Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 14.06.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 14.06.2013
«ЦВ╤Т АКАЦ╤╥ БУВ ДЛЯ НАС ВЗАГАЛ╤ ДЕЛ╤КАТЕСОМ...»

Дол╕ людськ╕...

Переживши Голодомор 1933-го ╕ голод 1946-47 рок╕в, кримчанин Анатол╕й Р╕зниченко профес╕йно консультував пац╕╓нт╕в щодо режиму харчування.
Цим, власне кажучи, в╕с╕мдесятитрир╕чний полковник медслужби у в╕дставц╕ продовжу╓ займатись донин╕. В╕н — позаштатний пульмонолог Центру медично╖ реаб╕л╕тац╕╖ та санаторного л╕кування М╕ноборони Укра╖ни «Крим», що розташований у селищ╕ Партен╕т (Велика Алушта). Пац╕╓нти Р╕зниченка — поважн╕ маршали ╕ адм╕рали, серед яких, прим╕ром, два радянськ╕ м╕н╕стри оборони Серг╕й Соколов ╕ Дмитро Язов, письменник Костянтин Симонов, оперна прима Олена Образцова. ╥хн╕м оздоровленням Анатол╕й ╤ванович оп╕кувався безпосередньо ще тод╕, коли у в╕домчих санатор╕ях, у тому ж Партен╕т╕, служив начальником в╕дд╕лення ╕ пров╕дним терапевтом.

НА ЧИСТОМУ АРКУШ╤ ДИТЯЧО╥ ПАМ’ЯТ╤

Страшний 1933 р╕к мо╓му сп╕врозмовнику, якому на той час виповнилось т╕льки три рочки, закарбувався у пам’ят╕ окремими, найб╕льш емоц╕йно забарвленими еп╕зодами. Через десятки рок╕в до цього додались ще й розпов╕д╕ матер╕. Мешкала родина Р╕зниченк╕в у сел╕ Чапл╕ неподал╕к Дн╕пропетровська. Село нал╕чувало близько восьмисот двор╕в ╕ простягнулось вздовж л╕вого берега Дн╕пра. Батько Анатол╕я мав ╕нвал╕дн╕сть, але все одно працював у найближчому л╕сгосп╕, мама — у колгосп╕. Анатол╕й — ╖хн╕й перв╕сток. «Узимку, коли, зак╕нчились вс╕ ╖ст╕вн╕ припаси, — розпов╕да╓ Анатол╕й ╤ванович, — на горищ╕ натрапили на висохлу шкуру теляти, яке колись здохло. Мама пор╕зала ту шкуру на др╕бн╕ шматочки ╕ готувала з них в╕двар. Якось протягнули до весни. А навесн╕ з’явилася зелень, зокрема, козельки, як у сел╕ ╖х називали, ╕ калачики. Кор╕нц╕ цих рослин промивали водою ╕ так сирими ╖ли. Вони були з солодкуватим присмаком. Ще солодшим був цв╕т акац╕╖. Цв╕т акац╕╖ був для нас взагал╕ дел╕катесом. Мама збирала к╕нський щавель, ще щось ╕ несла на продаж до м╕ста. Для цього ╖й довелось робити великий гак, приблизно двадцять к╕лометр╕в в один б╕к. ╤нколи на виручен╕ грош╕ вдавалось придбати у Дн╕пропетровську якихось круп чи вис╕вок. Ще мама носила на дальн╕ хутори на обм╕н щось ╕з домашнього краму. Поставить, бувало, мене на п╕дв╕коння, а сама — у дорогу. Поверталась т╕льки надвеч╕р, а я весь цей час на п╕дв╕конн╕ тупцюю...
Пригадую, як до нас приходили люди з ломиками ╕ довжелезними металевими прутами. Вони штрикали ними землю у город╕. Б╕ля нужника у глибок╕й ям╕ в нас був закопаний майже весь урожай картопл╕. Мама мен╕ тод╕ наказувала: «Ти ж дивись, Толю, н╕кому не кажи про це». Але т╕ актив╕сти-комнезамц╕ все ж нашу схованку знайшли. Геть усю картоплю зв╕дти вибрали ╕ вивезли на зал╕зничну станц╕ю перед Синельниковим. Але н╕куди зв╕дти так ╕ не в╕дправили. Бо невдовз╕ вдарили тр╕скуч╕ морози, ╕ вся картопля там просто неба замерзла. ╤з мо╓╖ р╕дн╕ 1933 року вмер д╕дусь по матер╕. Перед очима й дос╕ картина: його худе ╕ витягнуте т╕ло — в╕н був досить великого зросту — лежить на земл╕ п╕д в╕кнами нашо╖ мазанки...
Коли кажуть, що буц╕мто Голодомор 1932-1933 рок╕в був через неврожай хл╕ба — це велика неправда. Це був штучний голод. У нашому сел╕ людей зумисно залишали на вимирання».

СОБАЧИЙ ╤НСТИНКТ ЛЮДСЬКОГО ПОРЯТУНКУ

Вдруге родин╕ Р╕зниченк╕в дивом пощастило уц╕л╕ти р╕вно через десять рок╕в, у роки Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. П╕д натиском радянських в╕йськ фашисти в╕дкочувались на зах╕д. У Чаплях був доведений наказ г╕тлер╕вц╕в: готуватися з ними до евакуац╕╖ на правий берег Дн╕пра. Команди польово╖ жандармер╕╖ спец╕ально ходили по дворах ╕ зганяли вс╕х до визначених м╕сць переправи. Тих, хто про╕гнорував наказ, розстр╕лювали прямо б╕ля хати. Тому народ чимдуж ховався. Р╕зниченки з д╕тьми (у Анатол╕я тод╕ була вже молодша сестра Тося) обрали сво╖м прихистком старий, порослий колючою дерезою льох за городами. Туди заб╕г ╕ ╖хн╕й домашн╕й охоронець пес Султан. «Чу╓мо, — порина╓ у спогади Анатол╕й ╤ванович, — десь поблизу зашвергот╕ли н╕мц╕. Через щ╕лину я добре углед╕в, як на сонц╕ виблискували алюм╕н╕╓в╕ п╕вм╕сяц╕ у них на грудях. Зайшли до хати, об╕йшли ╖╖ знадвору. А пот╕м повернули в наш б╕к. Наблизитись ближче жандармам завадив чагарник. Натом╕сть вони спустили з пов╕дка свою чорну велику в╕вчарку. Вона легко пробралась до нас. Ми в╕д страху притиснулись до ст╕нки. Проте в╕вчарка на нас уваги не зверта╓, а зирка╓ т╕льки на нашого Султана. А той — на не╖. Ск╕льки це тривало — не знаю, здавалось, ц╕лу в╕чн╕сть. Я лише в╕дчув, як мурашки проб╕гли по спин╕. Н╕мц╕, певно, квапились, тому покликали в╕вчарку. Вона, уяв╕ть соб╕, не зронивши н╕ звуку, розверта╓ться ╕ спок╕йно б╕жить до сво╖х господар╕в. Дос╕ для мене загадка, чому вона тод╕ не гавкнула. До реч╕, про цей неймов╕рний порятунок я нещодавно розпов╕в одному знаному к╕нологу. Той пояснив, що, напевне, «н╕мкеню» натаскували виключно на людей, а перед нею неспод╕вано опинився кобель, якого вона просто пожал╕ла. А заодно не виказала й нас. Додам ще, що вс╕ непри╓мност╕ для нас тод╕ зак╕нчились тим, що н╕мц╕ облили чимось ст╕ни батьк╕всько╖ хати ╕ п╕дпалили. Вона спалахнула, мов св╕ча. Зимувати нам довелось у нашвидкуруч збудован╕й землянц╕».

ПО ДН╤ПРОВСЬКОМУ ЛЬОДУ

Смуток нав╕юють на Анатол╕я Р╕зниченка ╕ голодн╕ пово╓нн╕ роки. У колгосп╕ його матер╕ пооб╕цяли по триста грам╕в зерна на трудодень. Натом╕сть т╕льки п╕зньо╖ осен╕ розрахувались двомастами грамами вис╕вок. Рятувала домашня городина — гарбузи, кукурудза. А ще хл╕бн╕ картки, як╕ Анатол╕й отримував як учень Дн╕пропетровсько╖ фельдшерсько-акушерсько╖ школи. К╕лька дн╕в хлопець економив, натом╕сть у суботу отримував уже ц╕лу хл╕бину. ╥╖ п╕д пахву — ╕ б╕гцем по дн╕провському льоду у р╕дн╕ Чапл╕. ╤нод╕ не стримувався ╕ по дороз╕ дек╕лька раз╕в в╕дщипував скоринку.
«На наш╕й вулиц╕ жила родина Котунових, — знову згаду╓ пан Анатол╕й. — Чолов╕к щойно повернувся з фронту, ╕ тут помира╓ його дружина. У чолов╕ка на руках тро╓ малол╕тн╕х д╕тей. Я це добре знаю, бо з найстаршим ╕з них я ходив в один клас с╕льсько╖ школи. Так от його батько працю╓ на молотарц╕. Якось п╕сля роботи чолов╕ка зупиня╓ хтось ╕з колгоспного начальства. Вивертають чолов╕ку кишен╕, а там — зерно. Людин╕ приписують крад╕жку ╕ саджають на в╕с╕м рок╕в до в’язниц╕. Ось як╕ були тод╕ порядки».
У 1946 роц╕ Анатол╕й Р╕зниченко втратив батька. Через хрон╕чне недо╖дання ╕ важку працю Р╕зниченко-старший заробив виразку шлунку. Медики ж зарадити не змогли...
Сво╓ подальше життя с╕льський хлопець ╕з Дн╕пропетровщини присвятив в╕йськов╕й медицин╕. Прикметно, що до Лен╕нградсько╖ в╕йськово-медично╖ академ╕╖, яку все ж зак╕нчив, Анатол╕й усп╕шно складав вступн╕ ╕спити аж чотири рази. Трич╕ його «р╕зали» через «прогалини» в особист╕й б╕ограф╕╖. Зокрема, молодий оф╕цер-медик не зм╕г пригадати пр╕звище голови земельного товариства Чапл╕в, де за н╕мц╕в змушен╕ були працювати його батьки...

Василь САДОВСЬКИЙ
Фото Олекс╕я Мазепи

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 14.06.2013 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11884

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков