Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3239)
З потоку життя (6464)
Душі криниця (3517)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1508)
Урок української (990)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОВОДИ Л╤ТА У СВЯТО МАКОВ╤Я
У народ╕ цей день отримав назви Першого Спаса, Медового Спаса ╕ Спаса на вод╕. З нього...


ОЛЕКСАНДР МУРАТОВ: «М╤Й КРИМ»
У мереж╕ з’явився в╕деоф╕льм про виставку «М╕й Крим» О. Муратова. Переглянути...


КОЛИМСЬК╤ Д╤ВЧАТКА
Поема-рекв╕╓м Дмитра Шупти «Колимськ╕ д╕вчатка» уже ма╓ к╕лька видань. Перше з них...


ЩОБ Н╤КОЛИ НЕ ГОЛОСИЛА ТИША
Кримська письменниця, член НСПУ Галина Литовченко нещодавно у в╕нницькому видавництв╕...


ПРАЦЬОВИТИЙ ДУМ: ПОВЕРНУТИ ╤РИНУ МАЦЕНКО ЧИТАЧАМ
Ск╕льки мусить зробити людина, аби чогось важити, аби про не╖ пам’ятали?




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 28.06.2013
СЕРЦЕМ ОБ╤ЙМАЮ КРИМ
Мар╕я БАЛ╤ЦЬКА

Рима з Криму

Мар╕я Бал╕цька (з дому — Шаваровська; л╕т. псевдо. — Чайка; народилася 26.12.1963 р. у сел╕ П╕щане Збор╕вського району) — журнал╕стка, редактор, письменниця, громадська д╕ячка. Член НСЖУ (1993), НСПУ (2011), Почесний знак НСЖУ (2007). Дипломант ╤╤ Всеукра╖нського конкурсу журнал╕ст╕в «Укра╖нська Мадонна». Л╕тературна прем╕я ╕м. В. Вихруща (2004, 2011), 2 прем╕я Всеукра╖нського конкурсу «Коронац╕я слова» (2009) за п’╓су «Веселкове Диво», у 2010 роц╕ — переможець конкурсу «1540 знак╕в любов╕ до Тернополя» ╕ лауреат XIV л╕тературно-кра╓знавчого конкурсу ╕м. Мирона Утриска (Турка Льв╕всько╖ обл.); у 2011 роц╕ — лауреат прем╕╖ ╕м. Петра Гнатенка у конкурс╕ Нац╕онально╖ сп╕лки журнал╕ст╕в Укра╖ни — за висв╕тлення у газет╕ ТНЕУ «Ун╕верситетська думка» питань педагог╕ки; учасник фестивалю духовно╖ п╕сн╕ «Я там, де ╓ Благословення» (№ 4, Терноп╕ль).
Зак╕нчила факультет журнал╕стики Льв╕вського ун╕верситету (1994). Працю╓ головним редактором газети ТНЕУ «Ун╕верситетська думка», гурту╓ довкола себе творчу молодь. З лютого 2008 р. — редактор газети л╕тературного об’╓днання ТОО НСПУ «Л╕тературна криниця», яку вида╓ на власн╕ кошти. Упорядкувала колективну зб╕рку «Матер╕» (2011) ╕ розмальованку «Сонячна криниченька» (2010).
Авторка 13 зб╕рок поез╕й ╕ в╕ршовано╖ прози, 6 книг для д╕тей, мало╖ прози «Калинова Душа»; п’╓с, текст╕в п╕сень, духовних зб╕рок «Неопалима купина» (2003), «М╕стична Троянда» (2009); роман╕в «Музика Земл╕» (2004), «Чар╕вниця» (2005), «╥жак на долон╕» (2009); книги-пам’ят╕ про Учителя «Р╕ка життя Володимира Вихруща» (2009); колисанок «Мар╕йчин╕ колисанки» (2011). Прозу ╕ поез╕ю опубл╕ковано у ЗМ╤ Укра╖ни, альманахах, зб╕рниках, часописах та в ╤нтернет╕.

Мар╕я БАЛ╤ЦЬКА
СЕРЦЕМ ОБ╤ЙМАЮ КРИМ

* * *
Приснився Крим в зелен╕м светр╕…
Поскр╕зь магнол╕я цв╕те…
А б╕ля Ялти — на Ай-Петр╕ —
мудра шовковиця росте:
шовков╕ в╕ти розпустила,
в шовков╕ шати зодяглась
й понад горою, мов на крилах,
мед-ароматом простяглась…
Зд╕ймаються до не╖ хвил╕,
долаючи дев’ятий вал,
та жодна не збереться в сил╕,
щоб перескочить перевал…
Тут серпантином стежка в’╓ться
пом╕ж смереки ╕ дуби —
на мить якусь мен╕ зда╓ться:
я — серед древньо╖ доби:
вчуваються см╕лив╕ кроки —
отак ходив лиш Сулейман;
а Роксолана, ненароком,
згубила радост╕ саван…
…Мен╕ в житт╕ уже спок╕йно.
Лишивши смуток в жменях зим, —
йду на Ай-Петр╕: благогов╕йно
серцем обняти теплий Крим.
18.05.2013 р.

В╤ДЧУТТЯ СВ╤ТУ

Бачити, чути ╕ в╕дчувати, —
Так п╕зна╓ться Св╕т,
Той, що сотворений ╕з благодат╕
Тому м╕льйони л╕т…
У ньому панують строг╕ закони, —
╤ непорушн╕ вони:
Коряться ╖м дельф╕ни, ворони,
Люди, жар-птиц╕, слони…
Гори ростуть за ╖хн╕м вел╕нням,
Р╕ки течуть в океан…
Бож╕ закони пост╕йн╕ й незм╕нн╕,
Мудр╕ ╕ чесн╕, як Пан, —
В╕н все продумав до крапелини:
Сонця незгасне тепло,
М╕сяць ╕ зор╕, — все для людини, —
Роси й дзв╕нке джерело…
Коли ус╕ р╕вн╕, — не см╕й панувати:
Подумай про Сов╕ст╕ зв╕т.
Бачити, чути ╕ в╕дчувати, —
Так п╕зна╓ться Св╕т!
28.05.2009 р.
(Свято Вознес╕ння)
* * *
Чаша серця жада╓ живо╖ води, —
Випить до дна ╖╖ не посп╕шай…
Диво любов╕ приходить завжди,
Як Св╕ту закони сповня╓ Душа.
м. Терноп╕ль

ПОЦ╤ЛУНОК ДЕЛЬФ╤НА

П╕нились хвил╕ й ц╕лували ноги
сам╕тн╕й Ж╕нц╕ в оп╕вн╕чний час —
втомилася з далеко╖ дороги…
…Раптом над морем злинув дивний вальс.
Йшов Музикант по м╕сячн╕й дор╕жц╕.
Спинявся трохи: мабуть, перший раз…
Можливо, мить стояв на одн╕й н╕жц╕…
Можливо, мав для всього певний час.
╤ враз злет╕ла над водою п╕сня —
незрозум╕ла ╕ знайома вся:
про водне царство; про корали, зв╕сно;
про земний рай ╕ чист╕ небеса…
Та зв╕дки ж голос? Що то за та╖на?
Сп╕ва╓ хто на р╕зн╕ голоси?
У ся╓в╕ побачила Дельф╕на,
немов вершину радост╕ й краси.
А в╕н манив ╕ вабив за собою,
зд╕ймаючись п╕д зор╕ раз у раз…
Й лет╕ли ср╕бн╕ бризки понад морем…
╤ Музикант гучн╕ше грав св╕й вальс…
Насм╕лилася: кинулась у воду…
Дельф╕н митт╓во Ж╕нку п╕дхопив —
такого щастя та не знала зроду:
щоб хтось був поруч ╕ так вм╕ло плив.
Купались ц╕лу н╕ч у ср╕бних водах
п╕д звуки вальсу тихо-голосн╕…
╤ байдуже було, чи то — реальн╕сть,
чи то душа блаженству╓ вв╕ сн╕.
Гойдалась см╕ло в хвилях насолоди…
В╕дчула серцем, що вона — Унд╕на…
Не запитавши дозволу чи згоди, —
отримала ц╕лунок в╕д Дельф╕на:
р╕зко-при╓мний, н╕жно-загадковий…
╤ знову — берег. Знову все без зм╕н.
Чи то був сон; чи мр╕я веселкова;
чи все насправд╕? Але де ж Дельф╕н?
…Усе — мов казка. Але так прожити
хоч одну н╕ч хот╕ла би Людина,
аби скупатись в м╕сячн╕й дор╕жц╕
в об╕ймах надрозумного Дельф╕на.
21-22.09.1999 р.
Форос

В╤ДДАН╤СТЬ КРИМСЬКИХ Г╤Р

Задивились гори у безкра╓ море
╕ шепочуть хвилям про свою любов…
Заважа╓ в╕тер — пригина╓ в╕ти
╕ розносить тайну м╕ж сумних д╕бров…
Сердиться-хлюпоче потемн╕ле море — трет╕й завжди зайвий: в╕тре, зрозум╕й…
Та стр╕мкий ревнивець слухати
не хоче ╕ летить до моря на крилах над╕й…
Заср╕блився м╕сяць молодим серпанком й засила до моря мудрих старост╕в…
Сонце променисто ся╓ на св╕танку й об╕йма╓ море, скупане в╕д сн╕в…
Море люблять чайки, люди ╕ дельф╕ни; нав╕ть син╓ небо прагне до води…
Стр╕мк╕ кримськ╕ гори — мовчазн╕, як ст╕ни, в╕ддались душею морю назавжди.
(Написано у липн╕ 1982 р. у Севастопол╕)

КРИМСЬК╤ ГОРИ

В╕д Кафи — до Бахчисараю, узявши в руки рядком╕р, Господь пос╕яв в кримськ╕м раю великий оберемок г╕р й прикрив туманами-вуаллю, сховавши кам’яне лице, яка спада╓ час в╕д часу, обнята теплим в╕терцем.
╤ вида╓ться, що т╕ гори — неначе дивн╕ м╕раж╕ понад блакитно-син╕м морем, зодягнен╕ у в╕траж╕.
На ╖х шпил╕ з╕перлось небо й полоще хмарки серед хвиль…
Вгор╕ кружляють дик╕ лебед╕ — танцюють б╕лий водев╕ль…
…З Тернополя щол╕та лину до моря, мов ласт╕вка — веселий птах: Серет показу╓ дорогу — дитинства м╕й Чумацький шлях.
В╕дтак в╕д виток╕в — до моря через Дн╕стер лечу за ним, щоб заспоко╖ти св╕й норов ╕ об╕йняти серцем Крим та щоб вдихнуть на повн╕ груди г╕р кримських силу й аромат, взам╕н прин╕сши у дарунок в╕тання в╕д стр╕мких Карпат.
22.06.2012 р.

МЕДОВО-ЛАВАНДОВИЙ КРИМ
(П╕сня шука╓ виконавця)

В мо╖м серц╕ живе Терноп╕лля —
Тут зродилась й пишаюся ним…
Та щол╕та душа птахом лине
У медово-лавандовий Крим.

Кримськ╕ гори виходять з туману
Й устремляються в ясну блакить,
А в п╕дн╕жж╕ малим океаном
Чорне море до неба зорить.

Тут живе Чорномор. А Русалки
Морякам все приходять вв╕ сн╕,
Вимережують простори чайки,
А дельф╕ни складають п╕сн╕.

Сонце тут умива╓ пром╕ння
╤ хмаринки полощуть фату.
Нав╕ть в╕тер —
 за Божим вел╕нням —
Хвил╕ хвацько несе в висоту.

╤ виносить на берег корали
Сам Нептун — сивочолий, як св╕т:
Для леб╕дочки придане справив —
Б╕рюзу, ╕зумруд, малах╕т…

В Чорн╕м мор╕ ╓ води Серету —
╥х несе гордовито Дн╕стер.
Думка ма╓ тут прост╕р для лету
╤ п╕снями дзвенить теплий степ.

Море — п╕вдня чар╕вна перлинка —
З року в р╕к манить душу мою…
Свого серця сп╕вучу частинку,
Чорне море, тоб╕ в╕ддаю.

БЛАГОСЛОВЛЯЮ МОВУ СОНЦЕСЯЙНУ!

З розсв╕том дня,
╕з сонячним теплом,
З дзв╕нким пов╕трям
у краю под╕льськ╕м
Вв╕брала з материнським молоком
Душу трип╕льську,
 мову укра╖нську.

Ц╕люща, як п╕сенне джерело;
Могутня, як кор╕ння родоводу,
Мова моя — це Сила ╕ Тепло!
╤ ╖й не буде в св╕т╕ переводу!

В╕бру╓ Всесв╕т н╕жн╕стю мембран
╤ завмира╓ гр╕зна постать в╕йська,
Коли летить в Предв╕чний Океан
Надмилозвучне Слово укра╖нське!

Дай, Господи, Йому керма й весла,
Хай кв╕тне щастям
 й колоситься славно!
…Благословляю край,
 в як╕м зросла,
╤ мову укра╖нську — сонцесяйну!

ПРОЩАЛИСЯ ╤З КРА╢М ЖУРАВЛ╤

Я виглядала сонечко з-за хмари…
Нараз взялися в неб╕ журавл╕ — пара до пари, пара та й до пари, гол╕воньки схиливши до земл╕.
Мабуть, прощались…
Шлях лежить нелегкий — у край, де тепло буде ╕ в зим╕…
Пара до пари… В╕с╕мнадцять…
Двадцять…
Вже й сонечко всм╕хнулося мен╕, а я вдивлялась у величних птах╕в ╕ пробувала прочитать листа — його писали журавл╕ крилат╕ мен╕, бо ж ╖х уздр╕ла неспроста.
А я — не тямлю в грамот╕ пташин╕й, не розум╕ю ╖хн╕й кал╕граф…
Озвалось серце смутком журавлиним…
А птахи полет╕ли, наче шарф, що розвивався френзелями п╕д небом; чи крайка, що торкнула неба край…
Густий туман сховав птах╕в далеб╕…
Ключ журавлиний, до весни прощай! Попутний в╕тер хай не дме надм╕ру… Н╕чн╕ морози тр╕шки хай заждуть… ╤ сонце, що всм╕хнулося доп╕ру, поможе вам здолати довгу путь.
А навесн╕, як в р╕чц╕ крига скресне, лет╕ть додому — до гн╕зда й джерел...
Душа весною до життя воскресне ╕ засп╕ва╓ в жит╕ перепел… Озиме жито — гарний сховок птахам, що не кидають р╕дно╖ земл╕ (вони маленьк╕)… Прилетять на зах╕д красив╕ й горд╕ с╕р╕ журавл╕ — веселики, як скажуть л╕тн╕ люди ╕ погляд вдячно в небо поведуть — до Бога, що зволив рад╕сть п╕знати зустр╕ти птах╕в з вир╕ю… Мабуть, ╖х добр╕ справи ╕ думки хорош╕, слова правдив╕, милосердя жест вартують б╕льше, ан╕ж злото й грош╕, — за це й торка╓ ╖х Господн╕й Перст.
…Я виглядала сонечко з-за хмари.
Мережили хмаринки журавл╕ — пара до пари, пара все до пари, гол╕воньки схиливши до земл╕.
24.10.2012 р.

А НАМ ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ╢ ДАНО...

День ╕ н╕ч…
Нав╕що н╕ч?
Так добре, коли сонце, св╕тло, свято…
Та полум’я в╕д сотн╕ тисяч св╕ч
Ясн╕ш видн╕╓, коли тьми багато.

Тепло ╕ холод…
Ну нав╕що холод?
Так добре бути повсякчас в тепл╕…
Але коли б не було злих мороз╕в,
Не в╕дчували б ми тепло земл╕.

Зустр╕ч й розлука…
Нащо нам розлука?
Так добре бути разом пл╕ч-о-пл╕ч…
Але якби не самотини мука,
Ми б не сприйняли сяйво милих в╕ч.

Добро ╕ зло…
Нав╕що, люди, зло?
Потр╕бно бути добрим до останку…
Але якби не було цебро зла,
Н╕хто б добра не бачив ф╕л╕жанку.

Життя ╕ смерть…
Нащо приходить смерть?
Так гарно жити й св╕том милуватись…
Але якби не знали ми про смерть,
Не вм╕ли би Любов’ю керуватись.

Так день ╕ н╕ч…
Так холод ╕ тепло…
Так зустр╕ч ╕ розлука — на дуел╕…
А нам життя прекрасне╓ дано…
Може, не дуже?
Зм╕шуй акварел╕!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11960

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков