Версiя для друку Обговорити в форумi

ДО 200-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Вважала, що це тільки мої перші роздуми про Бога (у трирічному-чотирирічному віці) були пов’язані з іменем Тараса Григоровича Шевченка. Аж ба, на Всекримському конкурсі українознавчих науково-дослідницьких робіт, присвяченому Великому Кобзареві, раптом зустрічаю дівчинку Марію Барбаховську, яка запропонувала для захисту «Легенду про Тараса Шевченка», що розповідає про його зустріч з Господом.
Ось що «сумно» каже Господь з приводу Тараса ангелові: «Бачиш, я забираю його на небеса. Його земне життя закінчується. Але це ще не все. Ця людина буде жити вічно». А потім: «Коли зірки прилинули до вікна, Тараса вже не було живого»…
Тож чому роздуми про Тараса Шевченка навіть у малечі пов’язуються з роздумами про Бога? Тому, що був бідний, «убогий»? Тому, що жив праведним життям, попри всі старання деяких «велетнів духа» на кшталт О. Бузини виставити його розбещеним сластолюбцем? Чи тому, що Господь щедро наділив його своїм найвищим даром — любов’ю не до власної особи, коли слово «негідник» змивалося лише кров’ю образника, а до кожної згорьованої людини, що живе на дорогій його серцю землі або ж жила, або ж житиме. Бо найвищим подвигом у християнській вірі завжди було мучеництво, а найвищими чеснотами — любов і незрадливість, отже, вірність у всіх її іпостасях.
Втім, свого часу, вивчаючи творчість генія іншого народу, я вже не роздумувала про Бога Отця, Ісуса Христа та Діву Марію, які, власне, жили в мені від народження, як і в дівчинці Марійці, яка вразила мене під час конкурсу. Це були герої із грецько-римської міфології: різноманітні юнони, терпсихори, агамемнони тощо. Навіть такі поважні велетні, як Зевс, не викликали ні страху, ні трепету, ні поклоніння. Історії їхнього життя були захопливими, але чужими, як і «Санта» навряд чи коли-небудь замінить нашим малюкам Діда Мороза. І, якщо людина на 90% складається із води, то чи не на стільки ж — із того, що стало базою для формування її генетики, скажімо, генетичним фоном.
Тож не варто було дивуватися, що початок сценарію свята-конкурсу незалежно від «Легенди» теж був про зірки, про те, що кожна з них дорівнює яскравості особистості, яку супроводжує все її життя. В тому, що яскравих зірок у приватному навчально-виховному комплексі «Гімназія-школа-садок «Консоль» немало як серед учителів, так і серед учнів, я вже мала нагоду переконатися рік тому, коли побувала тут на першому Шевченківському конкурсі та створенні учнівського науково-дослідного товариства «Кобзар». Тоді вражало буквально все, і насамперед тому, що в цьому платному небідному закладі готувалася побачити якусь своєрідну «Феофанію» (звичайно, для здорових) і заздалегідь взяла сторону тих, кому такі умови навчання і не снилися. Та ось я знову в цій школі і — жодного бажання розпалювати «класову ворожнечу». Декого із дітей вже знаю в обличчя, а до Артема Зайнуліна навіть звертаюся як до старого знайомого, адже пам’ятаю його з минулорічного конкурсу та вболівала за нього, коли він брав участь у нашому, «світличному».
Артем і цього разу не посоромився. Він переміг у номінації «Україна — Крим — етнос». Казначеєва Олена (ПНВК «Консоль») у номінації «Україна — Крим — фольклористика» посіла друге місце. Але ж вона ще зовсім маленька дівчинка, шестикласниця, а за тему взялася непросту: «Фольклорні компоненти виражених засобів у «Співомовках» Руданського». Та, як на мене, вже за український костюм та віночок вона варта була бути відзначеною. Втім, першого місця у цій номінації так ніхто і не посів. А третє місце поділили Юлія Тверезовська (СШ № 15) та Дар’я Таньчева (гімназія № 11), які написали спільну роботу.
Одинокою у номінації «Україна — Крим — екологія» виявилася й учениця НВК № 6 Надія Петухова, як і Родіон Макар’їн зі школи № 9 — у номінації «Україна — Крим — історія», котрий дослідив причини падіння Херсонеса під час наступу військ князя Володимира, за що здобув ІІ місце. Надія ж своїм дослідженням топонімів вразила журі більше і посіла І місце. Не було суперників і в юної мешканки Алушти Ганни Купрій, яка обрала номінацію «Україна — Крим — культура» і розповіла про вплив петриківського розпису на формування національної самосвідомості та образного мислення людини. Її дослідження журі оцінило якнайвище.
Шкода, що не було можливості перебувати водночас на кількох секціях. Шкода також, що згадана вже мною Марія Барбаховська («Україна — Крим — література») здобула лише друге місце, бо її переміг юний «консолівець» Кирило Юріков, оскільки обрана ним дослідницька тема, ймовірно, спричинила не менше клопотів, ніж вільний політ фантазії Марії. Але те, що запропонувала дівчинка, виявилося дуже знаковим і показовим. Третє місце в цій номінації посіла школярка із Джанкоя Лєніє Аблякімова.
А ось в номінації «Україна — Крим — Шевченко» п’єдестал абсолютного переможця так і залишився вакантним. На ІІ місці — Катерина Стражеску (Гвардійський НВК), яка досліджувала тему «Крим у поетичній творчості Т. Г. Шевченка», та Владислав Салабай, який взяв участь у конкурсі «Он-лайн» і навчається у Глобінській школі № 3 Полтавської області (такий прецедент під час конкурсу трапляється вперше!). Хлопчик аналогічно до своєї кримської конкурентки розкрив тему Тараса Шевченка і своєї власної батьківщини — Полтавщини. А Валентина Сергєєва із Керчі одержала «бронзу», хоча тема, яку порушила, гідна справжньої монографії — вона присвячена історії створення пам’ятників Т. Г. Шевченку у світі.
Чи не найбільше часу я провела в аудиторії, де змагалися «мовники». І недарма, перші місця тут одержало одразу двоє учнів: Настя Давиденко (школа № 29) та Данило Михайличенко (Українська школа-гімназія). Дівчинка дослідила фразеологізми у творчості Тараса Шевченка, частині з яких він сам і подарував крила, відповіла на складні запитання членів журі, що, зокрема, стосувалися сучасних фразеологічних шкіл. А ось Данилові пощастило менше — у журі з’явилася підозра, що свою роботу він готував з батьківською допомогою. На що особисто я (аби у мене запитали) сказала б таке: дай, Боже, кожному нашому учневі по такому батькові, який би знайшов час і мав бажання допомогти у цьому своїй дитині. Адже йдеться не про нобелівський проект і не про кандидатську дисертацію, а лише про заохочення учня до здобуття нових знань і закріплення тих, які знадобилися йому під час захисту роботи, а це цілком варте грамоти, котру не можна обміняти навіть на морозиво, бодай дитина одержала її авансом. Щодо мене, то я б залюбки видавала грамоти усім батькам, які долучають своїх дітей до тих імен, що стали символами України. Стосовно ж обману (якщо він дійсно мав місце), то цьому молодь навчать самі викладачі вже на першому курсі ВНЗ, відкрито вимагаючи гроші за хороші оцінки.
Та вернімося до конкурсу. Найбільше учасників зібрала секція «Аудіовізуальні творчі роботи».
 Перші місця дісталися Олені Батлук (НВК № 6) за «Соломію Крушельницьку» та Ірині Осадченко (Українська школа-гімназія) за ліричне інсценування «Україна в твоєму серці». Другі місця посіли Карина Валієва (школа № 15) за «Слайд-шоу на вірші Яни Ступак», Дар’я Новакова («Любов і пам’ять незабутня») та Олександр Музикантов («Леся Українка і Климент Квітка в Криму»). Найнижче оцінили роботу Іллі Футрак (школа № 15). Із того, що вдалося побачити, маю зробити висновок: це найперспективніший шлях, аби об’єднати науку, творчість та ще й сколихнути аудиторію емоційно, підводячи її до тих відкриттів, що є важливішими і більш зрілими, ніж це передбачають досвід і вік маленьких творців нехитрих сюжетів. Скажімо, ті картини народного життя, які спостерігала маленька Леся, уважному глядачеві могли дати відповіді на багато запитань, пов’язаних у майбутньому з її характером та долею.
Картини українського народного життя можна було спостерігати і на сцені актової зали ПНВК «Консоль». Це — сюжети із п’єс, пісні, а переважно танці. І ось тут — явний прогрес! «Консолівські» діти торік так танцювати не вміли. Сюди навіть запрошували колектив «Радониця», аби прикрасити свято, а ось тепер господарі самі відкрили і закрили захід цілком достойно.
Явний прогрес спостерігався і щодо появи двох нових секцій, які межували поміж наукою, мистецтвом і розвагою. Це секції «Писанкарство» і «Ляльки-мотанки». Першу проводили наша колишня «світличанка», а нині викладач ТНУ Катерина Криворученко разом із літературним редактором «КС» Іриною Миткалик. Виготовляти ляльки майже із нічого навчала одна із представниць оргкомітету, методист вищої категорії Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОНМС України, заслужений вчитель України Тетяна Захарова. І хто б міг подумати, що така поважна, шанована і зайнята людина (бо ще й у школі викладає) раптом «захворіє» цією, здавалося б, дитячою забавкою? Але ж захворіла! Каже, щойно побачить якусь непотрібну ганчірочку, а в голові вже грандіозні плани. Чи не маленький онук так на неї вплинув?
У всякому разі, бажаючих розмальовувати писанки та мотати ляльки було найбільше, бо це ж наше, природне, для чого ні вік не завада, ні наукові досягнення. Повернися до себе самого, стань дитиною — і відкриєш безліч нового у нашому дорослому світі!
До оргкомітету заходу ввійшли також Лариса Федорівна Георгіаді — заступник голови Постійної комісії з науки та освіти, молоді і спорту ВР АРК, директор ПНВК «Консоль», і директор підприємства «Україна-Світ» Василь Степанович Стефанюк. Координатором події, як і торік, стала чарівна і невтомна на ініціативи Валентина Василівна Лаврик, заслужений вчитель АРК, вчитель-методист української мови та літератури ПНВК «Консоль».
А гостей годі й рахувати. Та найбільш інтригуючою була промова директора Кримської філії Національного інституту українознавства і всесвітньої історії МОНМС України Віктора Лукашенка.
— Всі ми тут колеги, — сказав він. — Ось маю лист від академіка Петра Петровича Кононенка, який вітає вас з конкурсом, присвяченим Тарасу Григоровичу Шевченку. Цей конкурс має велику і шляхетну виховну мету. Від себе хочу додати, що дуже гордий за вчителів і дітей, які візьмуть участь у цій події вселенського масштабу. Коли я спостерігаю такі заходи, мені не страшно за майбутнє України. На січневому засіданні нами було прийнято рішення, що всі роботи учнів, незалежно від оцінки, будуть надруковані в журналі «Українознавство», який поширюється в сотнях країн світу.
Щиро кажучи, можливо, і не всі роботи 29 учнів гідні світової уваги, як і призових місць (інших під час конкурсу не було). Та пригадаймо слова із пісні: «Ти назви мене сонечком, і я буду світить!». І це, вибачте, якщо повторюсь, саме той випадок, коли інтерес дітей до свого, рідного, глибинного треба заохочувати на найгуманістичніших засадах. Назвімо цю іскорку вогником, і вона стане полум’ям, у якому переплавиться все штучне і минуще, й матимемо той міцний, надійний національний ґрунт, де можна будувати не на роки — на століття. А будівельна фірма «Консоль» краще за інших знає, як це робиться.

Тамара СОЛОВЕЙ

ЗАВДАННЯ КОНКУРСУ:
* Розвивати творчі та інтелектуальні здібності учнів середнього та старшого шкільного віку
* Виховувати духовність, державність, патріотизм школярів
* Формувати мотивацію до здійснення науково-дослідницької діяльності
* Формувати вміння роботи з науковою літературою, відбирати, аналізувати, систематизувати матеріал, оволодівати мистецтвом дискусії
* Досліджувати українознавство в Автономній Республіці Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 22.02.2013 > Тема "Урок української"