Версiя для друку Обговорити в форумi

Репліка

Цього року минає 140 річниця від дня народження (1873-1924 рр.) видатного громадського і політичного діяча Миколи Міхновського, можна сказати, справжнього націоналіста, поборника нації і соборної України, без будь-яких закулісних загравань з різними лжедрузями.
Звичайно, аж ніяк не могло обійтися без критиканських інсинуацій різного штибу адептів, відчасти всяких лакованих марксистів-леніністів. Показова з цього боку стаття секретаря Чернігівського обласного комітету Робітничої партії України (марксистсько-ленінської) Р. Зарипова «Михновский: выдуманный и настоящий» (газета «Рабочий класс», № 17, травень 2013 р.).
Стаючи в позу одіозного метра, він беззастережно глаголить: «Сама по себе идея, с которой в своё время носился Михновский, не нова. Его резко критиковали современники. По этой причине он разошёлся во взглядах со своими соратниками в лице М. Грушевского, С. Петлюры, В. Винниченко и пр.». Та й правильно зробив. Бо вони носилися, як дурень зі ступою, з ідеями федеративності з Радянською Росією та примарливим мазюканням соціалістичності. За що й поплатилися від рук «старшого брата»: М. Грушевського совіти зарізали під час операції (як і М. В. Фрунзе), С. Петлюру насильницьки вбили, а В. Винниченко врятувався тільки тому, що вчасно повернувся за кордон.
Новітній адепт-месія приписує М. Міхновському те, про що той і не думав: «Если выразить кратко «заповеди» Михновского, то они будут выглядеть примерно (в політиці повинна бути точність. — Ф. С.) так: все люди иной национальности считаются врагами, Украина только для украинцев, государство (буржуазное) превыше всего и т. д., и т. п.».
Читаємо матеріал Івана Кандиби в журналі «Кур’єр Кривбасу» (№ 3, травень 1994 р.) «Хто такий Микола Міхновський»: «Державна самостійність і соборність України — основа націоналістичного світогляду, якого найбільше бояться комуністи та силкуються фізично винищити його визнавців». Але марксист-ленінець Р. Зарипов уперто наклеює свої ярлики, давно розрухлі часом: мовляв, то був таки буржуазний націоналізм, а самого М. Міхновського величає буржуєм. І завершує характеристику політика своїм вироком: «Как следствие — бесславный конец самоубийством». Чи не плутає він факти, апелюючи до долі М. Скрипника і М. Хвильового? Бо ж в інформації І. Кандиби (м. Львів) читаємо: «Розстріляний більшовиками в двадцятих роках».
Як в 30-х поет О. Влизько, військовик М. Тухачевський і сотні тисяч іже з ними за вказівкою «вождя народів».
Диву даєшся, як можуть дозволити нинішні можновладці існувати таким «марксистським» ЗМІ. Не уявляю, щоб тепер у Російській Федерації існував якийсь український друкований орган, котрий паплюжив би російських політичних діячів.
І справді, через вседозволеність може виникнути в нас революційна обстановка, бо терпець може увірватися. Досить іскри.

Федір СТЕПАНОВ,
письменник
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 24.05.2013 > Тема "Резонанс"