Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3314)
З потоку життя (6547)
Душі криниця (3544)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1512)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НЕМА╢ Н╤ЯКОГО СЕПАРАТИЗМУ
Нещодавно я прочитав першу частину книги б╕йця добровольчого батальйону особливого призначення...


В╤ТАННЯ З МИНУЛОГО – З В╤РОЮ У МАЙБУТН╢!
Цей «в╕тальний з г╕рчинкою» в╕рш севастопольського поета ╕ журнал╕ста ╤вана Левченка...


Серг╕й Дзюба, Артем╕й К╕рсанов, автори сценар╕ю та книги «Заборонений»: СТУС В ХХ СТОР╤ЧЧ╤ – Ф╤ГУРА НЕ МЕНША ЗА ШЕВЧЕНКА
В укра╖нський к╕нопрокат 5 вересня 2019 року виходить б╕ограф╕чна стр╕чка...


ЗДОЛАТИ РОС╤Ю
Нещодавно ки╖вське видавництво «Холодний Яр» випустило в св╕т другу книгу сер╕╖...


В╤Н ДЛЯ УС╤Х СТОЛ╤ТЬ
На свят╕ вкотре наголошувалося, яку славу та велич прин╕с для Укра╖ни наш Кобзар, а його творча...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 08.02.2013 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#6 за 08.02.2013
«ЯК НЕ КОЛОСОМ – ТАК В╤РШЕМ!»

Перша книга

В╕ктор КАЧУЛА. «НЕБО — ВИЩЕ ТАМ, ДЕ МИ!» В╕рш╕. П╕сн╕. (Книга та диск ╕з п╕снями в авторському виконанн╕). С╕мферополь. Видавництво «ДОЛЯ». 2013 р.

╤м’я В╕ктора Качули нев╕д’╓мне в╕д бренду Всеукра╖нсько╖ загальнопол╕тично╖ ╕ л╕тературно-художньо╖ газети «Кримська св╕тлиця». «Хто «Св╕тлицю» не чита╓, той Качули В. не зна╓!», — так ╕ хочеться перефразувати крилатий лозунг «Хто «Св╕тлицю» не чита╓, той комп’ютера не ма╓!» з дитячого мовно-л╕тературного конкурсу, започаткованого головним редактором «Кримсько╖ св╕тлиц╕» В╕ктором Качулою, який упродовж багатьох рок╕в проводить редакц╕я на стор╕нках газети.
В╕ктор Качула – людина творчо обдарована ╕ творчо неспок╕йна. Х╕ба ж т╕льки один мовно-л╕тературний дитячий конкурс в╕н запропонував юним читачам ╓дино╖ на кримських теренах укра╖номовно╖ газети? А п╕сенний, п╕д гаслом «У тебе ╓ п╕сня – до душ╕ стежинка!». Цей конкурс вже не т╕льки для юних талант╕в, а й для ус╕х, хто любить укра╖нську п╕сню, хто ╖╖ зна╓ ╕ сам сп╕ва╓. А «Кримчаночка» — конкурс духовно╖ краси? А «Караоке у «Св╕тлиц╕»? А ще ж конкурс «Мен╕ тринадцятий минало...» до 20-р╕ччя виходу в св╕т першого номера газети — з неспод╕ваним головним призом — велосипедом (╕ де т╕льки роздобув — так само, як ╕ ноутбук для мовно-комп’ютерного турн╕ру!)…
Всього й не перел╕чиш, що доброго й корисного зробив ╕ продовжу╓ робити для газети, для п╕дняття ╖╖ престижу, а в╕дтак ╕ укра╖нського духу серед кримських укра╖нц╕в В╕ктор Качула.
Дванадцять рок╕в тому – в 2000 роц╕ – В. Качула, колишн╕й випускник найпрестижн╕шого вищого навчального закладу кра╖ни – Ки╖вського нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ Тараса Шевченка – мужньо ╕ беззастережно п╕дхопив наше нац╕ональне духовне знамено «Кримську св╕тлицю» з рук свого попередника-патр╕ота Володимира Миткалика, який над╕йно тримав газетний курс на духовне в╕дродження укра╖нства пом╕ж бурхливих шторм╕в кримського загальнопол╕тичного ╕ сусп╕льного життя дев’яностих рок╕в минулого стол╕ття, та серце якого згор╕ло яскравим вогнем в╕д щоденно╖ надлюдсько╖ напруги…
Про те, що В╕ктор Качула — фах╕вець високого класу, що в╕н — майстер у журнал╕стиц╕, засв╕дчу╓ ╕ присво╓не йому звання заслуженого журнал╕ста Укра╖ни, яким в╕н по праву пиша╓ться, але якого не використову╓ всу╓. Головне для нього в журнал╕стськ╕й робот╕ – аби газета й дал╕ високо тримала творчо-профес╕йну планку, вчасно доходила до читача, аби читач любив ╕ шанував «Св╕тличку», чи не ╓дину в сво╓му род╕ газету не лише в Криму, а й, мабуть, в ус╕й Укра╖н╕.
Як кер╕вник ╕ натхненник нин╕ вже невеличкого творчого колективу (бо колись же був ╕ великим!), як захисник ╕ оборонець газети в╕д чорних заз╕хань ╕ посягань на ╖╖ духовн╕ чертоги, В╕ктор Качула робить усе, аби р╕дне слово в Криму звучало в╕льно ╕ розкуто.
╤ не лише його журнал╕стський талант служить для духовного розкв╕ту багатотисячно╖ укра╖нсько╖ громади Криму. В╕ктор Качула – ще й чудовий поет. ╤ не т╕льки й не просто поет, а поет-п╕сняр, творець музики ╕ виконавець власних п╕сень разом з╕ сво╓ю сп╕вучою дочкою Юлею. Цей талановитий с╕мейний дует батька ╕ доньки Качул не раз чули наш╕ кримськ╕ земляки-укра╖нц╕ на р╕зноман╕тних конкурсах ╕ фестивалях р╕дно╖ укра╖нсько╖ п╕сн╕, не раз бачили у телев╕з╕йних передачах «Р╕дна хата», яку майстерно веде тележурнал╕ст Олександр Польченко.
А нин╕, шановн╕ читач╕, ви ма╓те змогу вперше душею ╕ серцем доторкнутися до емоц╕йно-наснажених, дуже мелод╕йних ╕ художньо довершених в╕рш╕в В╕ктора Качули.
Зазначу, що на видання ц╕╓╖ поки що першо╖ (спод╕ваюсь, не останньо╖!) зб╕рки п╕сенно╖ поез╕╖ головного редактора «Кримсько╖ св╕тлиц╕» сподвигли ми, його друз╕ ╕ шанувальники поетичного слова. Людина вельми скромна ╕ надзвичайно завантажена проблемами р╕дно╖ газети, В╕ктор Качула не переймався виданням окремою книжечкою сво╖х в╕рш╕в. ╤ все ж п╕д нашим дружн╕м натиском автор п╕дготував свою зб╕рку, яку й виносить на оц╕нку й пошанування читацького загалу. Зазначу, що в╕рш╕ В╕ктора Качули — то, певною м╕рою, продовження його журнал╕стсько╖ творчост╕. Адже ╕ в журнал╕стиц╕, ╕ в поез╕╖ основою ╓ Слово. ╤ в цьому сенс╕ показовим ╓ програмний в╕рш зб╕рки, що ма╓ назву «Батькова наука». Л╕ричний герой в╕рша, в якому легко вгаду╓ться сам автор, згаду╓ про сво╓ з д╕да-прад╕да хл╕боробське кор╕ння, про те, що його ╕ д╕ди, ╕ батьки працювали на земл╕, вирощували хл╕б, плекали повнозерне пшеничне чи житн╓ колосся. ╤ ось, чи не вперше з великого хл╕боробського роду, л╕ричному герою судилося долею стати с╕вачем… р╕дного слова. Вибачаючись перед батьком за те, що в╕н тепер не зможе зас╕вати р╕дне поле зерном, л╕ричний герой запевня╓, що лишився зам╕шаним з того ж самого т╕ста, що й ус╕ ми, земляки-хл╕бороби, що й батько, але ж його м╕с╕я нин╕ як журнал╕ста, як поета — зас╕вати повнозерним словом душ╕ людей.

Батьку, я ж ╕з твого т╕ста!
Ск╕льки б хл╕ба я з╕брав!
Нащо ж ти мене до м╕ста
Слово с╕яти послав?

А зас╕вати р╕дне слово випало у не такий уже й благодатний ╜рунт:

От ╕ с╕ю в крем’яницю,
А нас╕ння ж — золоте!

╤ зас╕вання те, хоча ╕ в крем’янистому, посушливому на р╕дне наше слово кримському краю все ж не пропада╓ марно, бо «сходить р╕дне слово в муках в ц╕й далек╕й сторон╕…».
А що в муках – то тут н╕де правди д╕ти. Доводиться багато в╕ддавати сил ╕ духовних, ╕ ф╕зичних, аби з того пос╕яного в серцях людей зернятка-слова заколосився б у майбутньому урожай нашо╖ зб╕дн╕ло╖ нин╕ духовност╕:

Як не колосом – так в╕ршем!
Слово першим все ж було.
Щоби б╕льше неба, б╕льше
Над В╕тчизною цв╕ло!
Батьку, я ж ╕з твого т╕ста!
Небо – вище там, де ми!
Бо росте наш хл╕б, як п╕сня,
Й п╕д╕йма цей св╕т крильми!

Йому, р╕дному слову, В╕ктор Качула присвятив сво╓ усе св╕доме життя, свою кроп╕тку щоденну працю журнал╕ста ╕ поета:

Ось слова – прост╕ ╕ пишн╕,
Всяк╕ – кручен╕ й прям╕,
Горд╕ й ниц╕, свят╕ й гр╕шн╕,
Ось слова – зажинок м╕й!

Творчий зажинок поета В╕ктора Качули засв╕дчу╓, що л╕тература р╕дного краю поповниться ще одн╕╓ю ц╕кавою книжкою, ще одним ц╕кавим поетом, який ум╕╓ живописати словом, зна╓ ╕ вм╕╓ використовувати наше р╕дне укра╖нське слово задля загального добра.
В╕ктор Качула порушу╓ у сво╖х поез╕ях в╕чн╕ теми – В╕тчизни, матер╕, кохання. В╕н упевнений, що без любов╕ до найр╕дн╕шо╖ ╕ найсвят╕шо╖ людини на земл╕ – матер╕ — неможливо зробити щось добре й довгов╕чне у цьому незатишному св╕т╕, а головне, зробити й сам цей св╕т добр╕шим. З великою син╕вською любов’ю в╕н зверта╓ться до матер╕:

Мамо, мамо, —
Кличу я на ц╕лий св╕т,
Мамо, мамо,
Ти пробач мен╕ за л╕д.
Мамо, мамо,
Ой л╕та ж, як сн╕г метуть.
Мамо, мамо,
Ти ж у мене в╕чно будь!

Хвилююч╕, щемлив╕ слова про мат╕р. Та ще б╕льше хвилюють вони разом ╕з музикою до них, яку створив сам В╕ктор Качула. В╕рш╕ ц╕, що стали п╕снею, – не можна слухати без хвилювання. Особливо, коли ╖╖ викону╓ донька поета Юл╕я.
Пригадую, як на високому юв╕лейному свят╕ нашо╖ кримсько╖ Майстрин╕ з вишивання укра╖нських рушник╕в, Героя Укра╖ни В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к Юля виконувала цю п╕сню. 95-р╕чна юв╕лярка, мати дорослого сина, не могла в╕д╕рвати погляду в╕д юно╖ красиво╖ сп╕вачки. В ╖╖ очах блищали сльози… От що таке сила слова, емоц╕йна сила впливу його на людину.
Тема стосунк╕в батьк╕в ╕ д╕тей нев╕д’╓мна й у в╕рш╕-п╕сн╕ «Яблуневий р╕к». Часто-густо ще бува╓ на св╕т╕ так, що яблучка (д╕ти!), в╕д╕рвавшись в╕д г╕лля (родини), закочуються далеко в╕д яблун╕, ╕ ╖х нелегко з╕брати до р╕дного порога. ╤ тод╕ так╕ «яблучка» чомусь нагадують нам перекотиполе... Поет же у сво╓му в╕рш╕ склика╓, збира╓ т╕ яблучка, тих в╕д╕рваних в╕д родинного г╕лля д╕тей до р╕дного дому, до сво╖х батьк╕в:

До порога р╕дного
Яблука вертатимуть,
Доки б╕ля хати ╖х
Яблун╕ чекатимуть,

доки стоятимуть у серця на виду «Яблуня-Матуся б╕ля хати й сивий Батько-Вересень в саду».
Поетично, образно об╕гру╓ автор от╕ сво╖ яблучка. У нього – «лунко над селом процокот╕ли, наче кон╕ в яблуках, л╕та», ╕ «…онуки яблучками котяться в село…».
А п╕д в╕трами житт╓вих перем╕н, п╕д впливом тих соц╕ально-економ╕чних в╕тр╕в, котр╕ намели нам немало ус╕лякого лиха, в╕доме присл╕в’я «Яблуко в╕д яблун╕ недалеко пада╓» у в╕рш╕ набува╓ ╕ншого звучання – «яблука в╕д яблунь почали падати далеко», тому й «жити стало нам нелегко...». Тож поет ╕ заклика╓ ус╕х нас не в╕дриватися далеко в╕д р╕дно╖ крони, а бути ближче, на в╕дстан╕ серця...
Цю тему мало╖ Батьк╕вщини, р╕дного краю, родини порушу╓ поет ╕ у в╕ршах «Додому», «Краю м╕й вишневий», «Повертайтеся, лелеки».

