Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2963)
З потоку життя (6158)
Душі криниця (3392)
Українці мої... (1447)
Резонанс (1469)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1653)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У КИ╢В╤ ПРЕЗЕНТУВАЛИ ВИПУСК ЧАСОПИСУ "╥", ПРИСВЯЧЕНИЙ ╤СТОР╤╥ КРИМСЬКИХ ТАТАР
Джем╕л╓в високо оц╕нив зм╕ст часопису, але нар╕кнув, що наклад у тисячу прим╕рник╕в ╓ абсолютно...


СИЛА БОЖА
Неймов╕рну ╕стор╕ю розпов╕ли мен╕ мешканц╕ одного з с╕л на Терноп╕лл╕. Сталося це в радянському...


УКРА╥НА ВТРАТИЛА 3,9 МЛН НАСЕЛЕННЯ АБО 13% УКРА╥НЦ╤В П╤Д ЧАС ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОК╤В
24 ЛИСТОПАДА - ДЕНЬ ПАМ’ЯТ╤ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ


В КИ╢В╤ ПРЕЗЕНТУВАЛИ СПОГАДИ ПРО МАЙДАН, ВИДАН╤ ДО 5-Р╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥ Г╤ДНОСТ╤
Видання п╕дготовлено за проектом Укра╖нського ╕нституту нац╕онально╖ пам'ят╕ «Майдан: усна...


Василь ╤льницький, ╕сторик, досл╕дник ОУН-УПА: НА ПУБЛ╤ЧНУ СТРАТУ УКРА╥НСЬКИХ П╤ДП╤ЛЬНИК╤В РАДЯНСЬК╤ СИЛОВИКИ ЗГАНЯЛИ СТАРШОКЛАСНИК╤В
знайомтесь: ╕нтел╕гентна, легка в сп╕лкуванн╕, симпатична ╕ розумна молода людина, яка глибоко...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 17.05.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 17.05.2013
«ТЕРПЕЛИВА ╤ Н╤ЖНА ТАРАСОВА НЯНЬКА» — СТАРША СЕСТРА КАТЕРИНА

Шевченк╕ана

Прикро, що про найближчих, найр╕дн╕ших для Тараса людей неймов╕рно мало збереглося спомин╕в, розпов╕дей сучасник╕в, а особливо – св╕тлин чи мальованих портрет╕в. Через слово, розглядаючи портрет, ми мали б щасливу нагоду д╕знатися б╕льше про родов╕д Шевченк╕в, зазирнути у в╕ч╕ й знайти сп╕льн╕ та в╕дм╕нн╕ риси на обличч╕, руках, постат╕… На жаль… Але як т╕ крихти, розсипан╕ у творах, листуваннях та згадках в╕домих Тарасових товариш╕в, збира╓мо в ╓дине матер╕али про так╕ дорог╕ нам постат╕ брат╕в ╕ сестер, ╕ще й ╕ще раз вчиту╓мося в ╖хн╕ коротко мовлен╕ слова одне про одного, й уявля╓мо ╖х — натруджених, сучасник╕в того часу – б╕дних, але об’╓днаних одн╕╓ю родиною п╕д пр╕звищем Шевченко.
Як в╕домо, в с╕м’╖ Григор╕я Шевченка та Катерини Яким╕вни Бойко було шестеро д╕тей. Старша за брата на в╕с╕м рок╕в Катерина, яка побачила св╕т 20 листопада 1804 року в сел╕ Кирил╕вка, була Тарасу не т╕льки «незабвенной сестрой», а й «терпеливой, нежной нянькой», як назива╓ поет ╖╖ в пов╕ст╕ «Княгиня», д╕вчинка доглядала менших брат╕в ╕ сестер, порядкувала в хат╕ та город╕. Саме Катерина водила малого Тараса до Мотронинського монастиря «на прощу», ставила з братиком св╕чку за «здрав╕╓» р╕дних ╕ близьких ╕ довго молилася.
Шевченкознавець Павло Зайцев (1886-1965) розпов╕да╓, що до св╕тлих момент╕в у сир╕тському житт╕ Тараса саме й належать подорож╕, коли в╕н ╕з сестрою Катрею ходив «на прощу» аж до Холодного Яру, де на цвинтар╕ б╕ля монастиря були похован╕ жертви под╕й ╕з час╕в Кол╕╖вщини. Грамотний хлопець ум╕в прочитувати написи на кам’яних плитах над могилами «кол╕╖в», догоджаючи старшим прочанам, серед яких були й так╕, що ще добре пам’ятали неб╕жчик╕в. Стар╕ люди при цьому опов╕дали сво╖ спомини про д╕яч╕в тих сумних под╕й. Опов╕дання т╕, р╕ч зрозум╕ла, залишали глибокий сл╕д у душ╕ вразливого хлопця як яскраве доповнення до того, що чув в╕н про ц╕ под╕╖ в╕д д╕да (див. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. – К., 1955. – С. 19).
З цього приводу збереглися й ц╕кав╕ згадки сучасника ╕ знайомого Шевченка – Олександра Лазаревського (1834-1902), надрукован╕ в журналах «Основа» за березень 1862 року. Зв╕дси дов╕ду╓мося, як малий ще Шевченко любив слухати розпов╕д╕ свого д╕да ╤вана, живого св╕дка селянського повстання на Правобережн╕й Укра╖н╕ 1768 року — Кол╕╖вщини: «Рассказы деда и отца, бесспорно, имели большое влияние на развитие творческого дара нашего поэта и не могли не отразиться впоследствии на его произведениях... Кроме рассказов деда, в создании «Гайдамак» имело участие, как можно думать, и путешествие маленького Шевченка в Мотронинский монастырь.
В Мотронинский монастырь Шевченко ходил с сестрами... Монастырь замечателен тем, что в цвинтаре его положено кол╕╖в (п╕дкреслено О. Лазаревським), как гласят о том каменные плиты, находящиеся на некоторых из могил. Маленький Шевченко, в это время уже грамотный, прочитывал могильные надписи, удовлетворяя тем любопытство как свое собственное, так и других богомольцев, меж последними немало нашлось хорошо помнивших покойников Мотронинского цвинтаря, и они тут же дополняли лаконические надписи своими воспоминаниями о «кол╕ях». Эти рассказы Шевченко слушал с таким вниманием, что память о них сохранилась у поэта до позднего времени» (Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 24).
Ясно одне, що п╕д впливом вражень в╕д розпов╕дей очевидц╕в селянського повстання, в╕д баченого на тому м╕сц╕, зв╕дки спалахнула Кол╕╖вщина (вона саме тут почалася, в Холодному Яру), був написаний один з найвидатн╕ших твор╕в поета – «Гайдамаки».
Вдруге в Мотронинському монастир╕ Тарас Шевченко побував ул╕тку 1845 року й довго ходив його територ╕╓ю, вглядаючись довкола та згадуючи дитинство, старшу сестру, й т╕нь печал╕ лягала на його похмуре обличчя. Про ц╕ в╕дв╕дини св╕дчать вже не чи╖сь згадки, а матер╕али, залишен╕ самим поетом. Шевченко змалював церкву Мотронинського монастиря акварельними фарбами й на малюнку зл╕ва внизу зробив напис «Мотрин монастир».
Вийшовши в дев’ятнадцять рок╕в зам╕ж за Антона Григоровича Красицького (1794-1848), Катерина по╖хала за чолов╕ком у сус╕дн╓ село Зелена Д╕брова (до реч╕, молодята познайомилися на панщин╕, бо разом кр╕пакували на землях пана Енгельгардта). Як пише у споминах педагог ╕ священик, Шевченк╕в земляк Петро Лебединцев (1819-1896), Катерина йому розпов╕дала, що Тарас «…не раз приб╕гав до не╖ в Зелену п╕шки, босий ╕ нап╕вголий, з усякою нечистю в голов╕, блукаючи ╕з села в село, через що вона називала його «приблудою» (Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 37).
Разом ╕з тим р╕дний брат Петра, ╕сторик ╕ журнал╕ст Феофан Лебединцев (1828-1888), залишив нам ╕нший спомин про Тараса Шевченка, про те, що поет «…взагал╕ не любив згадувати сво╓ сир╕тське принижене життя». Нечасто згадував в╕н ╕ про свою старшу сестру Катерину, на противагу Ярин╕, яку величав «печатно великомученицею». Феофан пише: «╥╖, тобто старшу сестру Тараса, звали у нас «Катрею гугнявою», бо вона в╕д природи чи в╕д хвороби яко╖сь гугнявила. П╕сля того, як Тарас незадовго до свого заслання побував на батьк╕вщин╕ ╕ в не╖, Катр╕, вона, згадуючи його дитинство, розпов╕дала мо╖й матер╕ про його блукання в дитяч╕ роки з Кирил╕вки в Зелену, тобто од в╕тчима до старшо╖ сестри ╕ назад. «Приблудою його, матушечко, звали, ╖й-богу. Було оце й не видно, як воно рип ╕ вв╕йде тихенько до хати, сяде соб╕ на лав╕ та все мовчить. Н╕чого в св╕т╕ у нього не допита╓шся: чи його прогнали в╕дт╕ля, чи його били, чи ╖сти йому не давали. Було, ман╕вцями ходить, геть поп╕д д╕бровою, та через Гарбуз╕в яр, та через левади, та могилками. ╤ як прийшло раз воно, то так впало грудочкою ╕ заснуло на лав╕, а я як загляну йому в голову, аж у його, пробачайте, матушечко, в голов╕... як у свинячому стегн╕... Еге, отаке було, а дал╕ вистербало... Н╕хто й не спод╕вався з нього чолов╕ка» (Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 42).
У Зелен╕й Д╕бров╕ р╕д Красицьких, що розпочав в╕дл╕к од Антoна i Катерини, пустив у поселенн╕ глибоке корiння. Молод╕ побралися 29 сiчня 1823 року, хата Антона знаходилася в центрi села, поряд з буд╕влею священика Петра Лебединцева. За двад-цять с╕м рок╕в подружнього життя Красицьк╕ народили дванадцятеро д╕тей, серед них: Олену, Федору (1827 – р.с.н.), прiзвище по чоловiку Бондар), Феодосiя, Соломiю, Степана, Семена (1836 – р.с.н.), Ганну, Марiю (1843 — р.с.н.), Федора, Якима (1842 – р.с.н.), Максима i Тетяну (1848-1848), а самi ж пiшли з життя так рано: Антон Григорович — у п’ятдесят чотири роки, а Катерина Григор╕вна – в сорок с╕м.
Як уже нин╕ можна стверджувати, то не т╕льки розпов╕д╕ д╕да ╤вана про Гайдамаччину, а й «посиденьки» в старшо╖ сестри в козацькому сел╕ Зелена Д╕брова, розпов╕д╕ старожил╕в, як╕ збиралися в старшо╖ сестри. Нагада╓мо, що мешканцi Зелено╖ Дiброви були в╕льними козаками, наприкiнцi XVIII стол╕ття проданi во╓водою брацлавським Стан╕славом Любомирським (1704-1793) генерал-фельдмаршалу Григор╕ю Потьомкiну (1739- 1791), вiд якого село успадкував його плем╕нник Василь Енгельгардт (1758-1789), а потiм перейшло до сестри Потьомк╕на – Олександри Браницько╖ (1754-1838).
Поет нав╕дувався до старшо╖ сестри в гост╕ в 1843-му та у вересн╕ 1845 року, коли при╖здив до Укра╖ни. Згадував про не╖ Тарас ╕ в листах до брат╕в Микити та Варфолом╕я, завжди не забував приписати: «Поц╕луй за мене... Катерину» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. – Т. 6. – К., 2003. – С. 11, 14, 193, 197, 199, 201, 301, 344, 486, 495).
А був випадок, коли Тарас звернувся за допомогою до старшо╖ сестри в, скаж╕мо так, дел╕катн╕й справ╕ — щоб п╕дшукала наречену, й п╕дказав – служницю, яку бачив у Варфолом╕я. Довгополенко Харитина Васил╕вна (1841 — р.с.н.), кр╕пачка князя Лопух╕на з с. Самор╕дн╕ Кан╕вського пов╕ту, справд╕ господарювала у Тарасового свояка в Корсун╕, де з нею й познайомився поет. Спочатку в╕н не звернув на д╕вчину-кр╕пачку особливо╖ уваги, але п╕сля повернення до Санкт-Петербурга, надумав «п╕дбити клинц╕», а то й одружитися. Тарас почав дедал╕ наст╕йн╕ше просити Варфолом╕я Григоровича висватати за нього Хариту. За спогадами Варфолом╕я, «в час при╖зду Тараса до нас, в 1859 роц╕, Харита була якраз на пор╕. Не можна сказати, щоб вона була красива, але щось у не╖ було дуже симпатичне: тихий характер, н╕жне ╕ добре серце, чиста душа ╕ молод╕ л╕та були красою Харити» (Спогади про Тараса Шевченка. — К., 1982. — С. 33). Хоча Харита в╕дразу ж нав╕др╕з в╕дмовилася йти зам╕ж «за такого старого та лисого», до того ж зовс╕м незнайомого й чужого ╖й чолов╕ка, Варфолом╕й Шевченко не наважився прямо написати Шевченков╕, «що в╕н з╕стар╕вся задля 18-л╕тньо╖ д╕вчини... що його молод╕сть, пора женитися з молодою — вже минули, нав╕ки минули!» (Там само).
В╕дчувши марн╕сть сво╖х спод╕вань одружитися з Харитиною Довгополенко, Тарас Шевченко таки не полишав над╕й знайти соб╕ дружину в Укра╖н╕ й просив допомогти в цьому Катерину. В лист╕ до брата Варфолом╕я, Тарас пише: «проси сестру Катерину …чи не накинуть оком у Кирил╕вц╕ яку огрядну та чепурну д╕вчину, хоч ╕ вдовицю» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. – Т. 6. – К., 2003.  – С. 497). Але з того «сватання» н╕чого не вийшло…
Старшу сестру Тарас не забував нав╕ть на засланн╕, засв╕дчував поблажливе до не╖ ставлення ╕ в творчост╕. Ось початок пов╕ст╕ «Княгиня»: «Село! О! Сколько милых, очаровательных видений пробуждается в моем старом сердце при этом милом слове. Село! И вот стоит передо мною наша бедная, старая белая хата, с потемневшею соломенною крышею и черным дымарем, а около хаты на прычилку яблуня с краснобокими яблуками, а вокруг яблуни цветник, любимец моей незабвенной сестры, моей терпеливой, моей нежной няньки!» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. – Т. 3. – К.,  2003. – С. 152).
Востанн╓, коли Тарас повернувся ╕з заслання, то не застав сестри живою — померла в╕д холери. Незабаром п╕шли в далек╕ св╕ти ╖╖ чолов╕к та донька. Тарас Григорович дав грош╕ сину Катерини Степану, аби той купив соб╕ будинок – у сел╕ й дос╕ ╓ вулиця Кушн╕р╕вська, де плем╕нник поета придбав ту хату на поетов╕ кошти. Переказують у Зелен╕й Д╕бров╕ й дотепер, як у той св╕й при╖зд Шевченко прийшов до плем╕нниц╕ Федори, та не застав — удома були т╕льки ╖╖ д╕ти. Тож поет залишив на стол╕ п╕д образами 25 карбованц╕в ╕ записку. Тарасов╕ родич╕ не вм╕ли читати, п╕шли до попа, щоб переказав написане. «О, знов бунт╕вник об’явився», — здивувався священнослужитель ╕ засп╕шив ╕з запискою до урядника...
Насамк╕нець зазначимо, що ╕з велико╖ к╕лькост╕ д╕тей у родин╕ Красицьких долею судилося вижити лише чотирьом з них. Яка ж ╖хня доля? Один з син╕в, Максим Антонович, уже п╕сля зв╕льнення з кр╕пацтва, шукаючи кращо╖ дол╕, мандрував з родиною в╕д економ╕╖ до економ╕╖ ╕ добився п╕вн╕чно╖ Херсонщини (нин╕ — К╕ровоградщина). Життя багатод╕тно╖ с╕м’╖ було нужденне; окр╕м того, сам факт, що Максим Красицький — Шевченк╕в плем╕нник, ускладнював життя, завдавав часто-густо неабияких прикрощ╕в. У сел╕ Довгал╕вц╕ поблизу станц╕╖ Шар╕вка Максим Антонович став до роботи в пом╕щиц╕ Жабоклицько╖ — це було вл╕тку. А взимку, дов╕давшись, що Максим Красицький — Шевченк╕в родич, Жабоклицька вигнала Тарасового родича серед зими з роботи ╕ з житла разом з ш╕стьма д╕тьми. З Довгал╕вки Красицьк╕ (Максимов╕ було вже за ш╕стдесят) перебралися в село Мошорине (тепер╕шн╕й Знам’янський район), придбали стареньку хату ╕ зв╕кували там св╕й в╕к 1910 року.
Праправнучка Тараса Шевченка по лiнi╖ його старшо╖ сестри Катерини — Тамара Красицька, вихованка Ки╖вського унiверситету ╕мен╕ Т. Шевченка, географ за фахом, уже 35 рокiв мешка╓ у Севастополi, де працювала начальником мiського управлiння охорони довкiлля. Коли у 1991 роцi було створено родинну громаду «Шевченковi нащадки», його очолила двоюрiдна сестра Тамари — Людмила Олександрiвна Красицька, 1942 року народження, освiта вища, прожива╓ в Ки╓вi, нин╕ — президент М╕жнародного культурно-наукового фонду Тараса Шевченка «В сво╖й хат╕ своя й правда, ╕ сила, ╕ воля».
Вiд Федори, Степана, Якима та Максима  й пiшли у свiт нащадки Тараса Шевченка: Дмитро Филимонович Красицький (1901-1989; правнук Катерини) став письменником, Фотiй Степанович Красицький (1873-1944; внук Катерини) — художником i педагогом. Iнтернет-довiдник «Особовi фонди державного архiву Кiровоградсько╖ областi» так пов╕домля╓ про Катеринових нащадк╕в: «Красицька Катерина Максимiвна (26.08.1873 — 22.03.1974) — онука Тараса Шевченка, Красицька Антонiна Веремi╖вна — правнука Т. Шевченка». А газета «Флот Укра╖ни» засв╕дчу╓: «Троюр╕дна праправнучка поета Тамара Красицька розпов╕ла на стор╕нц╕ видання: «Ми приходимо до пам’ятника Кобзарю за велiнням свого серця. По всьому св╕ту, куди закинула доля укра╖нцiв, 9 березня вiддають данину любов╕ Тарасу Шевченков╕».
╢ край села Зелена Д╕брова, в к╕нц╕ дороги, що б╕жить до Кирил╕вки, визначна пам’ятка природи — дуб, якому близько 200 рок╕в. За переказами, Тарас Шевченко, коли малим б╕гав до старшо╖ сестри, перепочивав п╕д розлогим деревом, яке захищало його в негоду та спекотного дня. За легендою, що переда╓ться в сел╕ в╕д покол╕ння до покол╕ння, вир╕с в╕н на м╕сц╕ могили закоханих. Перепов╕дають, що м╕сцевий кр╕пак ╤ван полюбив таку ж ╕з б╕дно╖ родини д╕вчину Оксану, але не судилося молодятам бути разом — забрав пан красуню в поко╖. Хлопець не змирився з втратою кохано╖ — викрав д╕вчину й сховав у родич╕в. А коли повертався додому, в л╕с╕ його наздогнали панськ╕ охоронц╕ й жорстоко вбили, закатувавши нагаями. Поховали ╤вана на м╕сц╕ страти, Оксана д╕зналася про б╕ду, знайшла могилу судженого ╕… виросла на його похованн╕ молоденьким дубцем, який згодом став могутн╕м деревом. Чи не на спомин про отой дуб Тарас Шевченко й намалював ╕з уяви аж у Санкт-Петербурз╕ крислате дерево?
У центр╕ Зелено╖ Д╕брови в╕дкрито пам’ятний знак на м╕сц╕, де стояла хата Катерини Красицько╖, збереглася й могила старшо╖ сестри Тараса Шевченка. 18 серпня 2006 року на похованн╕ в╕дкрито пам’ятник, його автором став черкаський скульптор Владислав Демйон. Ун╕кальний надгробок ма╓ св╕й символ  — зображення: миловидна молода ж╕нка розпл╕та╓ косу, немов перед сном — на завершення життя, але ж волосся можна й переплести по-новому — як символ його продовження у д╕тях ╕ внуках-правнуках. Внизу — кетяги червоно╖ калини — до любов╕. А збоку г╕лка — древо життя…

В╕ктор ЖАДЬКО,
письменник, публ╕цист, лауреат М╕жнародного культурно-наукового фонду Тараса Шевченка «В сво╖й хат╕ своя й правда, ╕ сила, ╕ воля» 2012 року

Список використаних джерел:
Шевченк╕вський словник. — Т. 2. — К., 1977. — С. 358; Шевченко Т. ПЗТ: у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 495; Жур П. Труди ╕ дн╕ Кобзаря. — К., 2003. — С. 24; Дзюба ╤. Тарас Шевченко. Життя ╕ творч╕сть. – К., 2008. — С. 545; Ун╕версальна енциклопед╕я «Черкащина». Упорядник В╕ктор Жадько. – К., 2010. – С. 983.

Н. Н╕к╕форова. «Тарасова сестра»

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 17.05.2013 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11754

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков