Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3106)
З потоку життя (6330)
Душі криниця (3468)
Українці мої... (1457)
Резонанс (1489)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1663)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ДИВОВИЖН╤ ╤СТОР╤╥ КРИМУ» У МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛ╤
26 лютого у Мистецькому арсенал╕ в╕дкри╓ться виставка «Дивовижн╕ ╕стор╕╖ Криму».


УРОКИ КРИМУ: ПОПРИ ТРАВМУ, МИ МА╢МО ЗНАЙТИ СИЛИ ДЛЯ РОЗВИТКУ
Виступ учасника Нестор╕всько╖ групи ╢вгена Гл╕бовицького у Кримському дом╕ п╕д час вечора,...


ОДИНОЧН╤ П╤КЕТИ В КРИМУ: ВИКЛИК ОКУПАНТАМ
Б╕льше 80 суд╕в у справах кримськотатарських патр╕от╕в провела в один день т.зв. "кримська влада"...


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Поширюйте цього листа. Ма╓мо застоювати себе, св╕й Край. Хто, як не ми?


КОР╤ННЕ НАСЕЛЕННЯ ВИТ╤СНЯЮТЬ З КРИМУ
Про це йдеться в допов╕д╕ "Пол╕тичн╕ пересл╕дування в Рос╕╖": ш╕сть м╕сяц╕в 2017 року.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2003 > Тема "Крим - наш дім"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#34 за 22.08.2003
В КРАЮ СИНІХ СКЕЛЬ
Олекса Ющенко

(Закінчення. Поч. у № 32).

Так, він спеціаліст, як треба з камінця "зняти сорочку", щоб побачити сердолікове серце!
До нього в гості приходили, ніби по черзі, всі, хто хотів знати таємницю, впізнати красу ніби звичайного камінця. Бував і Максим Рильський, і мені розповідав про гостинність цього веселого чоловіка.
"Кам'яна хвороба" знайшла своє відображення в багатьох віршах поетів. Ось і старійшина російської поезії тих літ, Всеволод Рождественський, з Петербурга, пише:
Я камушком лежу в ладонях Коктебеля,
И вот она плывёт, горячая неделя,
С полынным запахом в окошке на закат,
С ворчанием волны и трескотнёй цикад:
Здесь, в этом воздухе, пылающем и чистом,
Я сразу звонким стал и жарко-золотистим,
Горячим камешком, счастливым навсегда,
Солёным, как земля, и горьким, как вода.
В час дозвілля ми виходили з території нашого будинку, щоб при в'їзді показати один одному припасований до воріт лозунг: "Быть народным писателем - значит способствовать строительству новой жизни". Потім, повертаючись головною алеєю, милувались і таким лозунгом: "Соблюдайте тишину - работают писатели". Отож, посміхнувшись цьому нагадуванню, йшли "способствовать строительству", як хто міг!
Якось мені приснився Волошин.
І саме таким, як змалював його Вересаєв: "Грузний чоловік з великою головою. Буйні кучері притримувались ремінцем або вінком з полиню. Ішов у старогрецькому хітоні, з голими литками та з сандалями на ногах..." Він ніби прямував на те місце, що обрав на могилу, - праворуч коктебельської бухти скелястий Карадаг з його профілем, але ніби губа стерта вже поривами вітрів та дощами. Він ішов повільно на обране місце, де він не раз сидів колись, проводжаючи захід сонця. Там і накреслив хрест, як знак посадки для ангелів, виклавши його халцедонами, топазами, опалами, сердоліками. В сні мені допікало сонце і я ніби прокладеною стежкою почав опускатись, боячись зустрітись із ним. А до його бороди теж доторкалось сонце. Велика постать його раптом в моєму сні обернулась в гору з його профілем. Раптом почався дощ, справжня гроза, блискавки хрестили гору і його зображення. Плакало небо. Я ніби опинився потім в жаб'ячій бухті і почав визбирувати камінці, подібні до пуголовків - в тих жабенятах світилися очі кольорами веселки...
Востаннє я відпочивав у "Коктебелі" в червні 1986 року.
Нові знайомства, дружні зустрічі. І от, не змовляючись, всі ми вирішили провести літературний платний вечір, а зібрані кошти передати у фонд допомоги дітям з Чорнобиля. Всі погодились виступити. На вечорі були присутні жителі Коктебеля, відпочиваючі пансіонату, люди з різних республік. Тоді звучав лозунг інтернаціоналізму, і мене, як лауреата премії "Чуття єдиної родини", попросили відкрити вечір. Я прочитав вірші, присвячені сябрам з Білорусі, вірш "Бажання Максиміліана Волошина". Білоруський поет Петро Приходько, лауреат премії імені Аркадія Куляшова, познайомив слухачів з віршами про дружбу людей різних народів на війні, а також поезією "Незабудки Чорнобиля", про загальну біду, що з'єднала всіх для приборкання атомної стихії, як в час війни єднались для перемоги над фашизмом. Російські поети Гліб Єремєєв з Москви, Григорій П'ятков з Ялти, Юрій Першин з Курська, Володимир Матвєєв з Москви, Катерина Блинова та В'ячеслав Баширов з Казані, Олександр Щербаков з Ленінграда, Зінаїда Палванова, що народилась в Каракалпакії, а живе в Москві, Світлана Басуматрова з Мінська, Григорій Соловйов з Москви, Володимир Ладижець з Ужгорода, Михайло Медуниця з Києва.
Михайло Селезньов після мого вступного слова продовжував вести вечір. Зібрані кошти були передані на рахунок 904.
Опісля вечора з білорусами випили чаю, згадавши прислів'я Анатолія Астрейки "Я за чаєм не скучаю", шкодуючи, що він не був присутній. На вечорі мусив бути єдиний в тому заїзді критик, але він не з'явився. Ми його прозвали Хамелеончиком - іменем гори, що міняє колір п'ять разів за день.
Хочеться пригадати тих, хто бував разом зі мною в різні роки в "Коктебелі". Це - Уйгун з Ташкента, Куняєв з Риги, Гарнакер'ян з Ростова-на-Дону, Лісовський з Сибіру, Зарицький з Мінська, Узденбаєв Хасан з Алма-Ати, Халітов Галей з Казані, Мусаєв Магомед з Грозного. Всіх, звичайно, не пригадаю, хоча в моїх нотатках десь згадуються. Хасан Узденбаєв завжди вітався: "Здоровенькі були!" - і читав нам "Заповіт" Шевченка: "Щоб лани, широке поле...". Ми трохи підправляли його, він дякував. Бували в "Коктебелі" і актори, нам було приємно познайомитись з геніальною балериною Улановою. На грудях вона носила золотий хрестик. В ті роки ніхто ще не носив. Уйгун з Узбекистану вітався теж "Добридень, Україно!", одружений був на українці. "Вибрати не можна тільки Батьківщину". Ці слова Симоненка стали афоризмом. Та от і свого часу Волошин писав:
Я не сам выбрал час рожденья,
Век и царство, область и народ,
Чтоб пройти сквозь муки и крещенье
Совести, огня и вод.
Кожна людина проходить крізь хрещення.
Не забувають Волошина і кияни. Відомо, що народився він у Києві, на Тарасівській вулиці. В юнацькі роки цікавився своїм родоводом, коріння якого в козацтві Запорозької Січі.
Пам'ятаю, як в будинку славетного лінгвіста, академіка Олександра Білецького влаштовувались оригінальні зібрання, була й телепередача "Скарбниця пам'яті", присвячена Максиміліану Волошину. Сини академіка, Платон Білецький, доктор мистецтвознавства, дослідник славетних народних картин "Козак Мамай", та Андрій Бі-лецький, доктор філологічних наук, взяли участь в тій передачі. В ній також прозвучали спомини Марії Ростиславівни Капніст, актори читали вірші Волошина. З'явились і наукові дослідження творчості поета-художника. Серед них високо оцінена книга Ігоря Купріянова "Доля поета", видана "Науковою думкою" 1978 року. До речі, в ній подані репродукції з акварелей із зібрань Платона та Андрія Білецьких, а також із зібрання автора цієї великої праці (230-сторінкової). В Києві влаштовувались кілька разів виставки картин Волошина. В грудні 1963 року відбулася така виставка, організована спілкою художників в пасажі.
І Марія Степанівна, дружина поета, чимало зусиль доклала для її влаштування. Присутні були раді поспілкуватись з берегинею мистецьких надбань. Сама ж Марія Степанівна, вже з зовсім слабеньким зором, увесь час перебувала на виставці, їй багато чого довелось розповісти на цьому святі мистецтва.
Вранці, 9 грудня, на вокзал проводжав її я та хтось із технічних працівників художнього фонду. Я дивувався, що того ранку на прощанні з нею художники були відсутні.
Від неї отримав потім листа з подякою, а коли ще мені пощастило побувати в "Коктебелі", вона навіть пропонувала поселитися в кімнаті на першому поверсі Дому Поета. Я подякував, був я не сам, а з сином, і для нас була виділена кімната в гарному місці, теж поблизу моря. Моїм сусідом був Володя Ладижець з Ужгорода, що привіз пляшку "марочного", конкурента кримського вина, і ми підняли чарки за здоров'я господині, та ще й смакували кавою.
А ладижці варять каву
В Коктебелі всім на славу
І дарують камінці.
Жаль, що то не куманці,
Із зеленим, добрим змієм,
Котрого ми "нищить" вмієм
Над кримською кручею
Кавою пахучою!
А в березні 1999 року, в "Музеї одної вулиці", на Андріївському узвозі в Києві працювала далеко більша виставка робіт живописця в поезії і поета в живопису. На ньому були представлені акварелі, що давно стали відомими глядачам своєю високою майстерністю, крім того, картини, виконані олійними фарбами та гуашшю.
Це твори, на які надихнула подорож Волошина до Іспанії: "Дві фортеці", "Червоні дахи. Іспанія".
Окрім картин, експонувались численні світлини, портрети Волошина та всілякі особисті речі - одяг верхній, фотоапарат, ясна річ, і фарби, а з книгозбірні чимало збірок поезій його і поетів-сучасників - Бєлого, Гумільова, Цвєтаєвої, і навіть Біблія (мотиви біблейські в його творчості мають місце).
В основному виставка - торжество краси природи. Отже, свого земляка, якому не судилося бути довгожителем Києва, кияни не забули і приходили на наш Монмартр, як на побачення з багатогранним митцем, відомим світові.
Мало збереглось світлин з краєвидами Коктебеля. Ось одна групова на лавці біля моря (див. фото). Це 1965 рік. На ній Борис Котляров з Харкова, Василь Бережний, Антін Хижняк, Арсен Іщук, Микола Шеремет та я - всі з Києва, Федір Моргун з Алма-Ати, Яків Ухсай з Чувашії, Янка Бриль з Білорусії, Уйгун з Узбекистану. Аж не віриться, що я лишився один на цьому світі... Згадуються давні жарти, похвала цьому дивному краю:
Не во всех городах
Отакой Карадаг!
Та й хтось написав навіть веселу пісеньку, в котрій було чимало і солонуватих, як морська вода, слів.
Її "виконували" в час дозвілля наші жартівники. Ось її початок:
В Коктебеле, в Коктебеле,
У лазурной колыбели,
Весь цвет литературы СССР...
На мужском пустынном пляже,
Предположим, утром ляжет
Наш дорогой Мирзо Турсун-заде...
Діставалось там і модникам та модницям столичним. Ділились думками про природу, лиховісні явища. Хтось із Азербайджану повідомив, що 28 червня (це 1986 рік) випав сніг в Грузії та Вірме-
нії - сантиметрів на сімдесят...
Підготовка перед від'їздом: хто відбирає кращі камінці, проконсультувавшись у Миронова, хто листочки з кущів, полинець, а от Віктор Гончаров з Москви, поет і художник, настягав багато всякого важкого каміння - навантажив їх контейнер - то матеріал для майбутніх скульптур, деякі камені вже відбили риси якоїсь людини - треба тільки пошліфувати трохи в майстерні. Нас - семеро - допомагали Віктору вантажити. І зробили висновок: - А таки ж важке мистецтво!
Звісно, найцінніший наш вантаж - враження від зустрічі з морем, з горами, з Волошиним.., а також написані там вірші.
Ось один з моїх сонетів:
Це неба шмат між гір.
У сяйві тім прозорім
Зубчасто-гострий чорний Карадаг
Пробив, здається, неосяжний дах,
І хлюпнула блакить,
й злилась вона із морем.
Де степу гострий дух,
що наче ліки хворим,
Це вічний рух і вічний хвилі змах,
Що нею простір ввесь навік пропах -
Її вбираю серцем, нервом, зором...
Цей неба шмат вітаю вперше, друзі,
Прощатись важко буде, певно, з ним...
Вклонюся низько я примхливій Музі
І попрошу: з цим краєм дорогим
Зріднись, назавжди будь в святім союзі,
І не шкодуй ні образів, ні рим...
Багато прочитано за термін перебування в "Коктебелі".
Цікаво порівнювати образи поетичні різних майстрів слова. Ось у Володимира Сосюри:
Та за ілюзію кохання
Навіки вдячний я тобі.
Ширше у Максиміліана Волошина:
Обманите меня.
Насовсем, навсегда...
Чтоб не думать, зачем,
чтоб не помнить, когда,
Чтоб поверить обману
свободно без дум,
Чтоб за кем-то идти наобум.
Обманите, и сами
поверьте в обман...
Переглянув видання, присвячені Криму. "У литературной карты Крыма", П. Дегтярёв, Р. Вуль. 1965 р.". В розділі "Дом поэта" перелічені десятки письменників Росії. Про Максима Рильського, наприклад, ні слова. Автори хоча б проглянули в бібліотеці Волошина подаровані збірки поезій, в котрих є вірші, присвячені Коктебелю, дві чи три збірки віршів
М. Рильського з дарчим написом.
В книзі В. Купченка "Остров Коктебель" цілі розділи присвячені А. Толстому, Цвєтаєвій, Горькому, Булгакову, Вересаєву, Чуковському, Гріну... Українських поетів ніби не існувало!..
Отже - покидаю Коктебель. На фоні гори на хвилях стоїть бригантина. Вона ніби переносить тебе
в якісь давні і дивні часи, повіває вітрець романтики... І як тут не згадати знову Рильського: "Мандрівочка пахне"...
Ми вже в машині. Вона рушає на Феодосію. Ліворуч, у небі, бачу планер.
Ні, Коктебель - не тільки море -
Це неба вічна глибина,
Хустини хмар - легкі узори -
Часом їх сонце напина.

Шматок землі - поетам крила,
А ще ж тут інші крила є:
Он хмарка планер перестріла
І неохоче відстає...

Лиш неба висоту покине,
Над виноградниками лине
Срібляста птиця знов і знов.

І я вітаю планериста,
Що посмішку дарує чисту,
Здалось: всміхнувся Корольов...

Ніби планер нагадує: набирай і ти висоту! І - не падай!..
Висота небесна і глибина морська. Вони підказують: "Глибинним будь..." - слова Тичини. І прагни висоти у творчості... Спасибі тобі за все, краю синіх скель і моря, наш незабутній "Коктебель", брат поетичного "Ірпеня"!
І ніби чую гомін хвиль: "Будь вірним сином землі, будь вірним, як море своїй глибині. Хай віра твоя буде чистою, як вранішній промінець в морській блакиті"...
До серця беру цю пораду.
Липень 2003 р.
м. Київ.


БАЖАННЯ МАКСИМІЛІАНА ВОЛОШИНА

Не ставте пам'ятник на цій горі,
Де височіть моя могила буде, -
Змайструйте лавку. Вдень чи на зорі
Хай відпочинуть подорожні люди.
Хай на побачення сюди ідуть
Всі, що захоплені красою і коханням:
Висока до душі їм стане путь
При стрічі першій чи перед прощанням.
Височина - зірчаста борозна.
Душа могуття всесвіту впізна.
І ти їм другом станеш, моя мріє.
Освідчуйтесь в найкращих почуттях,
Злітайте вище, полоніть простори.
Як відімре навіки розпач, страх,
То радість вже ніхто не переборе.
Не ставте пам'ятник, бо навіть лабрадор
Печаль навіє. Навкруги погляньте,
У неземний звитяги вічний хор
Вслухайтеся, ощаснені Атланти!
Чаруйтеся, захоплюйтесь, любіть,
Кохайтеся і вірно, і шалено,
Втоляйте вічну серця ненасить...
Мій силует вам нагада про мене?
Не надавайте значення йому,
Хоч, все таки, - дивитимусь на суще...
Нічого я з собою не візьму:
Я - смертний.
А навколо - невмируще.
22.07 1984 р.

КОКТЕБЕЛЬ В МОЇЙ КІМНАТІ

Коктебелю, Коктебелю,
Звесели мою оселю -
Прилети до мене миттю
Моря чистою блакиттю,
Карадага височінню
У Печерську ніч осінню.*
Не картиною ти в мене
Між книжкових гір в кутку -
Свято спомином щоденне,
Котре звідав на віку,
Таємничості гірської
Хто зуміє розгадать?
Море бурі і спокою -
То безцінна благодать:
Бачив їх, відчув, і з ними
Безліч ще б прожить годин,
Із квітками вогняними,
З сумом, що несе полин.
Кажуть, там, де хвиля вічна
Кида в берег самоцвіт,
Димом застила шашлична
Чистий, романтичний світ.
Хай і так, побути ж хочу
В чаді, в гаморі тому,
І почути казку ночі
В незабутньому Криму.
15.Х 1997
________________________
* Автор жив у Києві на Печерську.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2003 > Тема "Крим - наш дім"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1172

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков