Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3382)
З потоку життя (6597)
Душі криниця (3569)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1518)
Урок української (993)
"Білі плями" історії (1688)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У РОСТОВ╤ КРИМСЬКОМУ ТАТАРИНУ ДАЛИ 17 РОК╤В КОЛОН╤╥ СУВОРОГО РЕЖИМУ
В╕дбулося заключне судове зас╕дання у «справ╕ Енвера Сейтосманова».


У КАЗАХСТАН╤ ХУДОЖНИК ПРИЙШОВ ДО ПОСОЛЬСТВА УКРА╥НИ ВИБАЧАТИСЯ ЗА ЗАЯВУ ТОКА╢ВА ПРО КРИМ – ЙОМУ НЕ ДОЗВОЛИЛА ОХОРОНА
Практично в╕дразу його схопили сп╕вроб╕тники спец╕ал╕зовано╖ служби охорони, як╕ вирвали з його...


СПЕЦСЛУЖБИ РФ ВЛАШТУВАЛИ АНТИУКРА╥НСЬКИЙ «КРУГЛИЙ СТ╤Л» П╤Д ЧАС ФОРУМУ ООН
Про це пов╕домив на сво╖й стор╕нц╕ у Facebook громадський ╕ пол╕тичний д╕яч, колишн╕й пост╕йний...


ЖУРНАЛ╤СТИ ОПУБЛ╤КУВАЛИ РОЗСЛ╤ДУВАННЯ ПРО Б╤ЗНЕС, ЩО ПРАЦЮ╢ В КРИМУ В ОБХ╤Д САНКЦ╤Й
Команда журнал╕ст╕в-розсл╕дувач╕в телеканалу "Настоящее время" ╕ про╓кту "Мун╕ципальний сканер"...


КНИГИ ВИДАВНИЦТВА «ДН╤ПРО» ╢ В КОЖН╤Й Б╤БЛ╤ОТЕЦ╤ – В╤Д С╤ЛЬСЬКО╥ ДО АКАДЕМ╤ЧНО╥
28 листопада в ки╖вському Музе╖ книги ╕ друкарства Укра╖ни в╕дкрилась виставка «Ой...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 26.04.2013 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 26.04.2013
ЧОРНОБИЛЬ — ЯК ╤СПИТ НА ЛЮДЯН╤СТЬ

Сьогодн╕ — М╕жнародний день пам’ят╕ Чорнобиля

З ╕менем Василя Овчарука близьк╕ до пол╕тики кримчани пов’язують його головування в Кримськ╕й республ╕канськ╕й орган╕зац╕╖ Конгресу укра╖нських нац╕онал╕ст╕в, але сьогодн╕, в день Чорнобильсько╖ трагед╕╖, ма╓мо п╕дстави поговорити з ним про те, що знають про нього т╕льки окрем╕ люди. В╕н ╓ л╕кв╕датором насл╕дк╕в авар╕╖ на ЧАЕС, перебував у межах 30-к╕лометрово╖ зони в╕д джерела вибуху ╕з 17 липня до 23 вересня 1987 року.
╤ хоча моб╕л╕зували в╕йськовозобов’язаних приблизно на п╕вроку, нев╕домо, чи хтось витримував цей терм╕н, бо, накопичивши максимально допустиму дозу рад╕ац╕╖, людина мусила припинити сво╖ щоденн╕ випробування на м╕цн╕сть. У документах Василя Овчарука (в╕йськовому квитку) значиться, що його рад╕ац╕йний «актив» — 9,5 бер, хоча з розмови ста╓ зрозум╕ло — ця цифра чисто умовна, бо з правдою у под╕бних випадках радянська влада «не дружила» ╕ «велика» стратег╕я та «велика» пол╕тика були значно важлив╕шими за життя маленько╖ людини.
Уродженець Хмельниччини, ╕з 1973 року Василь Овчарук проживав у С╕мферопол╕ ╕, за його словами, заробляв соб╕ квартиру, яку ╕ заробив, пропрацювавши загалом 33 роки у спец╕ал╕зован╕й механ╕зован╕й колон╕ тепличного комб╕нату.
Одержавши пов╕стку на переп╕дготовку, не особливо збентежився — таке бувало ╕ ран╕ше. Та цього разу медком╕с╕я була особливою — вивчала стан здоров’я на придатн╕сть людини для роботи з рад╕оактивними речовинами.
Незабаром вже не лишилося ╕ т╕н╕ в╕д ╕нтриги, що ж оч╕ку╓ на солдат╕в: ╖х, двадцяти двох молодих людей ╕з С╕мферополя, генерал-майор Волков прив╕тав з важливою ╕ в╕дпов╕дальною под╕╓ю в ╖хньому житт╕, нагадавши про обов’язок перед Батьк╕вщиною, виконати який кожному ма╓ бути за честь, ╕ доведеться це робити в Чорнобил╕.
А дал╕ — дорога в Одеську область, у с. Краснознаменку, де дислокувався полк х╕м╕чного захисту № 44316. Таким був початок цього тривалого повернення додому — через м╕сяц╕ пост╕йного перебування на меж╕ можливого, життя ╕ смерт╕, яка для багатьох тод╕ вже була не за горами. А поки що чолов╕к╕в переодягли у в╕йськов╕ форми, доправили до Фастова, пот╕м — до Б╕ло╖ Церкви, де формувалися команди, що у во╓нному режим╕ мали виконувати поставлен╕ перед ними завдання. Тут сконцентрувалися полки х╕м╕чного захисту з усього Радянського Союзу, та найб╕льше не пощастило людям з П╕вноч╕, як╕ просто не витримували високих температур на четвертому авар╕йному енергоблоц╕.
Жили у палатках в л╕сному масив╕ б╕ля села Стар╕ Соколи ╤ванк╕вського району Ки╖всько╖ област╕ ╕ щодня групами в╕дбували у саме пекло. Василю Овчаруку довелося попрацювати ╕ безпосередньо на енергоблоц╕ (тут, залежно в╕д м╕сця виконання роб╕т, дозволялося бути в╕д 1 до 3 хвилин), ╕ в м╕ст╕ Прип’ят╕, а коли ризик для здоров’я був уже надто великим, — у навколишн╕х селах.
Солдати, без будь-якого ╕ншого захисту, окр╕м марлево╖ пов’язки на обличчях, аби не спекти органи дихання, збирали до оцинкованих контейнер╕в шматки рад╕оактивного граф╕ту — ╕з самого жерла реактора, а пот╕м спускалися л╕фтом з висоти у 50 ╕ б╕льше метр╕в, а на ╖хн╓ м╕сце приходили ╕нш╕. В╕дпрацювавши, у б╕льш-менш безпечному прим╕щенн╕ милися, перевдягалися та, щонайперше, здавали для перев╕рки сво╖ дозиметри, «хитр╕» дозиметри радянського виробництва, як╕ «з╕знавалися», ск╕льки ж схопив ╖хн╕й володар рад╕ац╕╖, лише фах╕вцю за особливих умов. А той кожному записував не б╕льше, н╕ж 0,5 рентгена — такою була межа дозволеного.
Якось Василю Леонт╕йовичу особливо «пощастило» — того дня його т╕ло, здавалося, втратило вагу, в╕н почувався птахом, котрий ось-ось в╕д╕рветься в╕д земл╕. В╕ддавши дозиметр, чолов╕к зрозум╕в, що його зашкалило, ╕ це вже зовс╕м не було половиною рентгена, як заф╕ксували в документах. Що вже казати про людей, якщо «бастували» нав╕ть роботи, з допомогою яких планувалося виконувати найнебезпечн╕ш╕ роботи, — вони виходили ╕з ладу.
А люди трималися. Т╕льки п╕дкашлювали. Хоча й харчували ╖х, як п╕д час звичайно╖ в╕йськово╖ служби. Х╕ба що додаткова банка згущеного молока, що видавалася п╕д час об╕ду, але одна на десятьох. Зовс╕м не схожими були норми харчування для в╕льнонайманих, як╕ в╕дв╕дували ╖дальню у Прип’ят╕, — цей наб╕р калор╕йних ╕ як╕сних продукт╕в просто неможливо було осилити. А бажаючих заробити тод╕ було чимало — ╕ ж╕нки, ╕ д╕вчата, котр╕ просто уявити соб╕ не могли, якою дорогою ц╕ною багатьом з них пот╕м за все це доведеться заплатити.
Роботи у Прип’ят╕ були менш небезпечними. Василь Овчарук разом з ╕ншими брав участь у вив╕льненн╕ споруд в╕д мебл╕в, як╕ треба було складати на машини, що вивозили ╖х у нев╕домому напрямку. Та не в такому вже й нев╕домому. Швидше за все на них чекала така ж сама доля, що ╕ на «рудий» л╕с. Ц╕ сосни, що поруд╕ли в╕д рад╕ац╕╖, виривали з кор╕нням ╕ захороняли у величезних могильниках. Доводилося Василю Леонт╕йовичу й захищати небезпечну забруднену техн╕ку в╕д мародер╕в, аби не наробили вони соб╕ велико╖ б╕ди. В л╕с╕, на окремому майданчику стояла в╕йськова техн╕ка: танки, вертольоти, бронетранспортери, а на окремому — цив╕льний транспорт, яким декому хот╕лося розжитися.
Перед в╕д’╖здом додому солдатам довелося зн╕мати лопатами товстий шар ╜рунту в Житомирськ╕й област╕, який теж кудись вивозився. Бо на ньому могли виростати тепер т╕льки смерть та лихо. Вт╕м, ╕ н╕кому було на св╕й страх ╕ ризик кинути туди зерно — селян евакуювали в ╕ншу, б╕льш безпечну м╕сцев╕сть. Та якщо вони могли забрати ╕з собою хоча б як╕сь пожитки, то м╕сцяни ╕з Прип’ят╕ не мали ╕ такого шансу. Можливо, ще й дос╕ на якомусь балкон╕ «сушаться» клапт╕ чи╓╖сь б╕лизни, а хл╕б на столах давно перетворився на пил. Помирало м╕сто стоячи, не недужало, не квилило, не готувалося до цього завчасно.
Та, на щастя, у Василя Овчарука було сво╓ м╕сто, яке за тривалий час стало р╕дним. Повернувшись додому, в╕н почав нездужати. Пер╕одично його охоплювала жахлива слабк╕сть, яко╖ н╕коли не знав ран╕ше. А одного ранку молодий русявий чолов╕к прокинувся сивим, як д╕д. Йому радили клопотати соб╕ ╕нвал╕дн╕сть ╕ нав╕ть — купувати ╖╖. Та перше було принизливо, а друге взагал╕ неприйнятно. Тод╕ Василь Леонт╕йович ╕ гадки не мав, що насправд╕ це йому зовс╕м не зашкодило б. Не знав, що промайне час ╕ йому, ш╕стдесятир╕чному, доведеться жити на 1192 гривень з надбавкою у 160 грн. на харчування. А ця ж надбавка — на п╕втора к╕лограма б╕льш-менш як╕сно╖ ковбаси.
Дратували ╕ розмови про захмарн╕ пенс╕╖ та величезн╕ п╕льги чорнобильц╕в. Так, йому д╕йсно пропонували взимку пут╕вки до санатор╕ю. Але вс╕ вони були з доплатою, б╕льшою за пенс╕ю, ╕ таких грошей в дом╕ не водилося. Тож встиг в╕дпочити т╕льки раз, на початку дев’яностих, поки пут╕вки були безкоштовними. Що по-справжньому т╕шить, так це 50-в╕дсоткова знижка за оплату комунальних послуг, без не╖ й взагал╕ б не протримався.
Але в цьому в╕н з╕зна╓ться мен╕ т╕льки тепер, бо звичайно поводиться як людина, не обтяжена матер╕альними проблемами. Щороку передплачу╓ «Кримську св╕тлицю» однопарт╕йцям та друзям, тим, кому, на його думку, вона д╕йсно може скрасити с╕р╕ будн╕. Та й в редакц╕ю частенько приходить з гостинцями.
Вт╕м, я все одно не можу збагнути, чому так прохолодно поставилися до чорнобильц╕в-л╕кв╕датор╕в т╕, хто б╕ля керма. Можливо, Василя Леонт╕йовича елементарно обманюють у Пенс╕йному фонд╕, адже наполеглив╕ люди кажуть з╕ свого досв╕ду, що чи не кожному пенс╕онеров╕ не доплачують по 200-300 гривень? Намагався це перев╕рити ╕ пан Василь, слухаючи виступи нашого «найб╕дн╕шого» ╕з «соц╕альних» м╕н╕стр╕в Серг╕я Т╕г╕пка, в яких той скаржився, що через чорнобильц╕в Пенс╕йний фонд Укра╖ни ось-ось вилетить в трубу. Написав листа та одержав в╕дпов╕дь, що все «о’кей» ╕ нема╓ в нарахуванн╕ йому пенс╕╖ н╕яких порушень.
До реч╕, час в╕д часу л╕кв╕датору доводиться п╕дтверджувати сво╓ право нав╕ть на т╕ м╕зерн╕ п╕льги, про як╕ ╕ говорити не зручно. П╕дтверджувати безпосередньо дов╕дкою ╕з Ки╖вського арх╕ву. Бо в М╕н╕стерств╕ соц╕ального захисту Криму не в╕рять н╕ запису в його в╕йськовому квитку, н╕ посв╕дченню л╕кв╕датора, н╕ подяц╕, яку збер╕га╓ Василь Овчарук ╕з 1987 року з╕ словами: «…виявив високу пол╕тичну св╕дом╕сть, дисципл╕нован╕сть, ст╕йк╕сть ╕ мужн╕сть», н╕ нагрудному знаку з посв╕дченням до нього: «Учаснику л╕кв╕дац╕╖ насл╕дк╕в авар╕╖ на Чорнобильськ╕й АЕС».
Тим, хто ма╓ повноваження рахувати наш╕ сп╕льн╕ державн╕ грош╕, все ще зда╓ться, що чорнобильц╕в у кра╖н╕ забагато ╕, намагаючись в╕дс╕яти «фальшивих», у яких здеб╕льшого все ╕ всюди «схоплено», вони натом╕сть ображають чесних людей, котр╕ зовс╕м того не заслужили.
— Якщо мо╓ здоров’я не зазнало шкоди, то чому мене щороку запрошують на диспансеризац╕ю, чому я не можу здавати кров як донор, хоча робив це ран╕ше, чому нарешт╕ нав╕ть оф╕ц╕анткам, як╕ працюють у санатор╕ях для л╕кв╕датор╕в, видають додатковий продуктовий пайок, н╕бито ми й д╕йсно ╓ джерелом небезпеки? — розм╕ркову╓ Василь Овчарук.
╤ мен╕ соромно за тих людей, як╕, в╕двоювавши соб╕ право д╕яти в╕д ╕мен╕ держави, всього цього не хочуть розум╕ти. А щодо Укра╖ни, ╖╖ вол╕ ╕ незалежност╕, переконана, л╕кв╕датор Овчарук ╕ сьогодн╕ нав╕ки заснув би заради не╖ п╕д березою, як це зробили його старш╕ однопарт╕йц╕ в переломний пер╕од нашо╖ ╕стор╕╖.

Тамара СОЛОВЕЙ

Л╕кв╕датори в День пам’ят╕ Чорнобиля. Крайн╕й праворуч . Василь Овчарук

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 26.04.2013 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11696

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков