Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У МОСКВ╤ ПОМЕРЛА ПРАВОЗАХИСНИЦЯ, ЯКА КРИТИКУВАЛА ПУТ╤НА ╤ П╤ДТРИМУВАЛА УКРА╥НУ
"Не звертайте уваги на те, що я рос╕янка. Мен╕ соромно за те, що ми робимо в╕дносно Укра╖ни....


НА ХАРК╤ВЩИН╤ СКАСУВАЛИ РЕГ╤ОНАЛЬНИЙ СТАТУС РОС╤ЙСЬКО╥ МОВИ
Про це у Facebook написав депутат Харк╕всько╖ обласно╖ ради Дмитро Булах.


«СУД» В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ ЗААРЕШТУВАВ АКТИВ╤СТА БЕК╤РОВА ДО 11 ЛЮТОГО
Адвокати, посилаючись на здоров'я Бек╕рова, просили для свого п╕дзахисного як запоб╕жний зах╕д...


У КЕРЧЕНСЬК╤Й ПРОТОЦ╤ ЗАСТРЯГЛИ БЛИЗЬКО 170 СУДЕН, ЯК╤ ОЧ╤КУЮТЬ НА ПРОХ╤Д
Про це голова Держприкордонслужби Петро Цигикал сказав в ╕нтерв'ю на телеканал╕ UA|TV


СИНОД УПЦ КП ОБГОВОРИВ, ╤З ЧИМ ╤ТИ НА ОБ’╢ДНАВЧИЙ СОБОР
У регламент╕ Об’╓днавчого собору ма╓ бути враховано, що в╕н ╓ арх╕╓рейським й право голосу...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2013 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 08.03.2013
ЩАСТЯ НЕ КУПИШ, БО ВОНО — ТАЛАНТ

Ж╕ноче щастя

Особисто для мене не сутт╓во, з чи╓╖ ╕н╕ц╕ативи ж╕ночий день святку╓ться саме 8 березня. Вт╕м, з таким самим усп╕хом його можна було б перенести на будь-який ╕нший весняний день, не намагаючись зам╕нити нашим суто укра╖нським Днем матер╕. Бо якщо мати — це завжди ж╕нка, то ж╕нка — далеко не завжди мати. Серед них ╓ ╕ так╕, для яких прив╕тання з Днем матер╕ це все одно, що прив╕тання з мр╕╓ю, яка не справдилась ╕ вже н╕коли не справдиться. ╤ перед такою ж╕нкою доречн╕ше було б просто вибачитись. Та ╕ у школяр╕в з╕ школярками вже не в╕дбудеться обм╕ну святковими лист╕вками, як╕ для нас колись були дуже важливою акц╕╓ю. Тяжко згадувати про сво╓ материнство ╕ бабусям, котр╕ волею дол╕ пережили сво╖х д╕тей або ж т╕ зрадили ╖х на старост╕ л╕т «з метою економ╕╖ бюджету». А ж╕нка, вона ╓ ж╕нкою ╕ в пелюшках, ╕ на сво╖й ф╕н╕шн╕й прям╕й. Бо ж╕ноцтво — це не лише ознака стат╕, це ще й доля, особлив╕ функц╕╖ у с╕м’╖ та сусп╕льств╕ й багато-багато ╕ншого.
╤ ось, попри вс╕ житт╓в╕ негаразди, до святкового дня я взялася-таки знайти щасливу ж╕нку, аби розпов╕сти, що ж то воно за диво — ж╕ноче щастя. Диво, бо нав╕ть небагатечко тих, чий д╕м воно не оминуло стороною, бояться навроки: «Та яке там щастя з нашими зарплатами! А д╕ти як╕ неслухнян╕! А у сус╕да п╕вень — як сирена пожежно╖ машини. Н╕коли не виспишся!». ╤ крутиться ╕нод╕ в думках: «Не гн╕в╕ть, ж╕ночки, Бога, бо заведе сус╕д одразу з десяток таких п╕вн╕в...».
╤ ось я таки знайшла щасливу ж╕нку, яка у всякому раз╕ цього слова — щастя — не боялася. Лариса Федор╕вна Георг╕ад╕ — директор приватного навчально-виховного комплексу «Г╕мназ╕я-школа-сад «Консоль», яку лише р╕к тому я в╕дкрила для себе не просто як школу «для крутих» (бо побуту╓ така думка), а як школу майбутнього (у всякому раз╕, якщо наша держава повернеться коли-небудь обличчям до д╕тей). На щастя для ╖╖ учн╕в, ╖хн╕ батьки можуть не чекати цих нап╕вфантастичних час╕в, а дбають про свою малечу сам╕: про зручн╕ умови навчання та ╖хн╕й психолог╕чний комфорт, про високу фахов╕сть вчител╕в та повний наб╕р саме тих предмет╕в, як╕ можуть знадобитися ╖хн╕м чадам у майбутньому житт╕, а заодно ╕ навичок, як╕ можна здобути у гуртках та на факультативах. Як все це вт╕люватиметься в життя — батьк╕в ц╕кавить не надто, бо вони мають аргумент, перед яким безсил╕ будь-як╕ вчительськ╕ претенз╕╖: «Ми ж вам платимо!». ╤ батьки ╓ найсувор╕шими суддями — не м╕н╕стерство ╕ не м╕ськвно, яким можна спробувати накрити «поляну», бо серед батьк╕в ╓ й так╕, що й всю р╕внинну частину Криму можуть «накрити», не моргнувши, аби лише з дитиною все було гаразд, у всякому раз╕, як це ма╓ бути у ╖хньому баченн╕.
То ж чи легко в╕дпрацьовувати Ларис╕ Федор╕вн╕ ц╕ грош╕ за умови, аби вс╕ були максимально задоволеними? У всякому раз╕, на життя вона не скаржиться ╕ цим самим провоку╓ мо╓ наступне запитання про щастя, пом╕ж ╕ншим, теж далеко не однозначне.
— Усп╕шна ж╕нка — це щаслива ж╕нка, чи не так?
(А сама при цьому думаю про актрис, в╕д яких в╕дмовляються д╕ти ╕ як╕ помирають в╕д передозування «наркоти» або ж за власним бажанням, нав╕ть про Галину Брежн╓ву...).
Але в╕дпов╕дь Лариси Федор╕вни одразу ставить все на сво╖ м╕сця: щаслива не тому, що усп╕шна, а усп╕шна тому, що щаслива. Бо, анал╕зуючи ╖╖ слова, доходиш висновку, що щастя насправд╕ десь всередин╕ нас, воно — один ╕з р╕дк╕сних талант╕в, бо хтось вм╕╓ малювати, хтось — створювати божественну музику, а хтось...
╤ один ╕з його секрет╕в, дуже простих ╕ побутових, в т╕м, що, прийшовши в чужу с╕м’ю, яку хочеш мати за р╕дну (або ж при╖хавши в ╕ншу кра╖ну), не треба одразу ж все намагатися пере╕накшити на св╕й лад, треба прийняти т╕ правила, як╕ тут ╕снують, та закони, нав╕ть якщо вони ╕ не близьк╕ тоб╕, ╕ не зрозум╕л╕. Дарма, що наш╕ медики нав╕ть переведення ╕з зимового на л╕тн╕й час вважають стресом для орган╕зму, а у чуж╕й родин╕ ранок може розпочинатися ╕ на три години ран╕ше за звичний, дарма, що, можливо, довелося перейти на приготування парових котлет або ж вогняного супу-харчо. Все це ма╓ значення лише для людини, налаштовано╖ на конфл╕кт, який насправд╕ ╕ ста╓ причиною негативних зм╕н щодо здоров’я.
Лариса М╕т╕на прийшла жити у с╕м’ю свого чолов╕ка без будь-яких застережень ╕ побоювань, хоча свекруха — це в принцип╕ завжди страшно, а якщо нова р╕дня ще й греки, як╕ шанують сво╖ нац╕ональн╕ традиц╕╖, — ситуац╕я ускладню╓ться. Хоча ╕ жила Лариса в багатонац╕ональн╕й родин╕, якою став у середин╕ минулого стор╕ччя Узбекистан, там ╕ народилася, по╓днавши у сво╖й кров╕ кров засланих «куркул╕в» ╕ тих, хто вт╕к сюди, рятуючись в╕д голоду, хоч ╕ виростала серед представник╕в р╕зних нац╕ональностей, ╕ все це не ставало на завад╕ н╕ для дружби, н╕ для кохання, та все одно в майбутн╓ не зазирнути.
З чолов╕ком Павлом познайомилися в Андижанському медичному ╕нститут╕, ╕ обо╓ вони хот╕ли л╕кувати д╕тей. У родин╕ Лариси Федор╕вни медицина взагал╕ була пров╕дною профес╕╓ю, тому ╕ з вибору фаху питань не виникало.
П’ять рок╕в пропрацювавши в Узбекистан╕ пед╕атром, Лариса Федор╕вна, на той час вже одружена, подалася разом ╕з родиною чолов╕ка, депортованою ╕з Алушти, до Криму. Тут ╖╖ свекруха Десп╕на зак╕нчила колись грецьку школу, мала з батьками ╕ будинок, де сьогодн╕ живуть чуж╕ люди.
Те, що неждано-негадано опинилася в Укра╖н╕ (хоча серед родич╕в були й укра╖нц╕), Лариса Георг╕ад╕ вважа╓ знаковим. Недарма ж у р╕дному Коканд╕ вона жила саме на вулиц╕ Богдана Хмельницького.
Павло Георг╕ад╕ ╕ сьогодн╕ працю╓ дитячим л╕карем, а Лариса Федор╕вна неспод╕вано для себе зробила досить стр╕мку кар’╓ру. Пропрацювавши к╕лька рок╕в за фахом, вона одержала пропозиц╕ю стати л╕карем при школ╕ «Консоль», де дбали не т╕льки про навчання д╕тлах╕в, але ╕ про стан ╖хнього здоров’я. Та тод╕шн╕й директор ц╕╓╖ школи ╢вген Бубнов в╕ддав перевагу л╕карю-чолов╕ков╕, який у школ╕ надовго не затримався. Так Лариса Федор╕вна, котра вважа╓ себе тут «людиною з вулиц╕», ╕ одержала вже ╕ндив╕дуальне запрошення, почала обживатися, аж поки не стала незам╕нним членом шк╕льно╖ родини, як ╕ свого часу чолов╕ково╖.
У 2000 роц╕ вона заочно зак╕нчила Тавр╕йський нац╕ональний ун╕верситет, одержавши фах психолога. ╤ стала в школ╕ одразу вс╕м: ╕ л╕карем, ╕ психологом, ╕ господарником. ╤ не тому, що була такою вже надзвичайно ╕ всеб╕чно обдарованою, а тому, що д╕ти ╕ медицина — це було ╖╖ р╕дне, а ще вона н╕коли не соромилась навчатися. Щодо педагог╕ки, тут ╖╖ вчителем стала на той час завуч школи Валентина Васил╕вна Лаврик, господарським досв╕дом под╕лився з нею директор школи ╢вген Бубнов, який незабаром став пом╕чником депутата Володимира Константинова, а пот╕м ╕ депутатом. Не оминула пол╕тика ╕ Ларису Георг╕ад╕ — в таке вже потрапила середовище, адже школа «Консоль» — це д╕тище нин╕шнього сп╕кера ВР АРК, кер╕вника буд╕вельно╖ ф╕рми «Консоль» Володимира Константинова. Зараз пан╕ Лариса ╓ заступником кер╕вника Пост╕йно╖ ком╕с╕╖ з питань осв╕ти та науки Валер╕я Косар╓ва, ╕ ╖╖ слово — не останн╓ в тому, яка доля оч╕куватиме наших маленьких кримчан.
А проблема, як виявилося, тут виникла хоч ╕ прогнозована, але все одно неспод╕вана. Сьогодн╕ народжуван╕сть малеч╕ виросла практично вдв╕ч╕, ╕ вже зовс╕м скоро ╖й не вистачить не т╕льки дитячих садочк╕в, але ╕ шк╕л, як╕ так активно «оптим╕зують», особливо у с╕льських районах.
До реч╕, Лариса Георг╕ад╕ — проти будь-яко╖ оптим╕зац╕╖ — частину тимчасово в╕льного навчального закладу, звичайно, можна використовувати з якоюсь ╕ншою метою, яка б не суперечила основн╕й функц╕╖ цього закладу, аби не сталося того, що свого часу вчинили з дитячими садочками, коли оскажен╕л╕ б╕знесмени рад╕ були «в╕дм╕нити» ╕снування людства ради тимчасово╖ вигоди. Сьогодн╕ депутат усв╕домлю╓ — малечу найближчим часом дитсадочками не забезпечити, потр╕бно пристосовувати як╕сь тимчасов╕ територ╕альн╕ центри, де матер╕ могли б залишати малюк╕в хоча б не на повний день. Насамперед сл╕д по╓днувати школи з дитячими садочками.
— У кожн╕й людин╕ ╓ сонце, т╕льки дозвольте йому засяяти, — раптом процитувала директор Сократа.
╤ я в╕рю, що така предметна увага до кожно╖ людини дозволить-таки Ларис╕ Федор╕вн╕ домогтися того, щоб ми гр╕лися з часом не п╕д одним, а п╕д ц╕лою плеядою сонець ╕ сонечок, роз╕гнавши сут╕нки сьогодення.
Ось уявляю соб╕, як вона, така шанована ╕ поважна людина (окр╕м усього, ще й заслужений прац╕вник осв╕ти Укра╖ни) з’явля╓ться вдома ╕ сама схожа на те сонечко, а свекруха (така вже «посада»!) бурчить: «Ск╕льки ж можна працювати, дочко? Ви тепер зовс╕м себе не жал╕╓те...», приховуючи за цими словами, що вже дуженько скучила за нев╕сткою. А вона, директор ╕ депутат, прид╕ливши увагу 88-р╕чн╕й бабус╕, зам╕сть того, щоб дор╕кнути чолов╕ков╕, чому в╕н ще й дос╕ не прем’╓р-м╕н╕стр, посп╕ша╓ на кухню, тому що хоч шлях до чолов╕чого серця ╕ досить звивистий, але не омина╓ ╕ шлунка. А для справжньо╖ люблячо╖ ж╕нки смачно нагодувати сво╖х р╕дних — це теж ╓ часточкою щастя.
— Все йде в╕д с╕м’╖. Д╕ти — це наше в╕дображення, — д╕литься сво╖ми враженнями Лариса Федор╕вна у в╕дпов╕дь на мо╓ запитання, чи правда, що нин╕шн╕ школяр╕ стали жорсток╕шими, практичн╕шими, менш людяними. ╤ я думаю про ╖╖ дочку Ольгу, яка зак╕нчила факультет з новогрецько╖ та англ╕йсько╖ мов, — ╕, д╕йсно, горнеться до р╕дного, батьк╕вського.
Не знаю, як для учител╕в, а для мене сп╕лкуватися з Ларисою Федор╕вною — одне задоволення, можливо, тому, що зб╕гаються основн╕ наш╕ житт╓в╕ позиц╕╖. Так само, як ╕ я, вона не розум╕╓, чому Укра╖на заклопотана пошуками соб╕ того чи ╕ншого ярма, бо усв╕домлю╓ не т╕льки сп╕рн╕ принади митного союзу, але ╕ вс╕м серцем сп╕вчува╓ «ощасливленим» ╢вросоюзом грекам. Чого ж так браку╓ наш╕й держав╕, що треба пост╕йно намагатися п╕д когось «лягти»?
Непокоять Ларису Федор╕вну ╕ блага ╓вропейсько╖ цив╕л╕зац╕╖.
— Коли я п╕дростала у багатонац╕ональному Коканд╕, там досить було побачити д╕вчину к╕лька раз╕в ╕з парубком, як врятувати ╖╖ репутац╕ю м╕г т╕льки шлюб.
╤ якщо це такий шлюб, як у само╖ пан╕ Лариси, то йому можна т╕льки позаздрити. ╤ хоч на той час не проводилися в Узбекистан╕ на ╕ноземн╕ грош╕ р╕зноман╕тн╕ сем╕нари ╕ трен╕нги ╕з фуршетами, представники р╕зних народ╕в вм╕ли жити там у злагод╕, шануючи обряди ╕ звича╖ одне одного. В роду М╕т╕них також були ╕ рос╕яни, ╕ укра╖нц╕, й польськ╕ ╓вре╖, та ╕ свята сус╕д╕в-мусульман сприймалися як сво╖.
«Терпим╕сть ╕ духовн╕сть», — цими словами Лариса Георг╕ад╕ пояснила одразу все, а також ╕ те, чого так браку╓ нам сьогодн╕. ╤ нав╕ть, торкнувшись питання в╕дновлення прав депортованих громадян (документи на будинок ╖╖ свекрухи в Алушт╕ збер╕гаються ╕ сьогодн╕), вона не заговорила про попрану справедлив╕сть ╕ бажання негайно повернути соб╕ за все це грош╕, а пригадала покинут╕ осел╕ висланих укра╖нц╕в у Середн╕й Аз╕╖ ╕ про те горе, якого д╕сталося нем╕ряно кожному народов╕. Х╕ба ж це можливо якось оплатити?
╤ лише тод╕ я остаточно зрозум╕ла, чому, виступаючи на Шевченк╕вському свят╕ тор╕к, Лариса Федор╕вна вжила у промов╕ слова «Великая Украина», хоча мо╖ сп╕вв╕тчизники н╕коли не страждали ман╕╓ю велич╕, а дехто й погоджувався, що Укра╖на у переклад╕ на «общепонятный», — це просто окра╖на. То, ймов╕рно, кожен м╕ря╓ по соб╕ — ж╕нка з великою душею живе у велик╕й держав╕, цьому навчатиме вона ╕ св╕й вчительський колектив, а в╕н, у свою чергу, — учн╕в, а ще вчител╕ навчатимуть ╖х таланту бути щасливими, хоч ╕з ним, швидше за все, треба просто народитися...

Тамара СОЛОВЕЙ

Наступно╖ весни у НВК «Г╕мназ╕я-школа-сад «Консоль» в╕дкри╓ться Шевченк╕вський музей. ╤ вчител╕, ╕ батьки, ╕ д╕ти збиратимуть експонати по вс╕й Укра╖н╕!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 08.03.2013 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11493

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков