Версiя для друку Обговорити в форумi

Прошу слова!

«Кожна нація має свій власний закон, свою власну правду, повинна лише їм коритися...» (Дмитро Донцов)

19 березня цього року, виступаючи на засіданні Верховної Ради України, Олександр Єфремов, голова фракції Партії регіонів, на заклики частини депутатів Верховної Ради України послуговуватися українською — державною мовою двічі обізвав своїх колег неофашистами. Обізвавши так народних депутатів, О. Єфремов таким чином обізвав і мільйони виборців-українців, які привели до Верховної Ради України цих депутатів...
У російській політиці, чи то царській, чи комуністичній, чи уже сучасній у вкрай негативному значенні стосовно українців вживається таке поняття як «націоналіст». Дуже часто для підсилення негативу щодо українців більшовики вживали вислів «український буржуазний націоналізм». Слід зауважити, що на багатьох українців це вплинуло, російські націоналісти свого домоглися. Як не дивно, але ще і сьогодні є багато людей, які лякаються націоналізму, стараються не показувати своєї любові до всього українського, щоб їх не називали націоналістами.
Користуючись різними матеріалами, зокрема, науковими дослідженнями з проблем націй, націоналізму п. Володимира Монастирського, доктора медичних наук, професора, автора понад 260 наукових робіт у галузі медицини, хочу коротко, але щоб було зрозуміло, викласти поняття «націоналізм», і чому всі люди є націоналістами, а всім українцям слід відкинути московську обманливу пропаганду з приводу цього терміну і ставати справжніми Націоналістами.
Вперше націоналізм як поняття суспільного явища сформувалося під час Французької революції 1789 року. Від того часу це явище привернуло до себе увагу політиків, державників і вчених. Але оскільки націоналізм почав визначати особливості розвитку європейської і світової історії більш вагомо, ніж ідеї лібералізму і комунізму, які мали і мають велику кількість прихильників, їх адепти у своєму протиставленні до ідей націоналізму попридумували і сфабрикували ряд брехливих міфів. Зокрема, один з них – найбільш використовуваний, твердить про те, що шовінізм, фашизм і нацизм, як вкрай реакційні і антилюдські ідеології, є похідними націоналізму, його різновидами або крайніми проявами. Це і було взято на озброєння російськими більшовиками, щоб очорнити та ідейно принизити (знищити) націоналізм українців, який зароджувався в боротьбі за незалежність від Російської імперії.
В чому сутність націоналізму? Володимир Монастирський визначає її так: «Основний принцип націоналізму — це принцип надання переваги власним інтересам, що є загальнобіологічним чинником». Виходячи з цього, розрізняють націоналізм як біологічне явище і націоналізм як суспільне явище. Принцип надання переваги власним інтересам використовують усі живі організми — від одноклітинних до окремих людей та їх спільнот, і науково доведено, що це запрограмовано на генетичному рівні. Тільки чітко дотримуючись цього принципу, надання переваг особистим інтересам, а це боротьба усіх живих створінь за їжу і територію, було єдиною запорукою їх виживання і подальшого розвитку. Цілком логічно і природно, що цей принцип в такий же спосіб використовують окремі люди, народи і нації. Націоналізм притаманний усім народам; він є категорією генетичною, універсальною, досконалою і вічною. Тому звинувачувати будь-кого: людину, групу людей чи націю в цілому у націоналізмі — це все одно, що звинувачувати сонце у тому, що воно світить і гріє. Тут доцільно відповісти на запитання: що таке нація?
Якщо узагальнити цілий ряд означень, зроблених відповідно до цієї теми різними дослідниками, можна сформулювати відповідь таким чином. Людська спільнота, яка має спільний світогляд і яку об’єднують такі вкрай важливі чинники як мова — душа народу, територія, релігія, історична пам’ять, культура, духовні цінності, політичний досвід, менталітет і т. д.
Щодо націоналізму, то, як науково встановлено, є націоналізм визволення і націоналізм панування. Народи, нації, які у певний історичний період були загарбані, як правило, сусідами, реагуючи на цей зовнішній чинник, виробляли філософію націоналізму, яка спонукає на боротьбу за визволення від поневолювачів. І це є той чинник, який дає право говорити про націоналізм визволення. Це у повній мірі стосується українського народу і його боротьби за визволення від російського поневолення, яка через сильний, цілеспрямований ідеологічний тиск на український народ не завершилась остаточною перемогою і на сьогодні. У 2004 році, у період передвиборчої президентської кампанії, журналісти запитували п. М. Азарова, нинішнього Прем’єр-міністра України, чи буде він балотуватись у президенти України. Він сказав, що не буде. На запитання: чому ні? — відповів: «Вважаю, що Україні ще тривалий час президентами слід обирати українців». (Цей факт пам’ятаю з інформації в газеті за 2004 рік). Така відповідь п. М. Азарова засвідчує те, що було в його душі на той час — щось від демократичного, справедливого російського європейця О. Герцена.
Щодо вільних націй, які мають свої національні держави. Насамперед, слід відзначити, що всі вони є націоналістами за природою, тому що у всьому і завжди дотримуються визначального принципу націоналізму, надання переваги власним національним інтересам. Другим важливим принципом цих держав є те, що організація і функціонування політичної системи базується на тому, що джерелом влади визнається корінна, титульна нація. А це дає підстави стверджувати, що вільні нації мають націоналізм панування. Цей вид націоналізму вільних націй, як засвідчує реальність, є визначальним, найважливішим чинником цивілізаційного розвитку національних держав, високого ступеня розвитку їх економік, освіти, науки, культури і духовності. Прикладом є Японія, Німеччина, Франція, Англія та ін.
І на завершення, стосовно націй-поневолювачів. Вони теж вільні нації і теж націоналісти. Джерелом влади тут теж, як правило, є панівна титульна нація. Але в цих державах є і нації поневолені, що дає право стверджувати — в таких державах є націоналізм панування титульної нації і уже згадуваний націоналізм визволення поневолених нею націй. Наочний приклад — колишній СРСР і нинішня Російська Федерація.
Як показує історичний досвід, в таких державах панівні нації, а фактично, їх лідери уражені шовінізмом, які без будь-яких для цього чинників і підстав вивищують свої народи, вважаючи їх у чомусь винятковими чи особливими, заражаючи і їх шовінізмом, який у певної частини представників таких народів перероджується у фашизм чи нацизм.
Тут варто розкрити суть шовінізму і нацизму, які на сьогодні визнані патологічними ідеологіями, як хвороби націоналізму націй-поневолювачів.
Шовінізм — (франц. — войовничий) поняття, яким з XVIII століття називають ідеологію і політику, яка проповідує національну винятковість націй, їх національну ворожнечу і ненависть.
Фашизм — (італійське, дослівно — зв’язка хмизу) — фактично, як стверджують дослідники, це різновид шовінізму (ідеологія і політика войовничого шовінізму і расизму). Творцем цієї ідеології і політики, як відомо, був Беніто Муссоліні — італійський політик, який прийшов до влади 1922 року. Його ідеологію запозичив і А. Гітлер.
Нацизм — скорочена назва німецького націонал-соціалізму, створеного А. Гітлером на базі запозичених ідеологій і політики італійського фашизму. Часто нацизм називають німецьким фашизмом.
Слід підкреслити, що націоналізм і шовінізм, фашизм (неофашизм) та нацизм є різні за своєю природою і походженням. Націоналізм — це сутність генетично обумовлена (дана Всевишнім), а шовінізм, фашизм і нацизм є наслідком творіння людського розуму і притаманні виключно націоналістам націй-поневолювачів.
Розпочавши від Переяславської угоди 1654 року, Росія продовжує і до сьогоднішнього дня свою колоніальну політику знищення всього українського. За більш ніж три з половиною століття, північна сусідка вдавалась до різноманітних війн проти українців — від військової агресії до сучасних інформаційних війн. Всі вони були направлені на винищення національно-патріотичних еліт, мови, культури, зміни ментальності, духовності, знищення через голодомор найчисельнішої частини українського народу — селянства, найстійкішого носія традицій, мови і звичаїв. З України мільйони українців вивозились у малозаселені території Росії. В Україну переселялись мільйони росіян. Все це здійснювалось з метою знищення українського націоналізму, який представлявся як щось жахливе, людиноненависницьке, а тому носіїв націоналізму необхідно знищувати.
Читач мав би пам’ятати, як В. Путін представляв колись обраного президента Російської Федерації Дмитра Медведєва: «Він такий же націоналіст, як і я». Отже, бути російським націоналістом — це гордо, а українським (це неофашист, за О. Єфремовим) — значить, вкрай погано. І так робилось впродовж століть.
Найжорстокіше щодо українців проводили свою політику московські більшовики (комуністи) у XX столітті. Почалось зі знищення Української Народної Республіки безпосередньо військовою агресією. Згодом — винищення до 10 млн. українського селянства голодомором, вивезення сотень тисяч українців за різними вигаданими мотивами у Сибір, Казахстан і Далекий Схід. З Галичини, починаючи з 1939 року, було вивезено близько 550 тис. осіб. Навіть чоловіків, які в 1944 році були мобілізовані до Червоної армії і які на своє нещастя потрапили у полон до німців і весною 1945 року були визволені з цього полону, без будь-яких пояснень і причин переправлялись уже в російський полон аж у Магаданську область. Багато з них від голоду, холоду і непомірної праці там і загинули.
Ось так впродовж віків реалізовувався «старшим братом» (треба ж таке придумати) етноцид українського народу, спочатку царською, а згодом — комуністичною Російською імперією.
В 1917 році розвалилась «тюрма народів» (за В. І. Леніним), але комуністи витворили ще жорстокіший режим — за Рональдом Рейганом — «імперію зла», яка знищила десятки мільйонів людей. Недружелюбність, м’яко висловлюючись, стосовно України та українців демонструє і нинішня держава — Російська Федерація і її ворожа «п’ята колона», особливо ті її представники, які є у відповідних державних представницьких чи виконавчих органах... У зв’язку з цим останнє запитання. Чи розбудовують вони Українську державу, і чи не тому в Україні стільки бід і найнижчий у Європі рівень життя народу, в т. ч. українців, росіян, татар та інших, які живуть у нашій державі?
Враховуючи вище викладене, щоб зберегти Україну для дітей і світу, кожен українець зобов’язаний ставати НАЦІОНАЛІСТОМ!
Думай, читачу!

Мирон ІВАНКІВ,
голова Львівської обласної організації профспілки працівників держустанов України

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 05.07.2013 > Тема "Резонанс"