Версiя для друку Обговорити в форумi

Отак живемо...

Навіть ті, хто виріс у люблячій сім’ї, одружився по коханню і в таких же умовах виростив власних дітей, здебільшого дещо раді б викреслити зі своєї пам’яті: це взаємні звинувачення, окрики, а то навіть і застосування сили у благополучній за всіма показниками родині. І хоч заступник голови Рескомітету АРК з інформації Айдер Еміров, який завершував розмову на «круглому столі», присвяченому профілактиці насильства в сім’ї, і стверджував: все це наслідки періоду сталінських репресій, присутні розуміли, що репресії 30-х років тут ні при чому, тому що їх не застали ні батьки нинішньої молоді, ні бабусі і дідусі, а то й попереднє покоління. До того ж подібна картина спостерігається і за кордоном, у країнах сталої демократії, де форма локального насильства вже переростає у форму тероризму, коли просто розстрілюють перехожих, дітей, студентів.
Питання щодо природи людини порушувалося ще давніми філософами. Так, німець Гобс був переконаний, що від природи людина зла і агресивна. Та на «круглому столі» в такі глибини не занурювалися. З’ясовували здебільшого, що робити, якщо чоловік «поймал белочку». Про випадок з «белочкой» розповідала виряджена бабуся, зять якої «ганявся з ножем» за дружиною, що має двох дитинчат —півторарічне і п’ятирічне. Бабуся живе окремо і в деталях не дуже обізнана, знає лише, що міліція на звернення не реагувала, і зятя вдалося помістити у психушку лише на третій день — «з нервовою перенапругою». Можна було б, звичайно ж, запитати: так у чому, власне, справа, у білій гарячці чи нервовому перенапруженні, але суть проблеми полягала в іншому: міліція не реагує на звернення громадян, пов’язані із побутовими конфліктами. Так було і 10 років тому, і далі...
Пам’ятаю, як під час мого інтерв’ю зі старшим дільничним на прізвище Сулейманов до міліцейського відділу прибігла босоніж кримська татарка, чоловік якої теж «впіймав білочку», але в хаті були ще й малолітня дитина і розжарена плита, біля якої розгорталися події. Жінка просила дільничного допомогти їй забрати дитину від гріха подалі, бо чоловік її в помешкання не пускав. Після того, що я почула від міліціонера у відповідь, продовжувати з ним спілкуватися мені якось перехотілося. В результаті босонога жінка так і попленталася в своє село Фонтани (а це неблизько) без будь-якої допомоги, бо «сама винна, що живе з таким чоловіком». А ще почула таке: «Завтра ви помиритесь, а дільничний буде крайнім…» А якщо вже сьогодні постраждає дитина, то чия це взагалі відповідальність? Нічия? І зі старшого лейтенанта не спитають, чому він не відреагував на загрозливу ситуацію?
Інша справа — перекидати ногами посуд з вершками, якщо жінка торгує ним в неналежному місці (спостерігала і таке). Мені й сьогодні шкода і тих вершків, і тієї жінки, на яку гримав дільничний «рідною мовою», бо вона теж була татаркою. Та чому б і ні? По-перше, це цілком безпечно, а по-друге, регламентовано його обов’язками, хоча насправді «перевиховати» стихійних торговців можуть тільки умови життя, і десятиріччя, що спливло, мало що змінило в цьому відношенні.
Та й конфліктами в родині міліція як не займалася, так і не займається, іноді відповідаючи на скарги відверто: «Буде труп, тоді приїдемо». Хоча насправді за такої ситуації вже їхати не обов’язково — людину з того світу не повернеш.
Про все це і йшла розмова за «круглим столом» в Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту. Розпочала її Людмила Василівна Чередниченко — секретар комітету з антикорупційної політики, взаємодії з правоохоронними органами і захисту прав громадян Громадської ради при Раді міністрів АРК, голова ГО «Відновлення». Людмила Василівна зізналася, що сама мала подібну проблему, але здолала її, і прочитала білий вірш, написаний від імені жінки, яка терпіла тортури від чоловіка, вірила в його каяття, боялася змінювати своє життя, аж доки: «Я одержала сьогодні квіти. Сьогодні особливий день. Це день моїх похорон. Вночі він вбив мене. Він бив мене до смерті…». І цю жінку, вигадану і невигадану, нарешті почули. Тож метою «круглого столу» став «початок масштабної інформаційної кампанії про ресурси щодо під-тримки та послуги тим, хто зазнав насильства в родині». Керівниця організації «Відновлення» винесла на обговорення корекційну програму, що стосується людей, які чинять в сім’ї насильства. До речі, ця програма народилася не вчора, вона вже була випробувана в рамках пілотного проекту, перемогла в конкурсі серед інших програм, розглянутих Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, і тепер йдеться про її широке запровадження в життя.
«7 мільйонів жінок у світі страждають від фізичного насильства», — прозвучали цифри. Втім, статистичними даними із присутніх досконало володів лише заступник начальника відділу дільничних інспекторів міліції УОБ ГУ МВС України в Криму Віктор Петрович Білоконь. Він зауважив:
— За 5 місяців цього року притягувалося у зв’язку з насильством 1396 осіб. Це на 67 більше, ніж за відповідний період минулого року. А на сьогодні йдеться вже про 1709 людей.
Він також попередив, що звертатися треба обов’язково на номер телефона 102, де повідомлення проходить через чергового і фіксується на магнітному носієві. І тут вже просто відмахнутися від потерпілого неможливо.
До речі, начальник управління у справах дітей при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту Сергій Іванович Трифонов вважає, що факти перевищують статистику. Бо простір для насильства необмежений: це і сім’я, і вулиця, і місце роботи. І люди, які його зазнали, вже потребують психологічної реабілітації, бо налякані, втратили віру в себе, в краще майбутнє. Вони не сподіваються, що хтось прийде їм на допомогу, як і не прийшли, хоча і бачили факт насильства. Сергій Іванович вважає, що й звернувшись до психолога людина навряд чи одержить повноцінну допомогу, бо навіть досвіду роботи з такими людьми у нас немає. Тому фахівець покладає надії перш за все на профілактику критичних ситуацій, тим більше, що віднедавна в Україні почав діяти Інститут соціальних працівників, головна функція яких — добре знати, хто чим «дихає», і попереджати небезпеку.
Начальник відділу у справах сім’ї та молоді управління у справах сім’ї, молоді, туризму і спорту Сімферопольського міськвиконкому Олена Георгіївна Соколова розповіла про створення при Сімферопольському міськвиконкомі координаційної ради, до якої входять фахівці, що так чи інакше можуть бути дотичними до проблем насильства у родині. Вона також озвучила телефон, за яким треба звертатися у випадках такого насильства: 050-725-44-45. Жінка поділилася планами щодо створення школи жіночого лідерства.
— То навіщо створювати ще якісь додаткові структури, якщо їх і так вже чимало? Можливо, варто спонукати до праці вже існуючі? — запитав хтось із зали, ймовірно, не усвідомлюючи, що спонукати до більш активної праці (у всякому разі, спробувати це зробити) можна чиновників, а громадських організацій ніколи забагато не буває, і якщо із десяти «приживеться» хоча б одна, це вже добре. Адже ці люди нічого не вимагають від суспільства, а лише дають, по мірі свого ентузіазму і здібностей.
А оскільки чоловік у залі все не міг заспокоїтися, Сергій Трифонов звернувся до закордонної практики:
— Там громада, яка і є середовищем, де виникають ті чи інші потреби, підштовхує чиновників до їхнього вирішення. Я колись гадки не мав, що буду займатися інклюзивною освітою. Але громадські організації дали зрозуміти, наскільки це важливе і нагальне питання, і ось тепер я навіть не уявляю, як можна було не приділяти цьому уваги. Саме так і працюють демократичні механізми.
Та не менше уваги, ніж потерпілим від насильства, на «круглому столі» було приділено і його винуватцям. Як зупинити цих людей і зробити суспільство безпечним? Перше звернення в міліцію для того, хто проявляв насильство, загрожує лише поставленням на профілактичний облік. Якщо щось подібне станеться вдруге — складається адміністративний протокол або ж настає карна відповідальність. В подальшому до такої людини застосовується корекційна програма. Доведеться двічі на тиждень впродовж двох місяців ходити в опорний пункт (спочатку це відбуватиметься за адресою: вул. Лермонтова, 5) на бесіди. Поки що займатися корекцією в Сімферополі буде двоє працівників, відібраних на конкурсних засадах.
Ось тільки цікаво, що такого особливого вони говоритимуть розбишакам, чого ті раніше ніколи не чули? І якщо справа здебільшого в «білочці», то було б не зайвим подбати про лікування від цієї «нервової перенапруги».
У будь-якому разі питання вирішувати потрібно. І важливо, щоб був чіткий робочий механізм. А потім вже «нарощувати м’язи». Та це в ідеалі. Бо насправді мало кого перевиховують навіть тюрми, а отакі розмови про те, що таке добре і що таке погано, якщо їх хтось дійсно відвідуватиме, навряд чи спонукають дебоширів змінити своє ставлення до життя.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 05.07.2013 > Тема "З потоку життя"