Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МИТРОФАН НАВЧА╢ Д╤ВЧАТ МУДРОСТ╤
Ще з давн╕х час╕в чомусь саме з днем Митрофана (17 червня) пов'язували традиц╕ю передавати...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. В╕ктор╕я ТОРОН
Господинею сьогодн╕шньо╖ «Поетично╖ Св╕тлиц╕» ╓ В╕ктор╕я Торон з доб╕ркою ╖╖...


╢ВТИХ╤Й МА╢ БУТИ ТИХИЙ...
Уже засаджено городн╕ культури, зр╕ють хл╕бн╕ злаки на полях А яким буде врожай?


╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
розпочина╓мо публ╕кац╕ю спогад╕в Алли Осадчо╖ ╕ продовжу╓мо писати нашу «Св╕тличну»...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. Володимир САЧКО
Нетерпимий до здирництва, хрун╕вства, цин╕чно╖ брехн╕, зради ╕ до «п╕вн╕чного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 08.03.2013
ШЕВЧЕНКОВА СВ╤ЧА

Л╕тература

Фед╕р СТЕПАНОВ
ШЕВЧЕНКОВА СВ╤ЧА
П О Е М А

Василю ДЕРГАЧУ


Звучать фаготи ╕ кларнети
Во здрав╕╓ государя.
Пан веселиться на бенкет╕
╤ випива╓ за царя.
А за в╕кном так хуга свище,
Що аж в╕конниц╕ риплять.
╤ засн╕жилось св╕товище,
В╕д в╕тру в пол╕ не встоять.
Тарасов╕ ж то знак добрячий,
В╕н радо засв╕тив св╕чки
╤, весь у захват╕ гаряч╕м,
Людей малю╓ залюбки.
Углед╕в проф╕ль генерала
Козацького, з вусами вшир,
╤ пристрасть в ньому запалала
Художника, як моря вир.
В╕н Платова малю╓ вдатно,
Лише потр╕скують св╕чки.
Порив Тараса благодатний —
Мо’, та позаздрять ще й дячки,
Як╕ його навчали цьому,
Так пан суворо наказав,
Щоб мати портретиста вдома
Пок╕рливого, як коза.
П╕д сп╕в метелиц╕ малю╓
Тарас героя, ╕ цв╕те
Душа його. В╕н ╕ не чу╓,
Як двер╕ грюкнули. Пусте?
О, н╕! Куди там до мистецтва!
Пан розлютився неспроста:
Кр╕пак удавсь до молодецтва —
Оскажен╕ння мить вита.
— Ах ти, холопе нав╕жений!
Не т╕льки двер╕ не в╕дкрив, —
П╕д бур╕ свист такий шалений
Палац ти ледве не спалив.
╤ не палац, а нав╕ть м╕сто
Св╕чками м╕г би запалить.
Ти козачок, чи просто т╕сто? —
╤ вуха стис... Нестерпна мить!
Уранц╕ б╕дного маляра
Дв╕рськ╕ р╕зками пос╕кли.
Душа ж палала в╕д пожару
Немилосердно╖ хули.
Ну де ж та правда на ц╕м св╕т╕?
Одн╕ жирують, бо пани.
А ╕нш╕, бач, р╕зками бит╕,
Неначе нелюди вони.
Поскарживсь д╕дов╕ ╤вану
Про екзекуц╕ю оту,
Щоб стишити хоч трохи рану,
Жорстокост╕ ту наготу.
Неквапно гладить д╕д гол╕вку
Онука ╕ розпов╕да,
╤ в кожну то╖ реч╕ ц╕вку
Глибинний зм╕ст д╕дусь вклада:
— Стол╕ттями цей св╕т, онуку,
Несправедлив╕стю живе.
Та не завжди терп╕в люд муку,
Було й бор╕ння св╕тове.
У наш╕м кра╖ гайдамак╕в
Я бачив: били ж бо пан╕в.
Отож оп╕сля з тих вояк╕в
Чимало хто вже уц╕л╕в.
Та й зараз нерви на Под╕лл╕
Панам лоскоче Кармелюк.
Вони ж безсил╕ ╕ в свав╕лл╕,
Для них в╕н, наче гострий крюк.
Ус╕ чиновники й п╕дпанки
За ним гасають, щоб вп╕ймать.
Але ╕з вечора до ранку
Йому притулок — кожна гать.
Бо волю в стайню не загониш,
Вона вс╕ перепони рве.
╤ по вселюдному закону
У серц╕ кожного живе.

II
О Л╕тн╕й сад — натхненник музи,
Ов╕ков╕чених скульптур!
Тут з творч╕стю в т╕сн╕м союз╕
╤ ти несхитний, наче мур.
Змальову╓ Тарас старанно
Шедеври працьовитих рук.
╤ гояться душевн╕ рани
П╕д той натхнення перегук.
Т╕ ноч╕ б╕л╕ незабутн╕
Вже стали св╕точем йому.
Тут в╕н творив сво╓ майбутн╓,
╤стор╕ю свою саму.
— Прив╕т, юначе! —
н╕жний дотик
Торкнувсь з╕гнутого плеча.
Земляк Сошенко м╕ж екзотик
Його тут долю розпочав.
— Ви гарно л╕н╕╖ вписали,
Брюллову треба показать. —
╤ в серц╕ рад╕сть зазвучала,
Мов спалахнуло сто багать.
Приск╕пливо метр коменту╓:
— ╤ цей юнак — простий кр╕пак?
Талантам воленьки браку╓,
Несправедливо буде так.
Жуковського до себе кличе.
Греб╕нка й В╕ль╓горський теж
З╕бралися на мудре в╕че
Задля заступництва без меж.
Поет насл╕дника престолу
Вихову╓, ╕ сам — талант.
╤ вся Рос╕я доокола
Для нього — сплячий ще Атлант.
Поет╕в погляд всепроникний,
╤ ся╓ мудр╕стю чоло.
╤ пензель у руц╕ не никне,
Малюючи портретне тло.
Брюллов завершу╓ твор╕ння,
Яке в ╕стор╕ю вв╕йде,
Бо в╕дступа╓ живот╕ння
Й свобода кр╕паку гряде.
╤ рос╕яни, й укра╖нц╕
Свою тут лепту привнесли
Гуртом, гурмиськом. Наодинц╕
Лиш розпатякують осли.
╤ лотерею роз╕грали,
╤ викуп панов╕ дали.
За волю повнились бокали
Без плазування ╕ хвали.
Одухотворений Тарас наш
Дов╕ку ╖м завдячний став.
╤ «Катерина» — р╕ч прекрасна
Звучить посвятно на вустах.
Жуковський в╕дпускну вруча╓:
Шевченко в╕льний, як орел.
╤ лине дивне, неокра╓
Чуття з потужн╕стю джерел.

III

 Там били женщину кнутом,
 Крестьянку молодую.
 Н. А. Некрасов

 Бо на позорище ведуть
 Старого дурня муштровати.
 Т. Г. Шевченко

Вдихнувши вол╕ суть озонну,
В╕н в р╕дне при╖здить село,
Де п╕д верби пахучу крону
Його натхнення привело.
Та що ж натом╕сть в╕н побачив
В м╕сцях отих, де св╕т йому
В╕дкрили промен╕ гаряч╕?
Не рай — справжн╕с╕ньку тюрму.
Родина живот╕╓ в злиднях,
Бо скр╕зь вита╓ панський дух,
Це кр╕посницьке павутиння.
Та де ж той мужн╕й одчайдух,
Що принесе ус╕м свободу?
Задумавсь молодий Тарас.
Горить зоря ╕з небозводу
╤ не осв╕тлю╓ вс╕х нас.
Коли ж вернувся у столицю,
То однодумц╕в згуртував:
╥х слово, як вогонь, ╕скриться,
См╕ливц╕ йдуть до ╖хн╕х лав.
Кул╕ш, Навроцький, Б╕лозерський,
╤ Костомаров, ╕ Тарас:
Пала╓ дух ╖х молодецький,
Як волю звоювать для мас.
У кожного своя ╓ думка,
╤ в кожн╕й — вол╕ дух не згас.
Але одна брин╕ла струнка:
Кр╕пацтво в╕дм╕нити час.
Та як бува╓, в гущ╕ стада
Паршива в╕днайшлась в╕вця —
Студент Петров з душею гада
Строчив доноса-пап╕рця.
В╕н в Трет╕й в╕дд╕л здав жандармам
Вс╕х пом╕ркованих борц╕в.
А за ╕удство к╕стка гарна —
Ось що д╕сталось т╕й в╕вц╕.
Ус╕х на заслання загнали.
Шевченку ж кара якнайг╕рш:
Бунт╕вника рекрутували,
Щоб не лунав см╕ливий в╕рш.
«╤з забороною писати
╤ малювати», — резюме
Сам цар наклав. Нехай в солдатах
Казармний в╕тер в душу дме.
* * *
— Тяни носок! —
 кричить ╓фрейтор.
Палюче сонце б’╓ в лице.
— ╤ не л╕нькуйсь, п╕╖т-легейда,
Бо карцер матимеш за це.
Служи царю, а не народу,
╤накодумство позабудь.
В любов╕ до царя свобода —
Така твоя, служивий, путь.
Щож, ╕нший би тод╕ знев╕ривсь
Серед касп╕йських берег╕в,
Серед служак╕в-бузув╕р╕в.
Та в╕н душею не зм╕л╕в.
В╕н пише в╕рш╕, ╕ в халяв╕
Сво╖х чоб╕т хова╓ ╖х.
Н╕, не стл╕ва╓ в╕н в неслав╕,
Дух непокори в н╕м не стих.
Йому дарують друз╕ фарби
╤ пензл╕, в╕н малю╓ всмак.
╤ т╕ шедеври св╕ту скарби
Поповнять, маючи св╕й знак.
Малю╓ в╕н д╕тей казахських,
Форти, портрети ╕ моря.
╤ так на тих шляхах солдатських
Його не загаса зоря.
А повернувшись ╕з заслання,
Омр╕яв долю в╕н свою,
Яка б йому св╕тила зрання
Й доп╕зна в р╕дному краю.
Ликера Полусмак, д╕вчина,
Не тою виявилась, бач.
╤ закружляла хуртовина
Поету сонмом вс╕х невдач.
П╕зн╕ш вона вже й пожал╕╓,
Але минуле не вернеш.
Останньою вмира над╕я,
Сплива у простор╕нь безмеж.

IV
Л╕та, як мит╕ швидкоплинн╕,
Злет╕ли п╕д самий зен╕т.
╤ от на наш╕й Укра╖н╕
Перебудову╓ться св╕т.
Чимало ж бо гол╕в поклали
Та ще й к╕стками полягли
Борц╕, що твердо й дужо стали
На прю ╕з царством кабали.
Тарас сво╖м пером вогненним
Не зг╕рш, н╕ж жерлами гармат,
П╕дняв народ над сьогоденням,
Щоб ним не правив супостат.
╤ хоч був засланий в солдати
У край пустель, сухих степ╕в,
Не думав збро╖ в╕н складати,
В яку вклав праведний св╕й гн╕в.
╤ за три роки до пад╕ння
Кайдан╕в рабських написав
В╕рш «Сон», немов благослов╕ння,
Що зазвучав, як в╕щий псалм:
«╤ сниться ╖й той син ╤ван
╤ уродливий, ╕ багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольн╕й, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на вол╕;
Та на сво╖м весел╕м пол╕
Свою-таки пшеницю жнуть,
А д╕точки об╕д несуть».
З пад╕нням тих кайдан╕в в╕н
П╕шов спок╕йно у могилу,
В╕ддавши людям вол╕ дзв╕н
╤ Укра╖н╕ дужу силу.
А та Шевченкова св╕ча,
Яку засв╕чував у пана,
Ус╕м свободу спов╕ща:
Горить над св╕том полум’яна.

V
Я не митаривсь безнад╕йно —
Був отчий д╕м на виднот╕,
Весь час вели мене пост╕йно
Дороговкази у житт╕.
╤ де б не був я, а чи буду,
Той шлях, як м╕та на чол╕, —
Сприйму однаково — й огуду,
╤ славосл╕в’я на земл╕.
Мен╕ життя не пахло рястом:
П╕знав ╕ голод, ╕ в╕йну,
Неначе йшов я за Тарасом,
Шукаючи свою весну.
Як в╕н шукав стовпи в туман╕,
Що п╕дпирали небо десь, —
Зал╕зне дерево я зрання
Шукаю в╕чно — завше й днесь.
Йдемо до то╖ зло╖ дол╕
Шляхами битими кудись,
Як в пар╕; духом ми не квол╕,
По вс╕х усюдах розбрелись.
╤ кожен день ста╓ нам бранню,
Аби чертоги св╕ту взять,
А долю люту окаянну
Чикрижити на щедру п’ядь.
Челядники, довол╕ спати
Та порпатися у багн╕.
Пора вже збудувать палати,
А не гор╕ти у вогн╕.
Тож хай мо╓ це скромне слово,
Як меч Атт╕ли, воскреша
У кожного в душ╕ обнову...
Бо ж ╓ ще в кожного душа?
А мр╕ями ми не зм╕л╕╓м,
Бо дол╕ кинем навза╓м
Наш виклик, що орати вм╕╓м
╤ кр╕зь тяжкий душевний щем.
╤ ниву ми зас╕╓м рясно,
Хай родить щедрий урожай.
Дор╕дно, буйно, повсякчасно.
Земл╕ розмаю лиш бажай.
26.06.2010 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11506

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков