Версiя для друку Обговорити в форумi

Творчість наших читачів

ЙДЕ ВЕСНА
Йде Весна – красуня з відеречком,
Сіє зорі – зерна золоті.
Лине пісня понад озеречком
Про любов, єдину у житті.
То Весна, чи дівчина співає,
Ніжну налаштовує струну;
Приказку на щастя намовляє
І благає нічку чарівну,
Щоб ота яскрава зірка впала
Зараз з неба до його долонь,
Спалахнула в серці, запалала,
І не згас довіку той вогонь.
Любий щоб ніде не забарився,
Раптом іншу він не покохав.
Молодик у небі народився,
Перший поцілунок нагадав.
Йде Весна – Надія з відеречком.
Ясні зорі тануть у воді.
Лине пісня понад озеречком
Про дівочі мрії молоді.

ВЕСНА
Ось і березень. Вже пролетіла
Білим птахом холодна зима.
І Весна все любов’ю зігріла.
Радість в серці, і смутку нема.
Скоро, скоро вже зграї пташині
Повернуться у рідні краї,
Заспівають дзвінкі та чарівні,
Світлом сповнені пісні свої.

Бо Весна тих пісень вже чекає,
Понад річкою в лісі блука,
Поміж хмар раз у раз виглядає,
З нетерпінням у небо гука.

На світанку вони б сповістили,
Що вона в ці краї вже прийшла;
Що життя скрізь вирує щосили
Через край, як вода з джерела.

Перші ніжні, замріяні квіти
Вітерець обвіває легкий.
Сонце, ранішнім дощиком вмите,
Розгортає вологі бруньки.
У селі і великому місті –
Скрізь панує весняна краса,
І блищить на зеленому листі
Діамантами чиста роса.

ВЕРБОНЬКА
Нахилилася вербонька
До самої води.
Засмутилося серденько
У журбі назавжди.
Навесні закохалася,
Спалахнула за мить,
В нову сукню убралася –
Росяний оксамит.
Шепотіла і мріяла,
І косу розплела;
В свою долю повірила,
Бо щаслива була.
А коли роздивилася:
Його й сліду нема.
Над водою схилилася,
А навколо зима.
Не сумуй, тиха вербонько,
Бо минає зима.
Не засмучуйся, серденько,
Що пішло, то й дарма!

РІЧКА САМАРА
У річки є душа – душа дівоча,
Що вічно юна, досі не стара.
Через роки, віки, і дні, і ночі
Тече, тече Самара до Дніпра.
Тихенько річка хвильками плескоче,
І плин її на мить не завмира.
Неначе про кохання все шепоче,
І білі хмарки в низочки збира,
Нанизує на промінь золотавий,
Що сонечко згори кидає їй.
Блакиті подих теплий і ласкавий
В ній тане, як луна чарівних мрій.
Там в ніч купальську вогнища
 палають,
Вінки барвисті по воді пливуть,
Пісні до ранку з берега лунають.
Як в давнину — і нині все, мабуть.
Зелених берегів краса і пишність,
Густі ліси і очерет-трава.
Казки й пісні, ті, що складались
вічність,
Несе, несе Самара до Дніпра.

РАНОК
Зайнявся ранок. Зорі опадали,
Холонули росою у траві.
Ховались тіні, танули, зникали,
Змальовувались контури нові.
Стояла тиша, як туман, над ставом,
Затримуючи цю останню мить.
Як перший промінь небосхил осяє,
Пташиний спів над гаєм задзвенить.
Ось сходить сонце вже над небокраєм,
На обрії багаттям зайнялось.
Прокинутись від сну все поспішає.
День настає. Несе він світу щось.
А ранок зник. У світлі розчинився.
Поділась десь чудова, дивна мить;
Під вербами у тіні притулився,
Та відгуком струни іще тремтить.

Тетяна Сергіївна ТРЕТЬЯК
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2013 > Тема "Душі криниця"