Версiя для друку Обговорити в форумi

Сьогодні в Україні статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи мають понад 2,1 млн. осіб, з яких майже 117 тисяч є інвалідами, понад 462 тисячі — потерпілі діти. Загалом, як повідомила днями міністр праці і соціальної політики Наталія Королевська, це майже п’ять відсотків населення нашої держави.
Про те, чим живуть нині чорнобильці і які проблеми їх хвилюють насамперед, кореспондент УКРІНФОРМу розмовляла з президентом Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» Юрієм АНДРЕЄВИМ.

— Юрію Борисовичу, виповнилася вже 27-ма річниця аварії на Чорнобильській АЕС. З якими думками підійшли ваші побратими до цієї сумної дати?
 — Дата і справді сумна. Але я покривив би душею, якби не сказав, що поряд із смутком кожен з нас відчуває й радість. Радість від того, що ми ще й досі живі. Хоча це швидше заслуга не наша і не держави, а Бога, котрий нас зберіг і продовжує оберігати далі. Адже наші ряди з кожним днем все більше рідіють. Із 2000 року по нинішній день уже відійшли у вічність понад 130 тисяч ліквідаторів.
А щодо проблем, які хвилюють, то я б виділив три, які з часом не те що не вирішуються, а навпаки — ще більше ускладнюються. Це — медичне обслуговування, житлове питання і пенсійне забезпечення.
— Але ж пенсії для ліквідаторів торік уряд підвищив?
— Нині середня пенсія в учасників ліквідації аварії на ЧАЕС сягає приблизно 3600 грн. Справді, вона піднялася у порівнянні з тим, що було у 2010 році, у два з половиною рази. Але ж окрім інвалідів-чорнобильців є ще й інші категорії. У більшості учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, які не стали інвалідами і вже, певне, й не стануть, бо у них немає ані здоров’я проходити різні комісії, ані грошей на хабарі, пенсія становить лише 1200 грн.
Окрім того, хвилює мене й інше. Чому всім пенсіонерам України з 1 травня минулого року осучаснили заробітну плату, з якої розраховується пенсія за середнім показником 2007 року, а учасникам ліквідації аварії залишили на рівні показника 2006 року. Ми що, найгірша категорія? Тим більше, що було доручення Прем’єр-міністра стосовно чорнобильців — провести і нам осучаснення заробітної плати за показниками 2007 року. Проте від Міністерства соціальної політики ніяких пропозицій з цього приводу так і не надійшло.
З початку року жоден чорнобилець не скористався правом на санаторне лікування, оскільки досі з вини чиновників Мінсоцполітики не розроблено комплект нормативних документів, як проводити оздоровлення. Страшно буде, якщо ми зірвемо й дитяче оздоровлення в літній період. Адже це доволі складна процедура, потрібно комплектувати групи, поодинці ж діти не поїдуть.
Є й проблеми з медичним обслуговуванням. На відміну від попередників, нинішній уряд підняв у вісім разів фінансування медичних чорнобильських програм. Але все одно цього замало, фактично це менше одного відсотка від потреби. Зазвичай у чорнобильських лікарнях немає ліків, за винятком хіба що медичних закладів у тих областях, де є принципові губернатори, чи як у Києві голова держадміністрації Попов, котрий вжив рішучі заходи і на 4 чи навіть на 5 млн. грн. закупив ліків для Київського центру радіаційної медицини. І зараз завдяки цьому в Центрі немає жодного вільного ліжка. Чорнобильці намагаються туди потрапити, тому що є можливість отримати якісне та безкоштовне лікування.
— Наскільки мені відомо, при укладанні з урядом меморандуму у позаминулому році ви наполягали на кардинальному вирішенні квартирного питання для чорнобильців.
— У попередні роки, коли при владі були «помаранчеві», взагалі не будувалося житло для чорнобильців. Зараз справа зрушилася з мертвої точки. Але в минулому році четверта частина всієї виділеної на будівництво житла суми не була освоєна з вини голів обладміністрацій, оскільки не були проведені тендерні конкурси, і в результаті гроші повернулися назад до бюджету, а чорнобильці не отримали житла. За законом людина має право отримати квартиру протягом року з моменту подачі заяви, але насправді така норма перетворилася для нас на міф. Скористатися нею реально чорнобильці не можуть. Квартирна черга у нас практично не рухається із 1993 року, і зараз у ній перебувають на обліку 57 тисяч родин.
— Чи маєте намір ініціювати найближчим часом нові законодавчі акти?
— Є проблема, яку, в принципі, починають вирішувати в Мінсоцполітики та в уряді. Це проблема дітей, народжених від учасників ліквідації аварії. Адже після досягнення 18 років їх позбавляють усіх форм соціального захисту. Для прикладу, в Японії жертви ядерних бомбардувань Хіросіми та Нагасакі навіть у четвертому поколінні отримують безплатну медичну допомогу. Японський уряд вважає, що вони ще не подолали наслідків ядерної трагедії.
Моя думка — потрібен закон на зразок Японії, щоб з перспективою на кілька наступних поколінь ці діти мали право на безкоштовну медичну допомогу. У нас уже зараз є чимало прикладів, коли діти чорнобильців, яким 20 чи більше років, мають важкі онкологічні, кардіологічні чи інші серйозні захворювання. Ці діти стануть безнадійними, якщо ми не ухвалимо для них спеціальну програму. Вселяє надію, що міністр соцполітики Королевська підтримує таку нашу пропозицію.
— А яка результативність роботи комісій, що мають ухвалювати рішення про відновлення зарплатних довідок для чорнобильців, які працювали на підприємствах, де не збереглися архіви?
— Ми справді ініціювали створення таких комісій, як центральної — при Мінсоцполітиці, так і відомчих — при СБУ, Міноборони, МВС, а також регіональних — на рівні облдержадміністрацій. На жаль, розглянуто лише кілька десятків заяв.
— А я чула про цифру 200.
— 200 — також не цифра. Має бути розглянуто близько 100 тисяч заяв. Ще місяць тому було 20, зараз говорять — 200. Я не перевіряв поки що, але не впевнений, що ця цифра відповідає дійсності і що по всіх отих двох сотнях заяв прийняті позитивні рішення.
У мене є претензії до заступника міністра соціальної політики Дроздової, яка очолює центральну комісію, та до багатьох губернаторів. Але, на жаль, неефективно працюють у цих комісіях і мої колеги — представники організації «Союз Чорнобиль України». Усі чомусь бояться ставити свій підпис, хоча регіональні комісії мають право тільки рекомендувати, а не ухвалювати рішення про розмір заробітку. Переконаний, що в цих комісіях мають бути люди сміливі і справедливі, вони мають розглядати питання по совісті, а не по якихось там папірцях.
Те саме можу сказати й про роботу комісії з перевірки достовірності видачі чорнобильських посвідчень. Ініційована владою, ця ревізія так і не спромоглася відсіяти значну кількість лже-чорнобильців, які без всякого сорому добилися для себе захмарних пенсій. А взагалі потрібно розбиратися не лише із чорнобильцями, а й із суддями, які на підставі липових показів свідків приймали рішення про надання статусу ліквідатора аварії.
— Свого часу колишній віце-прем’єр Тігіпко обіцяв притягти до кримінальної відповідальності лже-ліквідаторів та суддів, які неправомірно встановлювали їм захмарні пенсії. Чи змусили когось повернути гроші назад до бюджету?
— Нині на пальцях однієї руки можна порахувати кілька таких справ, зокрема, у Донецькій області. Проте жодного суддю так і не засудили. Більше того — й досі у судах приймаються рішення по багатотисячних виплатах пенсій так званим ліквідаторам. До речі, у квітні розпочалася нова хвиля виконання таких судових рішень. Взагалі у нас в країні найбільш корумпована сфера — це суди і виконавчі служби, де продовжують правити бал долари та євро. Вважається, що до п’ятдесяти відсотків призначених судами сум згодом потрапляють в кишені адвокатів та виконавців судових рішень.
А гроші ці доволі немалі. Найгірше те, що беруться вони не з космосу, а за рахунок того, що не виплачуються іншим чорнобильцям. Такі випадки відомі у Донецькій області, де у кількох районах чорнобильці залишилися без життєво необхідних коштів, навіть сиротам не дали 160 грн. У Луганській області виконавчі служби також змусили значні суми пенсійних коштів віддати на виконання судових рішень. Те саме сталося і у Святошинському районі столиці. Хіба це справедлива система, коли далеко не немічні і не хворі спритники під маркою ліквідаторів процвітають за рахунок сотень чи навіть тисяч справді соціально незахищених пільговиків!
Ми, як ніхто, зацікавлені у налагодженні діалогу з владою, і щоб усі наші побажання, які ми озвучили і уряду, і міністру соціальної політики, якнайшвидше втілилися у життя. Для цього потрібна не війна, а конструктивні ділові стосунки. Війна з владою у нас була з 2004 по 2011 роки. Вона нам дорого коштувала, але користі чорнобильцям не принесла...

Наталія АНДРУСЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 10.05.2013 > Тема "З перших уст"