Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НЕМА╢ Н╤ЯКОГО СЕПАРАТИЗМУ
Нещодавно я прочитав першу частину книги б╕йця добровольчого батальйону особливого призначення...


В╤ТАННЯ З МИНУЛОГО – З В╤РОЮ У МАЙБУТН╢!
Цей «в╕тальний з г╕рчинкою» в╕рш севастопольського поета ╕ журнал╕ста ╤вана Левченка...


Серг╕й Дзюба, Артем╕й К╕рсанов, автори сценар╕ю та книги «Заборонений»: СТУС В ХХ СТОР╤ЧЧ╤ – Ф╤ГУРА НЕ МЕНША ЗА ШЕВЧЕНКА
В укра╖нський к╕нопрокат 5 вересня 2019 року виходить б╕ограф╕чна стр╕чка...


ЗДОЛАТИ РОС╤Ю
Нещодавно ки╖вське видавництво «Холодний Яр» випустило в св╕т другу книгу сер╕╖...


В╤Н ДЛЯ УС╤Х СТОЛ╤ТЬ
На свят╕ вкотре наголошувалося, яку славу та велич прин╕с для Укра╖ни наш Кобзар, а його творча...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 14.06.2013 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 14.06.2013
ЧИ ПОТР╤БН╤ УКРА╥НЦЯМ ПОВСТАНСЬК╤ П╤СН╤?

Ми ╓сть народ!

Чи потр╕бн╕ нам повстанськ╕ п╕сн╕? Звичайно, ╕дейн╕ комун╕сти та прихильники «Русского мира» одностайно засудять це ╕деолог╕чне в╕длуння «банд╓ровщини». Але мен╕ доводилося чути деяк╕ критичн╕ думки ╕ з укра╖нського патр╕отичного табору. Мовляв, у сильних нац╕й повстанських п╕сень майже нема╓, або ж вони становлять невеличкий в╕дсоток загального п╕сенного продукту. Коли у н╕мц╕в, англ╕йц╕в, француз╕в була потреба повставати? Сильн╕ нац╕╖ налагоджують сво╓ життя так, що у них зовс╕м ╕нш╕ пр╕оритети: економ╕чна чи пол╕тична експанс╕я, розвиток науки, п╕дкорення космосу ╕ таке ╕нше. А повстанськ╕ смуги в ╕стор╕╖ — це якраз ознака слабкост╕ нац╕╖, а не ╖╖ сили... Що ж, така точка зору теж ма╓ право на ╕снування. Але мо╓ перебування в Коломи╖ на фестивал╕ патр╕отично╖ п╕сн╕ не було переобтяжене под╕бними роздумами. Коли я побачив серед багатолюдного натовпу двох чолов╕к╕в у плетених ╕з соломи «мазепинках», то подумав: такий народ п╕дкорити неможливо. Адже у нас укра╖нська культура ╕ пол╕тичне життя ╕сну╓ у «реверсному режим╕». Щось народжу╓ться на сход╕, а пот╕м м╕гру╓ на зах╕д ╕ там живе сво╖м життям. Скаж╕мо, ╕де╖ сх╕дняк╕в М╕хновського ╕ Донцова або козацька ╕дея, занесена в Галичину ╕ прищеплена на прикарпатському ╜рунт╕ Кирилом Трильовським. Пот╕м та чи ╕нша ╕дея чи явище може знову повернутися на сх╕д, трохи видозм╕нившись. Солом’ян╕ брил╕ — ну були колись на Херсонщин╕, на Полтавщин╕... А тут цей практичний, еколог╕чний головний уб╕р сутт╓во видозм╕нився ╕ нав╕ть набув ╕деолог╕чного забарвлення. Солом’яна «мазепинка» з тризубом — чим не укра╖нський винах╕д? Я вкотре в╕дчув горд╕сть в╕д того, що укра╖нець, що живу саме в цьому, особливому, зах╕дному рег╕он╕. Адже тут усе повстанське шанують...
Перед урочистою частиною пройшов рясний дощик, але пот╕м знову виглянуло сонечко. Одним з перших вийшов на сцену 90-л╕тн╕й Мирослав Симчич (у минулому сотенний УПА «Кривон╕с»). Його промова запам’яталася багатьом:
— Шановна громадо! Дякую ус╕м, хто прийшов на свято повстансько╖ п╕сн╕. Саме завдяки п╕сн╕ ми вижили як нац╕я п╕сля втрат державност╕ у Х╤╤╤ стол╕тт╕. ╤ запорозьким козакам, ╕ карпатським опришкам, ╕ гайдамакам з Наддн╕прянщини п╕сня допомагала у ╖хн╕й боротьб╕. Ми в╕дновили державу, але вона зовс╕м не така, про яку ми мр╕яли, за яку боролися...
Дал╕ колишн╕й пол╕тв’язень, який в╕дсид╕в у таборах ГУЛАГу понад три десятил╕ття, говорив про те, що кожен поневолений народ ма╓ право на оп╕р... Треба робити в╕рн╕ висновки з урок╕в ╕стор╕╖. Поки козаки трималися за шаблю, то були панами, а як взялися за чеп╕ги, то згодом стали рабами...
Пот╕м виступав народний артист Укра╖ни Богдан Сташк╕в. Спочатку в╕н сп╕вав з╕ сцени, а пот╕м з╕йшов униз ╕ опинився серед глядач╕в. П╕сн╕ у його виконанн╕ схвилювали багатьох, а промова також була патр╕отичною. В╕н подякував Мирославу Симчичу за виступ ╕ сказав, що коли донецьк╕ утвердяться в Галичин╕, то тод╕ будь-яка укра╖нська п╕сня вже вважатиметься нац╕онал╕стичною: «Але ми цього не допустимо! Бо нема╓ кращо╖ земл╕ на св╕т╕, н╕ж наша Укра╖на. ╤ саме п╕сня ╓ нашою ╕деолог╕╓ю!».
Велике пожвавлення викликав виступ хореограф╕чного колективу «Прикарпаття» з села Отин╕╖. Вокально-хореограф╕чна композиц╕я «В╕д Чорногори до Чорного моря» була приправлена гумором: «А як штаб морського флоту був у Коломи╖...» ╕ так дал╕ в цьому ж дус╕. Гуцульськ╕ стро╖ по╓днувалися з формою в╕йськових моряк╕в — був це, очевидно, прямий натяк на ╕снування гуцульсько╖ сотн╕ морсько╖ п╕хоти у склад╕ в╕йськ УНР. Добре, що ця малодосл╕джена стор╕нка нашо╖ ╕стор╕╖ не лишилася поза увагою орган╕затор╕в фестивалю.
Слухаючи виступи художн╕х колектив╕в, згадував ╕ переосмислював радикальну промову сотенного «Кривоноса». А пот╕м пригадав давню дискус╕ю льв╕вських ╕нтелектуал╕в. Мовляв, у завойован╕й ╕ п╕дкорен╕й у 1945 роц╕ Н╕меччин╕ не було н╕якого партизанського руху. Не було ╕ повстань. Те ж саме стосу╓ться ╕ Япон╕╖, яка програла у Друг╕й св╕тов╕й в╕йн╕, а ╖╖ велик╕ м╕ста Х╕рос╕ма ╕ Нагасак╕ лежали в ру╖нах. ╤ н╕мц╕, ╕ японц╕ усв╕домлювали, що оптимальним шляхом виживання нац╕й у тих умовах ╓ важка повсякденна робота ╕... збереження ╓дност╕. Партизанський рух цю ╓дн╕сть, скор╕ш за все, зруйнував би. Переможц╕ (СРСР ╕ США) могли б нав╕ть використати його для подальшого ослаблення двох великих п╕дкорених нац╕й. Так затягнули б зашморг, що й перспектив не було б — н╕ у японц╕в, н╕ у н╕мц╕в. Стосовно цих народ╕в ╕сторики, напевно, мали рац╕ю. Але ж ╕ н╕мц╕, ╕ японц╕ могли збер╕гати свою мову ╕ культуру, у них не було загрози повно╖ асим╕ляц╕╖. А ось стосовно укра╖нц╕в, то не все так однозначно. ╤ щодо б╕лорус╕в також. Пригадав деяк╕ сучасн╕ п╕сн╕ «сябр╕в». У одн╕й з них сп╕ва╓ться:

Мы — партызаны,
 лясныя браты,
Мы — партызаны,
 са зброяй на «ты»...

Мовляв, не варто «батьков╕» Лукашенку зариватися, бо все може бути. Ще один молод╕жний рок-гурт гордо висп╕ву╓: «Мы — балаховцы...». ╤ дал╕ по тексту. Це ще конкретн╕ше. Нагадаю, що генерал Булак-Балахович мав б╕лорусько-польське походження. Його б╕лоруський патр╕отизм не викликав жодних сумн╕в╕в, але не спиратися на допомогу поляк╕в в╕н не м╕г. Парал╕зуючи тили Червоно╖ Арм╕╖, в╕н посприяв польським в╕йськам у контрнаступ╕ у вересн╕ 1920 року. Пробував, зг╕дно з домовлен╕стю з П╕лсудським, воювати з Радянською Рос╕╓ю ╕ п╕сля в╕йни на польсько-радянському фронт╕ в жовтн╕ 1920-го. Восени арм╕я Булак-Балаховича нал╕чувала близько 15 тис. багнет╕в. 10 листопада його в╕дд╕ли захопили Мозир ╕ готувалися до наступу на М╕нськ ╕ Гомель. У Мозир╕ Стан╕слав Булак-Балахович проголосив незалежн╕сть Б╕лорусько╖ Народно╖ Республ╕ки. Себе в╕н оголосив «начальником Б╕лорусько╖ Держави», а Б╕лоруський пол╕тичний ком╕тет — урядом БНР. Прем’╓р-м╕н╕стром нового уряду став В’ячеслав Адамович. В╕д ╕мен╕ свого Каб╕нету в╕н видав ман╕фест до б╕лоруського народу, в якому говорилося про подальшу боротьбу за незалежн╕сть Б╕лорус╕ (в союз╕ з Польщею), проведення аграрно╖ реформи разом з в╕дчуженням велико╖ земельно╖ власност╕ ╕ скликання нац╕онального представництва для визначення державного устрою. П╕сля важких бо╖в, що тривали к╕лька дн╕в, в╕дд╕ли Булак-Балаховича п╕д натиском Червоно╖ Арм╕╖ в╕дступили на територ╕ю Польщ╕, де й були ╕нтернован╕. Як бачимо, тут менше геро╖ки пор╕вняно з махновським Гуляй-Полем чи з повстанським Холодним Яром. ╤ тим не менше, св╕дом╕ б╕лоруси не збираються забувати свого генерала! Тож спод╕ватися на те, що прикарпатц╕ колись забудуть про УПА, було б зовс╕м на╖вно. Ось т╕льки що значитиме фестиваль патр╕отично╖ п╕сн╕ для населення Донбасу чи Криму?
Я запитав у досл╕дника повстанського руху, автора багатьох ц╕кавих книг, лауреата Шевченк╕всько╖ прем╕╖ Михайла Андрусяка: як в╕н ставиться до цього фестивалю? Чи не склада╓ться у нього враження, що вс╕ под╕╖, як╕ в╕дбуваються у Коломи╖, у ц╕й маленьк╕й патр╕отичн╕й «резервац╕╖», не будуть мати великого значення для вс╕╓╖ Укра╖ни?
— З маленьких вогник╕в може розгор╕тися велика ватра, — в╕дпов╕в в╕н. — З таких ось фестивал╕в у окремо взятому сел╕ чи в м╕ст╕ може розгор╕тися великий повстанський вогонь — на всю Укра╖ну! ╤ якщо цього не робити у Нижньому Верб╕ж╕, не робити в Коломи╖, то навряд чи щось буде робитися у центр╕ ╕ на сход╕ Укра╖ни. Треба невтомно працювати ╕ розносити це вогнище — на сх╕д ╕ п╕вдень. Можна назвати це «ефектом Холодного Яру» — завжди мусить бути перша ╕скра... ╤ в╕дпов╕дно треба створювати умови в ╕нших рег╕онах. Не треба чекати, що вони створяться сам╕...
Пот╕м один з гостей свята показав мен╕ фото стр╕мко╖ карпатсько╖ скел╕, п╕д якою скупчилося багато легкових автомоб╕л╕в. Виявилося, патр╕оти з Косова в╕дзначали там День героя. Михайло Андрусяк прокоментував це фото так:
— Це знаменита скеля б╕ля села Тюд╕в Кос╕вського району. Вл╕тку 1951 року енкаведисти уп╕ймали молодого повстанця — Федора Бельбегу. Вважаючи, що в╕н уже у них в руках, вони накинули йому петлю на шию ╕ наказали вести до кри╖вки. Фед╕р н╕би дав згоду, але пов╕в у протилежному напрямку. В╕н добре знав м╕сцев╕сть, чого не можна було сказати про енкаведист╕в, один з яких тримав у руках шнурок, затягнутий на ши╖ повстанця. Фед╕р Бельбега вив╕в на гору, порослу л╕сом. Вона зак╕нчувалася урвищем, а дал╕ шум╕ла р╕дна з дитинства р╕ка Черемош... П╕д╕йшовши до скел╕, повстанець раптово кинувся вниз, потягнувши за собою ╕ енкаведиста. Тобто загинув як герой, не порушивши присяги, забравши з собою життя одного ворога. Геро╖чний вчинок, приклад для молод╕, тому й в╕дзначили саме там прикарпатц╕ автопроб╕гом День героя.
З письменником Михайлом Андрусяком говорити ц╕каво, прикро т╕льки, що сьогодн╕ в╕н «нарозхват», ╕ посп╕лкуватися з ним хочуть багато людей. ╤ все ж встигаю поставити йому одне запитання, яке хвилю╓ мене в╕дтод╕, як ознайомився з його книгами. Мабуть, найактуальн╕ша тема — це «Люди ╕ обставини». Цю тему чудово розкривав у сво╖х творах б╕лоруський письменник-фронтовик Василь Биков. Оск╕льки твори останнього видавалися ╕ рос╕йською мовою, то на пострадянському простор╕ автора знають добре. ╢ чудов╕ ф╕льми, поставлен╕ за мотивами його пов╕стей та опов╕дань. Книги Михайла Андрусяка не наст╕льки популярн╕, але матер╕алу, який дозволяв би зн╕мати надзвичайно ц╕кав╕ ф╕льми, у нього не менше, н╕ж у Бикова. Може, нав╕ть ╕ б╕льше, бо все повстанське Прикарпаття упродовж двох десятил╕ть радо постача╓ ун╕кальний матер╕ал невтомному досл╕днику визвольних змагань. З цього приводу Михайло Андрусяк сказав мен╕ таке:
— Тема «Люди ╕ обставини» болить мен╕ все життя. Давно досл╕джую питання — зрада вимушена, п╕д тиском обставин... Вважаю, що тут не можна вс╕х «чесати» п╕д один греб╕нець, не можна засуджувати людину, не знаючи ус╕х обставин. ╤нколи енкаведисти ставили людей у так╕ умови, що п╕дп╕льники мусили говорити — бо катували ╖хн╕х батьк╕в, дружину або д╕тей... А коли повстанець перебував у лабетах ворога, то багато залежало в╕д р╕вня його п╕дготовки, в╕д розуму, сили духу. ╤ тод╕ в╕н м╕г грати свою гру, часом усп╕шно. Або ж його «перегравали» органи... Не раз було таке, що повстанц╕ давали згоду сп╕впрацювати з ворогом, але пот╕м, вибравши слушну мить, опинялися на вол╕ ╕ знову йшли в п╕дп╕лля, продовжували боротьбу. Прикладом усп╕шно╖ гри з ворогом м╕г бути багатор╕чний по╓динок ╕з спецслужбами головнокомандувача УПА (1950-1954) Василя Кука. Нав╕ть опинившись в руках у ворога, в╕н не здався, не зм╕нив сво╖х погляд╕в. Полковник КДБ Санн╕ков, який написав книгу «Большая охота» (ма╓ться на уваз╕ велике полювання на Василя Кука), визна╓, що Кук ╖х переграв. Георг╕й Санн╕ков зак╕нчив юридичний факультет Ки╖вського державного ун╕верситету ╕ був одним з небагатьох дипломованих прац╕вник╕в «орган╕в». ╤ йому, як дипломованому фах╕вцев╕, дов╕рили вести розмови з Василем Куком. ╤накше кажучи, «розробляти» його. В╕н мав можлив╕сть тижнями сид╕ти в б╕бл╕отец╕, готувати як╕сь питання. Але Василь Кук, нав╕ть не знаючи, на як╕ теми буде бес╕да, м╕г «покласти» Санн╕кова на лопатки. Зрозум╕ло, що вся розмова прослуховувалася, тому оф╕цер нав╕ть був вимушений просити д╕вчат, як╕ вели запис, дещо вир╕зати з магн╕тофонно╖ пл╕вки, аби не залишалося св╕дчень його ╕нтелектуально╖ слабкост╕ у розмов╕ з Василем Куком. Але це те, що в╕доме досл╕дникам. Добре було б з╕брати факти стосовно ╕нших учасник╕в укра╖нського опору, як╕ так чи ╕накше вимушен╕ були контактувати з ворогом. Це була б ц╕кава книга!
* * *
Звичайно, з письменником не можна не погодитись. Т╕льки присутн╕ на фестивал╕ люди старшого покол╕ння могли б вам розпов╕сти безл╕ч ц╕кавих ╕стор╕й. Сьогодн╕ був ╖хн╕й день! Свято згуртувало к╕лька тисяч людей ╕ тривало до п╕знього вечора. Пот╕м була повстанська ватра, вечеря п╕д зоряним небом ╕ п╕сн╕, п╕сн╕, п╕сн╕...

Серг╕й ЛАЩЕНКО
с. Нижн╕й Верб╕ж — Коломия — Льв╕в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 14.06.2013 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11870

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков