Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2963)
З потоку життя (6158)
Душі криниця (3392)
Українці мої... (1447)
Резонанс (1469)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1653)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЧИ ПОТР╤БНА ДИТЯЧА ПРЕСА УКРА╥Н╤?
Дитяча преса потр╕бна вс╕м – ╕ юним читачам, ╕ батькам, ╕ осв╕тянам.


ХТО ОТРИМА╢ ПЕРШУ Л╤ТЕРАТУРНУ ПРЕМ╤Ю ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА?
20 листопада зак╕нчився пер╕од висунення претендент╕в на здобуття л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕...


ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА СН╤ГОМ МЕТЕ...
Серед численних свят церковного календаря у народному побут╕ чи не найб╕льш “ж╕ночим”...


СВ╤ТЛИЧН╤ В╤ТАННЯ КРИМСЬКОМУ ╤НЖИРУ
От ╕ завершився конкурс. Чудове починання!


«Я – Л╤ТО, ГОЛОСИСТЕ ТЕПЛЕ Л╤ТО»
Сьогодн╕, в першому сво╓му грудневому числ╕ Поетична Св╕тлиця представля╓ сво╓му читачев╕ в╕рш╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 22.03.2013
«ТУТ МИ СТАЛИ ЛЮДЬМИ, УКРА╥НЦЯМИ СИР╤Ч...»
Василь МАРСЮК

У поета - юв╕лей!
Нашому поету Василю Марсюку – 75! Нашому, бо в╕н кримський, адже мало хто осп╕вав Крим так, як в╕н. В╕н ╕ донецький, бо народився ╕ вир╕с у Донбас╕, теж осп╕вавши його так, як мало хто ╕з поет╕в. Так само в╕н ╕ черкаський, де тривалий час жив ╕ творив, в╕н же – ╕ ки╖вський, де нин╕ живе ╕ трудиться. А загалом Василь Марсюк – наш всеукра╖нський, бо життя ╕ творч╕сть присвятив сво╖й В╕тчизн╕. Тому не випадково йому належать так╕ рядки: «Ус╕ ми станемо п╕ском ╕ глиною, безсмертя наше – з Укра╖ною!».
В╕д щирого серця в╕таючи юв╕ляра ╕ бажаючи йому довгих творчих л╕т, пропону╓мо читачам доб╕рку його нових в╕рш╕в. Н╕хто не скаже про поета краще, н╕ж його твори.

Василь МАРСЮК
«ТУТ МИ СТАЛИ ЛЮДЬМИ, УКРА╥НЦЯМИ СИР╤Ч...»

Б╤ЛЯ МОРЯ

Хоч я не марин╕ст, а б╕ля моря
навколо нього крутяться думки,
неначе милий друг
 з╕ мною поряд,
а бриз — як дотик н╕жно╖ руки.
Однак н╕ друга, н╕ руки,
 н╕ слова —
все розчинилось, як у мор╕ с╕ль,
лиш перед зором
 далеч б╕рюзова,
а за плечем —
Ай-Петр╕ гострий шпиль.
Але чому так хочеться сп╕вати
╕ Чорне море перейти убр╕д,
коли сюди з далеко╖ Еллади,
мов леб╕дь, приплива╓
 теплох╕д?
В житт╕ не раз я мав
 пригоди дивн╕
╕ мав би вже насититись сповна,
та оч╕ незнайомо╖ грекин╕
мене притягують,
 мов як╕р глибина.
Х╕ба то гр╕х — п╕знать нов╕
 глибини,
коли сидить в поетов╕ моряк,
коли мо╖х бажань хапк╕ рибини
ще не попались часов╕ на гак?
Тому ╕ йду до моря
 в час погожий,
коли у вечоров╕й нап╕втьм╕
в╕дходить теплох╕д,
на птицю схожий,
╕з постаттю гречанки на корм╕.
01.09.2012 р.

КУРОРТНА КОМПАН╤Я

Я все тут бачив: гори, небо.
╤ що я в Ялт╕ знов роблю?
В╕дпочиваю сам в╕д себе,
хоч сам гуляю, сам ╕ сплю.
Ну, правда, сн╕даю в компан╕╖ —
с╕мейна пара москвич╕в —
╕ маю слухать ╖хн╕ ман╕╖,
що Крим не той, не т╕ харч╕…
«Тут Укра╖ни т╕льки мало,
а все тут ╓, — я мовив ╖м, —
та Укра╖ни б╕льше стало
╕з появл╓н╕╓м мо╖м.
Я на Пегас╕, маю зброю,
╕ т╕льки жаль, що одинак,
хоч тут, було, й один козак
проти орди ставав до бою».
Сус╕ди п’ють слабенький чай
╕ дружбою лоскочуть нерви,
╕ все в╕д мене зазвичай
ждуть братолюбства, мов у церкв╕.
Дивлюсь ╖м в оч╕, а не в рот,
╕ бачу в них сн╕ги Сиб╕ру.
Неначе й грамотний народ,
але нав’язливий надм╕ру.
Насильна дружба — хай ╖й чорт! —
в╕дом╕ нам ╖╖ кайдани.
╤ справд╕, що це за курорт,
якщо в╕н сипле с╕ль на рани!?
13.01.2013 р.

БОГОМОЛ

Богомол на мо╓му в╕кн╕
прил╕пивсь ╕ зл╕тати не хоче,
наче тр╕ска, стирчить ц╕л╕ дн╕,
а ночами хить-хить, як листочок.
╤ кому в╕н поклони б’╓
на в╕кн╕ в електричн╕м пром╕нн╕?
Спогляда╓ безсоння мо╓
╕ поклони п╕сенн╕й Богин╕.
Спогляда╓ м╕й ялтинський храм:
ст╕л, св╕тильник,
 папери ╕ кр╕сло…
Вс╕ ми молимось власним богам,
бо у св╕т╕ земному нам т╕сно.
Кожен гр╕╓ св╕й клаптик душ╕,
аби в╕н не вмирав н╕коли.
Я люблю вас, н╕чн╕ сторож╕ —
оп╕вн╕чн╕ жерц╕-богомоли!
24.08.2012 р.

Б╤ЛЯ ПАЛАЦУ СОФ╤╥ РОТАРУ
╤рон╕чний експромт

Проходжу повз в╕ллу «Соф╕я»,
де «Чехов ╕ «Дама з собачкою»*,
та в гост╕ зайти я не см╕ю,
хоч ╕ дружив з╕ сп╕вачкою.
Колись в буковинськ╕й долин╕
нас п╕снею зв╕в Всевишн╕й.
Вже Соф’я давно на вершин╕,
а я — альп╕н╕ст н╕кудишн╕й.
Отож уклонюся Чехову,
що тут, як швейцар, бронзов╕╓.
Хай дама з собачкою декому
здаться хазяйкою в╕лли!
27.08.2012 р

* Скульптурна композиц╕я на ялтинськ╕й набережн╕й

╤НТЕРВ’Ю

Чи скучив я за Ки╓вом?
Питання не просте.
Душею ми вол╕╓мо
туди, де хтось нас жде.
Мене ж н╕хто не жде там —
н╕ друг, ан╕ жона,
бо р╕дний д╕м поета —
його самотина.
Чи будуть ще питання
про плани на майбуть?
Так, Ялта — це остання
моя любов, мабуть!
19.09.2012 р.

ЗАВТРА

Я не знаю, що буде завтра,
╕ навряд, що це буде мед.
Св╕т ╕з мене ладнав динозавра,
але все-таки вийшов поет.
Я не дуже корився влад╕
╕ медалями не обр╕с,
а п╕д час галасливих парад╕в
все т╕кав до Дн╕пра чи в л╕с.
Тих╕ води ╕ зелен-д╕брови,
прибережн╕ п╕ски ╕ поля,
з вами в╕в я найкращ╕ розмови
╕ тепер розмовляю здаля.
А бувало, ходив ╕ в пар╕,
м’яв, як пост╕ль, ночами жита,
та минулися юност╕ чари,
поруч ходить тепер самота.
Св╕т нагаду╓ царство т╕ней,
р╕дних мало осталось облич,
нав╕ть цв╕т весняний — як ╕н╕й,
╕ бездонн╕ша кожна н╕ч.
Може, й завтра мене не стане,
все ж я в╕рю в одне ╕з див,
що не зникну, а просто розтану
в тих просторах, як╕ любив.
11.01.2013 р.

НАД РОССЮ

Ярославов╕ на згадку
Здрастуй, Рось,
 р╕чко л╕т мо╖х давн╕х!
Мир тво╖м берегам
 ╕з фонтанами верб!
Я колись пропадав
 у густих тво╖х плавнях,
де Дн╕про, як сестру,
 пригорта╓ тебе.
На хрещатих лугах
 наш╕ крила м╕цн╕ли,
в гайдамацьких ярах
 ми топтали стежки,
надривали серця нам
 кумейськ╕ могили,
де п╕д тракторний гул
 важко сплять козаки.
Тут у тиш╕ с╕льськ╕й
 ще лелеки клекочуть,
пролетить наче з ╕ншого св╕ту
авто.
Хай у гордих столицях
 нас знати не хочуть,
та в╕д цих берег╕в
 нас не зрушить н╕хто.
Я колись тут тулився
 у згорблен╕й хат╕,
що ╕ дос╕ сто╖ть, але поряд
 м╕й син
д╕м прегарний зладнав.
 У висок╕й к╕мнат╕
я вчуваю, як дишуть довкола л╕си.
В╕╓ в╕тром сюди
 допотопний Межир╕ч,
в╕╓ кан╕вський Родень,
 де зв╕вся Тарас.
Тут ми стали людьми,
 укра╖нцями сир╕ч,
тут я вдруге родивсь,
 як покинув Донбас.
Ми╓ Рось береги,
 ми╓ нам бос╕ ноги.
Жде нас к╕нь, в грудях маючи
 сто к╕нських сил.
Я тут в╕чн╕сть прожив
 ╕ ще житиму довго
в райських заростях верб,
 у задум╕ могил.
2012 р., Черкащина
* * *
Прощай, село! Романтики нема.
В старих садах снують
одн╕ бабус╕.
╤ вдень п╕щана вулиця н╕ма,
╕ уноч╕ тут тихо, як у вус╕.
Ну, ╕нколи л╕ниво гавкне пес,
здаля почувши гурк╕т
 мотоцикла,
та ще п╕вн╕, зневаживши
 прогрес,
без телефон╕в сп╕лкуватись
 звикли.
Села нема вже, вибралось
 до м╕ста.
Та й там його не видно, не чутно.
На свято т╕льки п╕сня голосиста
десь ╕з бетонки випурхне
 в в╕кно.
Тод╕ згада╓ш вулицю п╕щану,
бузок п╕д хатою
 ╕ споришевий дв╕р,
руд╕ поля у сивин╕ туману,
╕ в далин╕ знайомий осок╕р.
25.01.2013 р.

ДУРНА КОРОВА

Ой, дурна я корова, дурна!
Все тягнуся туди, де краще,
де попастися добре — ╕ на! —
заробляю бича, як ледащо.
При дороз╕ то сонях скубну,
то, мов меду, скуштую гороху.
А х╕ба я для себе все мну?
Ну й дурн╕ пастухи, ╖й-богу!
Хто ще вим’я таке несе,
повне й б╕ле, немов паляниця?
╤ телятко мене поссе,
╕ надо╖ть з в╕дро молодиця…
А попастися н╕де. Луги
розорали, канавами зрили,
над р╕кою тепер береги
облис╕ли, як чорн╕ могили.
Ой, дурна я корова таки!
╤ вноч╕ мен╕ паша сниться,
пахнуть кв╕тами в неб╕ з╕рки,
й м╕сяць пахне, як св╕жа копиця…
20.11.2012 р.
* * *
По довг╕й розлуц╕
степом ╕ду донецьким,
тихо ступаю, тихо —
п╕д╕ мною
працюють люди.

НЕЗЛАМНИЙ БУДЯК

Степ немалий, а вир╕с я над яром,
де сн╕г до травня,
 а при злив╕ — сказ:
вода з пол╕в
 з таким несеться шалом,
що зносить все найслабше.
 Це Донбас.
А я стою. ╤ вс╕ мене обходять,
коза приблудна
 нав╕ть не скубне,
лише джмел╕ мен╕ все л╕то
 годять,
╕ павучки обсновують мене.
Ще хлопчаки, що йдуть
 ╕з колосками,
зривають боязко одну з мо╖х
 корон…
Перед╕ мною степ, ╕ селище
 з садками,
а п╕д горою шахтний терикон.
Ус╕ сп╕шать. То с╕ють, а то косять,
женуть кор╕в. Гудуть десь
 по╖зди.
Я не сп╕шу.
 Мен╕ дивитись досить…
Якби ото ще трохи п╕дрости!
Вноч╕ до з╕р д╕став би головою
╕ рожев╕в би в неб╕, наче Марс.
А я в яру. Н╕чого. Тут постою.
Без мене весь Донбас —
 то не Донбас.
20.11.2012 р.

ПОЛИН НА ТЕРИКОН╤
(Балада)

Вбили мене злодюгани в закон╕
╕ закопали на терикон╕.
Витягли т╕ло мо╓ на верх╕вку,
вирили в мертв╕й пород╕
 дом╕вку.
В неб╕ св╕тились тод╕ не з╕рки,
т╕льки убивц╕в мо╖х цигарки.
В тиш╕ один, см╕ючись,
 прохрип╕в:
«Чесних хова╓мо вже
 без гроб╕в!»
╤нший додав: «В╕н тепер —
 фараон,
вже п╕рам╕дою став терикон».
Трет╕й гарикнув:
 «Не смейся, народ!
Боссы нас тоже пустят в расход».
Роки минули.
 Кр╕зь ржаву породу
я ╕з могили пробивсь на свободу,
вибивсь тоненьким стеблом
 полину
╕ подивляюсь згори в далину.
Там за копрами,
 за димом завод╕в
д╕м м╕й сто╖ть
 ╕ дружина там ходить,
син п╕дроста╓ ╕ все мене жде…
Ех, якби знало дитя золоте,
де я, ╕ хто я, ╕ що це з╕ мною,
миттю приб╕гло б сюди ╕з водою,
пити б дало мо╖м стеблам
 сухим —
хоч би разок пошепталися з ним!
Я розказав би, за що мене вбито
╕, як собаку, в пород╕ зарито.
Ма╓ в╕н знати,
 хто вкрав наш╕ статки,
хто тут зав╕в сатанинськ╕
 порядки.
Зна╓ хай син, бо життя
 не просте —
хай не бадиллям у св╕т╕ зросте!
Жду я, тягну я до нього долон╕,
сивий полин на терикон╕…
27.01.2013 р.

П╤Д ГРОЗОЮ

Прожив я немало, н╕вроку,
╕ затишок мав би любить,
але ╕ в посив╕л╕ роки
люблю, як над св╕том гримить.
Якраз ось насупилось небо
╕ блискавки кроять лазур…
Тривожно мен╕ не за себе,
бо я виростав серед бур.
Життя — це не довга агон╕я,
не сонний н╕чний каганець,
╕з юност╕ був у полон╕ я
гартованих в грозах сердець.
Н╕чого, що юн╕сть одкв╕тла,
що молод╕сть впала, як пл╕д —
букети сл╕пучого св╕тла
мен╕ ще дару╓ св╕т.
Н╕чого, що крешуть грози,
земну потрясаючи твердь:
поез╕я вища за сльози,
а воля сильн╕ша за смерть.
Хай небо гуркоче про в╕чне,
ключ╕ нам до раю ку╓…
О щастя мо╓ блискавичне —
життя проминуще мо╓!
07.01.2013 р.
* * *
Юним я почувався ╕ в сорок,
сад новий посадив в ш╕стдесят,
а тепер вже дивитися сором
теплим поглядом в оч╕ д╕вчат.
Неможливого прагнути глупо —
вс╕ те знають, ╕ я те кажу,
але в╕рю у долю не тупо,
не одну перейшовши межу.
Зрозум╕╓ мене калина,
╕ старий виноград збагне.
Ось би ж╕нка одна повинна
зрозум╕ти такого мене.
Вже не манять н╕ грош╕, н╕ слава,
н╕ гран╕тне, ан╕ золоте,
бо душа моя нелукава
лиш до не╖ бузково цв╕те.
Знаю, пристрасть моя
 безрозсудна,
хоч розумна навряд чи бува.
Баламутна, таки баламутна
посив╕ла моя голова!
14.01.2013 р.

П╤ЗН╢ ЖНИВУВАННЯ

Бувають у полях
 зап╕знен╕ жнива,
коли погода чинить перешкоду.
╤ п╕зн╓ жнивуваннячко — овва! —
щось довго йде в душ╕ мого
 народу.
Я теж, як п╕зн╓ яблуко в саду,
╕ п╕зно цв╕в, ╕ набирався соку,
╕ т╕льки в листопадову сльоту
на гол╕й г╕лц╕ висну одиноко.
╤ хай вже л╕тн╕ грози в╕дгули
╕ серпень вже в╕дпах
 загуслим медом,
та ще бринить в мен╕
сумне «курли» —
немов прощання юност╕
 з поетом.
Блаженне все, що вчасно
 в╕дцв╕ло!
Блаженне все,
 що вчасно впало плодом!
Ус╕м сво╖м збереженим теплом
я под╕люсь до зернятка
 з народом.
08.02.2013 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11563

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков