Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3242)
З потоку життя (6478)
Душі криниця (3520)
Українці мої... (1466)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УРОКИ КРИМУ
Часом виника╓ враження, що про Крим в Укра╖н╕ потроху забувають. Не лише перес╕чн╕ громадяни....


РОЗЧАРУВАННЯ. ЩО З НИМ РОБИТИ?
Перебування тут, на самому кра╓чку мого укра╖нного Криму, не да╓ можливост╕ активно╖ участ╕ в...


НЕ ВТРАТИТИ ШАНС!
ел╕та ма╓ об’╓днатися, очистити себе в╕д полови пустомель ╕ лжепатр╕от╕в та зайняти сво╓...


П’ЯТЬ ФАЗ ╤ ОДНА
Взагал╕ само╕дентиф╕кац╕я – процес непростий ╕... болючий. Це – виб╕р на довгий час...


ВИБ╤Р БЕЗ ВИБОРУ
Натом╕сть, п’ята колона йде на вибори досить згуртованою, впевнено набираючи немалу...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 05.04.2013 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#14 за 05.04.2013
СЛОВО ПРО ВАЛЕР╤Я ТАРАСОВА

На спомин...

Доля звела нас п╕всотн╕ л╕т тому, коли були ще пречисто молодими ╕ вчились на укра╖нськ╕й ф╕лолог╕╖ славного Льв╕вського ун╕верситету. З пам’ят╕ не стерлось перше враження. На чергове зас╕дання л╕тстуд╕╖ «Франкова кузня» швидким кроком ув╕йшов новачок. Широкоплечий, кремезний, високий зморшкуватий лоб, при╓мна, добра усм╕шка. Пом╕тивши мою увагу (тод╕ я очолював л╕тстуд╕ю), назвався — першокурсник Валер╕й Тарасов. ╤м’я мен╕ було незнайоме. Це вже згодом, коли ми дружили-браталися, як-то кажуть, одним духом дихали, я знав його, а в╕н м╕й до подробиць житт╓пис.
Х╕ба ж не бува╓ так: ╕з сотень облич западе тоб╕ в душу одне — ╕ ти заворожений ним назавжди? Щось схоже сталось ╕ з╕ мною в╕д зустр╕ч╕ з Валер╕╓м. Чим заворожив-причарував цей богатирсько╖ статури красень? Може, тим, що мав багату, незвичну як на студента, б╕ограф╕ю, може, сво╖ми ориг╕нальними новелами, як╕ захоплено читав на заняттях л╕тстуд╕╖, а в╕дтак «публ╕кував» у довжелезн╕й, на весь коридор, ст╕нн╕вц╕. А може, тим, що був не дуже балакучий, належав до вимираючого племен╕ дивак╕в (у них, справд╕: слово — д╕ло, слово — золото), ╕ попри вроджену дел╕катн╕сть одчайдушно ставав на б╕й з╕ злом безстрашно ╕ безкомпром╕сно. У ньому завжди, ск╕льки пам’ятаю, жив бойовий дух.
В╕н при╖хав до альма-матер ╕з Дн╕пропетровщини, де ╕ народився. Можна чимало розпов╕сти, як нелегко жилося с╕м’╖ Тарасових з п’яти ос╕б. Мат╕р замучили фашисти, батько понев╕рявся в Бухенвальдському концтабор╕. Хлопця виховувала бабуся Векла. П╕сля повернення батько працював на трубному завод╕ в Н╕копол╕, куди перебралася й родина. Тут Валер╕й вчився до сьомого класу. Середню школу зак╕нчив у сел╕ Дермань на Р╕вненщин╕, знамениту тим, що в н╕й свого часу навчалися знан╕ письменники — Улас Самчук та Борис Тен. У ц╕й школ╕ вчителювала його старша сестра — ф╕лолог за фахом. П╕сля школи Валер╕й працював, як ╕ батько, на Н╕копольському трубному завод╕ (в т╕ хрущовськ╕ часи, аби стати студентом, треба було мати двор╕чний стаж роботи). Там, у багатотиражц╕ надрукував сво╓ перше опов╕дання. А 1961 року любов до слова привела в ун╕верситет ╕м. ╤вана Франка. Тож в нього — вдача с╕чеславська, кор╕ння — р╕вненське, закваска — льв╕вська.
Ун╕верситет послав нас учителювати до Криму, у степовий Сов╓тський район. Спочатку мене, а через р╕к ╕ його, в село Восточне. Пам’ятаю, як нестандартно, по В. Сухомлинському, Валер╕й учив д╕тей укра╖нсько╖ мови: ус╕м класом ╕шли на поле чи на берег р╕чки, де наживо збагачували словниковий запас. Така методика була не до вподоби директору-консерватору ╕ в╕н поб╕г скаржитися в райвно. Там скаргу зрозум╕ли по-сво╓му: молодого педагога призначили завучем Восточненсько╖ восьмир╕чки. В ц╕й школ╕ разом з дружиною Тамарою, теж учителем-словесником, орган╕зову╓ музей Керченсько-Феодос╕йського десанту ╕ згодом на основ╕ з╕браного матер╕алу ╕ св╕дчень десантник╕в, тих, що лишилися живими (з кожних десяти уц╕л╕в т╕льки один!), напише пов╕сть «Десант». Вона з’явилась у журнал╕ «Дн╕про» 1973 року ╕ була схвально оц╕нена Павлом Загребельним. А перша книга пов╕стей ╕ опов╕дань п╕д назвою «Десант» побачила св╕т через чотири роки у видавництв╕ «Молодь».
Вогник ентуз╕азму ╕ п╕знання людей не згасав в очах мого друга ╕ в сив╕ л╕та. Одне його не переставало ц╕кавити повсякчас — люди, енерг╕йн╕, д╕йов╕, см╕лив╕ у думках ╕ вчинках. В╕н зневажав тих, хто пишномовно клявся в любов╕ до Укра╖ни, але палець об палець не вдарив для покращання добробуту р╕дно╖ нац╕╖. В основ╕ його документальних пов╕стей ╕з сер╕╖ «Феодос╕я: д╕йов╕ особи» — розпов╕д╕ про людей саме конкретно╖ д╕╖, справжн╕х державник╕в у цьому курортному м╕ст╕ — Олександра Бартен╓ва, Людмилу Борщ, Володимира Шайдерова. А ще ж книги про будн╕ м╕л╕ц╕╖, про во╖н╕в-афганц╕в, не кажучи про сотн╕ гарячих, як саме життя, нарис╕в, статей про земляк╕в-сучасник╕в, опубл╕кованих у пер╕одиц╕ ╕, зокрема, й на стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Та й взагал╕ в ус╕х його книжках, ╕ художн╕х, ╕ документальних (а ╖х понад два десятки), — люди високо╖ морал╕, спрагл╕ живо╖ д╕яльност╕. Чи не тому, що й сам належав до когорти таких людей.
До жодно╖ пол╕тично╖ парт╕╖ за час╕в незалежност╕ в╕н був не причетний (╕з КПРС вийшов ще 1990 року, написавши заяву), проте можу засв╕дчити — його добре знали як голову Феодос╕йського осередку товариства укра╖нсько╖ мови ╕мен╕ Т. Г. Шевченка, як депутата м╕сько╖ ради, як одного з фундатор╕в м╕сцево╖ орган╕зац╕╖ «Крим з Укра╖ною». А в республ╕канськ╕й Сп╕лц╕ письменник╕в в╕н к╕лька рок╕в посп╕ль — заступник голови рев╕з╕йно╖ ком╕с╕╖. ╤ скр╕зь прагнув допомогти. Не кожен може похвалитися таким досв╕дом (╕ автор цих рядк╕в теж), який був у В. Тарасова, адже в╕н ╕з власно╖ вол╕ оп╕кувався вир╕шенням проблем.
Та найповн╕ше Валер╕й сьорбнув от╕╓╖ пол╕тики, коли редагував феодос╕йську м╕ську газету «Победа», орган тод╕шнього м╕ськкому компарт╕╖. Тридцять рок╕в трудився в цьому рос╕йськомовному часопис╕, з них 15 — головним редактором. Ох ╕ муляло ж комун╕стам те, що газета духом укра╖нська, а не пророс╕йська. ╤ вони натискали на вс╕ доступн╕ ╖м важел╕, щоб редактор з рос╕йськомовним пр╕звищем теж «почервон╕в» ╕ взяв курс «на возрождение Союза». П╕ймавши облизня, компарт╕йц╕ по-╓зу╖тськи розправились з непок╕рним: зв╕льнили з посади головного редактора. А йому ж до пенс╕╖ залишалось менше року. Два серцевих напади перен╕с, проте не здався. Нелегко таке нав╕ть уявити. Тод╕ декларован╕ штатн╕ патр╕оти нав╕ч побачили, яка вдача у справжнього укра╖нського патр╕ота, невтомного талановитого письменника Валер╕я Тарасова. Побачили, як конкретними д╕ями треба доводити патр╕отичн╕ почуття.
Того дня в його квартир╕ на вулиц╕ Свиридових у Феодос╕╖ за бес╕дою ми провели чимало часу. Будучи важко хворим, в╕н, як завжди, збер╕гав бойовий дух ╕ говорив т╕льки про життя, не допускав думки про неминуче... «А оце дарунок в╕д хлопц╕в-афганц╕в, — показав на розк╕шний телев╕зор. — Подяка-гонорар за те, що написав про них книжку». ╤ осв╕тив, як т╕льки в╕н ум╕в, доброю щирою усм╕шкою, д╕стаючи з полички ту саму книжку, сол╕дне ╕люстроване видання.
Коли телефон тривожно пов╕домив, що серед живих не стало Валер╕я Тарасова, ця зв╕стка боляче запала в мо╓ серце ╕ дос╕ не в╕дпуска╓. Зранила, напевне, серце кожного, хто знав цього великого труд╕вника на нив╕ нашо╖ духовност╕, невтомного талановитого письменника. В╕риться, що й з берега в╕чност╕ в╕н спонукатиме нас до прац╕ ╕ творчого неспокою. Царство Тоб╕ Небесне, любий друже!

Василь ЛАТАНСЬКИЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 05.04.2013 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11618

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков