Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3197)
З потоку життя (6418)
Душі криниця (3506)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1503)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1672)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ДИВОВИЖН╤ ╤СТОР╤╥ КРИМУ» У МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛ╤
26 лютого у Мистецькому арсенал╕ в╕дкри╓ться виставка «Дивовижн╕ ╕стор╕╖ Криму».


УРОКИ КРИМУ: ПОПРИ ТРАВМУ, МИ МА╢МО ЗНАЙТИ СИЛИ ДЛЯ РОЗВИТКУ
Виступ учасника Нестор╕всько╖ групи ╢вгена Гл╕бовицького у Кримському дом╕ п╕д час вечора,...


ОДИНОЧН╤ П╤КЕТИ В КРИМУ: ВИКЛИК ОКУПАНТАМ
Б╕льше 80 суд╕в у справах кримськотатарських патр╕от╕в провела в один день т.зв. "кримська влада"...


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Поширюйте цього листа. Ма╓мо застоювати себе, св╕й Край. Хто, як не ми?


КОР╤ННЕ НАСЕЛЕННЯ ВИТ╤СНЯЮТЬ З КРИМУ
Про це йдеться в допов╕д╕ "Пол╕тичн╕ пересл╕дування в Рос╕╖": ш╕сть м╕сяц╕в 2017 року.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2003 > Тема "Крим - наш дім"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 15.08.2003
В КРАЮ СИНІХ СКЕЛЬ
Олекса Ющенко

(Продовження. Поч. у № 32).
Тут, в "Коктебелі", завжди відчуваєш присутність волошинського духу, не покидає тебе думка про творчість, і насправді натхнення дарує тобі море, манлива височінь Карадагу, повита синім маревом, як степова далечінь... А відвідаєш будинок поета, окинеш зором полиці з безцінними книгами, збірниками поезій, шедеврами світової класики, і охоплює миттєво отой настрій, поклик для свого шукання образного слова. Розмаїтість поетичних форм Максиміліана Волошина, його чи не перший в російській поезії вінок сонетів, створений 1909 року саме в цьому коктебельському, вже легендарному будинку, та навіть "на скале, замкнувшей зыбь залива, судьбой и ветрами изваян" його профіль -все владно кличе до праці.
Кожен, хто перебував у цьому поетичному куточку, міг похвалитися, покидаючи його, своїм хоч невеличким надбанням - свіжими віршами чи сторінками прози.
Не дивно, що свої акварелі Волошин озаглавлював теж поетичними рядками, їх мистецька довершеність викликає подив: колір і слово - в органічному єднанні.
Якось я запитав у Максима Тадейовича, як написався вірш "Шахва" в "Коктебелі" 26 травня 1940 року. Він відповів:
- Саме стелажі бібліотеки Волошина та й шахва в тому домі, що я побачив, і викликали те написання. Згадалась своя шахва.
У вірші "Мені приснилась шахва жовта..."
Я безпомильно пам'ятаю
Її рисунки - всі жилки,
І на дверях наліво, з краю
Два поліровані сучки.
А з шахви - пахощі кориці,
Цитрини, кави, давнини,
Цейлонські, яфські таємниці
Незвіданої глибини.
Волошинська аура, його мандрівки - все це якоюсь мірою викликало рядки
"І я в фотелі староденній,
І порваний Густав Емар".
Все це - психологія творчості.
- Взагалі, - продовжив свою розповідь-згадку Максим Тадейович, - не лише "Коктебель" "винен" у появі деяких моїх віршів. "Море і солов'ї", присвячені Павлові Тичині, написані в Ялті 1939 року. В 1940 році - сонет про диригента Дранішнікова "Смерть чародія", а також "Свиснув овлур за рікою" - теж в Коктебелі того ж року.
Нарешті полюбив я Крим
Як друга друг, як милу милий,
А не на те, щоб похвалили
За кілька копійчаних рим.
Та й поза всім Кримом виникала потреба згадати Коктебель. Тому-то з'явився чудовий переклад сонета Максиміліана Волошина "Стемнілим золотом і жовчю напоїв вечірній час горби", який увійшов до збірки "Зимові записи" (1964 р.). До цієї ж збірки увійшов і вірш "Вуж", написаний в Коктебелі 23 червня 1962 року.
То рік останнього приїзду до Коктебеля нашого видатного поета.
Приїзду Максима Тадейовича завжди раділи в "Коктебелі" не лише письменники України, а й представники інших країв, республік.
Цю шанобу передав у вірші і Терень Масенко:
Ти, серце, лиш одно завчи:
Ще від часів Волошина
Були тут світлі зустрічі
Між друзями хорошими.
І добра ця традиція,
Й лірична ерудиція -
В снігах не розпорошена.
І справді - зустріч з поетом - щасливий день, як мовиться в прислів'ї Сходу. Особливо ж з таким нашим патріархом, як Максим Рильський.
У колі я щасливому,
Де пустка мислю вклечана,
І далеч сонцем радісним
І вітром забезпечена!
Учителю красивому,
Лиш срібному, не сивому,
Вклоняюсь я Максимові
Щоранку і щовечора.
Ті, що роками йшли житейським морем, тут чарувались хвилюючим, багатоколірним Чорним морем.
А господиня Будинку Волошина, його берегиня Марія Степанівна запрошує жителів з різних будиночків у саду завітати в той заповітний Дім, що ніби символічний, легендарний корабель, нерухомо стоїть над самим морем - Дім Поета.
Берегиня здається спочатку "замкнутою", чи гордовитою, навіть мовчазною. Перше враження після кількох зустрічей міняється - вона просто заклопотана всілякими справами - господарчими, побутовими: то щось треба підремонтувати в будинку - шукання майстрів, домовленість, та й стеження за якістю роботи. На все треба мати час - то дехто нарікає на неуважність чи на брак культури, "мало інтелігентності". Коли ж минає господарська га-рячка, вона стає невпізнанною - уважна, ввічлива. Збираємось біля будинку і вона захоплено розповідає не лише про свого незабутнього чоловіка, мужнього, гостинного, а й про все, що є в Домі, про речі, про те, як в час війни ті речі і п'ять тисяч книг переховувала, багато чого закопувала в землю, зберегла картини - а як то важко було зберегти саме картини, аби не зіпсувались. До всього треба докласти не лише рук, а й розуму. Все зберегла. І постає перед нами, слухачами, сива дружина, жінка, як символ вірності.
Волошина так і називає: "великий художник і поет", а по гостинності ніхто його не перевершив.
В нього бували Горький, Шаляпін, Бунін, Купрін, Олексій Толстой... Та хіба всіх перелічиш? А Цвєтаєва, Ахматова, Гумільов... Тоді, 1960 року, Марії Степанівні виповнилось сімдесят три, а пам'ять - як свіжа ранкова морська хвиля... Багато прикростей звідала вона і від Літфонду СРСР - був же випадок, коли хотіли відібрати будинок... За всім треба слідкувати - там стеля протікає, там труба обвалюється. Спасибі, студенти не раз допомагали, яких приютила на літо в нижній частині будинку...
А той Літфонд скільки років користується всім будинком, який заповів для письменників Волошин...
Вона не лише розповідає про Волошина, а й добре декламує по пам'яті - навіть рядки великого твору "Дім поета".
Одного разу я з сином татарського поета Каві Наджмі окремо завітали до неї. Вона показала всі речі Волошина, навіть "балерину", створену з корінців винограду, люб'язно подала для перегляду книги і передруки: "Россия", "Дикое поле". Показала і "Кобзаря", і чимало інших українських книг. "Він же любив Україну, і народився там".
Сидимо, переглядаємо книги.
"Ось там, де ви сидите, сидів Горький із Олексієм Толстим. Горький казав Волошину: "Ви ідеаліст. Вам тут добре буде. (Це 1917 року). А я поїду. Бо хвораю. Мені треба не тільки тепленького краю, а й спокійного!" Саме так казав він. (І тут Марія Степанівна перехрестилась). А Волошин не кинув Росію".
Одного разу у Волошиної були ми з професором Мануйловим, дослідником творчості Волошина. Він готував збірку творів поета до перевидання. Просив передать вітання Олександру Білецькому, що я потім і виконав, повернувшись до Києва.
Дні в "Коктебелі" не подібні один на другий: то без перерви праця, то сходимось - особливо під вечір - і починаються розмови. Ось, наприклад, які бувають розмови. Хтось згадав байку білоруса Кіндрата Кропиви "Кіт на лаврах". Той кіт виконував свої обов'язки - ловив мишей. А потім йому ніби остогидло таке полювання і він наказує господарю хати: - Ану, злови мені мишу!" І почалось продовження!
- Кажуть, Айтматов закінчив роман "Волчиха".
А хтось про білоруський журнал "Вожик" ("Їжак") сказав: "Надто обстрижений цей орган гумору!"
Продовженням став анекдот про Рябка:
- За що тебе вигнали з двору?
- Хотів лизнуть господаря, та чомусь гавкнув!
А знавець чуваської літератури повідомив про звірині метафори у поезії Якова Ухсая: ботинки франта йому здаються жовтими качатами, картопля - баранячими лобами, і сонце заходить так близько від землі, що навіть заєць може дістатись до нього одним стрибком!
Йому заперечують: хіба ж качата звірі? То майбутні птиці!
Це - своєрідне дозвілля. Ділимось знахідками - не лише підібраними камінцями, а й порівняннями, епітетами, наприклад: одинока скеля Юнга - прибігла, здивована морем так і застигла... Чи не я, мов скеля та, стою перед тобою і не можу підібрати слова, щоб передать твою красу...
Відносно ж знахідок камінців, то в цій "галузі" опісля Марієтти Шагінян друге - жіноче - місце належить Вірі Єніній. Вона "полює" камінці не на пляжі, а їде в Щебетівку, звідти в куточок, що зветься Кози, - там їй найбільше щастить.
З чоловіків найбагатшим зібранням каміння хвалився - і не дарма - Олександр Євгенович Миронов, що мав свою хатку біля подвір'я нашого Будинку творчості. Він знавець халцедонів, агатів та ще багатьох знахідок.
Він жоден шторм не проворонив,
Ніхто його не перегонив -
Перевиконує свій план!
Стиліст і каменяр Миронов,
Кримчак... із Мінська. Це - талан!
Свої "палати" як оздобив -
Дорожче царських всіх палат!
Горить каміння - вища проба -
Там сердолік, а тут - агат.
Придумав отаку мороку,
Що б'ють поклони, знай, щороку
І Звягінцева й Шагінян.
Між каменярами - титан!
На цьому, певне, має ренту,
Від нього - лихо конкуренту!
Щодня за камінням він вируша,
Та не скам'яніла ще й досі душа.
Особа, як бачите, він не проста:
Камінний володар, а ніжність зроста!

(Закінчення  буде).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2003 > Тема "Крим - наш дім"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1154

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков