"Кримська Свiтлиця" > #7 за 15.02.2013 > Тема "Українці мої..."
#7 за 15.02.2013
НЕЗД╤ЙСНЕНА МР╤Я
Шевченк╕ана
(З ╤СТОР╤╥ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА)
╤снують два погляди на особисте життя ген╕╖в. Один — воно повинно бути закритим в╕д людського ока. ╤нший — особисте життя ген╕╖в належить людству. Я схиляюся саме до ц╕╓╖ думки. Адже про Тараса Шевченка — поета, який п╕днявся до висоти пров╕дника укра╖нсько╖ нац╕╖, хочеться знати якнайб╕льше. ╤ подробиц╕ приватного життя допоможуть краще зрозум╕ти суть людини, для яко╖ служ╕ння Укра╖н╕, захист ╖╖ поневоленого народу стали сенсом життя. Кр╕м того, особисте життя митця — частина його творчого процесу. Ж╕нки, як╕ торкнулися пота╓мних струн душ╕ Тараса, надихнули його на створення прекрасно╖ л╕рики. ╤ для нас, читач╕в, знайомство з героями ╖╖ допомага╓ усв╕домити тв╕р не як якесь абстрактне явище, а як згусток страждань закохано╖ людини. Коли замислю╓шся над долею Т. Шевченка, диву╓шся ╖╖ примхливост╕. З одного боку — нагородила ген╕альн╕стю, з ╕ншого — позбавила звичайного людського щастя: кохати й бути коханим, створити с╕м’ю, продовжити себе в д╕тях. Про перше дитяче кохання Тараса ми д╕зна╓мося в школ╕, вивчаючи в╕рш «Мен╕ тринадцятий минало». Це була Оксаночка Коваленко — подруга дитинства, яка заспокоювала сумного хлопця-сироту: Утирала мо╖ сльози ╕ поц╕лувала. Це почуття в╕н прон╕с через усе життя. У посвят╕ до незак╕нчено╖ поеми «Мар’яна-черниця» (1841 р.) чита╓мо: ...Чи правда, Оксано? Чужа чорнобрива! ╤ ти не згада╓ш того сироту, Що в с╕р╕й свитин╕, бувало, щасливий, Як побачить диво — твою красоту. Кого ти без мови, без слова навчила Очима, душею, серцем розмовлять... Та життя розвело ╖хн╕ шляхи. Енгельгардт забрав Тараса з╕ сво╓ю челяддю на чужину, а Оксаночка, як ╕ Катерина, помандрувала за москалем, а п╕зн╕ше збожевол╕ла. «Кохайтеся, чорнобрив╕, та не з москалями», — застер╕га╓ поет, згадуючи трагед╕ю свого першого чистого кохання. У В╕льно Тарас познайомився з молоденькою швачкою — Ядв╕гою Гусаковською. ╥хн╕ коротк╕ зустр╕ч╕ в костел╕ притупили болюч╕ спогади про Оксану. Тарас уже почував себе дорослим юнаком, ╕ несвобода ранила його серце, бо д╕вчина була хоч ╕ вбогою, але в╕льною. Енгельгардт ви╖хав до Варшави, а пот╕м до Петербурга. З ним мусив ╖хати й Тарас. ╤ знову — розлука. Лише вишита сорочка, подарована д╕вчиною на свята, залишилася в хлопця як спогад про ще одну втрачену мр╕ю. У 1843 роц╕ п╕д час першо╖ подорож╕ в Укра╖ну двадцятидев’ятир╕чний Шевченко знайомиться з╕ старшою за нього на ш╕сть рок╕в княжною — Варварою Р╓пн╕ною. М╕ж ними зав’язалися тепл╕ стосунки. Та р╕зниця в соц╕альному статус╕ роз’╓днала ╖х. Дал╕ — одв╕чна каторга та ще й ╕з забороною писати й малювати. Цей гр╕х укра╖нц╕ н╕коли не пробачать Микол╕ ╤, як не пробачать ╕ декабрист╕в. Нелюдськ╕ умови солдатчини не сприяли появ╕ й розвитку почутт╕в, ╕ коханням для Тараса на довг╕ роки стала Укра╖на: Люблю, як щиру, в╕рну дружину, Я безталанную свою Вкра╖ну! Друз╕ та прогресивна громадськ╕сть урятували Тараса Шевченка в╕д неминучо╖ загибел╕. Вийшовши на волю через десять рок╕в, поет уже мало нагадував того Тараса, в якого колись закохувалися ж╕нки. Не стало пишного чуба, та й обличчя мало сл╕ди перенесено╖ цинги. Але ж серце не стар╕╓! ╤ тут йдеться не про буденн╕ земн╕ явища, а про потребу душ╕ ген╕ально╖ людини. П╕сля повернення ╕з заслання Т. Шевченко деякий час жив у Нижньому Новгород╕. Там ╕ познайомився ╕з ш╕стнадцятир╕чною акторкою Катериною П╕уновою, яка погодилася грати роль головно╖ геро╖н╕ — Тетяни в укра╖нськ╕й вистав╕ «Москаль-чар╕вник». Тарас узявся навчати д╕вчину укра╖нсько╖ мови. ╤ закохався. Та коли з’явився перед батьками ╕з заявою про нам╕р одружитися, це стало неспод╕ванкою ╕ для д╕вчини, ╕ для ╖╖ родини. Мати П╕уново╖ м’яко пояснила поетов╕, що ╖╖ дочка ще молода для зам╕жжя, натякаючи на р╕зницю у в╕ц╕, адже Тарасов╕ було вже за сорок! В останн╕ роки життя ще одне кохання з╕гр╕ло змучену душу поета — до в╕домо╖ письменниц╕ Марка Вовчка. Петербурзьке сп╕лкування Шевченка з нею вклада╓ться в три м╕сяц╕. Як в╕н чекав першо╖ зустр╕ч╕! З╕брав серед земляк╕в грош╕, щоб подарувати Мар╕╖ Олександр╕вн╕ золотий браслет. Коли уважно вчитатися в рядки в╕рша «Марку Вовчку», то можна пом╕тити там не батьк╕вськ╕ нотки, а приховану н╕жн╕сть, тугу й недомовлен╕сть. Мабуть, нелегко було поетов╕ осв╕дчитися Мар╕╖, адже вона завжди була в оточенн╕ закоханих у не╖ чолов╕к╕в. Досл╕дники еп╕столярно╖ спадщини Марка Вовчка доводять, що й вона не була байдужою до Тараса. Д╕знавшись про його смерть, пише до чолов╕ка листа, сповненого розпачу: «Я н╕ об ч╕м думати не можу. Боже м╕й! Нема Шевченка. Тепер у мене душа болить, болить, ╕ н╕коли не побачу його...». Так пишуть, коли втрачають найр╕дн╕ших ╕ найближчих людей. ╤ найголовн╕ше: п╕сля смерт╕ Шевченка почина╓ться остаточний перех╕д Марка Вовчка на рос╕йську мову. У 1860 р. в╕дбулися найдраматичн╕ш╕ под╕╖ в житт╕ поета. Важко було змиритися з тим, що доведеться в самотин╕ доживати св╕й в╕к. Тому й мр╕╖ про щасливе подружн╓ життя не залишають його: ...Побрались; ╤ тихо, весело прийшли, Душею-серцем неповинн╕, Аж до само╖ домовини. ╤з такою мр╕╓ю на щасливе с╕мейне життя Шевченко познайомився з Ликерою Полусмаковою — поко╖вкою пан╕в Карташевських. Поет оточив ╖╖ теплом ╕ увагою, привозив подарунки, готувався до вес╕лля. Попросив родича Варфолом╕я купити землю, над╕слав план хати, в як╕й мр╕яв оселитися з Ликерою. Тарас ╕деал╕зував свою кохану. Насправд╕ ж вона такою не була. Життя в наймах привчило ╖╖ до корисливост╕, нещирост╕ та хитрощ╕в. Друз╕ в╕дмовляли поета в╕д цього шлюбу, а невдовз╕ Тарас ╕ сам упевнився в ╖хн╕й правот╕, коли д╕вчина грубо образила його. Так вони й роз╕йшлися, не побравшись. ╤ дал╕ розпачливе: Минул╕ л╕та молод╕╖, Холодним в╕тром од над╕╖ Уже пов╕яло. Зима! Сиди один в холодн╕й хат╕, Нема з ким тихо розмовляти, Ан╕ порадитись. Нема! Ан╕ког╕с╕нько нема! А що ж Ликера? Вийшла зам╕ж за перукаря, г╕ркого п’яницю Яковл╓ва. Мала з ним шестеро д╕тей. П╕сля смерт╕ чолов╕ка щороку при╖жджала на могилу Тараса ╕ г╕рко каялась. Одного разу записала в книз╕ в╕дгук╕в: «Тринадцятого мая 1905 р. при╖хала твоя Ликера, твоя люба, м╕й друже. Сьогодн╕ м╕й день ангела. Подивись на мене, як я каюсь». Досить влучно суть Ликери визначила наша ген╕альна Л╕на Костенко: Коли безсмертя впало на Ликеру, Вона якраз по бублики ╕шла. Чи був би щасливим Тарас ╕з Ликерою, д╕вчиною, яка не змогла осягнути велич╕ того, кого послало ╖й Небо? Не судилося поетов╕ стати батьком сина чи дочки. Видно, Доля готувала його до ╕ншого — стати батьком ус╕х укра╖нц╕в.
Л╕д╕я МОЛЧАНОВА, учителька м. Мар╕уполь
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 15.02.2013 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11416
|