Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2877)
З потоку життя (6045)
Душі криниця (3351)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1456)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1643)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КОЛИ НАСТА╢ «БАБИНЕ Л╤ТО»
Наш╕ традиц╕╖


БОРГ
Юл╕я ╤люха — укра╖нська письменниця, поетка, журнал╕стка, колумн╕стка.


СУМНО ВС╤М НА ГОЛОВОС╤КИ
Днем смутку, печал╕ ╕ строгого посту вважа╓ться церковне свято Ус╕кновення Голови ╤вана...


ОС╤НЬ У КАМ’ЯНЦ╤ ПОЧИНА╢ТЬСЯ З ПОЕЗ╤╥
Четвертий р╕к посп╕ль л╕тературно-мистецьке свято «Поетична ос╕нь у Кам’янц╕»...


Л╤ТЕРАТУРНА ПРЕМ╤Я ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Дуже рад╕сна зв╕стка долинула з м. Кам'янки, Батьк╕вщини нашого кримського колеги-св╕тличанина...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 08.03.2013
ГОЛОС ПОЕТИЧНИЙ — ЮНИЙ ╤ ЧИСТИЙ

Поез╕я

Переглядаю в╕рш╕, над╕слан╕ до «Джерельця». Переважно це школярськ╕ вправи, проба пера, хоч подекуди й натрапляю на одну-дв╕ строфи, на один-два вдал╕ рядочки, ╕ душа ясн╕╓ в╕д цих малесеньких поетичних зблиск╕в-жаринок: десь ще глибоко в дитяч╕й душ╕ нурту╓ться, зароджу╓ться справжня поез╕я, але ще в процес╕ формування, пошук╕в справжнього художнього л╕тературного слова.
Поети народжуються по-р╕зному: одному потр╕бен певний час, щоб знайти св╕й голос, а для цього потр╕бна праця ╕ праця. До ╕ншого талант приходить в╕д Бога, ╕ в╕н, поет-початк╕вець, заявля╓ ним одразу, написавши к╕лька в╕рш╕в. Отож читаю, перечитуюсь, вдивляюся, шукаю… Коли ж зблисне ота малесенька ╕скорка Божого дару…
╤ неспод╕вано натикаюся на невеличкий рукопис, в якому близько десятка в╕рш╕в. Його щойно занесла нам до редакц╕╖ Тетяна Микола╖вна Захарова – заслужений вчитель Укра╖ни, одна з орган╕затор╕в ╕ натхненник╕в всекримського Лесиного творчого конкурсу учн╕всько╖ та студентсько╖ молод╕ «Змагаймось за нове життя» (Леся Укра╖нка), який проводиться цього року вже вдев’яте. Гортаю його, читаю: «Зб╕рка перших в╕рш╕в» — зазначено на титульн╕й стор╕нц╕, ╕ назва — «Загорнутися б у сонце…». В╕дчува╓те? «Загорнутися б у сонце…». Не в якусь там ковдру, пальтечко чи плащик, а в… сонце?! Мислення неординарне. Щось у цьому ╓ в╕д справжньо╖ поез╕╖. Авторка рукопису – учениця 11-го класу Микола╖всько╖ загальноосв╕тньо╖ школи С╕мферопольського району Серафима Буць. А за л╕тературний псевдон╕м, певно, взяла — Симона Буць. Кер╕вник цього рукописно-поетичного проекту вчителька укра╖нсько╖ мови та л╕тератури Бут Олена Олександр╕вна написала коротке вступне слово про автора: «Чар╕вна й несм╕лива д╕вчинка надзвичайно тонко в╕дчува╓ прекрасне. ╥╖ блакитн╕ оч╕ так╕ ж бездонно чист╕, як ╕ ╖╖ душа, сповнена спод╕вань, пошуку натхнення. ╥╖ перш╕ поетичн╕ кроки ще невпевнен╕, тремтлив╕ й на╖вн╕. Але це вже значуща перемога над собою, це вже крок ╕ заявка про себе, про свою ╕ндив╕дуальн╕сть. Тож нехай зд╕йсняться вс╕ мр╕╖ ╕ бажання юно╖ авторки, а доля подару╓ добрих людей на житт╓вому шляху…».
Побажання гарн╕, тепл╕, щир╕. ╤ справд╕, почавши читати рукопис, я був при╓мно вражений гарними, добре зробленими в╕ршами. Перш╕ кроки в поез╕ю, в л╕тературу робить юна авторка, але ж як╕ красив╕ й справд╕ поетичн╕ знах╕дки вже ╓ у ╖╖ в╕ршах.
Ось як вона зачина╓ св╕й перший в╕рш про сво╓ приморське селище Микола╖вку:
Я прийду до тебе, як на прощу,
Посм╕хнуся очима син╕ми.
Вислухай мене, друже, я прошу,
╤ руками сво╖ми п╕дтримай.
 Ось так просто, як до свого доброго друга зверта╓ться авторка. ╤ у цьому в╕рш╕ «Микола╖вка», ╕ у в╕рш╕ «Море», хоч вони трохи й багатосл╕вн╕, зустр╕чаю художн╕ образи, як-от: «мереживо з╕рок», «золото хвиль», «тихий шеп╕т стол╕ть», як╕ св╕дчать про образне мислення авторки.
А д╕йшовши до ╕нтимно╖ л╕рики – вже не м╕г в╕д╕рватися в╕д чистих, св╕жих, освячених внутр╕шн╕м сяйвом душ╕ в╕рш╕в поетеси.
Ще пригадаю, хай з╕гр╕╓ спогад,
Остання зустр╕ч мариться мен╕.
Ще св╕тить день,
 ще ми з тобою поряд,
Ще т╕льки передбачення сумн╕!
Ще сонця зачерпну
 з твого джерельця,
Ще бр╕в тво╖х пром╕ння пригублю…»
Як красиво ╕ поетично – «пром╕ння бр╕в пригубити», тобто доторкнутися вустами…
А оте к╕лька раз╕в повторюване для п╕дсилення думки «ще» робить в╕рш глибоко л╕ричним, схожим х╕ба що трохи на л╕нокостенк╕вське: «Ще пахне с╕но, ще рояться оси, ще у дуплянках солодко медам…». Але ж, я в цьому чомусь переконаний, що це не еп╕гонство, це суто авторське, суто ╖╖, Симони Буць…
А ось яка св╕тло-оптим╕стична к╕нц╕вка з пейзажно-л╕рично╖ м╕н╕атюри про ос╕нь:
Струминка дня зависла
 понад св╕том,
Достигл╕ груш╕ падають в траву.
Надвор╕ л╕то. Ще кв╕ту╓ л╕то.
╤ я ╕ще над╕╓ю живу.
А дал╕ в рукопису йдуть суц╕ль л╕ричн╕ в╕рш╕, справд╕ поетичн╕ в╕дкриття, як╕ хочеться перечитувати, насолоджуючись рад╕стю першов╕дкриття молодо╖ поетично╖ з╕рочки:
Скажи мен╕ хоч к╕лька теплих сл╕в,
Твоя душа в╕д того ж не змал╕╓,
Це нам зима розлукою б╕л╕╓…
Скажи мен╕ хоч к╕лька теплих сл╕в.
╤ оте л╕рично╖ геро╖н╕ трохи док╕рливе сво╓му обранцю «твоя ж душа од того не змал╕╓» — трохи печальне ╕ трохи щемке — хвилю╓ душу, робить в╕рш природним, неп╕дробним ╕ красивим. ╤ знову тут присутн╓ оте не раз повторюване «ще», котре змушу╓ затриматись, озирнутись, обдумати крок до порозум╕ння, який хтось ╕з л╕ричних геро╖в ма╓ першим зробити одне одному назустр╕ч: «Ще ма╓м час, хвилиночку розмови…», «Ще поряд ми, уста мо╖ н╕м╕ють…», ╕ оте трепетно-благальне «Скажи мен╕ хоч к╕лька теплих сл╕в» роблять в╕рш Симони Буць надзвичайно привабливим, щирим, неп╕дробним.
Як на мене, цей л╕ричний в╕рш, що ма╓ назву «Скажи мен╕…», — справжн╕й д╕амант в оправ╕ цього невеличкого рукопису, до якого, додавши ще з десяток таких теплих щирих поез╕й, можна зробити першу зб╕рочку. Початок останньо╖ строфи цього в╕рша «Мен╕ ти мовчки серце зором гр╕в» мен╕ знову нагадало л╕нокостенк╕вське «Очима ти сказав мен╕ люблю. Душа складала св╕й тяжкий екзамен». Але нав╕ть якщо Симона Буць ╕ св╕домо тут перегуку╓ться з поез╕╓ю нашо╖ велико╖ поетеси Л╕ни Костенко, то, гадаю, взяла вона соб╕ за вз╕рець гарного л╕тературного навчителя!
Не перепов╕датиму всього того доброго, красивого, поетичного, що ╓ у в╕ршах юно╖ одинадцятикласниц╕ (воно таки ╓, ╕ його чимало!), а хочу, аби читач╕ сам╕ для себе зробили в╕дкриття справжнього юного таланту ╕ щиро йому порад╕ли.
Я ж бажаю Симон╕-Серафим╕ Буць не полишати писати так╕ джерельно-чист╕ в╕рш╕, вдосконалювати талант, в╕дточувати перо, щоб ще не раз порадувати ус╕х нас сво╖ми поетичними знах╕дками.
Усп╕х╕в тоб╕, Серафимо, на широк╕й ╕ багатолюдн╕й укра╖нськ╕й л╕тературн╕й нив╕. Нехай тв╕й поетичний голос звучить св╕жо, многоцв╕тно, ориг╕нально ╕ красиво!

Данило КОНОНЕНКО,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни


Симона БУЦЬ

БАТЬК╤ВЩИНА
Крим стародавн╕й,
 тихий шеп╕т стол╕ть
Тебе лиш прикраша╓ й чару╓.
╤ куди не поглянь:
 вереснева блакить
Нас красою сво╓ю диву╓…

Не схиляй голови,
 не збивайся з пут╕,
Хай не будуть страшн╕ перешкоди!
Лише знай: ми тебе
 не залишим в б╕д╕.
Не п╕ддайся ти бур╕ й негод╕!


В МИКОЛА╥ВЦ╤ ОС╤НЬ…
В Микола╖вц╕ знову ос╕нь,
╤ дощ тихо пада╓ з неба.
А морська загадкова просинь
В╕дносить думками далеко…


МОРЕ
Одна ╓ назва у рад╕сного смутку.
Одна ╓ назва,
 що пробуджу╓ життя.
Повторюю соб╕ у шумн╕й тиш╕,
«Тавр╕я» — формула мого буття.
З тобою я лечу
 в висоти незбагненн╕,
Що кликали мене
 з чар╕вних дивних сн╕в.
Дару╓ш мен╕ все:
 ╕ сили, ╕ натхнення,
Щоб розпов╕сти, мало сл╕в.
В тво╖м обличч╕
 справжн╓ сонце ся╓.
Мереживо з╕рок,
 в якому ╕нший св╕т.
За майбуття тво╓ я Господа благаю.
Щоб захистив тебе
 в╕д вс╕х можливих б╕д.
Я знаю точно вже, чого шукаю,
Бо впевнена – знайшла,
 ╕ вдячна дол╕ я.
В п╕снях, як╕ моя душа сп╕ва╓,
Завжди ╓ образ тв╕й, моя земля!


МИКОЛА╥ВКА
Я прийду до тебе, як на прощу,
Посм╕хнуся очима син╕ми.
Вислухай мене, друже, я прошу,
╤ руками сво╖ми п╕дтримай.

Я серце в тоб╕ загубила,
Я в золот╕ хвиль потонула.
В природ╕ я рад╕сть в╕дкрила,
╤ р╕дному краю дарую.

Я запрошу тебе на каву,
У кав’ярн╕ б╕ля моря.
Тихо час все ╕де величаво.
Так народжу╓ться моя доля.

Тут храм ╕ стар╕ ру╖ни,
Тут пром╕нь сонця й проливн╕ дощ╕.
Я в тоб╕ нав╕ки залишилась.
Ти справжн╓ свято у мо╖й душ╕.

Тут в╕╓ давниною ╕, напевно,
Хто в мо╖м м╕стечку
 просто побував –
Зробив це зовс╕м недаремно.
В╕н смак Тавр╕╖ п╕знав.


ОС╤НЬ
Ще пригадаю, хай з╕гр╕╓ спогад.
Остання зустр╕ч мариться мен╕.
Ще св╕тить день,
 ще ми з тобою поряд,
Ще т╕льки передбачення сумн╕.
Ще сонця зачерпну
 з твого джерельця,
Ще бр╕в тво╖х пром╕ння пригублю.
Проща╓мось, ╕ де сльоза береться,
Заходиться несказаним «люблю».

Струминка дня зависла
 понад св╕том,
Достигл╕ груш╕ падають в траву.
Надвор╕ л╕то. Ще кв╕ту╓ л╕то,
╤ я ╕ще над╕╓ю живу.


ПРОЩАННЯ
Ця неминуч╕сть втраченого слова
Ос╕нн╕м смутком с╕╓ться в душ╕.
Ще ма╓м час.
 Хвилиночку розмови,
Сп╕шимо.
За мить розлука.
Дален╕╓ голос.
Моя рука в тво╖й,
Мов пташеня.
Проща╓мось…
Це небо розкололось
В св╕танку дня.
* * *
Скажи мен╕ хоч к╕лька теплих сл╕в,
Твоя ж душа в╕д того не змал╕╓,
Це нам зима розлукою б╕л╕╓,
Скажи мен╕ хоч к╕лька теплих сл╕в.

Прощання час.
 В╕н так чогось болить.
Як пояснить, що д╕╓ться з╕ мною?
Я на край св╕ту ладна за тобою…
Прощання час. В╕н так мен╕ болить.

Мен╕ ти мовчки серце зором гр╕в,
Ще поряд ми, уста мо╖ н╕м╕ють…
Скажи мен╕ хоч к╕лька теплих сл╕в,
Твоя ж душа в╕д того не змал╕╓.


ДУМКИ БЕЗ ЦЕНЗУРИ
Думки без цензури –
Не звикнути.
У сховище серця проникнули.
Погралися? Год╕, залишимось,
Або зовс╕м на т╕н╕ розкришимось.
Почуття у долонях трима╓мо,
Дивлячись в небо, ковта╓мо,
Вт╕ка╓мо, зна╓мо, гра╓мо,
За спогади ╕нших кара╓мо.
Коха╓мо?
Коха╓мо!
Коха╓мо…


ЗАГОРНУТИСЯ Б У СОНЦЕ…
Погр╕тися.
╤ лиш попелом с╕рим вкритися.
В м╕льйонах дзеркал –
 т╕льки промен╕ –
Недовершен╕ л╕н╕╖ згорнен╕.

Сонце ж ус╕м ся╓ однаково,
Аби ж лишень небо не плакало.
Я чекатиму, щоб з╕гр╕тися,
╤ з сонцем нав╕ки залишитись.


МР╤╥
Розтоптан╕ мр╕╖ п╕д зорями,
Сумують над тим, що не вт╕лен╕,
Забувають про те, що приц╕лен╕.
Лише плачуть холодним голосом,
Але д╕ями так не над╕лен╕.
Холодн╕ мр╕╖… зат╕яли?
Запитали б у в╕тру
Лиш дикого, св╕дка н╕мого…
╤ в╕льного.
Що? Що? Що ви задумали
Навп╕л ╕з волею?
Але я в╕дпускаю,
Бо думки заго╓н╕…
Навп╕л ╕з волею?
Але я в╕дпускаю,
Бо думки заго╓н╕…


Б╤ЛЬ
У болю зав’язан╕ руки.
Щоб не заважав.
╤ губишся. Т╕н╕ ╕ звуки.
Хто? Щось сказав?
Прикрилися невм╕ло,
 н╕би сп╕вчуттям.
╤накше, можливо, хот╕ли?
Вт╕ка╓те навп╕л з вороттям.
Забрали, ╕ б╕льше не буде,
Таке не повториться.
Та думки тво╖, як приблуди,
Усюди в гостях…
Насправд╕ ж н╕кому не треба.
Давай, п╕дем зв╕дси? Прощай…
╤ чути усл╕д: «Чекай!»
Обернешся, н╕би щир╕сть –
Роздягнена чиясь душа,
╤ н╕бито знову в╕риш
У сенс, що не одна…

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11511

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков