Версiя для друку Обговорити в форумi

Шевченкіана

«Не в безплідний ґрунт лягли добірні зерна Тарасової мислі й любові»
Олесь Гончар

Перед’ювілейний рік Тараса Шевченка позначений важливою датою в історії розвитку сучасної української нації – 140-річчям від дня створення Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ, 1873) – неофіційної першої української академії наук, діяльність якої обіймає ось уже три століття: друга половина XIX, XX, початок XXI. Ініціатори й ідеологи створення академічної наукової інституції, зокрема Олександр Кониський, Володимир Антонович, Олександр Барвінський, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський, Володимир Гнатюк, дуже добре розуміли, що в умовах відсутності української науки й освіти на державному рівні українська нація не має перспектив на майбутнє. Вражає далекоглядність і стратегічна мудрість її творців у виборі Патрона цієї академічної наукової установи – Тараса Шевченка. Тогочасні інтелектуали керувалися щонайменше двома незаперечними аргументами на користь такого рішення – об’єднавчою роллю геніального українського Пророка і його програмою духовного відродження української нації, вивільнення українського народу з пут рабства і здобуття ним волі через освіту, науку, національну й світову культурну спадщину.
Геній Шевченка органічно поєднав талант письменника (насамперед поета) і художника з його науковими зацікавленнями, зокрема в ділянці історії, філософії, археології, етнографії, географії, ботаніки, механіки, поліграфії, природи (екології). Усі ці напрями НТШ розвивало і розвиває сьогодні. Великий Тарас був ще й музичним генієм, який стимулював зародження нової, Шевченківської епохи в музичній культурі України. Розпочавшись ще за життя Кобзаря, вона триває й досі. Серед творців музичної Шевченкіани – Лисенко, Лятошинський, Людкевич, Ревуцький, Стеценко, Скорик, Козаренко, Камінський. Близькість і зрозумілість його ідеалів українським інтелектуалам Правобережної і Лівобережної України забезпечила ефективність та беззаперечний авторитет Наукового товариства ім. Шевченка в Україні й у світі. У підтвердження цієї думки досить назвати хоча б декілька Нобелівських лауреатів, які були іноземними членами Товариства: Альберт Ейнштейн, Макс Планк, Фелікс Кляйн, Дейвід Ґільберт. Структурно НТШ відповідало кращим європейським академіям, охоплювало усі наукові галузі (гуманітарні, природничі), організовувало видавничо-поліграфічну діяльність. Особлива увага була надана створенню української наукової термінології, підготовці енциклопедичної, словниково-довідкової літератури. Безцінними для пізнання України, утвердження її ідентичності у світі, зокрема, стали 3-томна «Українська загальна енциклопедія» (ред. Іван Раковський), 11-томна «Енциклопедія українознавства» (заг. ред. Володимира Кубійовича та Аркадія Жуковського) та її англомовна версія (ред. Данило Струк), перша українська Антологія громадської думки (ред. Юрій Луцький), перша Антологія світової літературно-критичної думки (М. Зубрицька, Л. Онишкевич, І. Фізер), «Україна і українці у світі» (Анна Ленцик-Павличко), «Енциклопедія української діаспори» (ред. Василь Маркусь) та численні фундаментальні праці велетів наукової думки, серед яких Іван Франко, Михайло Грушевський, Іван Пулюй, Андрей Шептицький, Олександр Смакула, Михайло Кравчук, Іван Фещенко-Чопівський, Іван Горбачевський, Вадим Щербаківський, Володимир Вернадський, Дмитро Чижевський, Святослав Гординський, Федір Вовк, Юрій Полянський, Омелян Пріцак, Ігор Шевченко, Юрій Шевельов та ще багато достойних імен.
При НТШ створено Інститут Енциклопедії українознавства (1948 р.) та Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток (2003 р.). Із 140-річної історичної перспективи вражають щонайменше дві речі: життєва стійкість і творчий доробок Товариства. Фактично в історії світової науки не було подібного прецеденту, щоб в умовах бездержавності народу, розділеного декількома імперіями (Російською, Австро-Угорською) та окупованого Польською державою, могла так тривало і продуктивно функціонувати національна наукова інституція. По суті, нації, держави (крім короткого періоду 1918-1921 рр.) не було, а національна академія діяла! Доречно з вдячністю згадати тут імена наших знаменитих меценатів Василя і Платона Симиренків і Євгена Чикаленка, які вклали значні кошти у поширення творчого доробку Тараса Шевченка (видання у 1860 році «Кобзаря» коштом Платона Симиренка) і розвиток НТШ. А чи немає тут прямого зв’язку з постаттю Тараса Шевченка, ім’я якого з глибокою прозорливістю надали Товариству його засновники? Звертає увагу подібність доль Великого Кобзаря і наукової академії його імені: Товариство та його сподвижники зазнавали переслідувань, гонінь, праці НТШ не раз нищили, спалювали. Але Товариство знову оживало, розбудовувалось і ставало на вищий якісний щабель наперекір несприятливій долі.
Його діяльність не толерувала жодна окупаційна влада (польська, німецька, радянська). Здавалось би, розгром радянською владою НТШ у Львові 1940 року обірвав назавжди його життєві артерії. Проте українська інтелектуальна еліта, яка емігрувала за кордон, у скорому часі (1947 р.) відродила діяльність НТШ у крайових закордонних осередках Німеччини, Франції, Америки, Канади і згодом Австралії. Власне, у цей післявоєнний період міжнародний авторитет НТШ навіть зміцнів. Міжнародні контакти Товариства охоплюють не лише Європу й Америку, а й країни азіатського, африканського та австралійського континентів. А обмін друкованою продукцією НТШ того часу проводився із 236 установами світу!
Про міжнародне визнання НТШ красномовно свідчить, зокрема, набуття ним статусу окремого члена в Американській асоціації сприяння слов’янським студіям. Майже п’ятдесят років НТШ плідно діяло в еміграційних умовах. Його доробок у здійсненні українознавчих досліджень є безцінним, а науково-видавничий проект – «Записки Наукового товариства ім. Шевченка» – став базою фундаментальних наукових досліджень і знайшов своє успішне продовження у поверненому у Львів НТШ 1989 року.
Особлива заслуга Товариства – створення фундаменту української національної науки, розвій міждисциплінарних наукових досліджень, ґрунтовні наукові історичні, фольклористичні та етнографічні розвідки, розробка і запровадження наукової термінології в галузі природничих та фізико-математичних наук, глибоке опрацювання проблем української мови, літератури, культури.
Важлива місія Товариства – достойна презентація ним української науки і культури у світі. Історія Товариства співзвучна з усіма історичними подіями, які довелося пережити народові України в боротьбі за свою незалежність і державність.
Власне широкі кола української інтелігенції і свідома громадськість зуміли відстояти свою національну ідентичність у науково-освітній та духовно-культурній сфері завдяки вірності ідеалам нашого національного Пророка. В цьому ключ до живучості й плідності НТШ. Бо Шевченко – Вчитель і Провісник, Совість і Оберіг усього українства. Його мрія – це вільна освічена Україна, стрижнем якої є поєднання історичного минулого і національних традицій із сьогоднішніми потребами та перспективами на майбутнє в контексті світового поступу. Цю універсальну візію України Тараса Шевченка намагалися реалізувати провідні уми НТШ, насамперед його довголітній голова (1897-1913), автор «Історії України-Руси», перший президент УНР Михайло Грушевський. Перший голова відродженого в Україні НТШ Олег Романів і коло його однодумців поставили собі амбітну мету – надати академічній науці в Україні національного змісту, який за роки радянського режиму був практично вихолощений зі сфери фундаментальних наукових досліджень, насамперед гуманітарного напряму. Відновленому НТШ вдалося певною мірою вирішити давню ідеологічну суперечку між Михайлом Грушевським і Володимиром Вернадським (першим президентом Української академії наук), на яких засадах будувати академічну науку в незалежній Україні. Втілення концепції розбудови національної науки є чи не найголовнішим здобутком НТШ в Україні і його зарубіжних крайових осередках. Серед багатьох беззаперечних наукових досягнень Товариства чільне місце посідають серійні видання: «Записки Наукового товариства ім. Шевченка» (яких до славного 140-річчя вийшло 264 томи), «Праці Наукового товариства ім. Шевченка» (присвячені природничо-математичним наукам), «Українознавча наукова бібліотека НТШ», «Визначні діячі НТШ», «Енциклопедія НТШ» і потужна Шевченкіана, яку створили (і надалі творять) провідні славісти України й світу, зокрема Франко, Єнсен, Бідло, Шахматов, Чижевський, Шевельов, Козій, Шевчук, Дзюба. Доробок НТШ за 140 років складає понад 4 000 одиниць наукових, науково-популярних і періодичних видань, опублікованих самостійно і за участі інших установ. Товариство послідовно відстоює і розвиває ідеали Кирило-Мефодіївського братства щодо побудови вільної національно-демократичної освіченої України, ідейним натхненником якого був наш Великий Пророк, реалізує його постулат «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь». Наукове товариство ім. Шевченка (попри усі несприятливі історичні події) стало чи не єдиною науковою потугою, яка ось уже 140 років стоїть на сторожі Шевченкового мудрого Слова, реалізує його заповіді, імперативи стосовно формування української духовної нації в контексті загальнолюдських цінностей. Шевченкіана Товариства (яка завдяки універсальним зацікавленням Шевченка значною мірою сприяла розвитку міждисциплінарних досліджень) в Україні і його закордонних крайових відділеннях є надзвичайно вагомою: шевченкознавчі симпозіуми, академії, конференції, сесії, «круглі столи», семінари та їхні матеріали доповідей, спеціальні томи Записок НТШ, монографічні збірники (зокрема, Івана Франка, Богдана Лепкого), окремі розвідки та дослідження не лише літературної, а й мистецької і наукової спадщини Шевченка. Відбувається безперервний процес пізнання генія Шевченка, осмислення його духовних імперативів, світоглядної концепції «антропоцентризму», універсальності картини світу й місця України в ньому. Як для нашого Пророка національне було сакральним, так і для НТШ воно стало святим, і Товариство зуміло показати світові наше національне обличчя у різних наукових сферах на високому професійному рівні. Шевченко завдяки діяльності Товариства став справжнім «Апостолом Правди і науки», який спонукає до інтелектуальної праці, до реалізації потужної духовної енергії нашого народу в науці й культурі загалом. Уже впродовж трьох століть НТШ відкриває невичерпні духовні горизонти свого Генія, які є завжди актуальними і цікавими для допитливого розуму й небайдужого серця. Фактично НТШ стало живим виразником, втіленням заповідей Шевченка українському народові, оприявнюючи таким чином Його присутність серед сьогоднішніх і майбутніх поколінь. Можемо констатувати реальну співтворчість між НТШ і його ідейним натхненником Тарасом Шевченком у відродженні духовної екзистенції українців та утвердженні вільної України на культурній мапі світу. Саме НТШ як світова організація (об’єднує 19 осередків в Україні, включно з Кримським відділенням НТШ, і закордонні осередки у Франції, Німеччині, Королівстві Бельгія, Швейцарії, Польщі, Словаччині, Росії, США, Канаді, Австралії) стала тією культурною інституцією, яка творить живий пам’ятник нашому Кобзареві через утвердження його гуманістичних, духовних ідеалів у світі. І перш за все його найголовнішого загальнолюдського постулату – «це обличчя людини, осяяне щастям». Вічна мрія і мета людства.
Двохсотлітній ювілей Шевченка спонукає до роздумів: чи ми достатньо у суспільстві на усіх рівнях (насамперед державному) усвідомили важливість цієї події не лише для нас, українців, а й для усього культурного світу? Відповідь буде невтішною. Є спроба (хоча й запізніла) відзначити ювілей на рівні ЮНЕСКО. Давно пора порушити питання про заснування міжнародної медалі Тараса Шевченка (на зразок медалі Пушкіна), міжнародного Інституту Тараса Шевченка (на зразок Інституту Ґете), створення науково-культурних центрів імені Тараса Шевченка у різних країнах світу (для початку Росії, Казахстану, Литви, Польщі), міжнародних молодіжних організацій різного гуманітарного й суспільно-культурного спрямування.
Чи коректною є пропозиція нинішньої влади святкувати ювілей нашого Пророка разом із Російською Федерацією, особливо з огляду на відверто антиукраїнську діяльність «Русского мира» та інших шовіністичних організацій, які щедро субсидуються тою ж таки російською владою? А чому лише з Росією, а не Казахстаном, Польщею, Литвою, Білоруссю? На тлі явних антиукраїнських випадів і неприпустимих висловів про нашого Генія (нещодавні вісті з Оренбурга) така пропозиція є святотатством і приниженням гідності як української нації загалом, так і пам’яті її творця – Тараса Шевченка.
Тож «обнімімося», об’єднаймося, усі українці в Україні й поза Україною «сущі», навколо світла Шевченківської духовної зорі, достойно відзначмо пам’ять Тараса, продемонструймо собі й світові наші справжні духовні скарби, наші світоглядні християнські цінності, нашу любов до краси і до ближнього, наш істинний демократизм та інтернаціоналізм.
Виконаймо імператив Провісника: «Прозрійте, люди, день настав! Розправте руки, змийте луду. Прокиньтесь!». Тож прокидаймося від національного сну й історичного безпам’ятства, бо «Сонце іде і за собою день веде»… «і буде правда на землі». І найвища пора усьому українству «перелоги орать, думать, сіять, не ждать і посіяне жать». Тоді таки «на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі».

Наталя ГУМНИЦЬКА,
член Наукового товариства імені Шевченка
м. Львів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 31.05.2013 > Тема "Урок української"