"Кримська Свiтлиця" > #28 за 12.07.2013 > Тема "Українці мої..."
#28 за 12.07.2013
ХТО В╤Н, ПЕТРО К╤ШКА?
З дитинства в мо╖й пам’ят╕ (та х╕ба т╕льки в мо╖й?) закарбувалося це ╕м’я з читанок, ╕сторичних опов╕дань. Одначе хот╕лося б╕льше д╕знатися про нього, вих╕дця з просто╖ кр╕пацько╖ с╕м’╖: хто в╕н, чому його ╕ дос╕ називають «русским матросом», хоча народився ╕ помер в укра╖нському сел╕ Ометинц╕ на В╕нниччин╕? Тож щоразу, коли буваю сам або з учнями на екскурс╕╖ в Севастопол╕, зазвичай в╕дв╕дую знамениту Панораму оборони м╕ста-героя ╕ пам’ятник легендарному матросов╕-укра╖нцю. Пам’ятник п’ятдесят чотири роки тому в╕дкритий у сквер╕, неподал╕к Малахового кургану. А Петров╕ К╕шц╕ п╕д час Кримсько╖ в╕йни було лишень двадцять ш╕сть.
ЩЕ ЗА ЖИТТЯ СТАВ ЛЕГЕНДОЮ
Його ╕м’я згаду╓ться разом з ╕менами знаних оф╕цер╕в Нах╕мова, Корн╕лова, ╤стом╕на. Його подвигами захоплювалися. До нього, звичайного, неграмотного рядового (в послужному формуляр╕ сказано: «Грамоту не зна╓») при╖жджали посп╕лкуватися письменники ╕ журнал╕сти, цариця ╕ царськ╕ сини. Був в╕н чудовим сп╕врозмовником, знав силу-силенну припов╕док, придибенц╕й, в╕ртуозно в╕дтворював характери «персонаж╕в» у сво╖х опов╕дках. В рекрути на 25 рок╕в (такий тод╕ був терм╕н служби) пом╕щиця села Ометинц╕ Докедух╕на в╕ддала свого непок╕рного кр╕пака Петра в травн╕ 1849 року, не п╕дозр╕ваючи, що цим учинком зробить його знаменитим на в╕ки. Бо хто зна╓, яка була б подальша його доля, якби не солдатчина на Чорноморському флот╕, де в╕н служить матросом у 30-му флотському ек╕паж╕ уже через три м╕сяц╕ п╕сля призову. У 1853 роц╕ бере участь у Синопськ╕й битв╕, а менш н╕ж через р╕к — в оборон╕ Севастополя. Його подвиги якраз ╕ випадають на роки, коли Рос╕я вела в╕йну з Англ╕╓ю, Франц╕╓ю, Туреччиною ╕ Сардин╕╓ю, внасл╕док яко╖, як в╕домо, втратила вих╕д у Чорне море, а в╕дтак ╕ флот. У ц╕й пекельн╕й бойн╕ кожен м╕сяць служби зараховувався за р╕к, таким чином, Петро К╕шка значно скоротив терм╕н сво╓╖ солдатчини (оборона Севастополя тривала 349 дн╕в!) Але — якою ц╕ною! К╕лька раз╕в був поранений, ╕ щоразу життя врятовував йому х╕рург Микола Пирогов. Смерть перемагав нечуваною хоробр╕стю ╕ в╕дчайдушн╕стю, природною дотепн╕стю. Вилазок у розташування противника було багато. См╕ливц╕ виходили на «полювання» вноч╕: п╕дповзаючи до траншей, брали «язик╕в», зброю ╕ харч╕. Найб╕льш активним «мисливцем» був Петро: в╕с╕мнадцять групових ╕ незл╕ченне число поодиноких вилазок! ╤ завжди повертався не з пустими руками — приносив то англ╕йськ╕ штуцери, щоб бити ворога його ж збро╓ю, то брав «язика». А одного разу прив╕в аж трьох французьких оф╕цер╕в. Певна р╕ч, з плином часу частина подвиг╕в ометинського см╕ливця обросла переказами ╕ легендами. Усе н╕бито сходило йому з рук, воював завиграшки. Та й сам в╕н ще за життя став легендою. Адже народ таких в╕дчайдух╕в любить ╕ шану╓.
«ЯДРО ЗВАРИЛОСЯ!»
В одному з переказ╕в опов╕да╓ться, як французи розпочали стр╕лянину п╕д час об╕ду рос╕ян, ╕ ядро раптом заверт╕лося м╕ж солдатами. Ус╕ вмить прича╖лися. Т╕льки зухвалий Петро не розгубився, схопив смертоносного снаряда ╕ кинув його в казан ╕з супом, примовляючи: «Не б╕йся, братва! Ядро зварилося!» Проте чимало з того, про що йдеться в народних легендах про геро╖чн╕ вчинки матроса К╕шки, засв╕дчу╓ться документами. За один з таких вчинк╕в його нагороджено Георг╕╖вським хрестом четвертого ступеня. Петро серед б╕лого дня забрав у противника т╕ло загиблого напередодн╕ однополчанина. Англ╕йц╕ як м╕шень виставили т╕ло на бруствер╕ окопу. К╕шка п╕дповз до ворожих траншей, знайшов полотнян╕ нош╕, поклав на них убитого, згодом нош╕ переклав соб╕ на спину ╕ поплазував до сво╖х. Град куль — та вс╕ вони влучали в пок╕йника. Цей вчинок згаду╓ ╕ х╕рург М. Пирогов у лист╕ до дружини в╕д 26 с╕чня 1855 року: «В╕н зробився знаменитою людиною. Його пров╕дували й велик╕ княз╕! К╕шка брав участь у вс╕х вилазках. Не т╕льки вноч╕, а й удень творив дива п╕д постр╕лами».
«ДОБРЕ СЛОВО ╤ К╤ШЦ╤ ПРИ╢МНЕ!»
В╕домий ╕ випадок, коли народився оцей афоризм, який ╕ понин╕ живе в наш╕й мов╕. Щоправда, власна назва пр╕звища трансформувалась у загальну. Петро Маркович урятував життя адм╕ралов╕ В. Корн╕лову, одному з кер╕вник╕в оборони Севастополя. Адм╕рал дякував рят╕вников╕, а той н╕яков╕ючи проказав фразу, що стане безсмертною: «Добре слово ╕ К╕шц╕ при╓мне!» До зак╕нчення облоги м╕ста Петро К╕шка до Георг╕╖вського хреста додав медаль «За оборону Севастополя» ╕ «Хрест благословення», яким нагородила його ╕мператриця. А восени 1855 року в╕н як важко поранений в╕дбув у р╕дн╕ Ометинц╕. Через в╕с╕м рок╕в знову служив квартирмейстером флотського ек╕пажу на Балтиц╕, оск╕льки флоту на Чорному мор╕ вже не було. Саме тод╕ разом з ╕ншими георг╕╖вськими кавалерами був запрошений на парад у резиденц╕ю рос╕йських ╕мператор╕в — Зимовий палац, де зустр╕вся з учасниками Кримсько╖ в╕йни генералом Степаном Хрульовим ╕ поскаржився йому, що одержав лише один орденський знак Георг╕я, хоча представляли ще дв╕ч╕ на вищ╕ ступен╕ цього ордена. Генерал дом╕гся, аби К╕шку нагородили зам╕сть двох одним Георг╕╓м, але золото╖ ном╕нац╕╖. Заодно спец╕альним указом йому як матросов╕ дозволили носити на ши╖ царський золотий хрестик з блакитною стр╕чкою. Дв╕ нагороди ср╕бно╖ ╕ золото╖ ном╕нац╕╖ набагато п╕двищили платню. П╕сля зак╕нчення служби одержував щороку 60 карбованц╕в пенс╕╖. Для пор╕вняння: тод╕ одна корова коштувала менше трьох карбованц╕в. Тож в╕дслуживши, К╕шка жив не так уже й б╕дно.
ОСТАНН╤Й ПОДВИГ
╢ к╕лька верс╕й щодо його ранньо╖ смерт╕. Одну з них, найближчу до правди, опов╕да╓ письменник ╤ван Волошенюк — земляк героя, автор пов╕ст╕ про нього. Цю верс╕ю в╕н знайшов у часописах Санкт-Петербурга. Ось вона. Зима 1882 року була тепла. Нав╕ть наприк╕нц╕ с╕чня ╕ на початку лютого ставок у центр╕ Ометинц╕в покрився не дуже м╕цним льодом. Дв╕ д╕вчинки влаштували на ставку ковзанку — ╕ провалились. Коли почали звати на пом╕ч, односельц╕ побоялись ступити на л╕д. Почув дитяч╕ крики Петро К╕шка. Рятуючи д╕тей, сильно застудився, зл╕г ╕ вже не вставав. Це був останн╕й подвиг см╕ливця. Похований на м╕сцевому с╕льському цвинтар╕. На превеликий жаль ╕ сором, н╕хто не зна╓, де саме. Т╕льки пам’ятники в Севастопол╕ ╕ в його р╕дних Ометинцях нагадують про в╕дважного укра╖нця.
Василь ЛАТАНСЬКИЙ
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 12.07.2013 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12012
|