Я до тебе лечу,
Моя р╕дна земля,
╤ не знаю, чому
╤ см╕юсь я, ╕ плачу.
(«Додому»)

Як ти там без мене,
Краю м╕й вишневий?
Сняться мен╕, сняться
Зор╕ вереснев╕,
Небо без хмарини,
Усм╕шка д╕вчини…
Краю журавлиний –
Я до тебе лину!
(«Краю м╕й вишневий»)

Л╕ричний герой в╕рша, якому судилося долею стати ще й солдатом, мр╕╓ побувати вдома, побачити, як там «волошками голуб╕ють жита, як з криниц╕ вода в син╓ небо дзюркоче!». Поетична образн╕сть В. Качули допомага╓ нам пом╕чати, як «…ос╕нь за чубатий ясен ч╕плялась золотим крилом», або «б╕дний клен п╕д мо╖м в╕концем б’╓ руками по змерзлих ребрах». Знаходимо у в╕ршах й рядки, як╕ можна по праву вважати крилатими висловами: «На добро даремно спод╕ватись тому, хто ступив через добро…»; «Хто хоч раз ступив через людину, той вже б╕льше не людина сам»; «Т╕льки той рад╕ти вм╕╓, хто душею зелен╕╓»; «Лиш в того доля ╓, хто не гада╓ на життя сво╓»; «Все, що надто гарне, довго не цв╕те...»; «Любов на св╕т╕ ц╕м живе, поки всм╕хаються ╖й зор╕»...
В╕днайде читач у зб╕рц╕ В. Качули ╕ в╕рш╕ високого громадянського звучання. Це, зокрема, «Пам’ят╕ В’ячеслава Чорновола», «Другов╕», «Алексею Миролюбову»…
Тут сл╕д зазначити, що до зб╕рки ув╕йшла й частина в╕рш╕в В╕ктора Качули, написаних ним п╕д час служби в арм╕╖ рос╕йською мовою. А служив в╕н два роки солдатом-танк╕стом у Груп╕ радянських в╕йськ у Н╕меччин╕. Ц╕ рос╕йськомовн╕ в╕рш╕, як ╕ в╕рш╕, написан╕ р╕дною укра╖нською, – частина його життя, його б╕ограф╕╖... Не знали т╕ «глинян╕ божки» (в╕рш «Декому»), як╕ к╕лька рок╕в тому хот╕ли рейдерським способом захопити нашу «Св╕тлицю», ск╕льки «цементу батьково╖ в╕ри» й «кременю прад╕д╕в прегордих, що тримають землю на горбу» в ц╕й б╕ограф╕╖ зам╕шано! Тому й п╕ймали облизня...
Та окр╕м громадянського «кременю» у зб╕рц╕ В╕ктора Качули чимало л╕рики — щемливо╖, ╕нтимно╖, образно╖, баладно╖, за рядками яко╖ так ╕ чу╓ться п╕сенна мелодика:

╤ чому не клен я,
клен зеленочубий?
Як його бер╕зка
ср╕бнокора любить!
Як його голубить
 н╕чка зореока —
О, мен╕ б любов╕
 отако╖ трохи!
(«╤ чому не клен я...»)

Ясен, ясен, а вона
Не приходила? Не гр╕лась
П╕д зорею? Не молилась?
Не казала, що сумна?
(«Здрастуй, ясен»)

Я душею Вересень, а ти?
В оч╕ заглядаю — не вгадаю.
Русу Ос╕нь вже давно шукаю.
Може, я тебе хот╕в знайти?
(«Я душею Вересень»)

Багато гарних, ц╕кавих, неспод╕ваних в╕рш╕в-п╕сень у ц╕й зб╕рц╕. Неспод╕ваних ще й тому, що понад два десятки з них можна не лише прочитати, а й почути в п╕сенному авторському виконанн╕ В╕ктора та Юл╕╖ Качул ╕з вкладеного до книжки ауд╕одиска. Тож слухайте ╕ читайте, в╕дкривайте для себе поета-композитора-редактора В╕ктора Качулу. ╤ нехай ця зб╕рка буде засп╕вом до нових чудових в╕рш╕в, до п╕сень, до виваженого поетичного слова.
Хай щастить Вам, В╕кторе, на творчому шляху в╕д глибоко╖ журнал╕стики до високо╖ Поез╕╖!

Данило КОНОНЕНКО,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни

В╕ктор КАЧУЛА

БАТЬКОВА НАУКА

Каже батько: кинь той клоп╕т!
Заробля╓ш лиш синц╕...
╥дь до мене на роботу,
Будем с╕ять пшениц╕!
Буде толк тут ╕ з поет╕в!
Та до чого т╕ слова?
Сам писав в сво╖й газет╕:
«Хл╕б — усьому голова».
В мене серце навп╕л рветься,
Половинка — у сел╕...
Пророста╓ через серце
В пол╕ батьковому хл╕б.
Батьку, я ж ╕з твого т╕ста!
Ск╕льки б хл╕ба я з╕брав!
Нащо ж ти мене до м╕ста
Слово с╕яти послав?
От ╕ с╕ю в крем’яницю...
А нас╕ння ж — золоте!
Т╕льки щось моя пшениця
Так, як в батька, не росте.
В нього небо п╕дпира╓
Колос визр╕лий, тугий.
Я вже й п╕снею питаю:
«Батьку, чом м╕й хл╕б такий?»
Сходить р╕дне слово в муках
В ц╕й далек╕й сторон╕.
Може, батькова наука
Призабулася мен╕?
Може, й справд╕ — кидать треба,
Та й туди — де вдячний труд?
Т╕льки ж небо, батьку, небо
Хто триматиме отут?
Ти ж мене в╕д свого поля
В св╕т оцей благословив,
Щоби небо я, як долю,
За тобою п╕дхопив.
Як не колосом — так в╕ршем!
Слово першим все ж було.
Щоби б╕льше неба, б╕льше
Над В╕тчизною цв╕ло!
В мене серце навп╕л рветься,
Половинка — у сел╕...
Пророста╓ через серце
В пол╕ батьковому хл╕б.
Батьку, я ж ╕з твого т╕ста!
Небо — вище там, де ми!
Бо росте наш хл╕б — як п╕сня,
Й п╕д╕йма цей св╕т крильми!

2006 р. С╕мферополь

ДЕКОМУ...

Чи то я вже в Господа пов╕рив?
От — якась молитва на губах:
Боже, подивись, як╕ ми с╕р╕,
╤ подумай — нащо гнув горба?
Гнув та сходив божими потами,
А до чого? Ма╓ш що ╓си?
Мабуть, Боже, на свого Адама
Ти не то╖ глини зам╕сив.
Чи води не то╖ наносили
На зам╕с архангели свят╕?
Бо ж дивись — п╕всв╕ту заплодили
Все не т╕!
Не т╕! Не т╕!
Не т╕!
Десь взялись фаянсов╕ зануди,
Десь вродились глинян╕ божки,
Наступили св╕тов╕ на груди —
От чого у св╕ту дух важкий!
С╕рий зад вельветою прикрили,
Н╕ ума, н╕ гордост╕, н╕ д╕л.
Та невже ╕ мене зам╕сили
На от╕й застоян╕й вод╕?!
Та невже ╕ я — по вуха с╕рий?
Та х╕ба ж фаянсовий? Х╕ба?!
Чи цементу батьково╖ в╕ри
В м╕й зам╕с Господь не п╕дсипав?
А кременю прад╕д╕в прегордих,
Що тримають землю на горбу?
Н╕, Всевишн╕й, вил╕пив ти добре,
Т╕льки ж глину... випалить забув!
От ╕ киснем, с╕р╕, на настилах.
От же кожен й труситься, як пес,
Щоб, бува, дощем не п╕дмочило,
Чи на сонц╕ щоб не репнуть десь.
А Господь як ╓, то таки дужий,
Ти ж дивися, що за штуку втяв:
Слухай, як видзвонюють т╕ душ╕ —
Т╕, що обпалилися життям!

1983 р. Ки╖в, журфак

Шановн╕ читач╕! На перший день весни — 1 березня 2013 року заплановане проведення «П╤СЕННО╥» ПРЕЗЕНТАЦ╤╥ КНИГИ «НЕБО — ВИЩЕ ТАМ, ДЕ МИ!» у 8-му Гарн╕зонному будинку оф╕цер╕в (м. С╕мферополь, вул. Пушк╕на, 8, початок о 16 год.). Запрошу╓мо вс╕х на цей творчий зах╕д ╕ просимо у «св╕тличан» — актив╕ст╕в кримсько╖ укра╖нсько╖ громади — орган╕зац╕йного сприяння в його п╕дготовц╕! Конт. тел.: (067) 650-14-22, (050) 957-84-40.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 08.02.2013 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11381

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков