Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2880)
З потоку життя (6050)
Душі криниця (3353)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1644)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МОЛИТВА ЗА УЧИТЕЛЯ
Цей зах╕д-рекв╕╓м вилився у сп╕льну молитву присутн╕х за Мирославу Козак - маму, бабусю, друга,...


Тамара БОЙКО: «Я НАРОДИЛАСЬ В УКРА╥Н╤!..»
Сумна зв╕стка долинула з Мел╕тополя – п╕шла з життя Тамара Володимир╕вна БОЙКО, колишня...


СТАН ЗДОРОВ'Я СЕНЦОВА ПОГ╤РШИВСЯ…
Про це пов╕домив Громадському адвокат Дмитро Д╕нзе п╕сля в╕дв╕дин Сенцова.


МАТИ КОЛЬЧЕНКА: В╤Н ВИГЛЯДА╢ НЕДОБРЕ
В╕н дуже худий, бл╕дий. Мене це хвилю╓. Намагалася його якось п╕дгодувати за ц╕ три дн╕. Буду...


ПОПРОЩАЛИСЯ З ЛЕВКОМ ЛУК’ЯНЕНКОМ…
Левкo Лук’яненко був сп╕взасновником Укра╖нсько╖ гельс╕нсько╖ групи ╕ автором Акта...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 15.03.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 15.03.2013
ТРОЮР╤ДНИЙ БРАТ ТАРАСА – ВАРФОЛОМ╤Й

Оточення Шевченка

Про троюр╕дного Тарасового брата, ще й свояка, оск╕льки поет╕в брат Йосип одружився з Мотрею — сестрою Варфолом╕я, написано чимало, розпочинаючи з В╕к╕пед╕╖ (електронний ресурс: uk.wikipedia.org/wiki/Шевченко_Варфолом╕й_Григорович). Народився Варфолом╕й 11 червня 1821 року в сел╕ Кирил╕вка Звенигородського пов╕ту (нин╕ – село Шевченкове Звенигородського району Черкасько╖ област╕), був кр╕паком пана Енгельгардта. Вчився в Кирил╕вськ╕й школ╕, де вперше й почув про свого знаменитого родича.
Першу частину документально╖ драми-колажу «Гора» укра╖нський поет ╤ван Драч назвав «Варфолом╕й Шевченко – пом╕ркована голова». Поет зазнача╓, що Варфолом╕й «…вчив Тараса, як жити ще до арешту, але в╕н не послухав. Коли Тарас наприк╕нц╕ життя намагався влаштувати Варфолом╕я на кращу роботу, то саме так в╕н характеризував свого названого брата: чолов╕к не дурний ╕ не дуже розумний,
але дуже-дуже щирий…
За словами Пантелеймона Кул╕ша (1819-1897), Варфолом╕й Шевченко — така людина, що можна похвалитися перед ус╕ма земляками. Справд╕, Варфолом╕й Григорович був «чолов╕ком письменним ╕ тямущим», як писав Панько, зум╕в викупитися з кр╕пацтва. У 1857 роц╕ з родиною оселився в Корсун╕ (був тод╕ купцем III г╕льд╕╖), став працювати управителем у князя, учасника в╕йни з Наполеоном Павла Лопух╕на (1788-1873). 3 дружиною Олександрою Антон╕вною Варфолом╕й виховував ш╕стьох д╕тей: Каленика, Пр╕сю, Андр╕я, Ганнусю, Йосипа ╕ Соф╕ю; взяв на виховання дочку сестри Ярини. Усього ж у Варфолом╕я Шевченка народилося в╕с╕мнадцятеро д╕тей, дванадцять ╕з них вмерли в ранньому в╕ц╕.
Тарас Григорович дуже любив д╕тей Варфолом╕я Григоровича, зокрема Йосипа. Майже в кожному лист╕ до Варфолом╕я Тарас Григорович згаду╓ цього хлопчика. Гостюючи у названого брата, Тарас Григорович брав Йосипка на етюди. Сп╕лкування ╕з Шевченком назавжди вр╕залося в пам’ять хлопця, ╕ в╕н згодом також почав писати в╕рш╕.
Саме Варфолом╕ю Григоровичу ми ма╓мо завдячувати за спомини про дитяч╕ роки Тараса та його перш╕ спроби малювання. «Природну зд╕бн╕сть Тараса до малярства пом╕тили в сел╕ змалку, а в школ╕ намальован╕ на грубому с╕рому папер╕ кон╕ ╕ москал╕» бачив Варфолом╕й Шевченко поприл╕плюваними на ст╕н╕ в хат╕ Гончаренка, шк╕льного Тарасового товариша. Часом Тарас малював вуглем на комор╕ або на стайн╕; малював п╕вн╕в, людей, церкви.
Неспроста п╕сля заслання Тарас Шевченко посп╕ша╓ в Укра╖ну, до свояка в Корсунь. З 28 червня 1859 р. в╕н жив там до 8 липня. Поет читав Варфолом╕ю в╕рш╕, уривки з поеми «Кавказ»… «Я слухав, прита╖вши дух; волосся у мене п╕днялося дибом», — згадував Варфолом╕й. В╕н радить авторов╕ «Кавказу» й «Неоф╕т╕в» запоб╕гати ласки в заможних людей та писати про них «молитву або оду та й надрукувать у вс╕х журналах». Не дивно, що нав╕ть завжди лаг╕дний ╕ вибачливий до Варфолом╕я Тарас не м╕г стриматися й гостро реагував на т╕ «казання, що ти для мене так мудро скомпонував».
Варфолом╕й Шевченко так був радий при╖зду Тараса, що нав╕ть опоетизував цю зустр╕ч уривком народно╖ п╕сн╕, яку занотував у альбом╕ художника «1859 года, июня 28 дня в Корсуни, в воскресенье»:

Ой, розвився край дороги
Явор зелененький,
Помандрував з Керел╕вки
Козак молоденький.
(Шевченко Т. ПЗТ у 6-ти томах. — Т. 6. — К., 1961. — С. 346).

Збер╕гся й спомин Варфолом╕я Шевченка про перш╕ хвилини зустр╕ч╕ з троюр╕дним братом ╕ свояком у Корсун╕: «В июне 1859 года сижу я как-то в своей хате, смотрю — въезжает простая телега, запряженная парой: в телеге сидит кто-то с большими усами, в парусиновом сером пальто и в летней шляпе; вижу, он прошел мимо дверей моей хаты — и прямо в ворота. Я подумал, что это, наверное, кто-нибудь из тех, кто ищет себе работу в экономиях.., выбежал на улицу и пошел навстречу приезжему, он тем временем успел уже пройти через двор в другие двери — и в сени; я вернулся, смотрю: он открывает дверь в хату и говорит мне: «Ну, узнаешь или нет?». Я не мог опомниться!.. «Отец родной!» — только вскрикнул и опрометью бросился к нему на грудь!.. Это был Тарас! Мы молчали и горько рыдали, как дети, обнявшись. Выбежала моя жена, и тоже в слезы... В это мгновение мы все будто онемели: слов не было, только слезы так и катились. Так мы молча стояли на одном месте и рыдали слезами радости, пока не подошел извозчик Тараса и не спросил, что ему делать» (Воспоминания о Тарасе Шевченко. — К., 1988. — С. 32).
Тарас Григорович в╕льно почував себе у родин╕ брата, був доглянутим ╕ не змовкав, розмовляючи з дружиною Варфолом╕я – Олександрою Антон╕вною, яку називав «сво╓ю сестрою», а також д╕тьми. Варфолом╕й згадував: ««Он вставал очень рано в четыре часа. Встанет и сразу в сад: а сад в Корсуне (имение князя Лопухина) был очень, очень хороший! Выберет, бывало, Тарас в этом саду какой-нибудь чудесный уголок и изобразит его на бумаге. Пожалуй, в саду не осталось ни одного уголка, не зарисованного в альбом. В летнее время, особенно в сенокос или жатву, мне было некогда сидеть дома, я работал от зари до зари, поэтому с Тарасом мне доводилось беседовать только тогда, когда он, бывало, разохотится и поедет со мною на работу или же вечером, если я возвращался пораньше, пока он еще не ляжет спать...
Когда Тарас ездил со мною на работу, он постоянно пытался обратить мое внимание на то, что следует заводить как можно больше машин, чтобы как можно меньше работали человеческие руки» (Воспоминания о Тарасе Шевченко. — К., 1988. — С. 33).
У Корсун╕ Шевченко мав нам╕р одружитися й шукав соб╕ наречену. Варфолом╕й згаду╓: «Ссылка и солдатчина за Аралом не огрубили, не очерствили нежное, доброе и любящее сердце Тараса... Тарас любил жить семьянином, видя мою жизнь, он не раз говорил: «Сподобит ли и меня Господь обзавестись своим пристанищем, хаткой, женой и деточками?». Мы часто разговаривали об этом деле, и всегда Тарас просил моего совета и помощи найти ему место для поселения и «дивчину», но чтобы дивчина была непременно украинка, простая, не панского рода, сирота и наймичка». У Варфолом╕я Тарас Шевченко познайомився з прислужницею Харитиною Васил╕вною Довгополенко (1841 — р. с. н.), в яку закохався ╕ просив Варфолом╕я висватати за нього Хариту: д╕вчина в╕дмовилася вийти зам╕ж «за такого старого та лисого».
За час перебування в Корсун╕ та його околицях Тарас Шевченко виконав малюнки: «Дерева», «В Межир╕чч╕», «Понад Россю». А «В Корсун╕» — малюнок Тараса Шевченка, що входить до альбому 1858-1859 рок╕в. З того, корсунського пер╕оду брати регулярно листувалися: збереглося 23 листи Т. Шевченка до «╓диного щирого друга» ╕ 11 в╕д Варфолом╕я до поета.
Безпосередньо саме Варфолом╕й Григорович турбувався про куп╕влю земл╕ й хати для Тараса – вибирали разом в багатьох селах та окра╖нах ╕ поблизу Дн╕пра. Нарешт╕ 1 липня 1860 року Шевченко у лист╕ до Варфолом╕я погоджу╓ться на пропозиц╕ю придбати земельну д╕лянку на Чернеч╕й гор╕ п╕д Каневом: «Вище по Дн╕пру од того м╕сця, де ти сам вибрав, коло Пекар╕в, на прав╕м же берез╕, м╕ж Каневом ╕ Пекарями, на городських землях, на висок╕й гор╕, ╓сть л╕сочок, граничить з Монастирищем; посеред того л╕сочка — поляна, далеченько од города; внизу к╕лька рибальських хаток; на т╕й гор╕ дуже багато дичок — яблунь ╕ груш: садочок завести можна. А любий стародавн╕й Дн╕про буде здаваться тоб╕ п╕д ногами... Кринишна вода неподалеку» (Шевченко Т. ПЗТ: у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 183).
З╕ткнувшись з небажанням м╕сцевих пом╕щик╕в продати Тарасов╕ землю, Варфолом╕й Шевченко вир╕шив придбати д╕лянку на Чернеч╕й гор╕, яка належала не приватному власников╕, а м╕сту Каневу, ╕ була розташована поблизу того м╕сця в урочищ╕ Мотовиловщина, яке облюбував сам Тарас Шевченко. Нагада╓мо, що Варфолом╕й допомагав поетов╕ викупити й родич╕в ╕з кр╕пацтва.
Свого останнього листа в Укра╖ну Тарас Шевченко пише 29 с╕чня 1861 року саме до Варфолом╕я Шевченка: «Прощай! Утомився! Неначе копу жита за одним заходом змолотив».
Брав безпосередню участь Варфолом╕й ╕ в похорон╕ поета. Ще до прибуття труни з Шевченком до Ки╓ва Варфолом╕й Григорович розпорядився виготовити хрест та копати яму на ╕сторичн╕й гор╕ Щекавиця. В╕н неспроста хот╕в поховати тут свояка, бо знав, що б╕ля п╕дн╕жжя гори розм╕щен╕ слов’янськ╕ поховання передхристиянсько╖ доби VIII-IX стол╕ть. За одн╕╓ю з верс╕й, саме тут гадюка «вкусила» В╕щого Олега. На сам╕й же гор╕ за легендами ╕ був похований В╕щий Олег.
Але родичам це м╕сце не сподобалося, ╕ вони вир╕шили шукати ╕нше — над берегом Дн╕пра, недалеко в╕д Аскольдово╖ могили. В справу втрутився приятель Т. Шевченка – Григор╕й Честах╕вський (1820-1893). В╕н переконав родич╕в поховати поета в Канев╕, пославшись на слова Тараса Шевченка, який н╕бито говорив йому: «Тихе пристанище ╕ спок╕й найдеш коло Канева». Варфолом╕й Шевченко згодився ╕ показав те м╕сце, яке так сподобалось було Тарасов╕ Григоровичу ╕ яке в╕н хот╕в придбати для садиби поета — це була Чернеча гора, за чотири к╕лометри в╕д Канева…
