"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2013 > Тема "Урок української"
#10 за 08.03.2013
Письменниця Настка КОВАЛ╤ВНА: «М╤ЖНАЦ╤ОНАЛЬН╤ КОНТАКТИ ЗБАГАЧУЮТЬ, АЛЕ НЕ В╤ДМ╤НЯЮТЬ ДЕРЖАВНО╥ ПОЛ╤ТИКИ ЩОДО МОВИ»
Ми ╓сть народ!
П╕сля виходу мо╓╖ статт╕ «Черн╕вецька маланка. Роздуми про укра╖нську ╕дентичн╕сть» («Кримська св╕тлиця» 1.02.2013) мен╕ зателефонувала льв╕вська письменниця Настка Ковал╕вна. Попросила про зустр╕ч, адже хот╕ла под╕литися власними думками з приводу статт╕. Настка Ковал╕вна ╓ наст╕льки в╕рною нашою передплатницею, наст╕льки над╕йним другом «Кримсько╖ св╕тлиц╕», що в╕дразу погодився. Тим б╕льше, що знав – письменниця трохи нездужа╓ ╕ тому обмежена в пересуванн╕. У нас з нею частенько бувають ц╕кав╕ розмови з анал╕тичним ухилом. Люблю ╖х, бо вони повчальн╕. Ось ╕ цього разу, сп╕лкуючись з Насткою Ковал╕вною, в╕дкрив для себе багато ц╕кавого. — Ви порушу╓те ц╕каве питання: як впливають на укра╖нську ╕дентичн╕сть сильн╕ культури, «прописан╕» в зах╕дноукра╖нському рег╕он╕, — так почала розмову письменниця. – Адже ╕ угорська на Закарпатт╕ ╕ румунська на Буковин╕ – це культури сильних нац╕й, як╕ мали ╕ мають сво╖ державн╕ утворення. Тому певний вплив на укра╖нц╕в вони чинити будуть. В цьому нема н╕чого поганого, якщо держава захищатиме укра╖нську культуру належним чином. Ми завжди були толерантною нац╕╓ю. Я добре пам’ятаю роки свого дитинства, коли у нашому сел╕ звучала ╕ укра╖нська, ╕ польська мови. Не можу судити про весь пер╕од укра╖нсько-польських стосунк╕в, а лише про те, що запам’яталося з дитинства. Так ось, стосунки м╕ж укра╖нцями ╕ поляками були досить дружними. Це вже пот╕м гармон╕я була порушена вторгненням «визволител╕в». Нав╕ть селяни наш╕ казали: «Поки не прийшли москал╕ ╕ не проголосили «дружбу народ╕в» — ми жили в злагод╕. А коли вони почали бити, нацьковуючи на нас ще й польських шов╕н╕ст╕в, то дружб╕ настав к╕нець...». — Але ж в╕домо, що поляки у м╕жво╓нний час ставилися досить негативно до патр╕отично налаштованих укра╖нц╕в? — Зв╕сно, польська держава робила сво╓ д╕ло. Була ц╕леспрямована полон╕заторська пол╕тика. Але це в╕дчулося не в╕дразу, до того ж на сел╕ будь-яка пол╕тика н╕велю╓ться консерватизмом м╕сцевого населення... ╤ поляки, ╕ укра╖нц╕ поперем╕нно ходили то до нашо╖ церкви, то до польського костьолу. Будь-яке рел╕г╕йне свято було сп╕льним! ╤ це красномовно св╕дчить про певну цив╕л╕зован╕сть м╕жнац╕ональних стосунк╕в. З ╕стор╕╖ ми зна╓мо про те, що укра╖нц╕ Слобожанщини, нав╕ть Воронежчини, Б╓лгородщини ще на початку минулого стол╕ття уникали зм╕шаних шлюб╕в з рос╕янами. У нас же укра╖нсько-польських шлюб╕в укладалося досить багато. Було неписане правило – шанувати традиц╕╖ одне одного. Пригадую, як укра╖нц╕ засуджували господаря, коли в╕н на польське свято демонстративно рубав дрова. Мовляв, це свято польське, але воно й нас стосу╓ться... Т╕ дитяч╕ роки я пригадую, н╕би якусь св╕тлу, благодатну пору. Я дружила з малими хлопцями-поляками ╕ не пам’ятаю якихось сварок м╕ж нами. Вони часто робили мен╕ саморобн╕ ╕грашки ╕ я ними охоче гралася. Завжди пильнували, щоб я не впала, не забилася – адже були старшими в╕д мене. — Отже, якщо буковинський патр╕отизм передбача╓ симпат╕ю до молдавсько╖ та румунсько╖ культур, то галицький — передбачав повагу до польсько╖? — Так. А з польського боку – повагу до укра╖нського. Принаймн╕ так було по селах до в╕йни. Скаж╕мо, у мо╓╖ матер╕ було ще три сестри ╕ два брата. Старший Михайло узяв за дружину польку. Сестри Брон╕слава ╕ Ганна також вийшли зам╕ж за поляк╕в. ╤ це було ц╕лком природньо! Часто при╖здили до нас у гост╕, разом ходили ╕ до костьолу, ╕ до церкви. Було багато польських сл╕в у наш╕й мов╕, часто вживалися польськ╕ присл╕в’я. Скаж╕мо, под╕бним до нашого «На кол╕р ╕ смак товариш не всяк» було польське: «Каждий пан ма свой густ». До реч╕, й поляки волод╕ли укра╖нською. Часом краще, н╕ж р╕дною. Звичайно, польська держава не спала ╕ займалася полон╕зац╕╓ю, але м╕ж людьми стосунки були добрими. Трохи г╕ршими вони були з «осадн╕ками», тобто переселенцями з кор╕нно╖ Польщ╕, з польсько╖ етн╕чно╖ територ╕╖. Ц╕ вже не вважали за потр╕бне сп╕лкуватися укра╖нською. Але найб╕льше нашкодив прих╕д радянських «визволител╕в» у 1939 роц╕. А пот╕м прих╕д н╕мц╕в у 1941 роц╕. Кожен «визволитель» прагнув нацькувати укра╖нц╕в на поляк╕в ╕ навпаки – аби легше було керувати п╕дкореною територ╕╓ю. — Але частина людей за будь-яких обставин залиша╓ться людьми... — Так, траплялося, що поляки рятували життя д╕вчатам з УПА, особливо, якщо симпатизували ╖м. А укра╖нц╕ рятували ╓вре╖в або ж, ризикуючи життям, давали ╖м ╖жу. Пам’ятаю, як гнали ╓вре╖в у гетто (мен╕ тод╕ було 7 рок╕в), п╕д час короткочасного перепочинку вони лежали обаб╕ч дороги, в куряв╕... Люди намагалися непом╕тно п╕дкинути ╖м якусь ╖жу. Я також пошкодувала ╖х, принесла глечик молока, пот╕м поб╕гла за другим... Коли виносила його з льоху, раптом побачила перед собою ноги н╕мецького солдата, пот╕м автомат, нац╕лений на мене. Хтось кричав, що треба розстр╕ляти мене, а я, почувши це, крикнула «н╕хт ершисен!», тобто «не стр╕ляйте!». Я волод╕ла н╕мецькою не дуже добре (хоча мо╖м учителем був брат всесв╕тньо в╕домого художника-авангардиста — п╕зн╕ше репресованого — Михайла Бойчука!). Але в╕д тако╖ мало╖ дитини н╕хто й не спод╕вався почути н╕мецьке слово. Тому той солдат здивовано сказав: «Фольксдойче...» ╕ сховав зброю. Ризикувала я дуже, мабуть, не розум╕ла, яка небезпека мен╕ загрожу╓. Але по-╕ншому не могла, таке у нас тод╕ було християнське виховання. — Прикро, що «визволител╕» несли в Укра╖ну ╕нший дух, ╕ншу ╕деолог╕ю... — ╤ вони менш за все переймалися долею нашого народу. Пригадую рейд червоних партизан нашими краями... — Ви й таке пам’ята╓те? — Так, я нав╕ть особисто бачила ╖хн╕х командир╕в — Ковпака ╕ Вершигору. А сталося це за таких обставин. Н╕мц╕ хот╕ли спалити село Остр╕вець п╕д Теребовлею. Причину не пам’ятаю, очевидно, за якесь порушення окупац╕йного режиму. А наше село Могильниця було зовс╕м недалеко, люди зналися м╕ж собою. Тож треба було пов╕домити «хлопцям» (так селяни називали вояк╕в УПА) — ми спод╕валися, що вони в╕д╕б’ють напад карател╕в. Було вир╕шено, що п╕де м╕й дядько Роман Б╕линський, який побував у н╕мецькому полон╕ ╕ добре знав н╕мецьку мову. А з ним я, бо теж трохи волод╕ла н╕мецькою, та й «легенду» в╕дпов╕дну мен╕ придумали: н╕би я шукаю корову, яка загубилася. ╤ ось в одному сел╕ ми наткнулися на ковпак╕вц╕в. Зайшли у ╖хн╕й штаб ╕ розпов╕ли про нам╕р н╕мц╕в знищити село Остр╕вець. Запам’ятався Вершигора з великою густою бородою ╕ Ковпак, який схилився над картою. ╥хн╕х пр╕звищ я тод╕ ще не знала, це вже пот╕м дядько мен╕ розпов╕в, з ким ми випадково зустр╕лися. Ковпак╕вц╕ нас вислухали ╕ сказали, що допоможуть. Проте не робили жодних рух╕в у цьому напрямку, видно було, що якесь там укра╖нське село ╖х зовс╕м не ц╕кавить. Вони мали ╕нш╕ завдання. Зрозум╕вши це, дядько таки зум╕в якось зв’язатися з нашими повстанцями, ╕ т╕ в╕дбили напад н╕мц╕в. На УПА ми завжди могли розраховувати, бо це була народна арм╕я. А ковпак╕вц╕ виконували волю Кремля. ╥м, може, й виг╕дно було, щоб н╕мц╕ знищили село ╕ наробили якомога б╕льше шкоди... — Хтось ╕з наших ╕сторик╕в висловився так: УПА – це найкраще з того, на що спром╕гся укра╖нський народ п╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. — Коли нема╓ справжньо╖ патр╕отично╖ арм╕╖, коли нема╓ д╕яльно╖ патр╕отично╖ верх╕вки при влад╕, то спод╕ватися на щось хороше — марна справа. Ось ви говорили про толерантн╕сть буковинц╕в, про вза╓мозбагачення культур. Це, д╕йсно, добре, але лише за умови, коли ╓ держава, яка трима╓ руку на пульс╕ Галичини, Буковини, Закарпаття, Криму... М╕жнац╕ональн╕ контакти, справд╕, збагачують, але не в╕дм╕няють мудро╖ державно╖ пол╕тики щодо мови. Натом╕сть ми бачимо, як р╕шуче рос╕йська мова «пот╕снила» укра╖нську на телебаченн╕. Та х╕ба т╕льки там? А як╕ пам’ятники тепер в╕дкривають на Сход╕? Ось, наприклад, жертвам «укра╖нських буржуазних нац╕онал╕ст╕в» — у Луганську. Мовляв, не було н╕коли в укра╖нц╕в патр╕отично╖, жертовно╖ ╕ по-справжньому Народно╖ арм╕╖. А були лише зрадники, пол╕ца╖ ╕ вбивц╕... Це спец╕ально, щоб розсварити Сх╕д ╕ Зах╕д — бо тод╕ легше буде керувати роз’╓днаним народом, легше буде грабувати його. Тому розслаблятися ми не повинн╕ — н╕ на хвилину, н╕ на мить...
Серг╕й ЛАЩЕНКО
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2013 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11503
|