"Кримська Свiтлиця" > #20 за 17.05.2013 > Тема "Душі криниця"
#20 за 17.05.2013
«ЛЮБ╤ТЕ, ХЛОПЦ╤, УКРА╥НУ!..»
╢вдок╕я ЛОСЬ
З братн╕х джерел
╢вдок╕я Лось — в╕дома б╕лоруська поетеса, авторка багатьох зб╕рок поез╕й ╕, зокрема, щирого, зворушливого циклу в╕рш╕в, присвячених Укра╖н╕. Народилася поетеса 1929 року в сел╕ Старина Ушацького району на В╕тебщин╕, а померла ще дуже молодою в 1977 роц╕, коли ╖й виповнилося лише 48… Велика творча дружба ╓днала поетесу з Укра╖ною, яка для не╖ була дуже близькою ╕ р╕дною: адже тут, п╕д Фастовом, у роки в╕йни, визволяючи укра╖нську землю в╕д н╕мецько-фашистських загарбник╕в геро╖чно загинув, як писалося в пов╕домленн╕, ╖╖ р╕дний брат Серг╕й. Сюди, у м╕сто Фаст╕в, де на центральн╕й площ╕ похований брат, ╢вдок╕я Лось не раз при╖жджала, аби в╕ддати данину пошани близьк╕й ╕ дорог╕й людин╕. «Ось там, б╕ля того пам’ятника, над т╕╓ю могилою я й розговорилася п╕сля тривалого творчого мовчання… З Фастова привезла цикл в╕рш╕в», — згадувала поетеса. «Отак в╕н ╕ зав’язався, той живий творчий вузлик, який назавжди по╓днав з Укра╖ною сестру з братнього б╕лоруського краю. ╤ в╕дтод╕ у ╖╖ творчост╕ пост╕йно присутн╕ герой брат ╕ земля, полита його кров’ю. Укра╖нська тема стала одн╕╓ю з пров╕дних пом╕ж в╕рш╕в поетеси про дружбу наших братн╕х народ╕в», — так написала в передмов╕ до зб╕рки в╕рш╕в ╢вдок╕╖ Лось укра╖нською мовою «Черемховий по╖зд» (Ки╖в, вид-во «Дн╕про», 1984) перекладач ╕ упорядник книги в╕дома укра╖нська поетеса Тамара Колом╕╓ць. З ц╕╓╖ книжки ми й пода╓мо к╕лька в╕рш╕в б╕лорусько╖ поетеси, присвячених Укра╖н╕.
╢вдок╕я ЛОСЬ «ЛЮБ╤ТЕ, ХЛОПЦ╤, УКРА╥НУ!..»
ЧЕРЕМХОВИЙ ПО╥ЗД
У в╕кнах весна в оберемках шуму╓, У б╕лому цв╕т╕ усе. Черемховий по╖зд на Ки╖в пряму╓, У Ки╖в черемху везе. Рясн╕╓ роса на пахучому г╕лл╕ — Краса пал╕сад╕в густих. Везе електричка зеленим прив╕ллям Це щастя весняне — для вс╕х! Мен╕, б╕лорусц╕, ╕ любо, ╕ славно У по╖зд╕ ц╕м посп╕шать, Скор╕ше у Ки╖в кр╕зь ниви ╕ плавн╕ Так хоче, так прагне душа! Там, кажуть, найкращ╕ поети у св╕т╕, Там в╕чних собор╕в зоря. Я, може, й сама, як черемха у цв╕т╕, Тягнусь до свого кобзаря! ╤ хай мен╕ ноги колотиме грав╕й — Д╕йду я в омр╕ян╕ дн╕... У серц╕ мо╖м не осиплеться травень, Любов не схолоне в мен╕! * * * Ми т╕шилися, ╖дучи шляхами, Що скоро будем на земл╕ брат╕в... Як сонце, Укра╖на перед нами, ╤ хлопчик м╕й аж засп╕вать хот╕в! Здорожилися, у садку поснули, Та за хвилину п╕двелася я: Ку╓ вкра╖нська голосна зозуля ╤ нав╕ть б╕льше зичить, н╕ж своя!
ФАСТ╤ВСЬКА ЗЕМЛЯ
Десь отут помирав м╕й брат, Впавши од куль додолу... Жменьку земл╕ нев╕домо де взять, Щоб завезти додому...
ЛИСТ У ФАСТ╤В
Там, де в╕льно ласт╕вц╕, Де сади шумлять, Напиш╕те, фаст╕вц╕, Дороге ╕м’я. На звичайн╕й дощечц╕, На стовпц╕, який Вже не скособочиться, Не впаде в╕ки! Хлопчики — чубатим ╖м Двадцять л╕т... В узголов’╖ братов╕м В╕чний веснох╕д. Там, де в╕льно ласт╕вц╕, Де сади шумлять, Напиш╕те, фаст╕вц╕, Братове ╕м’я! Я прошу вас ласкою, Аж слова болять. Я сама, як ласт╕вка, Буду там кружлять...
ЛЮБ╤ТЕ, ХЛОПЦ╤...
Люб╕те, хлопц╕, Укра╖ну — Така хороша в вас земля! Вона для матер╕ ╕ сина, Для ратая ╕ коваля. ╤ для п╕сень джерельно чистих, Де росами слова ряхтять,— ╥м так прив╕льно й променисто, ╤ ╓ про що ╖м розказать! Як степов╕ почую хори, До вас тягнуся навпрошки — Упитись духом непокори, В╕дчуть, чим дихали в╕ки... Я з вами в дол╕ ╕ недол╕ Немало дн╕в пережила, За братом голосила в пол╕ ╤ любого м╕ж вас найшла... ╤ лист оцей читаю сину, Щоб з вами був, у добрий час... Люб╕те, хлопц╕, Укра╖ну! Не забувайте ╕ про нас! * * * Ой та й хлопц╕ ж ╓ на Укра╖н╕! Гляне чорним оком з-п╕д брови, А брову над ним дугою скине — ╤ суперник — нижчий од трави... Ось мен╕ недавно од такого Довгий ╕ ласкавий лист прийшов... Не спитаю, зв╕сно, я н╕ в кого: Чи зробить, щоб б╕льше не знайшов, Чи про св╕тл╕ нагадати ноч╕, Чи про зелен-яв╕р край води?.. Ой ви, оч╕, брови парубоч╕! Хай н╕коли вам не знать б╕ди, Хай вам сонце в неб╕ св╕тить ясно, Хай для ваших справ Дн╕про кипить, Хай у ваш╕й врод╕ непогасно Найсв╕тл╕ший вогник променить! Ну, а я сама себе вгамую В нас, удома. ╤ щоб знали ви — Тут такого хлопця облюбую, Що не стане нижчим од трави!
ЛЕС╤ УКРА╥НЦ╤
Я з м╕сць отих, де милий тв╕й ходив. Де ти жила на вулиц╕ Широк╕й. Зл╕тала в снах, голубко ясноока, Над Свислоччю, де тихий плин води. Пробачення я мушу попросить, Що ваш будиночок не врятувала. Усе гор╕ло в нас — ╕ д╕м Купали Згор╕в, аж сил не стало голосить... Болить мен╕, що не по щасний сп╕в Тод╕ ти прил╕тала в М╕нськ зелений — По смуток одержимо╖ шалений, По н╕моту могильну м╕ж хрест╕в... Неначе й не чекали сп╕вак╕в, Неначе й не кохали Укра╖ну... Даруй ти ╖м обом — ╕ м╕сту, й сину Його — за в╕чну г╕ркоту рядк╕в... Мен╕ даруй, що у душ╕ живе В╕рш на тво╓ стор╕ччя сумовитий, Та в╕р, що паводок несамовитий ╤ на тихеньких р╕ках гребл╕ рве!
РОЗКАЖИ, ДАРИНО...
Розкажи про катрани, Дарино, Про троянди в садочку тво╖м... Буду знати — цв╕те Укра╖на Понад плесом Дн╕пра в╕ковим. Укра╖на — Даль солов’╖на, Кв╕тування рясний розмай... Я про тебе думок не кину, Не забуду ласкавий край! Нарозказуй, Дарино, про море, Про качин╕ густ╕ ситняги, Про пшеничн╕ насипища-гори, Про вуг╕льн╕ крут╕ стоги. Укра╖на — Зор╕ кра╖на, П╕д плугами, як н╕ч, р╕лля, Тонкостанн╕ г╕нк╕ ра╖ни, Духовитих св╕тань земля. Я Даринине слово, як п╕сню, Довезу до п╕вн╕чних льод╕в, Щоб рибалки весну благов╕сну Там вдихнули з ╖╖ сад╕в.
П╤СНЯ
Ой чий то к╕нь сто╖ть, Що б╕ла гривонька? Сподобалась мен╕, Сподобалась мен╕ Тая д╕вчинонька! З укра╖нсько╖ п╕сн╕
«Ой чий то к╕нь сто╖ть?» — Сп╕вали так мен╕ Весел╕ хлопц╕ всл╕д У братн╕й сторон╕. У братн╕й сторон╕ Метелиця гула. Але навстр╕ч весн╕ Любов ус╕х вела. Любов несла ус╕х, Неначе б╕лий к╕нь, Немов кругом не сн╕г, А вогняна кип╕нь. А вогняна кип╕нь У сн╕жн╕й сторон╕. ╤ «Чий то б╕лий к╕нь?» — Сп╕вали так мен╕...
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 17.05.2013 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11765
|