Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3239)
З потоку життя (6464)
Душі криниця (3517)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1508)
Урок української (990)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОВОДИ Л╤ТА У СВЯТО МАКОВ╤Я
У народ╕ цей день отримав назви Першого Спаса, Медового Спаса ╕ Спаса на вод╕. З нього...


ОЛЕКСАНДР МУРАТОВ: «М╤Й КРИМ»
У мереж╕ з’явився в╕деоф╕льм про виставку «М╕й Крим» О. Муратова. Переглянути...


КОЛИМСЬК╤ Д╤ВЧАТКА
Поема-рекв╕╓м Дмитра Шупти «Колимськ╕ д╕вчатка» уже ма╓ к╕лька видань. Перше з них...


ЩОБ Н╤КОЛИ НЕ ГОЛОСИЛА ТИША
Кримська письменниця, член НСПУ Галина Литовченко нещодавно у в╕нницькому видавництв╕...


ПРАЦЬОВИТИЙ ДУМ: ПОВЕРНУТИ ╤РИНУ МАЦЕНКО ЧИТАЧАМ
Ск╕льки мусить зробити людина, аби чогось важити, аби про не╖ пам’ятали?




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 28.06.2013
КОЗАКА НА «СОВКА» НЕ ПЕРЕКУ╢Ш!

Нещодавно «св╕тличани» з Ки╖вщини показали мен╕ к╕лька в╕рш╕в с╕чеславця Олександра М╕рошниченка. Якщо говорити точн╕ше, то прожива╓ народний поет у сел╕ Вищетарас╕вка Томак╕вського району Дн╕пропетровсько╖ област╕. Як для пенс╕онера ╕з зрос╕йщено╖ Дн╕пропетровщини, в╕рш╕ Олександра Григоровича здалися мен╕ ╕ патр╕отичними, ╕ досить талановитими. Друз╕ просили надрукувати бодай щось ╕з доробку степовика у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» (ви ж, мовляв, там близько, на п╕вдн╕). Ну не зовс╕м близько, та все ж рег╕он один – П╕вденний Сх╕д. ╤ я тод╕ написав листа поету, попросив тр╕шки розпов╕сти про себе. В╕дпов╕дь в╕д пана М╕рошниченка не забарилася. Головне, що до конверта в╕н вклав сво╖ нов╕ в╕рш╕, як╕ мен╕ дуже сподобалися. Надто в╕дчутним був у них запах с╕чеславського степу, дух укра╖нства, вол╕:

Б╕жить дорога через степ –
Не видно ╖й к╕нця ╕ краю –
╤ з душ гр╕ховних скверни леп
Немов свята вода змива╓
Ми ╕демо вздовж л╕сосмуг,
Через балки ╕ перелоги,
Ми п’╓м пянкий полинний дух
Й не знають втоми наш╕ ноги...
Ми зачарован╕ ╕дем
╤ враз, як сяйво, думки спалах:
Так це ж ╕ ╓ отой Едем,
Який ми Бог зна де шукали!

Про сво╓ нин╕шн╓ життя пан Олександр написав так: «Дуже важко жити в рег╕ональному ╕ комун╕стичному оточенн╕... Хоч я 1937 року народження, але не зашорений комун╕стичною ╕деолог╕╓ю. Мо╖ батьки – м╕сцев╕, степовики. Пам’ятаю, батько незадовго перед смертю сказав: «Сов╓цька власть зробила з укра╖нськими селянами те, що колись добувач╕ меду робили ╕з бджолами. Колись, щоб взяти мед у бдж╕л (коли ще не було вулик╕в), викопували в земл╕ ямку – насипали туди с╕рки ╕ п╕дпалювали. Брали т╕ дуплянки, куди бджоли наносили найб╕льше меду, тримали ╖х над с╕рчаним димом ╕ в╕д нього гинули найб╕льш трудящ╕ бджоли... А залишали незайманими т╕ дуплянки, де було мало меду, тобто, де бджоли були ледач╕шими. ╥х, ледач╕ших, ╕ лишали на розпл╕д...». Батько мав на уваз╕, що аналог╕чн╕ процеси упродовж с╕мдесяти радянських рок╕в в╕дбувалися з укра╖нським селянством. Я добре пам’ятаю голод 1947 року. У сел╕ були випадки людо╖дства. Дос╕ пам’ятаю, як тр╕щить на зубах зерно кураю – воно др╕бн╕ше проса. Пам’ятаю, якого смаку лобода... Пам’ятаю: мене, як хорт б╕дного зайця, ганяв по степу голова колгоспу, бо я збирав колоски на пол╕. Я вт╕к у л╕сосмугу, а мою сестру в╕н наздогнав ╕ так упер╕щив батогом, що й сукенка (╓дина, у сестри, до реч╕) лопнула на спин╕... ╤ тепер вони мене аг╕тують за комун╕ст╕в? Даремно стараються... Живу я тепер один, бо ж╕нка з сином живуть у Запор╕жж╕, а донька з родиною у Н╕копол╕. Нема з ким щиро й поговорити... Село чималеньке — 37 вулиць ╕ провулк╕в, чотири тисяч╕ мешканц╕в... Кажуть, представники 60 нац╕й тепер живуть у нас... Хоч ядром селища був козацький зим╕вник! Пот╕м з’явилися «в╓л╕короси-кр╕посн╕», — вигран╕ панами в карти, вим╕нян╕ на собак: це ╤ванови, Петрови, Шевцови, ╢горови, Стр╓льцови... Ну, а в радянський час – додалися представники багатьох ╕нших народ╕в. Живуть давно на наш╕й земл╕, та не вс╕ шанують укра╖нське...».
Читаючи ц╕ рядки, чомусь подумав: це ж треба, щоб наш «св╕тличанський» побратим Петро Коваль з’╖здив до М╕рошниченка! Вони ж земляки, козацьк╕ поети, фактично однодумц╕, та й живуть поряд... Ще й пр╕звища у обох так╕ трудов╕! Пан Коваль, хоч ╕ втратив майже з╕р та не бо╖ться далеких дор╕г, як ╕ не боялися ╖х н╕коли сл╕п╕ бандуристи... А ще у попередньому сво╓му лист╕ я вислав Олександров╕ М╕рошниченку деяк╕ статт╕ колишнього повстанця Володимира Караташа (той воював у сотн╕ «Сталевого» на територ╕╖ Черкасько╖, К╕ровоградсько╖, Одесько╖ областей, тобто на тактичному в╕дтинку «УПА — П╕вдень»). Може, й листуватимуться степовики-однодумц╕, а наша газетярська робота в тому й поляга╓, щоби об’╓днувати добрих людей... До того ж мешканець Вищетарас╕вки дуже просив мене, щоб я над╕слав йому якусь художню чи документальну книжку про УПА. Може, й наш╕ читач╕ могли б чимось допомогти степовиков╕? Якщо вже не змогли радянськ╕ ╕деологи перекувати його на «совка», то хай ╕ надал╕ буде людина справжн╕м козаком, духовним побратимом лицар╕в УПА. Спод╕ва╓мось, що хтось в╕дгукнеться.
Адреса Олександра Григоровича М╕рошниченка така:
Вул. Садова, 32 с. Вищетарас╕вка Томак╕вського району Дн╕пропетровсько╖ област╕
╤ндекс — 53563

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Олександр М╕рошниченко

ТАРАЩА — М╤СТО ЮНОСТ╤

Як вся Укра╖на, де кожен «сво╓»
Обстою╓, знай, в суперечках.
На картах ╕стор╕╖ ╓ ╕ мо╓,
Малесеньке, р╕дне м╕стечко.
Я в ньому уперше
кохав ╕ страждав,
╤ з нього т╕кав сам в╕д себе,
Та т╕льки в яких би краях
 не бував,
Все знов повертався до тебе...
До дому свого, повертаючись, я
Так само, як м╕й древн╕й пращур,
Снаги набираюсь з джерел Котлуя
╤ землю ц╕лую Таращ╕...

ЖУРАВЛ╤

До предков╕чно╖ земл╕,
Шляхи долаючи ╕ втому,
До Укра╖ни журавл╕
Летять ╕з вир╕ю додому.
З чужих кра╖в, з чужих земель
Летять вони, п╕двладн╕ генам,
До р╕дних, батьк╕вських осель
╥х тягне сила незбагненна...
До себе тягне ╖х земля,
Яка на св╕т ╖х народила,
╤ журавл╕в зв╕дус╕ля
Несуть до не╖ дуж╕ крила!
╥х не страшить далекий шлях,
╥х не ляка дороги втома,
Хоч добре ╖м було в гостях,
Але найкраще бути вдома...
Хай там в╕д гн╕зд пропав ╕ сл╕д,
Хай там все вимерзло за зиму —
Н╕що польоту журавл╕в
До краю р╕дного не стрима!

ДЕ ЗАПОРОЗЬКА С╤Ч БУЛА...

Де Запорозька С╕ч була,
Неначе борозни з-п╕д плугу,
Б╕жать, знай, хвил╕ спроквола
Понад колись Великим Лугом.
Хоча Дн╕про став не таким,
Яким насправд╕ був в природ╕,
Й «перевелися» козаки,
Та гени ╖х живуть в народ╕...
╤ пам’ять ще про них жива,
Хоча ╕ вкрилася ╕ржею,
Хоча бунчук ╕ булава,
Як рекв╕зит, лежать в музе╖.
В нас гра╓ вольност╕ вино —
З такого зл╕плен╕ ми т╕ста,
У кожн╕м з нас живе Махно,
Ми зроду-в╕ку анарх╕сти.
Тож не дратуйте нас, поки
Свободи й гн╕ву сплять химери,
А то п╕дн╕муть в б╕й полки
Нов╕тн╕ Гонти ╕ Бандери!

ГОЛОСОМ СТОЛ╤ТЬ

Образа лл╓ться через в╕нця —
Вола╓ голосом стол╕ть:
Допоки ж будуть укра╖нц╕
Чужими на сво╖й земл╕?
Допоки ворон двоголовий
Буде кружлять над козаком
╤ зверхньо каркати на мову
«Общепонятным языком»?!
Образа лл╓ться через в╕нця
╤ в св╕т, горлянкою стол╕ть,
Вола╓ – встаньте, укра╖нц╕,
На захист р╕дно╖ земл╕!

ЛАСТ╤ВКА

Ти, наче блискавка, л╕тала,
Ти не спинялась н╕ на мить,
А ос╕нь тихо п╕дкрадалась
╤ ось пройшло вже п╕взими...
Ти за морями десь зиму╓ш,
В далек╕м вир╕ю, а я,
Весни чекаючи, сумую
Без тебе, ласт╕вко моя!
Жду не д╕ждусь т╕╓╖ мит╕,
Коли стр╕лою навесн╕
Ти промайнеш в ясн╕й блакит╕
╤ защебечеш вдалин╕.

ВО╥НАМ УПА

Вони не скиглили, а встали,
Наповнен╕ любов’ю вщерть,
╤ в б╕й п╕шли, хоч добре знали,
Що ╖х чека╓ в╕рна смерть.
Вони в╕дважно
 йшли на монстра,
Щоб Укра╖ну захистить –
Вони не здатн╕ були просто
╤накше, у невол╕, жить.
У них, в жертовних ╖хн╕х грудях
Тверда упевнен╕сть була,
Що Укра╖на, врешт╕, буде,
Що н╕ П╕лати, н╕ ╤уди
Не допоможуть силам зла.

НЕ ПОТР╤БН╤ МЕДИ ╤ МАСЛИНИ...

Не потр╕бн╕ мен╕ н╕ меди на стол╕,
Н╕ заморськ╕ оливи-маслини.
Буду в пекл╕ гор╕ть
в смоляному котл╕,
Т╕льки б щастя було в Укра╖ни!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11958

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков