Версiя для друку Обговорити в форумi

Цьогоріч Київ удев’ятнадцяте вшанував пам’ять великого сина України Степана Руданського (1834-1873 рр.). До 179-ої річниці від дня його народження в Національній науковій медичній бібліотеці України було влаштовано чудову книжково-ілюстративну виставку, а в Національній спілці письменників України, що на вул. Банковій, 2, відбувся літературно-мистецький вечір. Ошатна зала була прикрашена плакатами з зображеннями нашого земляка та фотостендами, які привіз нащадок Степана Руданського Олексій Боржковський зі своїм онуком Олександром.
Відкрив та вів вечір сатирик і гуморист Грицько Гайовий. Серед учасників заходу — поети, письменники, науковці, журналісти. Як завжди, завітали заслужений діяч мистецтв України Василь Довжик, поет Петро Осадчук, поціновувач рідного слова Валерій Павленко, який з теплотою й непідробною щирістю розповів про життєвий шлях нашого земляка.
Нащадок поета Олексій Боржковський у своєму виступі звернувся до присутніх з низкою пропозицій щодо гідного пошанування пам’яті нашого земляка з нагоди його 180-річчя у 2014 році, а саме: відкриття в Ялті у будинку, де мешкав Степан Руданський, музею; поновлення меморіальної дошки на цьому будинку; створення пам’ятника Степанові Руданському. Свого часу міський лікар Ялти подарував місту частину власної землі для фонтана та водогону, невже у цьому місті не знайдеться шматочка землі для встановлення пам’ятника поету й лікарю-подвижнику?
100 років тому, в 1913 році, могилу Степана Руданського в Ялті відвідав педагог, видавець, діяч «Просвіти» Євген Вировий, постать, безсумнівно, визначна. Нужденний надгробок та більш ніж скромний пам’ятник, необгороджена могила вразили його: «Довго простояв я коло могили, потім вклонився побожно великому страднику й одійшов од неї з сумом і соромом: одну могилу маємо в Криму, стілько нас вештається тут, в цьому краї щороку, і за 40 год (С. Руданський помер у 1873 р. — О. Ю.) не спромоглись навіть огорожі поставити...»
І що ж? На календарі рік 2013-й. Огорожі навколо могили немає — масивні чавунні ланцюги, що правили за огорожу, зникли. Бронзовий барельєф давно вкрадено і замінено гіпсовим, що значно поступається першому.

«На могилі не заплаче
Ніхто в чужині, —
Хіба хмаронька заплаче
Дощем по мені».

Цей напис на могилі Степана Руданського — як гіркий докір нам!
Знаменно те, що цього року в селі Дружелюбівці вулицю Петровського перейменовано на Степана Руданського, а в селі Руданському на Шаргородщині встановлено меморіальну дошку нашому землякові. Щиро вдячні всім, хто причетний до цих великих справ!

Ольга ЮРЧИШИНА,
краєзнавець, головний бібліотекар наукової бібліотеки Вінницького національного медуніверситету ім. М. І. Пирогова
с. Іванів Калинівського р-ну,
Вінниччина

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 12.04.2013 > Тема "Українці мої..."