Версiя для друку Обговорити в форумi

Червоною ниткою крізь історію української літератури полум’яніють слова величної і мужньої Лесі Українки. Життєпис поетеси назавжди поєднався з Кримом, тут вона жила і творила, боролась за своє здоров’я. Кримські шанувальники творчості Лесі Українки пильно оберігають все, що пов’язує доньку Прометея з півостровом.
Я дізналася, що щорічно проводиться творчий конкурс серед учнів та студентів, присвячений славетній український поетесі, і вирішила взяти участь у змаганні, тим самим висловити свою пошану і захоплення цією неймовірною жінкою. Мене надихає сила її слів, що збереглася крізь століття і зараз розпалює полум’я у серцях людей, її незламність, сила духу.
Я вирішила написати твір, висловити те, що викликають у мене думки Лесі Українки і разом із її віршами вирушила у подорож в пошуці своєї мрії. Для мене це стало не просто змаганням з іншими учнями, а боротьба із самою собою. Чи вдасться мені з палких слів поетеси викувати свою мрію, чи не загублюсь у лабіринті думок, почуттів? І мені вдалося. Я ніколи не відчувала такого вихору емоцій, як тоді, коли дізналася про свою перемогу. Тепер мені стало зрозуміло, що гасло «Змагаймось за нове життя!», під яким проходить конкурс, дійсно має закарбувати у серце кожен, хто хоче боротися за своє місце під сонцем.
Лірика Лесі Українки ховає у собі особисті таємниці поетеси. Кожен, хто намагається донести її вірші до слухача, наштовхується на цю невидиму стіну. Я вирішила спробувати віднайти таємницю поезії «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», яка зачарувала мене. Ці слова просто пропалюють папір відвертістю, тендітністю і стражданням, вірою, надією. Мандруючи сторінками її біографії, спогадів про Сергія Мержинського, якому присвячений вірш, я намагалася зрозуміти і пізнати ці почуття і дійшла висновку, що витримати таке здатне не кожне серце.
2 березня, на урочистому відкритті й змаганнях у номінації «Декламація» я мала нагоду подивитися, як кожен розуміє вірші та слова Лесі Українки, усвідомити, наскільки сягає талант поетеси, що крізь століття молодь вклоняється і захоплюється її поезією. Мене було нагороджено Дипломом II ступеня, і я щиро раділа, що змогла хоч трішки зрозуміти цю загадкову історію справжнього кохання сильної жінки.
Наступного дня, 3 березня, для переможців конкурсу була організована екскурсія до музею Лесі Українки в Ялті. У місті нас зустрічала весна. Вікові гори, тихий гомін моря, яскраве сонце дарували енергію, відчуття пробудження. Музей, захований у зелені дерев, здавався казковим. Біля будинку, де колись жила і творила Леся Українка, встановлено пам’ятник поетесі. Вона, втомлена і задумлива, втілена із каменю, дивиться на шлях до моря, що долала при житті. І наче у тій споруді заховалась часточка болі Лесі Українки, що зазнала вона у своїй Тридцятилітній війні.
На другому поверсі будинку, у чотирьох невеликих кімнатах, і заховалась уся історія життя поетеси в Ялті. Книги, видані ще за її життя, портрети, листи, рукописи, на яких своїми стрімкими рядками створювала шедеври української літератури, стіл, фортепіано, фотографії, рушники — все це ще пам’ятає Її. Навіть запах тут інший. Гомін міста сюди не долітає. У цьому будинку час ніби зупинився. Згадувались безсмертні рядки: «Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає...». Усе тут пам’ятає її, тож дійсно жива вона не лише у серцях своїх прихильників. Традиційно біля фортепіано Лесі лунали вірші. Тиха домашня атмосфера музею, палкі слова поетеси зачаровували і вражали. Мені було важко повірити, що саме у цих стінах народжувалися безсмертні ці слова, саме тут жила «богиня легкокрила» — фантазія і натхнення Лесі Українки.
З теплими словами привітання виступила палка прихильниця творчості доньки Прометея, заслужений працівник культури АР Крим, доктор філологічних наук, кримська поетеса Світлана Кочерга. На згадку про цей пам’ятний день вона усім подарувала збірку своїх віршів.
Потім усі відправилися на прогулянку містом. Валентина Адамівна Овсійчук, голова методоб’єднання вчителів української мови та літератури м. Ялти, сказала, що можна відвідати могилу видатного українського поета, талановитого лікаря Степана Руданського. І ми вирішили віддати шану письменнику. Дорога до старого кладовища, де похований Степан Руданський, вела нас далеко вгору. І серед величавої тиші гір та дерев ми побачили пам’ятник славетному поетові, що з постаменту задумливим поглядом оглядає місто.
У кінці нашої подорожі Валентина Адамівна ознайомила нас із місцевим дивом: біля музею Лесі Українки два дерева переплелися і вросли стовбурами. Шанувальники поетеси порівнюють ці дерева з Лесею та Сергієм Мержинським. Ця історія кохання вражає самопожертвою. Щирі почуття Лесі Українки не знайшли відгуку у серці Мержинського, для якого поетеса була лише вірним другом, проте саме вона була з ним до останнього його подиху. І саме в Ялті парості дивної квітки кохання засіялися у серці Ломикаменя, Лесі Українки.
Нам дали змогу не просто побачити місця, де жила і творила велична поетеса, речі, котрі колись належали їй, а доторкнутися до історії, до тих таємниць доньки Прометея, що й досі приховує місто. Мені хочеться висловити вдячність та пошану всім, хто створює цей чудовий конкурс, що дає змогу розвиватися й зростати, віднайти, повірити в себе. Наснаги вам та процвітання! Тож «Змагаймось за нове життя!»

Христина ЖДАН,
учениця 10 класу Стальнівської ЗОШ I-III ступенів
Джанкойського району,
переможець IX Всекримського конкурсу учнівської та студентської творчості «Змагаймось за нове життя!» в номінації «Твір», II місце в номінації «Декламація»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 15.03.2013 > Тема "Душі криниця"