"Кримська Свiтлиця" > #6 за 08.02.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
#6 за 08.02.2013
ОСОБЛИВЕ ЗАВДАННЯ
╤ван МЕЛЬНИКОВ
Пам’ять
(Зак╕нчення. Поч. у № 5)
Щороку 8 лютого у св╕т╕ в╕дзнача╓ться День юного антифашиста, затверджений у 1964 роц╕ черговою Асамбле╓ю ООН. Пропону╓мо уваз╕ читач╕в опов╕дання кримського письменника ╤вана Мельникова «Особливе завдання» про юного героя Павлика Ларишк╕на, який у роки во╓нного лихол╕ття нар╕вн╕ з дорослими став на боротьбу з фашизмом.
У передм╕ст╕ Феодос╕╖, поруч з нафтобазою було звалище старих нафтових бак╕в, прозван╕ розв╕дниками «консервними банками». Наш╕ л╕таки намагалися розбомбити нафтобазу, але щоразу ╖м не вдавалося це зробити — старанно замаскован╕ зен╕тн╕ батаре╖ зустр╕чали бомбардувальник╕в щ╕льним вогнем. Розв╕дники одержали завдання: «Пропаяти димар╕ сус╕да», тобто розв╕дати м╕сцезнаходження зен╕ток. Де ж ц╕ клят╕ «димар╕»? Може, в Саригол╕? ╤ ось в Саригол╕ б╕ля порога солдатського кафе з’явився невисокий веселий чистильник взуття. Захвор╕в, мовляв, дядько Микола, ╕ пом╕чник майстра змушений заробляти соб╕ ╕ йому на хл╕б ╕ншим способом. К╕лька дн╕в Павлик чистив н╕мецьк╕ чоботи, але про зен╕тки так н╕чого й не д╕знався. А тим часом, серцем в╕дчував — саме зен╕тникам в╕н ╕ чистить чоботи. Та де ж сам╕ гармати? Якось Павлик глянсував халяви вже знайомого пол╕цая, частого в╕дв╕дувача солдатського кафе. В цей час пролунав сигнал пов╕тряно╖ тривоги. Пол╕цай кинувся в канаву. З боку моря до феодос╕йського безлюдного пляжу швидко наближалися наш╕ винищувач╕. В╕дразу забухкали н╕мецьк╕ зен╕тки. У неб╕ аж загуло в╕д густого свинцевого струменя. Зв╕дки ж б’ють клят╕ «димар╕»? Павлик, н╕би з╕ страху, вил╕з на платан, але ╕ з дерева н╕чого не м╕г роздивитися. Десь тут були ц╕ б╕сов╕ зен╕тки, зовс╕м поруч — сивий дим кружляв над нафтобазою, а жодно╖ гармати не видно. Не досягнувши берега, л╕таки, зробивши розворот, лягали на зворотний курс. Пролунав сигналу в╕дбою, ╕ Павлик швидко зл╕з з дерева. До нього понуро плентався пол╕цай, одяг його був у болот╕. Павлик метнувся назустр╕ч: — Дозвольте ваш мундир почистити. Проклятущ╕ л╕таки, як ви через них забруднилися, ну н╕чого — почистимо... — ╤ н╕би ненароком кивнув у б╕к старих нафтових бак╕в: — А здорово зен╕тки замаскувалися. — Еге ж, ловко придумали н╕мц╕: в порожн╕ баки гармати поставили, — пол╕цай ураз замовк ╕ п╕дозр╕ло глянув на хлопчика. Павлик мало не розц╕лував пол╕цая, але н╕як не виказав сво╓╖ радост╕, пов╕вся так, н╕би вже давно знав про хитрощ╕ г╕тлер╕вц╕в ╕ н╕чого нового пол╕цай йому не сказав. За годину в еф╕р полет╕ли сигнали: «Димар╕» захован╕ в «консервн╕ банки» Сариголя. Коли вноч╕ радянськ╕ штурмовики перетворили на купу металобрухту стар╕ нафтов╕ баки, розв╕дники були вже за двадцять к╕лометр╕в в╕д Феодос╕╖. А невдовз╕ Павлику довелося знову виконувати особливе завдання самотужки. Партизанська розв╕дка пов╕домила, що в сел╕ Найман* фашисти розвантажили велику парт╕ю зелених ящик╕в з л╕терою «F» ╕ цифрою «73» п╕д нею. З’ясувати, що за ящики, не вдалося. Один з пол╕ца╖в, який перейшов на б╕к партизан, розпов╕в, що г╕тлер╕вц╕ подейкують про якусь нову секретну зброю. «А чи не в цих ящиках ╕ ╓ та секретна зброя, якою фашисти нам╕ряються знищити десантник╕в, що утримують керченський плацдарм?» — розм╕рковував Ван╓╓в ╕ почав розробляти план проникнення у в╕йська спец╕ального призначення. ╤ знову все зводилося в його думах до того, що це складне завдання доведеться Павлику виконувати самому, знову в╕н змушений поставити дорогого йому хлопчика сам на сам з╕ смертельною небезпекою. ...Тримаючи в одн╕й руц╕ авоську з пляшкою молока та вареними яйцями, а в друг╕й — довгу мотузку, до яко╖ була прив’язана чорна, з великими рогами коза, Павлик, мов справжн╕й с╕льський пастушок, см╕ливо гнав свою худобину на зелену галявинку поряд з╕ складом. Вартовий щось дв╕ч╕ гукнув, хлопчик т╕льки руками розв╕в: н╕чого, мовляв, не розум╕ю. Пот╕м с╕в навпроти вартового ╕ почав викладати св╕й сн╕данок, по к╕лька раз╕в розглядаючи кожне яйце проти сонця. Н╕мець, глитнувши слину, озирнувся навс╕б╕ч ╕ пальцем поманив хлопчика до себе. — Яйки, яйки, ам, ам. Один ам, ам, — промимрив в╕н. — Чого? — зневажливо перепитав Павлик. — Ага, ам, ам. Ну, будь ласка, жери на здоров’я. Мен╕ на них бридко дивитися. — Я, я, гут, — вартовий квапливо обдер шкаралупу ╕ засунув у рот ц╕л╕с╕ньке яйце. Так само швидко в╕н розправився ╕ з двома ╕ншими, а пот╕м простягнув руку до пляшки з молоком. — Жери, жери, будь ласка, я ситий, — примовляв Павлик, хоч у самого смоктало п╕д ложечкою. Попо╖вши, н╕мець понишпорив по кишенях ╕ сердито буркнув: — Доннер веттер, найн сигарет. — А, хочеш курити? — здогадався хлопчик. — Поглянь за козою, а я миттю в магазин... Так Павлик, назвавшись Гришею, зав’язав дружбу з пикатим рудим Францем Гунтером. К╕лька дн╕в посп╕ль, за годину до початку зм╕ни Гунтера, Павлик приходив на галявинку з╕ сво╓ю чорною кудлатою козою ╕ оч╕кував свого «приятеля». Перед ╕ншими солдатами г╕тлер╕вець не виявляв дружньо╖ прихильност╕ до хлопчика, та коли залишався з ним сам на сам, спорожнював торбу «пастушка» ╕ посилав його в село по цигарки чи самогон. Якось Франц покликав хлопчика на склад ╕ наказав п╕дмести п╕длогу. Павлик старанно запрацював в╕ником ╕ зд╕йняв таку куряву, що Гунтер роз╕чхався ╕ сказав: — Т╕ шв╕дко, шв╕дко. Одна Гр╕ша. Ферштейн? ╥х мало шпац╕рен... — Гут, гут! Валяй, гуляй! Павлик залишився сам. Серце мало не вискочить з грудей: ось тут поруч ц╕ зелен╕ ящики. Що робити? Хлопчик навшпиньках п╕дкрався до дверей, обережно визирнув. Гунтер сто╖ть метри за три в╕д складу, палить. Ураз народився план: в╕дкрити ящик, запам’ятати маркування. Глянув навс╕б╕ч ╕ побачив на пожежному щит╕ сокирку. Павлик схопив ╖╖, п╕д╕йшов до ящик╕в ╕, п╕дваживши довг╕ металев╕ штабки, що опер╕зували ╖х, одну за одною роз╕рвав. Тихо, дуже тихо п╕дняв кришку ящика... Снаряди! На кожн╕й сигаропод╕бн╕й болванц╕ — яскраво-жовта смуга: «Х╕м╕чн╕?!». У Павлика перехопило подих. У цих снарядах не вибух╕вка... Вони поначинен╕ бойовими отруйними речовинами. Хлопчик швидко закрив ящик ╕ благополучно вийшов з╕ складу. ...На горищ╕ одн╕╓╖ з явочних квартир села Спас╕вка старший лейтенант Ван╓╓в вистукував ключем крапки-тире. У розв╕дцентр╕ Краснодара з них складали стовпчики цифр. А коли шифрувальник поклав на ст╕л кодограму «дядька Миколи», полковник Соколов не втримався в╕д похвали: — Ну й молодець «Володя»! — ╕ почав вдруге читати пов╕домлення про те, що у Крим прибули частини 73-╖ х╕м╕чно╖ див╕з╕╖, ╕ г╕тлер╕вц╕ готуються завдати удару по наших десантниках на керченському плацдарм╕ бойовими отруйними речовинами. Пов╕домлення негайно передали у Москву ╕ з огляду на виняткову важлив╕сть допов╕ли Верховному командуванню. Про х╕м╕чну в╕йну, яку готували фашисти, д╕зналися ус╕. Коли та╓мне стало явним, г╕тлер╕вц╕ не посм╕ли застосувати зброю масового знищення ╕ швидко вивели в╕йська 73-╖ х╕м╕чно╖ див╕з╕╖ з Криму. Вивезли й ус╕ снаряди. Т╕льки п╕сля розгрому Н╕меччини стало в╕домо, що в снарядах була нова бойова х╕м╕чна речовина нервово-парал╕тично╖ д╕╖ — табун, одна крапля яко╖ вбива╓ людину. Г╕ммлер особисто наказав пол╕цай-ком╕сару Старокримсько╖ та╓мно╖ польово╖ пол╕ц╕╖ Отто Каушу ╕ його пом╕чнику Кляммту знайти винного у витоку надсекретно╖ ╕нформац╕╖. Та╓мн╕ агенти ГФП-312 збилися з н╕г, однак не було за що зачепитися. Нарешт╕, через Франца Гунтера ╖м удалося з’ясувати, що поблизу складу якийсь час з’являвся пастушок Гриша, хлопець рок╕в чотирнадцяти з чорною козою. Про свою дружбу з пастушком Гунтер не обмовився й словом. З агентами ГФП Гунтер об╕йшов усе село, заглядаючи у кожний сарай, але чорно╖ кошлато╖ кози н╕де не було ╕ н╕хто не знав про пастушка Гришу. — Це справа рук партизан, — зробив висновок обер-лейтенант Кляммт, вислухавши м╕зерн╕ пов╕домлення агент╕в. — Так, справа рук партизан! — впевнено повторив в╕н ╕ сердито глянув на переляканого Гунтера. — Як же це ти, солдат Вермахту, не м╕г розп╕знати партизанського розв╕дника?! Чи розум╕╓ш ти, телепню, що так╕ партизанськ╕ «пастушки» кр╕зь землю все бачать.. Франца Гунтера списали в штрафну роту ╕ в╕дправили на передову, в окопи поблизу Керч╕. Та Кляммт на цьому не зупинився, в╕н продовжував шукати попл╕чник╕в партизан серед жител╕в Старого Криму. — Перев╕ряти ус╕х, десятки раз╕в перетрусити ус╕ документи ╕ реч╕ при╖жджих, — напучував Кляммт сво╖х пом╕чник╕в. — Будинки, де вони зупиняються на н╕чл╕г, перевернути догори дном. Шукати, шукати ╕ ще раз шукати! ╤ як сп╕ва╓ться в рос╕йськ╕й п╕сн╕: «Кто ищ╓ — сво╓ найдет!» — це в╕н вигукував по-рос╕йськи, спотворивши текст п╕сн╕. Агенти та╓мно╖ пол╕ц╕╖ хапали кожного, хто попадався п╕д руку, ╕ будь в╕н трич╕ не партизан, однаково жорстоко катували й розстр╕лювали як партизана. ...Не знали Ван╓╓в ╕ Павлик, що ╖хн╓ пов╕домлення ╕з Спас╕вки в розв╕дцентр Краснодара буде останн╕м. Не знали вони ╕ про те, що сп╕вроб╕тники та╓мно╖ пол╕ц╕╖ вже занесли ╖х у списки попл╕чник╕в партизан. Вони йшли сво╖м черговим маршрутом ╕ не п╕дозрювали, що з кожним кроком наближаються до смертельно╖ небезпеки. — Дядю Ваню, хочете, сьогодн╕ рагу приготую, — запропонував Павлик, — у нас в╕д партизансько╖ к╕зки грудинка залишилася: чудове рагу буде, по-справжньому новор╕чне. — Червоноарм╕╓ць Ларишк╕н! — з удаваною сувор╕стю в╕дпов╕в Ван╓╓в. — По-перше, я не дядя Ваня, а «дядько Микола», а по-друге, у нас зак╕нчилось пальне, ╕ твоя рацпропозиц╕я варити рагу паяльною лампою неприйнятна. — Якщо мен╕ не можна називати вас «дядею Ванею», коли н╕хто нас не чу╓, степ навколо, то чому ви назвали мене «червоноарм╕йцем Ларишк╕ним»? — Ну й шибеник, сп╕ймав мене на слов╕. Вважай, н╕чия. А щодо рагу — я не проти, якщо роздобудемо пальне. Ти справд╕ майстерно його готу╓ш, мабуть, п╕сля в╕йни шеф-кухарем будеш. — Н╕. Буду з вами, в╕йськовим. Ось проженемо фашист╕в, повернусь до Одеси, в╕дсвяткую Перемогу ╕ п╕ду у в╕йськово-морське училище. Зна╓те, коли ми йшли з Одеси у Крим, то Утьосов сп╕вав: «Ты моряк, Мишка, а это значит, что не страшны тебе ни горе, ни беда». Мен╕ здавалося, що це в╕н про мене, про мою Одесу ╕ мою Молдаванку. Ось таким ╕ хочеться стати, щоб н╕яка б╕да не страшна була, щоб н╕коли не було в╕йни. Щоб ус╕ ставилися до тебе з повагою, ╕ люди любили одне одного. Розум╕ли, що людина створена для добра, для мирного ╕ гарного життя... — Ну й ф╕лософ╕я у тебе, — посм╕хнувся Ван╓╓в. — З одного боку, ти хочеш бути в╕йськовим ╕ не пустити ворога у свою кра╖ну, а з ╕ншого — жодно╖ тоб╕ класово╖ боротьби, жодних конфл╕кт╕в: ╕ буржуй, ╕ роб╕тник, ╕ фашист недобитий — с╕дайте за один ст╕л ╕ сьорбайте борщ з одн╕╓╖ миски. Це, брате, утоп╕я, фантаз╕я, скажу я тоб╕. ╤ не буде на земл╕ щастя без боротьби за сво╖ ╕деали. Ось який у нас зараз ╕деал, яке найголовн╕ше завдання сто╖ть перед радянською людиною? — запитав Ван╓╓в ╕ сам же в╕дпов╕в: — Кожен, так, кожен повинен робити все, що в╕д нього залежить, на що спроможний, щоб якнайшвидше визволити Батьк╕вщину в╕д окупант╕в. Настане мир, ╕ ми в╕дбуду╓мо все, що зруйноване в╕йною, та одночасно ми будемо зм╕цнювати могутн╕сть сво╓╖ держави, щоб бути завжди готовими дати в╕дс╕ч будь-якому ворогов╕, будь-якому агресору. Дал╕ йшли мовчки. Павлик роздумував над словами Ван╓╓ва. Справд╕ правильно — щастя без боротьби не приходить. ╤ тут вони теж для того, щоб вести неймов╕рно важку боротьбу з фашистськими хижаками... Ось виженемо ╖х, а якийсь ╕нший фашист ринеться сюди на танках ╕ л╕таках, заграба╓ наш╕ земл╕, пануватиме тут, будуватиме розк╕шн╕ палаци. Буде жир╕ти, багат╕ти за рахунок тих, кому споконв╕ку належить ця земля. В╕дбиратиме останн╕й шматок хл╕ба, он як у мене Франц Гунтер... Н╕, ма╓ рац╕ю Ван╓╓в — поки що не вийде загально╖ любов╕ м╕ж людьми. Мабуть, ще дуже довго треба буде обер╕гати свою кра╖ну в╕д р╕зних зайд. — А що, тепер завжди будуть в╕йни? — упов╕льнивши ходу, розгублено запитав Павлик. — Не знаю, синку. Не знаю. Одне очевидно — злу ще довго ходити по земл╕ серед людей, поки будуть багат╕ ╕ б╕дн╕, пани ╕ слуги, ус╕ т╕, хто хоче розкошувати за рахунок чужо╖ прац╕. Так йшли курними кримськими дорогами дво╓ — старик ╕ хлопчик, розм╕рковуючи про улаштування св╕ту п╕сля в╕йни. Йшли, щоб десь запаяти ще одну д╕ряву каструлю ╕ почути чергове «дякую» в╕д радянсько╖ людини. Йшли, щоб досв╕дченим оком розв╕дника вирвати в окупант╕в наступну в╕йськову та╓мницю ╕ допомогти Червон╕й Арм╕╖ якнайшвидше вигнати окупант╕в з р╕дно╖ земл╕. Ще два десятки метр╕в, ╕ вони у Старому Криму, тут ╖х знають люди, тут вони дек╕лька раз╕в перев╕рялися окупац╕йними властями. Хоча завжди, проходячи мимо та╓мно╖ пол╕ц╕╖, Павлик в╕дчував холод на спин╕ — здавалося, що хтось йде сл╕дом ╕ чита╓ його думки. Та даремно в╕н тривожився, сьогодн╕, зда╓ться, все спок╕йно. Ось зараз вони минуть кущ╕ в╕чнозелено╖ ту╖... — Хальт! — пролунав голосний окрик за спиною Павлика, як т╕льки в╕н ступив на тротуар. Тро╓ автоматник╕в у великих рогатих касках поверх верблюжих капюшон╕в оточили майстр╕в, риються в ╖хн╕х торбах, приск╕пливо розглядають документи. Один з них нав╕щось понюхав у каструльц╕ козячу грудинку ╕ в╕дразу ж переклав ╖╖ у св╕й котелок. — Коммен комендатур! — наказав фельдфебель. Це був той самий, що колись випив молоко з глечика Павлика. — Пане оф╕цере, — мовив хлопчик. — Ви ж перев╕ряли нас в ╤зюм╕вц╕, пили мо╓ молоко, пам’ята╓те? — Я, я, — байдуже кивнув фельдфебель ╕ штовхнув Павлика ц╕вкою автомата. — Коммен комендатур! ...╥х допитували по черз╕: спочатку дорослого й сильного, пот╕м малого й слабкого. А вже пот╕м — очн╕ ставки. Обер-лейтенант Кляммт, показуючи на Павлика, кричав в обличчя Ван╓╓ва: — В╕н усе розпов╕в про тебе, дядьку Миколо. Ти ╓ партизанський розв╕дник. Ну, з╕знавайся, з╕знавайся! Але в╕н не був партизанським розв╕дником, не був дядьком Миколою, ╕ це означало, що хлопчик ст╕йко переносив катування ╕ н╕чого не сказав катам. — Ви брешете, — скип╕в Павлик, – я вам н╕чого не сказав. — Мовчати, щеня! — сл╕дчий Густав Б╕льд ударив Павлика спец╕альним гумовим прутом, ╕ хлопчик упав на п╕длогу. Кляммт уважно вдивлявся в обличчя Ван╓╓ва, у нього був св╕й розрахунок: можливо, страждання хлопчика розв’яжуть язик цьому здорованю. Та Ван╓╓в мовчав ╕ т╕льки напружувався та зц╕плював зуби, прикушуючи щоку до кров╕. Пот╕м страшний удар звалив його на п╕длогу ╕ в╕н упав поруч з Павликом... П╕сля двотижневих катувань Кляммт дав розв╕дникам перепочинок ╕ вир╕шив ще раз перев╕рити все, що пов’язано з х╕мскладом. — Густаве, — звернувся в╕н до старшого сл╕дчого ГФП Б╕льда, — коли затримали п╕дозрюваних, у них вилучили м’ясо? — Так точно, герр обер-лейтенант. — Яко╖ тварини? — Фельдфебель говорив, чи то баранина, чи то козлятина. — Козлятина?! Телепн╕! Впевнений, це той самий зниклий пастушок. Негайно розшукати Франца Гюнтера! — Неможливо, пане обер-лейтенанте. Гунтер загинув п╕д Керчю п╕д час чергово╖ атаки рос╕ян. — Та-ак. Ниточка об╕рвалась, — Кляммт важко опустився у кр╕сло. — Що ж в╕дпов╕в цей Володя на запитання про м’ясо? — проб╕г очима протокол Кляммт. — Ага, ось: «одержав за ремонт каструл╕». Чи справд╕ вони не зв’язан╕ з партизанами, чи так ч╕тко опрацювали свою «легенду», що не вирвати жодного к╕льця з кованого ланцюга лжепоказань. А вирвати треба. Треба вирвати з╕знання, д╕дько ╖х в╕зьми! — закричав Кляммт на сл╕дчого Лампа, який ув╕йшов до к╕мнати. — В╕зьм╕ться як сл╕д за хлопчиська, в╕н повинен розкритися!.. З показань в╕йськового злочинця Лампа, якого судили в Криму: «Били спочатку руками по обличчю, пот╕м гумовим кабелем по спин╕ ╕ взагал╕ куди попало. Коли падав на п╕длогу — продовжували бити чоб╕тьми. Допитували ╕ катували к╕лька дн╕в. Але вони не назвали свого пр╕звища, не вказали зв’язки ╕ не пов╕домили про виконання завдання. П╕сля катувань ╖х в╕двезли у в’язницю...». ╥х в╕двезли у в’язницю, в камеру приречених ╕ кинули на холодну цементну п╕длогу майже нерухомих.
Ван╓╓в, пересилюючи б╕ль у зламан╕й руц╕, п╕дповз до Павлика. Хлопчик розплющив оч╕. — Дякую, синку, — зраненими, зчорн╕лими в╕д запечено╖ кров╕ губами прошепот╕в ╤ван Петрович. — В╕д ус╕╓╖ нашо╖ велико╖ Батьк╕вщини дякую тоб╕ за витримку! Сто смертей я готовий був прийняти, т╕льки б не бачити, як кати знущались з тебе. — Я ж солдат, дядю Ваню, — так само тихо, ледь ворушачи губами, в╕дпов╕в Павлик. — Прикро, не встиг приготувати новор╕чне рагу. ╤ ще дуже хот╕лося б подивитися, як наш╕ ялинку прикрасять. Найб╕льше любив свято Нового року... ╤, в╕двернувшись в╕д Ван╓╓ва, витягнувши з кишен╕ цвях, Павлик почав щось черкати на ст╕н╕ камери. Коли з╕йшов м╕сяць ╕ його св╕тло упало на ст╕ну, Ван╓╓в прочитав: «Завтра нас розстр╕ляють. Прощайте, товариш╕! Я н╕чого ╖м не сказав. Мамо, не сумуй. Я ан╕трохи не боюсь. Володя». ...29 грудня 1943 року старший сл╕дчий ГФП-312 Густав Б╕льд списав цей напис у протокол ╕ проти ╕мен розв╕дник╕в — «дядько Микола, Володя» — ч╕тко вив╕в: «Розстр╕лян╕». * * * За виявлен╕ геро╖зм ╕ мужн╕сть п╕д час виконання особливого завдання юний арм╕йський розв╕дник Павлик Ларишк╕н був нагороджений орденом В╕тчизняно╖ в╕йни ╤ ступеня. Зараз орден збер╕га╓ться у кра╓знавчому музе╖ м╕ста Одеси. У 21-й середн╕й школ╕ Одеси, як╕й присво╓но ╕м’я Павлика Ларишк╕на, створений музей юного розв╕дника, де з╕бран╕ ус╕ рел╕кв╕╖, пов’язан╕ з життям Павлика ╕ його бойових друз╕в. Прилегла до школи вулиця також названа ╕менем юного арм╕йського розв╕дника. У день 25-р╕ччя Перемоги радянського народу над н╕мецьким фашизмом у порт Мурманськ прибув корабель, на борту якого виблискував м╕ддю напис: «Павлик Ларишк╕н». 8 лютого, у М╕жнародний день юного героя-антифашиста, на яких би широтах не плавали моряки-ларишк╕нц╕, вони прикрашають св╕й корабель р╕знокольоровими прапорцями ╕ проводять особливе свято — день пам’ят╕ Павлика Ларишк╕на. А пот╕м, за давньою морською традиц╕╓ю поминання героя, опускають на воду символ╕чну г╕рлянду слави на честь юного солдата Перемоги, ╕менем якого названий корабель.
Володимир МАМА╢В Присвячу╓ться Павлику Ларишк╕ну
А МОЖЕ, Й НЕ БУЛО В╤ЙНИ?
А може, й не було в╕йни? А як була — не вс╕м згадати... Мен╕ ще й дос╕ сняться сни, В╕йною вбит╕ юнь-солдати. Розв╕дники... Нема давно. А я живу, мов поруч з ними, Бо на в╕йну ходжу в к╕но, Щоб постр╕чати ╖х живими. Ходжу, щоб знов перебол╕ть Нестерпним болем, хоч у в╕рш╕, Аби душею не зм╕л╕ть, Не розгубити найсвят╕ше. Щоб не забути ╕мена Й себе — хлопча зелене. Нехай же знову старшина Суворо грима╓ на мене. А може, й не було в╕йни? А як була — не вс╕м згадати... Мен╕ ще й дос╕ сняться сни, В╕йною вбит╕ юнь-солдати.
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 08.02.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11383
|