Версiя для друку Обговорити в форумi

Прочитав у «Кримській світлиці» статтю «Чернівецька маланка. Роздуми про українську ідентичність» (1 лютого 2013 р.). Статті С. Лащенка завжди свіжі тематично, а тому добре запам’ятовуються. Так тримати! Хоча ні, планку постійно треба піднімати щораз вище. Згадав 60-ті роки минулого століття. Ми з дружиною трохи мандрували: Білорусія, Прибалтика, Крим... А в Москві та Ленінграді Катерина Петрівна вже сама знайомилася з Большим театром, Ермітажем, Ісакіївським та Казанським соборами, іншими визначними місцями. Мандри запам’яталися мені на все життя. Домський собор (латиші по всій Ризі шукали для мене платівку з Месою Баха у виконанні Домського органа), вежа Гедиміна у столиці Литви, костел св. Анни, а головне — дружнє і тепле ставлення рижан та вільнюсців. У Білорусії, на жаль, зрідка чули милозвучну і чарівну (для мене) мову сябрів. На 90% панувала московська. У Томашівці та Малориті (Берестейщина) чули й українську, але наші співрозмовники вмить переходили на російську, хоч ми користувалися виключно рідною. Правда, у Литві та Латвії мусили переходити на російську, бо української там зовсім не розуміли — навіть про що йдеться. Наша російська була такою химерною — не дивина, адже ніколи в житті ми не користувалися нею — можна було зо сміху померти, напевне, тому нас так добре приймали тамтешні люди. Запам’яталися тодішні Яремча і Чернівці. Міські ринки були для нас великими театральними сценами. Люди у святкових народних строях ніби ось-ось почнуть танцювати «аркан» або «коломийку». Кептарі, тайстри, топірці, постоли. Приємно був вражений красою не так Чернівців, як буковинських сіл. Хати, як писанки, подвір’я не захаращені, тини, мов великодні кошики. На Закарпатті і Тернопіллі села багаті, а на Буковині — мальовані. Донбас, частково і Крим запам’яталися людяністю і добротою саме корінних мешканців, бо серед зібраних зі всього світу були люди і людиська.
Але повернуся до маланкування. У нашому селі цибатого парубка переодягали Маланкою, а вродливу дівчину — Василем. Це було у сорокові роки минулого століття. Цілу ніч з 13 на 14 січня (старий Новий рік) гурт молоді водив Василя та Маланку від хати до хати: шукали Маланці жениха. Маланку хвалили і вона хвалилася, якою є гарною господинею. Хату замітала, постіль трусила, горшки мила, хату білила і чого тільки не виробляла, аж поки не виганяли її з хати. 14 січня, на Василя, по обіді, а точніше після Літургії, хлопці-підпарубки ходили з «конем»: три царі, Ірод із чотирма центуріонами, смерть, пастушки відтворювали Різдвяне дійство... Добре, що газета повертає українців до традицій, до нашої ідентичності.
«Кримська світлиця», зокрема й Сергій Лащенко, часто торкаються питання мови. Я теж хочу торкнутися, але трохи посварити вас. Скажіть, будьте добрі, навіщо у «Чернівецькій маланці» вживаються такі слова, як креатив та алюзія? Навіщо ота сухозлітка на нашому золоті, отой секонд хенд? На жаль, це не тільки «Кримської світлиці» стосується. В одній статті «Дня» надибав аж десяток різних креативів, маргінесів, інтровертів. Були навіть такі «перли», яких не знайдеш у словнику. Навіть мій комп’ютер не терпить їх. Виправив «креатив» на «креатин», і то двічі. Але це я так, з поваги і любові — до вас і до мови.

Василь ГОДЯК
м. Соснівка Львівської області

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 22.02.2013 > Тема "Резонанс"