Версiя для друку Обговорити в форумi

Право

ВІКТИМОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТА ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ ПОТЕРПІЛОГО
У НОВОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНІ УКРАЇНИ

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК), що його було підписано Президентом України 13 квітня, в Страсну п’ятницю, набрав чинності 19 листопада 2012 року [1]. Зазначений Закон визначає порядок кримінального провадження та містить новели, які досі не були притаманні вітчизняному кримінально-процесуальному законодавству. На наш погляд, заслуговують на увагу як фахівців, так і пересічних людей кримінологічні новели та особливості, що їх містить новий КПК, зокрема, його віктимологічні аспекти. Проблема полягає у тому, що попри свою значущість і центральне місце у події кримінального правопорушення, в трикутнику Злочинець – Злочин – Жертва, остання, зокрема особистість потерпілого, менше всього досліджується повно та всебічно. Далеко не завжди з’ясовується психолого-кримінологічна характеристика потерпілого як індивідуума, а тому й не враховується в подальшому при виробленні заходів протидії злочинності.
Кримінологічна наука з часу виникнення (XVIII ст.) й до сьогодні по своїй суті є аполітичною та неупередженою. Її основне завдання, на підставі узагальнення та аналізу, — давати максимально повну оцінку стану злочинності, розкривати її причини та умови, а також об’єктивно висвітлювати роль і місце як окремих індивідів, так і певних соціальних груп та прошарків суспільства в палітрі кримінальних правопорушень, що їх вчинено на певній території за певний проміжок часу. Предметом дослідження науки кримінології є злочинність як соціальне явище, детермінанти злочинів (причини, умови, корелянти), особа злочинця, а також заходи щодо профілактики злочинності. Безпосередньо предметом віктимології є також і жертва злочину – особа, яка потерпіла (постраждала) від кримінального правопорушення. А тому повне та всебічне дослідження в кримінальному провадженні віктимологічних питань має важливе, а деколи й вирішальне значення для розкриття злочину, встановлення осіб, які його вчинили, причин і умов, які призвели і сприяли вчиненню злочину, а також для вжиття заходів протидії злочинності та попередження нових правопорушень. Досліджуючи віктимологічні аспекти злочинності, більшість вчених зауважують та вважають за важливе і необхідне всебічне вивчення моральних і психологічних якостей особи – жертви злочину, особливо, коли така особа мала певний вплив на вчинення злочину [2, с. 21; 3, с. 139-147; 4, с. 8; та ін.]. За останні роки до найбільш фахових у цьому контексті, на нашу думку, слід віднести працю відомого вітчизняного кримінолога В. Тулякова, положення, висновки та рекомендації якої не втратили актуальності й у наш час [5]. Що ж до спеціальних досліджень віктимологічних аспектів і особливостей статусу потерпілого у новому КПК – то вони поки що відсутні.
Метою статті є змістовний аналіз норм нового КПК, які регламентують процесуальне становище жертви злочину – постраждалого (потерпілого) від злочину та пропозиції щодо зміцнення його правового статусу. Так, у ст. 55 нового КПК визначено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа (виділено мною – Р. С.), якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і яка після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого (ч. 3 ст. 55 КПК). Є очевидним специфічність за новим КПК статусу та віктимологічної характеристики потерпілого – юридичної особи, щодо якої навіть складно, наприклад, вжити термін «жертва злочину». У новому КПК відсутня як така стадія порушення кримінальної справи. Потерпіла особа шляхом подачі заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення має право ініціювати внесення про це правопорушення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що і буде початком досудового розслідування (ст. 214 КПК). При цьому важливим є те, що відмову у прийнятті та реєстрації заяви про кримінальне правопорушення Закон (ч. 4 ст. 214 КПК) не допускає, а сам факт прийняття заяви та її реєстрації має бути підтверджено документом, який видається потерпілому.
Новою у Законі (ч. 7 ст. 55 КПК) є також норма про те, що якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності (виділено мною – Р. С.) може бути залучена до кримінального провадження як свідок. Зазначено, що це положення не поширюється на провадження, яке здійснюється у формі приватного обвинувачення. При цьому у справах приватного обвинувачення потерпілий має право подати заяву про вчинення кримінального правопорушення лише протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення (ст. 478 КПК).
Правовий статус потерпілого у новому КПК (ст. 55. КПК) отримав подальше зміцнення за рахунок значного розширення прав потерпілого, їх детальної регламентації та поділу на: а) права під час кримінального провадження; б) права під час досудового розслідування; в) права у ході судового провадження в будь-якій інстанції. За законом (ч. 2 ст. 55 КПК) процесуальні права та обов’язки потерпілого особа тепер набуває з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам’ятка про його процесуальні права та обов’язки. Процесуальний статус потерпілого (ч. 3 ст. 93 КПК) передбачає його право здійснювати збирання доказів (виділено мною – Р. С.) і, чого не було до цього, подання їх слідчому, прокурору, слідчому судді, суду (п. 3 ст. 56 КПК). Як і раніше, потерпілий має право, а не зобов’язаний давати або ж відмовитися від давання показань під час досудового розслідування та судового розгляду (ч. 2 ст. 95 КПК). У разі давання показань потерпілий зобов’язаний давати правдиві показання під загрозою кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 224 КПК, ст. 384 КК). Обов’язок доказування обставин, що складають предмет доказування у кримінальному провадженні, у передбачених КПК випадках покладається також на потерпілого (ч. 1 ст. 92 КПК).
Логічним є запитання, чи гарантує новий КПК більш надійний захист прав потерпілого від кримінального правопорушення, чи новий Закон більш ефективний у справі боротьби зі злочинністю? На перший погляд, так. Разом з тим, аналіз деяких положень (наприклад, ч. 7 ст. 55 КПК) дає змогу дійти певних невтішних висновків. По-перше, в КПК закладено «законні» підстави для впливу і тиску на постраждалу (потерпілу) особу з боку зацікавлених осіб з метою виключити кримінальне провадження та уникнути відповідальності. Має місце порушення принципу публічності, який задекларовано у ст. 25 КПК і де визначено, що «прокурор і слідчий розпочинають досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення…». По-друге, є певне порушення правила, що будь-яка особа у кримінальному процесі може мати відповідний, передбачений законом статус, але аж ніяк не «або-або», за своїм вибором чи за вибором органу досудового розслідування. На етапі досудового розслідування може скластися ситуація, коли у кримінальному провадженні фактично будуть відсутні письмові показання потерпілого від злочину, що в свою чергу не сприятиме повному та об’єктивному вивченню обставин злочину, особи злочинця, а також особи потерпілого. Новелою нового Закону є норма (ч. 1 ст. 58 КПК) про те, що представником потерпілого – фізичної особи у кримінальному провадженні може бути лише особа, яка має право бути захисником, тобто лише адвокат. Навіть близькі родичі позбавлені права здійснювати захист обвинуваченого. Таким чином, на відміну від попереднього КПК тепер потерпілий не є вільним у виборі захисника своїх прав, як це гарантує ст. 59 Конституції України. Зазначену норму КПК, на наш погляд, не можна вважати навіть колізійною, адже очевидним є звуження прав людини, визначених Основним Законом держави, а тому ст. 58 КПК має бути приведено у відповідність до ст. 59 Конституції України та усунено монополію адвокатських послуг. Представником потерпілого – юридичної особи, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник цієї юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 58 КПК). Згідно зі ст.ст. 59, 44 КПК, якщо потерпілим є неповнолітній або недієздатна чи обмежено дієздатна особа, то до участі в процесуальній дії разом з нею має залучатися її законний представник – батьки (усиновлювачі), опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний. Вбачається не зовсім логічним, коли представник потерпілого (ст. 58 КПК) може брати участь у кримінальному провадженні, а законний представник неповнолітнього або недієздатного чи обмежено дієздатного потерпілого (ст. 59 КПК) залучається до участі лише в процесуальній дії (виділено мною – Р. С.) і, що є нічим іншим як рестрикцією, тобто обмеженням, прав зазначених осіб.
Цікавою новелою вітчизняного КПК є право потерпілого на медіацію, тобто примирення з підозрюваним, обвинуваченим на всіх стадіях кримінального провадження шляхом ініціювання або згоди на укладення угоди (ст.ст. 468-473 КПК). У передбачених законом випадках таке примирення є підставою для закриття кримінального провадження. Новим у цьому сенсі є те, що сам злочин щодо особи набуває нового правового формату, формату її власності та стає предметом угоди (про примирення), як у цивільному праві за умови задоволення певних, зокрема, матеріальних вимог потерпілого. Враховуючи незадовільне матеріальне становище значної частини суспільства, а також стан правосвідомості та ментальність співвітчизників (мається на увазі не тільки потерпілий), не виключена можливість якщо не масового, то вибіркового застосування цього правового інституту і, відповідно, уникнення окремими підозрюваними (обвинуваченими) заслуженої кримінальної відповідальності.
Законом (п. 10 ст. 56 КПК) передбачено право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди. Новим у цьому сенсі є те, що така шкода потерпілому може бути компенсована за рахунок Державного бюджету України, правда з певним застереженням: «у винятках і в порядку, передбачених законом» (ч. 3 ст. 127 КПК). Важливо, що вперше у вітчизняному кримінальному провадженні на практиці може бути зреалізована давно задекларована Основним Законом України (ч. 2 ст. 3) конституційна норма про те, що забезпечення прав людини є головним обов’язком держави. Для суспільства загалом і кожної людини зокрема дуже важливо, щоб правовий механізм відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому державою, який, сподіваємось, буде запроваджено, став дієвим та ефективним. За результатами досудового розслідування тепер буде складатися обвинувальний акт, у якому слідчий обов’язково повинен вказати анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання (не реєстрації – Р. С.), а також громадянство (п. 3 ст. 291 КПК). Про особливості потерпілого – юридичної особи та необхідність вказувати її дані чи відомості в статті чомусь не зазначається. Отже, як і майже десять років тому, все ще залишається актуальним висновок провідного вітчизняного вченого-кримінолога А. Закалюка про те, що «є підстави твердити, що теоретичні та особливо методолічні проблеми розробляються не глибоко, не достатньо творчо.., професійний кримінологічний аналіз не проникає в глибину процесів і явищ злочинності, її чинників та практики боротьби з нею» [6, с. 5]. Будучи соціально-правовою наукою, кримінологія на підставі чинних законів за більш повного, якісного та раціонального використання методів і методик, зокрема й кримінально-процесуальних, безумовно, має резерви щодо збільшення внеску у справу боротьби зі злочинністю. Нагальна потреба вироблення ефективних практичних заходів контролю за злочинністю та попередження вчинення нових злочинів переконує у необхідності більш активного розвитку в Україні такого самостійного наукового напрямку, як «Кримінально-процесуальна кримінологія» [7]. І що в свою чергу буде сприяти успішній реалізації положень нового кримінального процесуального законодавства України.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України (текст). – К.: «Центр навчальної літератури», 2012. – 254 с.; 2. Криминология. Перевод с чешского. Под ред. д. ю. н. Н.А. Стручкова. – Москва, Прогресс, 1982. – 240 с.; 3. Криминология: Учебник для вузов / Под ред. д. ю. н. В.Н. Бурлакова, д. ю. н. Н.М. Кропачева. – СПб.: – Санкт-Петербургский университет. Питер, 2004. – 427 с.; 4. Криминология: Учебник / Беляев Н.А., Волгарева И.В., Кропачев Н.М. и др. Под ред. В.В. Орехова. – СПб.: – Изд-во С.- Петербургского университета, 1992. – 216 с.; 5. Туляков В.А. Виктимология (социальные и криминологические проблемы) / В.А. Туляков // Юридическая литература. – Одесса, 2000. – 336 с.; 6. Закалюк А.П. Стан та перспективи розвитку кримінологічної науки в Україні / А.П. Закалюк // Вісті Кримінологічної Асоціації України. Альманах. Випуск 1. – Харків, Вид-во Національного університету внутрішніх справ, 2004. – С. 3-16.; 7. Савонюк Р.Ю. Кримінально-процесуальна кримінологія: до визначення поняття, об’єкта та предмета / Р.Ю. Савонюк // Матеріали IV звітної наук.-практ. конференції професорсько-викладацького та курсантського (студентського) складу Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ: У 2 ч. – Сімферополь. ДОЛЯ, 2002. Ч. 1. – С. 115-117.

***

Житель кримського міста Саки, який два роки тому загубив паспорт, став боржником банку, що вимагає погашення боргу в розмірі 15 тисяч грн. Про це повідомляє відділ зв’язків з громадськістю та ЗМІ кримської міліції, передає кореспондент УКРІНФОРМу.
«У Сакський міськвідділ міліції звернувся 30-річний місцевий житель, який повідомив, що став жертвою шахрайства – за загубленим ним 2 роки тому паспортом невідомими оформлено кредит у розмірі 15 тисяч гривень», – повідомили у кримському главку МВС.
За даними міліції, чоловік отримав письмові претензії з приводу погашення кредиторської заборгованості. Потерпілий спочатку не надав значення повідомленню банку, вважаючи лист помилкою, однак, отримавши інформацію про свій борг повторно, звернувся до міліції.
У даній ситуації правоохоронці побачили ознаки злочину, передбаченого ст. 190 КК України. Міліцією розпочато розслідування з метою встановлення осіб, що скористалися чужим паспортом і присвоїли кошти банку.
Податкова міліція Донецької області виявила сто підприємств, зареєстрованих на підставних осіб. Про це повідомляє прес-служба ДПС області.
«Співробітниками податкової міліції ДПС у Донецькій області виявлено групу осіб, яка займалася перереєстрацією підприємств на підставних осіб і надавала послуги з прискореної процедури банкрутства керівникам платоспроможних підприємств. За 2012-2013 рр. цією групою було перереєстровано на підставних осіб близько 100 підприємств. Надалі ці підприємства використовувалися у схемах ухилення від сплати податків», — йдеться у повідомленні.
Для ініціювання процедури банкрутства у Господарському суді Донецької області члени групи з використанням бланків простих векселів створювали неіснуючу (фіктивну) заборгованість.
За попередніми оцінками, збитки від діяльності цієї групи, що складається з трьох чоловік, — понад 7 мільйонів гривень. Ведеться слідство.
Прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом розкрадання бюджетних коштів посадовцями Коломийської міськради та приватного підприємства на зведенні пам’ятника Івану Франку. Про це кореспонденту УКРІНФОРМу повідомили в прес-службі прокуратури Івано-Франківської області.
«Посадові особи Коломийської міської ради та одного з приватних підприємств розікрали 115 тис. грн. бюджетних коштів на роботах зі зведення постаменту до пам’ятника Івану Франку. За фактом розкрадання бюджетних коштів Коломийською міжрайонною прокуратурою розпочато кримінальне провадження за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України», — повідомляє прес-служба обласної прокуратури.
За словами правоохоронців, коломийські чиновники внесли завідомо неправдиві відомості до актів приймання виконаних робіт та завищили їхню вартість. Зведення постаменту до пам’ятника Франку розпочалося торік, у травні, на замовлення Коломийської міськради. Завершилось воно в жовтні минулого року, заявлена вартість робіт склала 659 тис. грн.

Роман САВОНЮК
доцент, кандидат юридичних наук,
заслужений юрист АР Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2013 > Тема "З потоку життя"