Понад 30 рок╕в — до останн╕х сво╖х дн╕в — Варфолом╕й Шевченко клопотався про збереження й упорядкування Тарасово╖ могили. Було це непросто, оск╕льки влада й пом╕щики, д╕знавшись, хто ╓ хто, намагалися швидше спекатися поетового брата. За Варфолом╕╓м пост╕йно стежили пол╕ц╕я та жандармер╕я, в╕н пост╕йно змушений був зм╕нювати м╕сце проживання сво╓╖ родини. П╕д час перебування в нього Тараса Шевченка (1859) ╕ до к╕нця життя за Варфолом╕╓м стежили пол╕ца╖, пересл╕дували, як ╕ косили оком за те, що в його хат╕ збиралися друз╕ Т. Г. Шевченка — Г. Честах╕вський, О. Лазаревський, М. Чалий, М. Максимович, А. Красовський та ╕н. Листувався Варфолом╕й ╕ з шанувальниками таланту Тараса Шевченка — Василем Гнилосировим, Павлом Житецьким, Андр╕╓м Красовським та ╕н. Допомагав ╢вгенов╕ Моссаковському, Михайлов╕ Чалому та ╕ншим збирати матер╕али до б╕ограф╕╖ поета.
До реч╕, Варфолом╕й Шевченко у червн╕ 1864 року притягався до сл╕дства за зв’язки з польськими повстанцями п╕д час служби управителем ма╓тку пом╕щика Понятовського в сел╕ Бородянка Ки╖вського пов╕ту, про що св╕дчить справа канцеляр╕╖ начальника Ки╖всько╖ губерн╕╖ «О неблагонадёжности будто бы в политическом отношении б. управляющего имением Варфоломея Шевченко» (Тарахан-Береза З. Святиня. — К., 1998. — С. 129) та рапорт начальника Кан╕всько╖ пов╕тово╖ пол╕ц╕╖ про виступи та промови, виголошен╕ п╕д час перепоховання Т. Г. Шевченка в Канев╕ 10 травня (ст. ст.) 1861 року: «На особо избранном месте троюродным братом его Варфоломеем Шевченко во время шествия похоронной процессии и при погребении Т. Г. Шевченко… произнесено шесть речей на русском, малороссийском и польском языках» (Ройцина О. Эта самая любовь. – К., 2009. – С. 29). ╤ хоч пол╕ц╕╖ не вдалося довести його причетност╕ до повстання, все ж таки Варфолом╕я було усунуто в╕д посади ╕ призначено л╕сником у село Шендер╕вку Кан╕вського пов╕ту. Тут у 1875 роц╕ в╕н ╕ написав «Спомини про Тараса Шевченка», надрукован╕ у льв╕вському журнал╕ «Правда» (1876), продовжував розповсюджувати Тарас╕в «Кобзар» (позацензурний, 1860-го року) та «Букварь южнорусский».
У червн╕ 1883 року Варфолом╕й Шевченко подав до Кан╕всько╖ м╕сько╖ управи прохання: «На могил╕ мого брата Тараса Шевченка був поставлений дерев’яний хрест, який в╕д часу п╕дгнив i в жовтн╕ 1882 року звалився. Шануючи пам’ять пок╕йного мого брата.., я наважився поставити на могил╕ новий хрест, обгородивши могилу ╜ратами, а поблизу не╖ збудувати хату для сторожа» (Тарахан-Береза З. Святиня. — К., 1998. — С. 145).
Прохання передали до канцеляр╕╖ генерал-губернатора. Зв╕дти прийшов запит про д╕йсний стан могили. Лише коли кан╕вська пол╕ц╕я п╕дтвердила, що могила д╕йсно поруйнована, було дозволено впорядкувати ╖╖. Однак при цьому суворо попереджалося, «щоб не було допущено будь-яких ман╕фестац╕й» п╕сля зак╕нчення роб╕т (там само). На одному з ки╖вських завод╕в замовили металеву огорожу i чавунний хрест. Неспод╕вано, коли замовлення вже було готове, генерал-губернатор наказав накласти арешт на хрест, бо на ньому була табличка з╕ словами Тараса Шевченка:

Свою Укра╖ну люб╕ть;
Люб╕ть ╖╖ во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За не╖ господа мол╕ть.

Роботи над упорядкуванням могили припинилися. Майже р╕к тяглося листування. Врешт╕-решт замовники вимушен╕ були зняти з хреста табличку. Лише в липн╕ 1884 року чавунний хрест встановили на могил╕ поета. Пофарбований у б╕ле, в╕н ч╕тко вир╕знявся на фон╕ блакитного неба. Видно його було за десятки к╕лометр╕в з полтавських р╕внин за Дн╕пром i по Дн╕пру — в╕д Селища до Прохор╕вки.
У 1884 роц╕ Варфолом╕й збудував хату для сторожа, як власник платив податок за землю, на як╕й була Шевченкова могила, — 2 карбованц╕ ср╕блом щороку. Незадовго перед смертю Варфолом╕й Шевченко за 100 карбованц╕в ср╕блом викупив орендований шматок земл╕ п╕д Шевченковою могилою (постанова Кан╕всько╖ думи про продаж п╕вдесятини земл╕ вийшла 17 листопада 1891 року) й подарував його м╕сту Каневу. Це давало можлив╕сть захистити поховання умовами, як╕ були викладен╕ в дарч╕й записц╕. Разом ╕з землею Варфолом╕й Шевченко подарував м╕сту ще й 3000 карбованц╕в ср╕блом, як╕ вклав до державного банку, запов╕вши, щоб проценти з т╕╓╖ суми м╕ська влада використовувала на утримання могили. На подарован╕й земл╕ не дозволялося н╕чого будувати, не можна було ╕ перетворювати ╖╖ на кладовище. Водночас могила мала бути в╕дкритою для в╕дв╕дувач╕в. Але м╕ська дума дар не прийняла ╕ утриманням могили Кобзаря не переймалася. Межа турбот м╕сцево╖ влади обмежувалась лише наглядом за в╕дв╕дувачами Тарасово╖ гори.
Про щир╕сть ╕ добропорядн╕сть Варфолом╕я Шевченка переконливо св╕дчить ╕ такий факт: 1876 року в Корсунь при╖хав тяжко хворий ╤ван Сошенко (1807-1876) — Тарас╕в товариш по Санкт-Петербурзьк╕й Академ╕╖ мистецтв, Варфолом╕й посила╓ дочку Ганну доглядати художника, а коли Сошенко помира╓, хоронить ╤вана Максимовича за св╕й кошт на старому м╕ському кладовищ╕, а пот╕м встановлю╓ на могил╕ гран╕тний надгробок.
Помер Варфолом╕й Григорович у день свого народження — 11 червня 1892 року в сел╕ Буряк╕вц╕ Радомишльського пов╕ту (нин╕ — Борщ╕вський район Терноп╕льсько╖ област╕), де доживав в╕ку в сво╓╖ доньки. Жодне з укра╖нських видань ан╕ словом не озвалося на його смерть. Могила втрачена...

В╕ктор ЖАДЬКО, вчений, письменник
Фото автора

Список використаних джерел:
Шевченк╕вський словник. — Т. 2. — К., 1977. — С. 358; Шевченко Т. ПЗТ: у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 183; Панченко В. Коляска та чумацький в╕з // День. — 2003. — 6 грудня; Малий енциклопедичний словник Корсунщини. — Т. 2. — Корсунь-Шевченк╕вський, 2004. — С. 260; Дзюба ╤. Тарас Шевченко. Життя ╕ творч╕сть. — К., 2008. — С. 514; Тарахан-Береза З. Святиня. — К., 1998. — С. 129; Ройцина О. Эта самая любовь. – К., 2009. – С. 29.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 15.03.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11522

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков