Версiя для друку Обговорити в форумi

Мистецтво

Більш як через чверть століття з часу створення картини художника Степана Лаутара знову привернули увагу, стали предметом обговорення на мистецькій палітрі Криму. У республіканській універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відкрилася експозиція полотен, що зберігаються в родинній колекції дочки, заслуженої артистки України Наталі Безкоровайної. Своїм талантом співачки вона по-новому, під іншим кутом зору розкриває творчість батька, людини, безперечно, обдарованої, з чудовими вокальними даними баритона і хистом до малювання. З цих двох захоплень він професійно віддав перевагу другому заняттю, закінчивши Кримське художнє училище ім. М. Самокиша.
Дівчинка росла в атмосфері фарб і кольорів. На одному портреті, намальованому батьком, — їй три роки, на другому вона вже третьокласниця з книгою в руках. Скільки тепла в них і ніжності! А в дитячій безпосередності проглядається майбутня цілеспрямованість, що приведе її до вершин у вокальному мистецтві.
Коли Наталя студенткою Львівської консерваторії приїжджала додому на канікули, батько з мамою їй говорили:
— Покажи, чому тебе навчили.
І вона співала. А сьогодні настав уже її час вчити інших бачити і самим створювати красу в житті, пісні, музиці. Вона це здійснює як викладач вокалу в Кримському університеті культури, мистецтв і туризму, як солістка Кримської філармонії, в музичній вітальні якої відбуваються її сольні концерти з світової та української класики, звучать пісні народів півострова і воєнних років, проводить концерти-бесіди для вихованців дитсадків і школярів молодших класів.
А створені батьком картини, що при його житті глядачі бачили на багатьох обласних виставках у Криму, наочно демонструють витоки цього натхнення, духовності і стимулу до творчості, зародженого в сім’ї і розвинутого навчанням, наполегливою працею над удосконаленням майстерності. Шість із них були частиною декораційного оформлення сцени на сольному концерті Н. Безкоровайної в Київському будинку вчителя у 2000 році. Його вів автор книги про славетну українську співачку Оксану Петрусенко, заслужений діяч мистецтв України Микола Кагарлицький.
У 2004 році в цьому ж закладі на ХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні фактори буття народу в системі українознавства» експозиція С. Лаутара в рамках виставки «Творчі досягнення Криму» вже була більшою і складалася з тридцяти картин. Всього ж ним створено сотні портретів, натюрмортів, пейзажів, частина з яких нині знаходиться в приватних колекціях України, США та Японії. За спогадами колег-художників, С. Лаутар був дуже працьовитим і за день міг іноді намалювати п’ять портретів різними техніками олії, пастелі, акварелі та вугілля.
Однак фарби з часом почали тьмяніти, втрачати яскравість і блиск. Щоб зупинити цей процес «старіння» і надати картинам первинного авторського вигляду, родина звернулася до реставратора Сімферопольського художнього музею Анни Петрової.
— У процесі цієї роботи я відкрила для себе художника, якого не знала раніше, — розповіла вона. – В нього своє творче обличчя з яскравою кольористістю, потужним енергетичним зарядом і любов’ю до життя.
На відміну від А. Петрової інший кримський художник Василь Жерибор, який взявся за поліграфічне укладання підготовленої нею спільно з Богданом Безкоровайним, зятем С. Лаутара, заслуженим працівником культури України, завідувачем культурно-освітнього відділу Всеукраїнського інформаційно-культурного центру, колекції більш як із сорока картин для видання альбомом, був знайомий з ним особисто.
— Ми зустрічалися по роботі: я – монументаліст, він – портретист, — сказав В. Жерибор.
У вузьких рамках соціалістичного реалізму С. Лаутар не лицемірив. Він сам, будучи інвалідом з протезом на одній нозі, досяг майстерності та всього в житті великим трудом. І його живопис з тепло-холодністю колориту також проникнутий енергетикою праці. Така одухотвореність і вся палітра краси людини і природи, осяяна білим світлом – кольором сонця, не тимчасова. Вона залишається в пам’яті назавжди. Це — художник, з яким хочеться розмовляти.
І першими на розмову про роль і місце митця в суспільстві прийшли після реставрації картин його колишні друзі, колеги: Давид Ребі — художник, кримчацький вчений-мовознавець, Олександр Галушко, Валентина Хараборіна, Георгій Куриленко, Петро Карнаух. Ця зустріч відбулася в Кримському республіканському культурно-просвітницькому товаристві «Кримчахлар» у Сімферополі. Колорит Криму на трьох експонованих картинах С. Лаутара вони доповнили своїми художніми творами. І вийшов колективний живописний портрет, своєрідний колаж панорами півострова, його минулого і сучасного під назвою «Щоб пам’ятали».
Цією зустріччю з художниками, які знали, працювали поряд з батьком, Наталя Степанівна розпочала писати його творчий і біографічний портрет, який завершився випуском у видавництві «Жерибор» художнього альбому «Степан Лаутар: Світ натхнення і любові». Його презентація, присвячена 85-річчю з дня народження митця, відбулася в Сімферопольському художньому музеї з демонструванням 43-х картин із вміщених у ньому 45-ти репродукцій. Дві картини знаходяться в приватних колекціях. Присутній на відкритті виставки народний художник України та Росії Валентин Бернацький, який очолював експертну раду Сімферопольської художньо-виробничої майстерні, в якій багато років працював Лаутар, охарактеризував його роботу з виконання за державним завданням портретів керівників країни та її видатних діячів, відзначивши поєднання творчого підходу з дотриманням точності моделі і рисунка. Недавно він пішов з життя, тому цей його виступ демонструвався на новій зустрічі любителів і шанувальників образотворчого мистецтва з творчістю С. Лаутара в бібліотеці ім. І. Франка у відеозображенні на екрані.
Про власне сприйняття та розуміння світу образів і характерів художника говорили у своїх виступах представники творчих професій освітньої галузі та культури, працівники бібліотечних закладів міста, студенти. Зображений на картинах період перших десятиріч після війни, про який старша частина присутніх у залі знає не з книг, візуально повертав їх у власне минуле, а молодші глядачі з позицій сьогоднішнього дня відзначали історичні ознаки в архітектурі, побуті, одязі людей, у суспільному та домашньому устрої їхнього життя.
Перегорталися на екрані одна за одною сторінки відеофільму, створеного за матеріалами альбому, і присутні немов здійснювали за експонатами виставки екскурсію, озвучену Наталією Безкоровайною піснями «Ой не світи, місяченьку» та «И нет в мире очей» у супроводі концертмейстера Тетяни Єрмакової. Намальовані квіти стояли у вазах, росли в степу і горах. Це фрагменти натюрмортів і пейзажів художника: «Волошки на вікні», «Бузок», «У Кримському передгір’ї», «Початок осені», «Балка»... А живі букети слухачі дарували його дочці за спів, в якому продовжувалася творча кримська династія.
Зима лише в природі вкриває все навколо однотонною білою фарбою чи сірою в період танення снігу. Весь спектр буття, відображений на образотворчій палітрі С. Лаутара розмаїттям форм матеріального світу, буянням кольорів, поглядом впевненої в собі та своїх силах мужньої людини на автопортреті, зв’язуючою ниточкою простягається з минулого в сьогодення, проникає в серця людей, окрилює.

Валентина НАСТІНА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 01.03.2013 > Тема "Душі криниця"