Версiя для друку Обговорити в форумi

Спочатку було Слово...

В Україні розпочалася вступна кампанія до вищих та середніх навчальних закладів. Абітурієнти вже пройшли тестування з мови та літератури й написали власне аргументоване висловлювання на дискусійну тему. Цього року до перевірки в Сімферопольському регіональному центрі оцінювання якості освіти були залучені екзаменатори із Сімферополя, Бахчисараю та Сімферопольського району. Більше тижня оцінювали роздуми юних українців (роботи з різних регіонів України) стосовно вислову «моя хата скраю – нічого не знаю», чи потрібно перейматися суспільними проблемами, чи дбати тільки про благополуччя своє, своїх близьких і рідних. Бланки з творами перевірялися двічі, щоб було об’єктивно. Якщо автор зробив більше 16 помилок, написав твір «не про те» чи у його творінні відсутня будь-яка логіка, висловлювання оцінювалося нулем балів.
Звичайно, були твори, де учні демонстрували високу культуру мовлення, знання класичної й сучасної української та світової літератури (згадувалися «Солодка Даруся» Марії Матіос, «Маруся Чурай» Ліни Костенко, «Чума» Альбера Kaмю, «Перевтілення» Франца Кафки тощо), обізнаність з питань історії та сучасного життя країни. За таких молодих людей щиро радієш, бо розумієш, що там і часточка праці вчителя, і родинне виховання, й осмислена підготовка самого абітурієнта.
Та щоб грамотно написати висловлювання, логічно сформулювати свої думки, влучно навести приклади з літератури, історії чи свого життя, необхідно досконало володіти мовою, але… Чи книг, газет не читаємо, чи історією не цікавимося, а чи традицій родинних не бережемо? Бо як же можна пояснити, що у третини робіт (хоча, може, мені до рук саме такі потрапили?) претенденти на вступ до вишу не змогли пригадати жодного автора чи героя твору української літератури, щоб підтвердити свою точку зору, а якщо й було посилання на письменника та його твір, то на зразок «чув дзвін…» («Наталка-Полтавка»... Коцюбинського, «Гайдамаки»... Котляревського тощо).
Сьогодні, коли круті смартфони, «Однокласники» в Інтернеті з набором «модної» лексики, книги в «скороченому» варіанті або просто масове нечитання стають причинами зміни цінностей, катастрофічного падіння рівня освіченості дитини, необхідно щонайшвидше знаходити шляхи подолання цієї проблеми. Дітей треба привчати читати! І не лише твори з шкільної програми, але й періодику. І чи не найкращим помічником для кримських учителів та школярів є літературно-мистецька газета «Кримська світлиця» з її дитячим додатком «Джерельце», які дають школярам можливість спробувати свої творчі сили вже з перших шкільних класів, закликаючи до участі в різноманітних газетних поетичних, публіцистичних, мистецьких конкурсах. Оскільки газета приваблює все більше читачів, орієнтованих на європейські стандарти, то цілком логічно, що саме вона спроможна піднімати інтелектуальний рівень, удосконалювати знання української мови, духовно збагачувати шкільну та студентську молодь.
Тож вважаю, що кожна кримська сім’я, яка піклується про всебічний розвиток своїх дітей, має подбати, щоб юне покоління не забивало собі мізки інтернетним непотребом, а читало хороші книги, журнали, газети. І «Кримська світлиця» та «Джерельце» — одні з таких видань. Знаю багатьох учителів, котрі використовують їх на уроках, спонукають творчо обдарованих дітей дописувати до газети. Не сумніваюся, що у творах цих дітей ви не зустрінете ось таких «перлів», з якими нам недавно довелося зіткнутися під час оцінювання...

Тетяна ЗАХАРОВА,
заслужений вчитель України
м. Сімферополь

«Я НЕ ДУЖЕ ГРАМАТИЧНИЙ...»
ФРАГМЕНТИ З ТВОРІВ ЦЬОГОРІЧНИХ ВИПУСКНИКІВ
(АВТОРСЬКЕ НАПИСАННЯ ЗБЕРЕЖЕНО!)

Нас на це надихає вірш Т. Шевченка «Любіть Україну Любіть…» Так ця «хвилина негоди» затяглася тому і люди стали пасивними...
Потрібно допомагати у скрутну хвилину як близьким так і невісткам...
Це прислів’я підходить до українського твору «Три зозулі кували»...
Коли твоя хата скраю, то тобі ніхто не допоможе, бо не знає, де твоя хата...
Він заліз в дом хлопця і пограбував добру серединку. Тому це так сталося...
Дочку китайського посолу...
Допомога призводить до хороших кінцівок, а егоїстичність — до розбрату й хаосу...
На нас можуть з рішучістю покластися...
...Бо всі тягнуть одне-на-одного простирадло...
Треба подивитися спочатку самі на себе, а потім казати, які учні погані...
Але є така приказка – Бог не теля...
Тебе нічого не хвилює, коли тобі, як зайцю стоп сігнал...
Всі кажуть, що я погано розмовляю українською мовою. А на хіба це робити?..
Так прикладом безвідповідального і егоїстичного ставлення до людей є «Кат» Т. Шевченка...
Наприклад, родина «Тигроловів» прийняла незнайому людину...
Щасливі годин не помічають, бо зайняті роботою...
Коцюбинський сказав: «Не море топить корабель, а хвилі»...
Ціла орда письменників протистоїть прислів’ю «Моя хата скраю - нічого не знаю» - заслуговує на шанувальництво...
Вислів «Моя хата скраю — нічого не знаю» — не переконливий, бо я прагну і жити окремо, і знати про все...
Є такий вислів «Моя хата скраю – роблю все, що знаю»...
Якщо ми перестанемо піклуватися один про одного, ми станемо схожі на звірей, які живуть по стадах...
Не перетворюйтесь у тварину, будьте Людиною і добро повернеться...
Згідно з завданням маршала США, надали допомогу багатостраждальній Європі...
У кожного є сусіди з якими треба мати мирний контакт...
Байдужість — антоніум слову «любов»...
«Моя хата скраю — нічого не знаю», але якщо будуть зносити місцевість, то крайня хата буде першою, так і в житті...
Отже і нам потрібно народжувати в собі прекрасне – совість...
Бабуся у мене старенька, про таких кажуть — з часів Леніна...
Чіпка Винниченко...
Життя як супермаркет, взяти можна все, але попереду каса...
Я допоможу в будь-якій біді одній людині, а інша допомага тобі як бумеранг...
Як говорять: «Один раз помоги – забудуть, один раз віддаси – запам’ятають»...
Наприклад, взяти картину «Дід мазай і зайці». Навіщо він допомагав? Та не навіщо! Просто від чистого серця, стало краще жити...
Не брав участі у конкурсах, а завжди був поза задом...
Пам’ятайте що ви людина, а не якийсь примар місцевого зоопарку!..
Суспільство впливає на нас і ох як важко сховатись від нього...
Хочеться бути великою людиною у вищих колах...
Люди по-різному йдуть до свого щастя: брехнею, любов’ю, щедрістю...
Є люди, які лякаються чужих проблем...
Хто користується прислів’ям «Моя хата скраю — нічого не знаю» — це люди щурі та підкаблучники...
Люди допомагайте як умога частіше!..
На мою думку ті люди, які живуть за принципом «Моя хата скраю — нічого не знаю» — егоїсти та соціальні паразити...
Дійсно, нащо допомагати людині яка цілком не проявляє до вас інтересу...
Та й земля має форму шара і хати скраю не існує...
Принижує словами і за допомогою рук...
Таке чмо, що я б його вбила через телевізор...
Довела дитину до плачу і крові...
Щоб іти вперед не стій скраю і не роби вигляд, що нічого не знаєш...
Хочеш зробити людині добре, не роби нічого...
Дуже часто доводиться чути образливі вислови на адресу вітчизняних робіт...
А другі кажуть: «Харі повід’їдали, що ходить не можуть»...
У кожного своя правда і свій вовк (у душі я вовка перемагаю)...
Віч-о-пліч з глуздом поїхав...
Якщо настоящий друг, то він тебе з-під землі достане...
Деяким ніколи вгору глянути, не те що бабушку через дорогу переводити...
Хороший друг краще за поганого родича...
Дуже багато думок про те, що я допоміг, а він забув і не подякував, збивають нас з пантелику...
Т. Шевченко, який завжди хотів повернутися на Батьківщину, у свій рідний край. Навіть коли Батьківщина горіла у вогні, мучилась, він завжди умів її приголубити, заспокоїти, розповісти вірша, заспівати веселу пісню для свого народу...
Для того, щоб бути щасливим, не потрібно лізти у чуже життя...
Щастя не може мати лише одна людина, тому що кожен у цьому житті прив’язаний до певної особи...
Беручи приклад з історії — висновок приходить сам собою...
Звісно, зовсім фанатично віддаватися іншим – теж не правильно...
Як наприклад, картина одного відомого художника. Сидять троє в човні з одного боку двоє і з другого один. Там, де сидів один пробило човен і човен почав затопати. Ну, звичайно, той почав відчерпувати, щоб не потонути. А ті двоє сиділи та посміхалися, той їх запитав, чого ви посміхаєтесь, не хочете ви допомогти? Те двоє відповіли, що ця проблема їх не стосується. Так усі троє і затонули...
Можна згадати оповідання «Шаланда в морі» коли головна героїня Шаланда допомагала чоловікам, які утопилися. І хоча вона могла би і не рятувати, але героїня це робила. І як були їй всі вдячні!..
На цей час пішли такі люди, що тобі ніфіга не допоможуть...
Багато хто думає, що за ним щастя саме буде бігати...
На мій погляд, ми живемо в такий час, що альтруїсти гинуть першими...
Всі ми люди, але не кожен з нас чоловік...
Наприклад: ти бачиш людину або твою колишню подругу...
Ми маємо комбінувати навички взаємодії...
Ти допоміг йому, а він тобі в кашу наплював...
Риба зробила собі гніздо та ховалась від проблем буденності...
Вони за якусь грушу посварилися. Я вважаю це дуже безчеловечно, можна було розрізати її та дати кожному по шматку...
Треба жити — впускаючи в своє життя найближчих людей: друзів, рідних, свого песика...
Коли на березі зберуться десять осіб і один з них тоне то 8 з 9 почнуть його фотографувати...
Я розсуждаю не так як многі чоловіки, яким би погуляти, позайматися коханням з усіма і так завжди, доти тобі не стукне десь 50 і ти поймеш, що все!..
Я не дуже граматичний, но сподіваюсь, що ви мене зрозумієте...
Доброго дня, мене звуть Кирило. На цьому я закінчую свій твір. Допобачення...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 05.07.2013 > Тема "З потоку життя"