орендованих фільварках. Навчався в Несвіжі й Новогрудку. Після закінчення навчання служив в управлінні. У 1844 році залишив службу і одружився на Пауліні Мітрошевській. У 1844-1853 роках орендував фільварки в Залуччі й Борейковшині, поблизу литовської столиці. Займався сільським господарством і літературною працею.
З 1852 року часто приїздив до Вільно й подовгу жив там, був членом-співробітником Вільненської археологічної комісії, співробітником газети білоруського поета і видавця Адама Кіркора (1818-1886) «Віленський вісник». У пресі дебютував баладою «Листоноша» у вільненському журналі Юзефа Крашевського «Atheneum» (у російському перекладі Леоніда Трефолева вона стала популярною російською народною піснею «Коли я на пошті служив ямщиком...»).
У 1851 році Людвік Кондратович видав свої переклади польською польських же поетів, які писали в епоху бароко латинською мовою. В 1851-1852 роках побачив світ його двотомник, присвячений дослідженню історії польської літератури. З 1853 року видавав невеликі за обсягом збірки «Гавенд» — різновиди віршованих балад, що імітують нехитру розповідь людини з народу. Інший культивований Людвіком жанр — «образек», тобто «картинка», «сценка» з народного життя. Писав також поеми про минуле Литви від епохи середньовічних воєн з хрестоносцями до війни 1812 року з Наполеоном. Автор кількох п’єс, що ставилися вільненським театром. З драматичних творів Кондратовича найбільшим успіхом користувалася п’єса «Каспар Карлінський». У 1855 році видав у Вільно том віршів польського поета Юзефа Баки (1706-1780) «Відроджений Бака».
У 1856-1858 й 1861 роках виїжджав до Варшави й Кракова. У цей же період потрапив під негласний нагляд влади. За участь у національно-патріотичних маніфестаціях арештований й примусово висланий на Борековщину.
Письменник і журналіст Микола Лєсков (1831-1895), який побував у Вільно після похорону Людвіка, писав, що на похованні «була майже вся Вільна», й оцінював поета й перекладача творів Т. Шевченка таким чином: «Сирокомлю (Кондратовича) знають не тільки в Литві та Польщі, а й взагалі у всіх слов’янських землях, і де його знали, там його любили за його симпатичний талант і неухильно чесний напрямок. Він ніколи не шукав нічиїх милостей, і дуже мало піклувався, або, краще сказати, зовсім не дбав про свою репутацію. Він не володів мистецтвом маскуватися і не вмів приховувати своїх слабкостей, які, втім, не приносили жодної шкоди нікому, крім самого покійного, багато й багато потерпілого у своєму житті. Скільки я можу судити… у нього було дуже багато спільного в характері й вдачі з покійним Тарасом Григоровичем Шевченком, але становище його у Вільні було набагато важче положення Шевченка в Санкт-Петербурзі» (Лесков М. Твори у 11-ти т. — Т.11. — М.,1958. — С.799).
На початку 1862 року через хворобу Кондратовичу було дозволено повернутися до Вільно. Тут, у будинку на нинішній вулиці Барбари Радзивілл, 3, він і помер. За спогадами сучасників, попрощатися із улюбленим поетом і патріотом свого краю прийшло дуже багато людей. Громадянська панахида, на якій були присутні кілька тисяч осіб, перетворилася на протиурядову національно-патріотичну маніфестацію. Поховали Кондратовича на цвинтарі Росса литовської столиці.
На двоповерховому будинку у Вільнюсі, в якому помер Кондратович, над воротами вмурована меморіальна дошка з написом польською мовою. У костьолі Святих Іоаннів біля північної стіни в 1908 році був відкритий пам’ятник — бронзове погруддя, виконане Пятрасом Римша за проектом скульптора Піуса Веленського. Ім’я Л. Кондратовича (В. Сирокомлі) носять середня школа в Смольгово, вулиці в Мінську, Несвіжі, Новогрудку, Вільнюсі. У Варшаві в його честь названо дві вулиці: одна — вулиця Людвіка Кондратовича, інша — Владислава Сирокомлі.

Віктор ЖАДЬКО,
письменник
Фото автора

На початку червня у Золотому залі Фонду культури України голова Фонду, поет-академік Борис Олійник вручив найвищу нагороду, якою удостоюються цією поважною організацією, Міжнародну премію імені В. Винниченка — вченому, письменнику, журналісту і краєзнавцю Віктору Олексійовичу Жадьку. Цієї високої нагороди письменник удостоєний за особливі досягнення в літературі, Шевченкознавстві та за благодійницьку діяльність. З вітальним словом до лауреата звернулися його друзі — Герой України, український майстер художнього слова Анатолій Паламаренко, поет-пісняр Вадим Крищенко, поет-пісняр Андрій Демиденко, професор, лауреат Шевченківської премії Михайло Наєнко, колишній другий секретар ЦК КПУ Яків Погребняк та інші. Зауважимо, що це вже сьома визначна нагорода Віктора Жадька, котрий раніше був удостоєний таких премій: імені М. Аркаса, імені Д. Нитченка, імені І. Огієнка, імені М. Максимовича, мистецької «Київ», Фонду Т. Шевченка «В своїй хаті — своя й правда, і сила, і воля».

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 12.07.2013 > Тема ""Білі плями" історії"