"Кримська Свiтлиця" > #11 за 15.03.2013 > Тема "Українці мої..."
#11 за 15.03.2013
В СВО╥Й ХАТ╤ — СВОЯ Й ПРАВДА, ╤ СИЛА, ╤ ВОЛЯ!
Руслан Морозовський ВИРУЧАЙМО КОЗАК КОЗАКА!
Укра╖нц╕, ми публ╕ка чемна, ╤ тому в нас пану╓ лихвар. А нахабна брехня чужоземна — Це для нас наймодн╕ший товар. По житт╓в╕й дороз╕ до моргу Нас веде псевдов╕ра сл╕па, Ми м╕ня╓м попа на парторга, А парторга ╕знов на попа. Нам обман, як на чоботи вакса, Як лампаси на син╕ штани. Ми м╕ня╓м ╤суса на Маркса, Нам обидва — ╕кони вони. Нам потр╕бн╕ гареми турецьк╕, Бо куди б ми здавали сестер, Поки хитр╕ юфи та жванецьк╕ Обхохмили нас, наче тетер? Н╕би й справд╕, для того з народу Лився поту кривавий пот╕к, Щоб який-небудь зайда-заброда, Обшахра╖вши нац╕ю, вт╕к... На козацьк╕м, на р╕дн╕м простор╕ Бусурман демонстру╓ нам честь — В╕н залазить на Ки╖вськ╕ гори, В╕н буду╓ на горах мечеть. Навчання нам до м’якого м╕сця, Ми не хочемо вчитись, хоч плач, Нам би дрантя з чужого охв╕стя, Та на шию чужий налигач. Обдеруть нас хай банки та трасти, Бо для того й ╕снують вони, А дозволять нам тр╕шечки красти — Ми щаслив╕ тод╕, як слони. Без чужинця не зробимо кроку, Служим в╕рним йому холу╓м, А якщо ╕ народим пророка — Ми негайно його прода╓м. Не потр╕бно нам Р╕дно╖ В╕ри, Не потр╕бен прадавн╕й обряд... ╤ тому нас жеруть бузув╕ри Ц╕лу тисячу рок╕в п╕дряд. Але нав╕ть беззахисн╕ в╕вц╕ Чують нюхом ходу хижака. Схамен╕ться, брати укра╖нц╕, Виручаймо козак козака! ╤ громи розумово╖ битви Виб’ють клином безвиход╕ клин. ╤ збагне рят╕вн╕ алгоритми Укра╖нсько╖ матер╕ син.
В СВО╥Й ХАТ╤ — СВОЯ Й ПРАВДА, ╤ СИЛА, ╤ ВОЛЯ!
Зустр╕ч для вас
Ще з минулого року, коли у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» вперше була опубл╕кована доб╕рка в╕рш╕в Руслана Морозовського з його книги «Поклик роду», наш╕ читач╕ просили розпов╕сти трохи б╕льше про автора — так вразили ╖х яскрав╕, образн╕, в╕дверт╕, категоричн╕, закличн╕ поетичн╕ рядки. «Надзвичайна концентрац╕я думки й образу, як╕ просто вистр╕люють ╕ влучають у ц╕ль, пробуджуючи св╕дом╕сть сплячих, — така поез╕я Руслана Морозовського» — це рядки з анотац╕╖ до книги. Як же нашому приспаному укра╖нству треба сьогодн╕ таких будител╕в! ╤ ось я у Ки╓в╕ в гостях у заступника голови Всеукра╖нського об’╓днання ветеран╕в, голови ради стар╕йшин соборного козацтва Укра╖ни «С╕ч», головного редактора часопису «Запов╕т батьк╕в», досл╕дника, журнал╕ста, поета Руслана Юр╕йовича Морозовського. ╤ перше запитання, нав╕яне його поез╕╓ю: з яких кра╖в, якого роду, зв╕дки цей дар Божий – будити Словом, Руслане Юр╕йовичу? — Я родом з В╕нницько╖ област╕, села Мазепинц╕, так воно ран╕ше називалося. Пот╕м радянська влада його перейменувала на Л╕сог╕рку. ╥м було незручно, що там Мазепа згаду╓ться. М╕й р╕д, батьки, д╕ди ╕ нав╕ть прад╕ди були с╕льськими вчителями. Батько був нав╕ть директором школи деякий час. Я виростав у середовищ╕, близькому до природи. На мою св╕дом╕сть надзвичайно вплинула доля мого д╕да — Порфира Семеновича, якого було репресовано у 1930 роц╕. Я народився через 10 рок╕в, але добре запам’ятав ╕стор╕ю, як п╕сля написано╖ кимось кляузи — що д╕д н╕бито закопав зброю — його мордували у Бердич╕вськ╕й тюрм╕. Нам перекопали весь город, зброю не знайшли, але д╕да у тюрм╕ протримали ц╕лий р╕к, пот╕м сказали, що не винен, але додому в╕н прийшов уже хворий на сухоти. ╤ через якийсь час його не стало. Д╕довому братов╕ прийшлось ще г╕рше, бо в╕н був у гайдамаках ╕ його розстр╕ляли. Моя бабуня Ольга Андр╕╖вна мала велику зл╕сть на Стал╕на ╕ вчила мене малого, що Стал╕н – бандит. Вона була дуже в╕дверта ╕ н╕чого не боялась. Один ╕з мо╖х предк╕в був Семен Пал╕й, можливо, той самий, козацький полковник, кер╕вник нац╕онально-визвольних повстань укра╖нського народу. Мама знала дуже багато народних укра╖нських п╕сень, таких, що зараз н╕де ╕ не почу╓ш, в такому дус╕ я виховувався. У нас було досить кочове життя, батьк╕в переводили туди, де потр╕бн╕ були вчител╕, тому зак╕нчив школу я в сел╕ Сальниц╕. Це було справжн╓ козацьке село. Народ був прогресивний, не затурканий, хоч комуняцька пропаганда не вщухала. Пригадую, при╖жджав лектор, який розпов╕дав, н╕би укра╖нськ╕ письменники завжди вчилися в Рос╕╖ (бо така була установка), а великий укра╖нофоб Б╓л╕нський вчив нашого Шевченка. Та люди не боялися ╕ впевнено на под╕бних з╕браннях висловлювалися, що це не так! За профес╕╓ю я — ╕нженер, зак╕нчив пол╕техн╕чний ╕нститут. Пам’ятаю, коли був маленьким хлопчиком, читав щоденник одного свого родича. У нього теж була непроста доля — його пересл╕дували, не давали ходу, йому довелось т╕кати на Кавказ, де в╕н зак╕нчив в╕йськову школу. Загинув п╕д Ковелем у в╕йну, але вже як Герой Радянського Союзу. Коли я читав його спогади, враження — в╕дчував, що це талант до письма. Можливо, той ген у мен╕ й озвався. — В ╤нтернет╕ я вичитала, що Ви — Р╕днов╕р. ╤ в передмов╕ до т╕╓╖ доб╕рки в╕рш╕в у «Св╕тлиц╕» говориться, що Ви прагнете до кожного укра╖нського серця донести болючу правду про зраду Р╕дних Бог╕в, щоб воскресити прагнення в╕дродити Р╕дну В╕ру. Зараз, коли, зда╓ться, вже н╕хто ╕ н╕ в що не в╕рить, а якщо десь ╕ ставить публ╕чно св╕чку чи хреститься, то лише тому, що йому це виг╕дно, – як, даруйте за тавтолог╕ю, ПОВ╤РИТИ У В╤РУ, про яку ми, а особливо молодь, практично н╕чого не зна╓мо? Що воно таке – Р╕дна В╕ра? ╤ х╕ба ж вона може конфл╕ктувати, скаж╕мо, з десятьма християнськими запов╕дями, як╕, можливо, ╓дин╕ ще стримують людство в╕д самознищення? — Стосовно християнських запов╕дей — в╕дпов╕м одразу. Вчитайтесь, наприклад, у десяту запов╕дь — ╕ задумайтеся: не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ан╕ раба його, ан╕ нев╕льниц╕ його, ан╕ вола його, ан╕ осла його, ан╕ всього, що у ближнього твого... Виходить, й дос╕ ╓ раби ╕ рабин╕... ╤ якщо справд╕ мо╖ брат чи сестра потрапили в рабство, я не можу нав╕ть забажати ╖х визволити? Ми, на жаль, сл╕по в╕римо в те, що нам пропов╕дують, не зна╓мо всесв╕тньо╖ ╕стор╕╖, не замислю╓мося, не здогаду╓мося нав╕ть, що ╕стор╕я повторю╓ться, програму╓ться, ╕ св╕дчення цьому — та ж Б╕бл╕я, яку просто треба уважно читати. А чи зна╓те ви, що сценар╕й страшно╖ укра╖нсько╖ трагед╕╖ — Голодомору — у Свят╕й Книз╕ прописаний? Будь ласка, цитую: Б╕бл╕я. Перша книга Мойсея: Буття, глави 41-47 41: 39 ╤ сказав фараон Йосипу: 40 «Ти будеш (панувати) над мо╖м домом, а сл╕в тво╖х уст буде слухати весь м╕й народ. Т╕льки троном я буду вищий в╕д тебе». 43 ╤ поставив його (фараон) над ус╕м ╓гипетським кра╓м... 47 Земля (╓гипетська) С╤М РОК╤В ДОСТАТКУ РОДИЛА на повн╕ жмен╕. 48 ╤ з╕брав Йосип усю ╖жу семи рок╕в, яка була в ╓гипетському кра╖, ╕ вм╕стив ╖жу по м╕стах. 49 ╤ з╕брав Йосип зб╕жжя дуже багато, як морський п╕сок, аж перестав рахувати, бо не було вже числа. 53 ╤ ск╕нчилися с╕м л╕т достатку, що були в ╓гипетськ╕м кра╖. 54 ╤ почали наставати роки голодн╕. ╤ БУВ ГОЛОД в усьому ╓гипетськ╕м кра╖, а ХЛ╤Б БУВ. 55 Але виголодн╕в увесь ╓гипетський край, ╕ народ почав кричати до фараона про хл╕б. А фараон сказав усьому ╢гиптов╕: «╤д╕ть до Йосипа. Що в╕н вам скаже, те й роб╕ть». 57 ╤ прибували з ус╕╓╖ земл╕ до Йосипа купувати поживи... 42: 6 А Йосип — в╕н володар над тим кра╓м, в╕н продавав хл╕б усьому народов╕ т╕╓╖ земл╕. ╤ прибули Йосипов╕ брати... 25 Йосип наказав, щоб наповнили ╖хн╕ м╕шки зб╕жжям (зерном голодних ╓гиптян), а ср╕бло ╖хн╓ вернули кожному назад, ╕ дали ╖м поживу на дорогу. ╤ ╖м зроблено так. 47: 13 А хл╕ба не було в ус╕м т╕м кра╖, бо голод став дуже тяжкий. ╤ виснажився ╓гипетський край. З╕брав Йосип усе ср╕бло, яке було в ╓гипетському кра╖ та кра╖ ханаанському, за поживу, яку вони купували. 14 ╤ Йосип вн╕с те ср╕бло до фараонового дому. 15 ╤ вичерпалося ср╕бло в ╓гипетському кра╖ та ханаанському. ╤ прибув увесь ╢гипет до Йосипа, говорячи: «Дай же нам (нашого) хл╕ба! Нав╕що нам умирати..?» 16 А Йосип сказав: «Дайте свою худобу, а я дам вам (вашого хл╕ба) за вашу худобу, якщо вичерпалося ср╕бло». 17 ╤ вони приводили худобу свою до Йосипа. ╤ дав ╖м Йосип хл╕ба за коней. ╤ за отари, ╕ за череди худоби, ╕ за осл╕в. ╤ в╕н того року постачав ╖м хл╕б за всю ╖хню худобу. 18 ╤ ск╕нчився той р╕к, ╕ вони прибули до нього другого року, та й сказали йому: «Н╕чого не залишилося перед нашим паном, — х╕ба що наше т╕ло ╕ наша земля! 19 Нав╕що ми ма╓мо вмирати..? КУПИ НАС ╤ НАШУ ЗЕМЛЮ ЗА ХЛ╤Б. ╤ будемо ми ╕ наша земля РАБАМИ фараонов╕. А ти дай нас╕ння, — ╕ будемо жити, ╕ не помремо, ╕ земля не опуст╕╓».
20 А Йосип купив усю землю ╓гипетську для фараона, бо ╓гиптяни спродували кожен сво╓ поле... ╤ стала земля фараоновою. 23 ╤ сказав Йосип до народу: «Оце купив я сьогодн╕ вас ╕ вашу землю. Ось вам нас╕ння, — ╕ зас╕йте землю». 25 А вони в╕дказали: «Нехай же знайдемо мил╕сть в очах нашого пана, — ╕ станемо РАБАМИ...» А Йосип поклав це за постанову на ╓гипетську землю аж до сьогодн╕шнього дня... А тепер з ╓гипетсько╖ земл╕ перенес╕мося на нашу гр╕шну, укра╖нську. В мо╓му сел╕ Мазепинц╕ через к╕лька хат в╕д нашого двора ж╕нка в те лихол╕ття зарубала ╕ з’╖ла свою нев╕стку... Мен╕ ╕ зараз не в╕риться — от я, доросла людина вже, — що таке може бути... ╤ це тяж╕╓ й дос╕ над нашим народом — мову у нас в╕дбирають, а тепер ╕ за землю взялися... Але переломним моментом, в╕дколи я почав звертатися до Р╕дно╖ В╕ри, стала Чорнобильська катастрофа, яка дала страшне послаблення нашо╖ нац╕╖, люди ще недооц╕нюють це. Пам’ятаю, як вразила мене стаття Олеся Гончара «З╕рка Полин», про яку згаду╓ться в Б╕бл╕╖ у книз╕ Об’явлення св. Йоана Богослова 8:10-11: «╤ засурмив трет╕й Янгол, ╕ велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. ╤ спала вона на третину р╕чок та на водн╕ джерела. А ймення зор╕ т╕й Полин. ╤ стала третина води, як полин, ╕ багато з людей повмирали з води, бо зг╕ркла вона...». «Чорнобиль» — це синон╕м слова «полин». Якщо в Б╕бл╕╖ ╓ пророцтво З╕рки Полин, я подумав, що там ╓ ╕ про Голодомор. ╤ знайшов... Конфуц╕й говорив: «Б╕йся пророк╕в, вони не т╕льки пророчать, але й зд╕йснюють». Перед тим, як китайц╕ почали будувати Китайську ст╕ну, у когось в голов╕ ж мав виникнути цей план! Найстар╕ша частина муру була збудована ще в VII стол╕тт╕ до н. е. ╢гипетська цив╕л╕зац╕я розвивалась приблизно у той же пер╕од. Але ╓гиптяни будували п╕рам╕ди, гробниц╕, тобто п╕клувались про померлих, а не живих. А колосальна китайська культура, захищена тою ж ст╕ною, розвивалася ╕зольовано. Китайц╕ не зрадили власно╖ в╕ри, зберегли мову, письмо, традиц╕╖, землю, тому Китай ╕ сьогодн╕ процв╕та╓! А в╕д цив╕л╕зац╕╖ вселенського значення ╢гипту залишилися т╕льки п╕рам╕ди. Повн╕стю зм╕нений етн╕чний склад населення, мова, ╕╓рогл╕ф╕чне письмо геть забут╕, хоча, наприклад, китайська грамота, над якою не хазяйнував Йосип, до сьогодн╕ живе. Ста╓ зрозум╕лим, що механ╕зми пророцтв ╕ ╖хньо╖ реал╕зац╕╖ не зм╕нилися з б╕бл╕йних час╕в ╕ донин╕: пророку╓ш, досяга╓ш необмежено╖ влади ╕ зд╕йсню╓ш власне пророцтво. ╢дине, що для цього потр╕бне, — це слухняний, зомбований, легков╕рний народ. «К╕нц╕ св╕ту», загибель цив╕л╕зац╕й – р╕ч рукотворна, керована зусиллями певних людей. На що мають розраховувати укра╖нц╕ в так╕й Укра╖н╕? На те ж саме, що сталося з ╓гиптянами в стародавньому ╢гипт╕. ╤ це триватиме доти, доки не постане твердиня Укра╖нсько╖ ╤де╖ на державному р╕вн╕. — В╕дродження в╕ри, духовност╕ — дуже тривалий процес. Як Ви вважа╓те, ск╕льки у нас в Укра╖н╕ «не сплячих» людей, як╕ под╕ляють Ваш╕ погляди ╕ стануть п╕д Ваш прапор? ╤ що треба робити, щоб ╖х було б╕льше, – наст╕льки, щоб п╕сля яких-небудь чергових вибор╕в Укра╖на, нарешт╕, прокинулася ╕ншою? — Б╕льш╕сть нещасть наших — в╕д неточност╕ нашого мислення. Ця неточн╕сть й породила оте горезв╕сне обивательське — «а яка р╕зниця?». Ми не розум╕╓мо, що наша безд╕яльн╕сть, ╕нертн╕сть спонука╓ загарбник╕в д╕яти р╕шуч╕ше ╕ нахабн╕ше. Нам, укра╖нцям, загнаним попередньою ╕стор╕╓ю в чагар╕ вчорашнього д╕алектичного матер╕ал╕зму чи в сьогодн╕шн╕ нетр╕ чужих, ворожих роду нашому псевдов╕рувань, не одразу вда╓ться розп╕знати простоту в╕дпов╕д╕. ╤ в╕дбува╓ться з нами це тому, що еталони ╕стини, яку ми дос╕ шука╓мо, нам колись були п╕дтасован╕, ╕ п╕дтасовка ця залиша╓ться нами непом╕ченою. Ми зможемо перемогти лише тод╕, коли, як китайц╕, не зрадимо р╕дно╖ мови, культури, земл╕, в╕ри. Володимир Великий привселюдно з╕брав ╕ знищив укра╖нськ╕ тотеми, обереги перед прийняттям християнства. ╤ дуже скоро ще одна колосальна цив╕л╕зац╕я — Ки╖вська Русь — зникла. Наш видатний поет Василь Стус влучно писав: «Гадаю, що перша помилка — в╕зант╕йський обряд, що нас, найсх╕дн╕шу частину Заходу, прилучив до Сходу. Наш ╕ндив╕дуал╕стично-зах╕дний дух, спертий деспотичним в╕зант╕йським православ’ям, так ╕ не зм╕г вив╕льнитися ╕з ц╕╓╖ дво╖стост╕ духу, дво╖стост╕, що витворила згодом комплекс лицем╕рства. Дух православ’я тяжким каменем упав на молоду невизр╕лу душу народу — призв╕в до ж╕ночност╕ духу як атрибута нашо╖ духовност╕. Зал╕зна дисципл╕на татаро-монгол╕в запл╕днила рос╕йський дух, додавши йому агресивност╕ ╕ п╕рам╕дальност╕ будови. Укра╖нський дух так ╕ не зм╕г видряпатися з-п╕д цього тяжкого каменя». Нам треба виховувати сво╖х д╕тей, в╕дроджувати свою укра╖нську в╕ру, зрада яко╖ призвела до страшних насл╕дк╕в — незахищеност╕, несв╕домост╕. Кожна в╕ра — ун╕кальна, ми — ун╕кальн╕. Наш народ мордували, не давали розвиватися, говорити сво╓ю мовою, знищували рабством, в╕йнами, голодомором, репрес╕ями, п╕дм╕ною понять, перекрученням нашо╖ св╕домост╕, але ми ╓! Значить, не так╕ ми вже й слабк╕! А спас╕ння — в об’╓днанн╕, знаннях, в╕дродженн╕ того, що ми втратили, але що неможливо знищити, поки ╓ т╕, хто може це понести на сво╖х плечах...
Розмовляла Юл╕я КАЧУЛА * * * Доб╕рку в╕рш╕в Руслана Морозовського з книги «Поклик роду» можна почитати в електронному арх╕в╕ «КС» за посиланням — http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=10677
А сьогодн╕ ми пропону╓мо уваз╕ читач╕в фрагменти передово╖ статт╕ головного редактора журналу «Запов╕т батьк╕в» Р. Ю. Морозовського про наше укра╖нське буття.
УКРА╥Н╤ – СТАТУС НАЦ╤ОНАЛЬНО╥ ДЕРЖАВИ, А НЕ ГАНЕБНУ РОЛЬ МУЛЬТИКУЛЬТУРНОГО Б╤ЗНЕС-ПРОЕКТУ ЕТНОФОБ╤В
Право – це не те, що хтось да╓ нам; право – це те, чого н╕хто не може у нас в╕дняти. Ремс╕ Кларк, Генеральний прокурор США 60-х рок╕в ХХ стол╕ття
...Один з дотепних учасник╕в чергового телешоу «Велика пол╕тика», на якому була зроблена одна з перших спроб загально╖ оц╕нки результат╕в та перспектив укра╖нських вибор╕в 2012 р., визначив нин╕шню незалежну Укра╖ну не як нац╕ональний, не як пол╕тичний, а як хоч ╕ ген╕альний, але всього-на-всього банальний б╕знес-проект. Принаг╕дно згаду╓ться колишн╕й, к╕льканадцятир╕чно╖ давност╕ висл╕в, який недоброзичливц╕ свого часу приписували Юл╕╖ Тимошенко, про те, що так звана держава Укра╖на – це не що ╕нше, як закрите акц╕онерне товариство. Сьогодн╕ вже мало хто заперечить очевидн╕сть под╕бних визначень... Таким чином держав╕ Укра╖на, щоб ╕ надал╕ не залишатися чужим, зловорожим до укра╖нц╕в б╕знес-проектом, необх╕дно негайно в╕дновити статус укра╖нського нац╕онально-пол╕тичного державного утворення. Хто це зробить? Н╕хто, кр╕м укра╖нц╕в! В Укра╖н╕ мешка╓ ряд талановитих, шанованих ус╕ма укра╖нцями, нацменшин, д╕яльн╕сть яких регламенту╓ться положеннями окремого, п╕дписаного Президентом Леон╕дом Кравчуком ще 25 червня 1992 року «Закону про нац╕ональн╕ меншини в Укра╖н╕ № 2494-Х╤╤», який скрупульозно викону╓ться, в тому числ╕ стосовно надання кожн╕й з нацменшин особливих, забезпечених окремими рядками щор╕чного державного бюджету, прив╕ле╖в. Жодних под╕бних законодавчих акт╕в, н╕ конституц╕йних положень, що регламентували б житт╓д╕яльн╕сть етн╕чних укра╖нц╕в, в Укра╖н╕ нав╕ть близько нема╓. Висновок простий – укра╖нство, як окрема, ун╕кальна титульна, кор╕нна, споконв╕чна етнонац╕ональна сп╕льнота, упродовж двох десятил╕ть псевдонезалежност╕, як це анекдотично не виглядало б, займалося чим завгодно, кр╕м правового та матер╕ального забезпечення можливостей власного, суто укра╖нського, громадсько-пол╕тичного поступу, тобто – власного позитивного розвитку н╕бито у «власн╕й» держав╕. Тому й нема н╕чого дивного в тому, що н╕ серед статей Конституц╕╖ Укра╖ни жодного пункту щодо механ╕зм╕в забезпечення нац╕онально-соц╕альних прав етн╕чних укра╖нц╕в, н╕ окремого «Закону про укра╖нц╕в» серед тисяч ус╕ляких ╕нших законодавчих акт╕в нема╓. Тож чи не настала пора нам, укра╖нцям, нарешт╕ припинити жалюг╕дне, злиденно-н╕кчемне скигл╕ння ╕, незважаючи на будь-як╕ перешкоди, незважаючи на будь-як╕ зловорож╕, антиетн╕чн╕ посягання щодо бульдозерних антиукра╖нських зм╕н положень Конституц╕╖ тощо, самост╕йно, хоча б за прикладом кримських татар, як╕ спромоглися на самоуправл╕ння Меджл╕сом та Курулта╓м, знехтувавши штучним розпод╕лом за парт╕йними, мовними, рел╕г╕йними, класовими та ╕ншими ознаками, наполегливо зайнятися питаннями забезпечення власне укра╖нського громадсько-пол╕тичного майбуття. Читач зац╕кавиться, а як визначити, хто так╕ укра╖нц╕? А дуже просто! Укра╖нцями в Укра╖н╕ апр╕ор╕ ╓ вс╕ укра╖нськ╕ громадяни, незалежно в╕д пол╕тичних уподобань, мови сп╕лкування, конфес╕йно╖ приналежност╕ тощо, як╕ не зараховують себе до нацменшин. Бо в «Закон╕ про нацменшини» сказано, що до нацменшин належать громадяни Укра╖ни, як╕ не вважають себе укра╖нцями. Нараз╕, скориставшись хоча б Законом Укра╖ни «Про громадськ╕ об’╓днання», набуття чинност╕ якого в╕дбулося з 01.01.2013 року, купою м╕жнародних декларац╕й та нин╕ чинною Конституц╕╓ю Укра╖ни, мусимо нарешт╕ оф╕ц╕йно проголосити про самих себе усьому св╕тов╕, що ми, етн╕чн╕ укра╖нц╕ ус╕╓╖ Укра╖ни ╕ поза нею в╕чно були, ╓ ╕ в╕чно будемо, ╕ що ми оф╕ц╕йно в╕дновлю╓мо конституц╕йну правосуб’╓ктн╕сть укра╖нсько╖ нац╕╖. Тим паче, що саме питання в╕дновлення конституц╕йно╖ правосуб’╓ктност╕ укра╖нства сто╖ть найпершим пунктом у п╕дсумкових документах V Всесв╕тнього форуму укра╖нц╕в. Бо чекати, що хтось ╕нший за нас викона╓ наш обов’язок перед нашими нащадками — ганебно ╕ см╕шно! Шляхетн╕ духом, порядн╕ представники укра╖нських нац╕ональних меншин нас, укра╖нц╕в, п╕дтримають, бо матимуть права, аналог╕чн╕ нашим правам. Св╕дченням ╖хньо╖ п╕дтримки ╓ половина в╕дданих за «Свободу» Олега Тягнибока голос╕в неукра╖номовного населення Укра╖ни. Отже, необх╕дно негайно, в╕дмовившись в╕д парт╕йних, мовно-язикових, клерикально-конфес╕йних, класових та ╕нших, давно осточорт╕лих нац╕╖ провокативних протистоянь та стереотип╕в псевдопол╕тично╖ повед╕нки, оновлен╕й чи новоутворен╕й, зокрема, в результат╕ вибор╕в 2012 р., верств╕ нац╕ональних пров╕дник╕в, урочисто пригадавши, що в Укра╖н╕ ще не вмерла суто УКРА╥НСЬКА ╕ СЛАВА, ╕ ВОЛЯ, самов╕ддано по╓днати сво╖ державотворч╕ зусилля з в╕ков╕чними народними прагненнями до нац╕онально╖ ╕ соц╕ально╖ справедливост╕. Тобто, незважаючи на географ╕чн╕, мовн╕, рел╕г╕йн╕, б╕знесов╕ ╕ будь-як╕ ╕нш╕ особливост╕ повед╕нки громадян, ус╕м 78% етн╕чних укра╖нц╕в в Укра╖н╕, використовуючи, в тому числ╕, нин╕ вже наявн╕ укра╖нськ╕ громадсько-пол╕тичн╕ об’╓днання, необх╕дно обрати представницьк╕ та виконавч╕ органи Всеукра╖нського Нац╕онального Самоврядування. Тобто напередодн╕ 100-р╕ччя славетно╖ Укра╖нсько╖ Нац╕онально╖ Революц╕╖ початку ХХ стол╕ття та 200-л╕тнього юв╕лею Великого Кобзаря – ма╓мо шляхом мирного громадсько-пол╕тичного волевиявлення, скликавши установч╕ збори укра╖нських укра╖нц╕в, в╕дродити та лег╕тим╕зувати державотворчу д╕яльн╕сть, наприклад, сучасного управл╕нського аналога колишньо╖ Центрально╖ Ради (Директор╕╖? Гетьманату?) та в╕дпов╕дних, залежних лише в╕д р╕дного народу, виконавчих орган╕в нац╕╖. Всесв╕тн╓ укра╖нство за роки незалежност╕ провело п’ять Всесв╕тн╕х форум╕в. Укра╖нц╕ незалежно╖ Укра╖ни – жодного! Можливо, краще було б зробити навпаки? Адже н╕хто у св╕т╕ не ма╓ права громадянському сусп╕льству забороняти займатися самоуправл╕нням. Ми, укра╖нц╕, як ╕ вс╕ ╕нш╕ етноси та народи, ма╓мо на це самоочевидне, безсумн╕вно природне, п╕дтверджене купою авторитетних нац╕ональних та м╕жнародних юридичних акт╕в, у тому числ╕ — декларац╕й ООН, право укра╖нсько╖ нац╕╖ на власне самовизначення. ╤ цим правом необх╕дно скористатись негайно! Бо то там, то сям з’являються заслан╕ «козачки», як╕ збираються проголошувати якусь окрему козацьку нац╕ю, або взагал╕ пропонують скасувати ╓дину, що ще залишилася, графу про нац╕ональну приналежн╕сть в бланках перепису населення та зам╕нити ╖╖ рел╕г╕йною приналежн╕стю ╕ т. д. Особливою п╕дступн╕стю та запекл╕стю останн╕м часом в╕дзнача╓ться кум Володимира Пут╕на та Дмитра Медвед╓ва В╕ктор Медведчук, який по вс╕й Укра╖н╕ розв╕шав б╕г-борди з малозрозум╕лими написами про те, що не т╕ керують, яких обирають, а начебто т╕ керують, як╕ обирають. П╕дтекст цих туманних гасел про «украинск╕й вибор», виявля╓ться, напрочуд простий — Укра╖ну потр╕бно спочатку федерал╕зувати, а пот╕м л╕кв╕дувати як незалежну державу ╕ при╓днати до ╓враз╕йських тотал╕тарних режим╕в. Тод╕ Медведчука кремл╕вськ╕ куми зможуть милостиво поставити губернатором Малорос╕╖! Саме тому «соц╕олог╕чн╕ досл╕дження» Медведчука св╕дчать про нестримне бажання б╕льшост╕ укра╖нц╕в... самих себе л╕кв╕дувати! Не менше ╕ не б╕льше! Вже у вс╕х областях створен╕ в╕дпов╕дн╕ ╕н╕ц╕ативн╕ групи. ╤ закон про референдум тут як тут… Одначе деяк╕ нац╕онально-патр╕отичн╕ парт╕╖, навпаки, мають в сво╖х програмах розд╕ли про захист укра╖нсько╖ нац╕╖, положення про необх╕дн╕сть у ВРУ конкретного представництва етн╕чних укра╖нц╕в, пропорц╕йного к╕лькост╕ ╖х в╕дсотк╕в в╕д загально╖ чисельност╕ населення Укра╖ни. До слова сказати, це число укра╖нських етн╕чних депутат╕в у Верховн╕й Рад╕ Укра╖ни становило б 351, кожен з них голосував би за добробут укра╖нц╕в та нацменшин, а не за крим╕нально-ол╕гарх╕чн╕, награбован╕ у безпорадних та беззахисних туб╕льц╕в м╕льярди в офшорах! Але х╕ба не зрозум╕ло, що без д╕╓во╖ участ╕ самих нин╕ сущих в Укра╖н╕ укра╖нц╕в щодо створення Всеукра╖нського органу нац╕онального представництва можлив╕сть реал╕зац╕╖ таких програмових засад – примарна. Без суто укра╖нського «Меджл╕су», без суто укра╖нського «Курултаю» (подякуймо татарам за вз╕рець!) забезпечення будь-яких громадянських прав укра╖нц╕в в Укра╖н╕ – неможливе ╕ немислиме! ╤стор╕я весь час спонука╓ нас не просто до консол╕дац╕╖, не просто до парт╕йно╖ структуризац╕╖, не просто до неск╕нченних, безпорадних заклик╕в щодо ╓дност╕ та нац╕онального гуртування, а до бездоганно реального, юридично об╜рунтованого утворення оф╕ц╕йних суто укра╖нських Орган╕в Верховного та Низового Самоуправл╕ння. Т╕льки таким чином виб’╓мо п╕д╜рунтя безглуздих язиково-мовних, б╕знесових та ╕нших диявольських протистоянь з-п╕д н╕г оскажен╕лих етнофоб╕в. Т╕льки так досягнемо загальноукра╖нсько╖ вза╓модов╕ри. Т╕льки тод╕ не загинемо, а здобудемо омр╕яну Укра╖нську Укра╖ну як для укра╖нц╕в, так ╕ для вс╕х ╕нших, дружн╕х укра╖нцям нац╕ональних меншин, на в╕ки в╕чн╕...
Руслан МОРОЗОВСЬКИЙ, головний редактор журналу «Запов╕т батьк╕в»
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 15.03.2013 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11529
|